Він весело застрибав і почав ритмічно повторювати:
Бризок зоряний фонтан,
Астронавти й капітан!
Здається, на нього подіяла прихована поетична реклама. Лірчикові раптом страшенно захотілося побувати в космосі! Папуга відчув, що Всесвіт кличе його і він особисто хоче сказати космосу привіт!
Ну і що тут дивного? Безкінечний космос вражає і кличе у мандри. Земляни вже давно досліджують космос і намагаються збагнути, як він влаштований. Космос неосяжний, космічні відстані величезні, а швидкість руху космічних об'єктів шалена.
Дядечко Олесик стверджує, що Всесвіт безмежний, тобто не має ні початку ні кінця.
— Як це "безмежний"? Усе має свій початок і кінець. Але зовсім незрозуміло, де починається цей світ і де він закінчується? – розгублено промовив кіт Тимко.
— А мені цікаво, хто володіє Всесвітом і хто ним керує? Хто за всим слідкує й підтримує порядок? — допитувався папуга Лірчик.
Таких запитань у землян дуже, дуже багато. Науковці вивчають Усесвіт і шукають відповіді на запитання. В астрономічних обсерваторіях із надсучасними телескопами науковці постійно спостерігають за космосом, шукають інопланетні населені світи.
— Цікаво, чи є життя на Марсі? І чи скоро ми зустрінемося з марсіанами?
— Чи правда, що Землю постійно відвідують космічні прибульці? Звідки і з якою метою вони прилітають?
— Чому Місяць завжди повернутий до Землі однією стороною і що приховується з іншої сторони?
— Чи є паралельні світи і чи можна подорожувати в часі?
Це тільки декілька запитань, які бентежить землян, відколи вони вперше поглянули в нічне зоряне небо. Космос заворожує і притягує допитливих і відважних, тих, хто наважиться зробити перший крок у невідомість, хто прагне пізнати цей дивовижний світ.
Космос привертає дослідників і сміливців, але не поспішає відкривати всі свої секрети. Безмовний Всесвіт зберігає таємниці і байдуже мовчить. В космосі панує всеохоплююча тиша і всепоглинаюча темрява.
Коли ніч опускається на Землю і нічний морок прокрадається в усі шпарини, високо в небі розсипаються незліченні золотаві зорі. Здалеку вони здаються дрібними сяючими цятками. Їх мерехтливе сяйво досягає Землі, долаючи величезні, запаморочливі відстані, ллється через мільони світлових років. Інколи в нічному небі раптом спалахує яскрава комета. Її червона жарина тліє і за мить безслідно щезає, ніяк не порушивши піднебесної тиші та спокою. А Полярна зірка і далекі сузір'я майже непорушно висять на чорному полотні неба. І між ними швидко летять яскраві штучні супутники Землі і космічні орбітальні станції. Вони прокладають свій шлях в темній безодні, рухаючись своїм незмінним курсом на навколоземній орбіті.
Науковці стверджують, що у Всесвіті всі космічні об'єкти невпинно рухаються і несуться на шаленій швидкості.
— Це що, виходить, наша планета теж мчить у Всесвіті на величезній швидкості? Значить, і ми разом із Землею кудись летимо? – аж підстрибнув спантеличений Лірчик.
— Ні, це якась нісенітниця, — гикнув папуга. — Ось дивіться: я спокійно стою на Землі і не відчуваю ніякого руху. Коли злітаю — тоді відчуваю, що лечу. А так – ні, стою на місці і не рухаюсь. Отож, не верзіть дурниць, — недовірливо махнув крилом папуга.
Спершу Лірчик ніяк не міг збагнути, що це не дурниці, а справжнісінька правда! Ви не подумайте, що у нього голова — як макітра: зовсім пуста. Звісно, він був здивований почутим і намагався міркувати, але швидко заплутався у своїх думках.
— В космосі ніщо не стоїть на місці. Космос — царина вічного руху! Всі космічні об'єкти постійно обертаються і рухаються на своїй орбіті на величезній швидкості. Це науково доведено, — запевнив друзів дядечко Олесь.
— Тоді й не дивно, що якась зірка раптом падає, залишивши в нічному небі яскравий червоний слід, – знову озвався папуга Лірчик.
— Я теж декілька разів бачив, як у небі падала зірка, — відгукнувся котик Тимко. – Та я й сам не раз падав, коли з розгону стрибав на шафу, — зізнався він. – Не падає лише той, хто не рухається, — по-філософському підсумував кіт.
— І я обожнюю дивитися на нічне зоряне небо. Ось і зараз прямо у нас над головами висить сузір'я Великої Ведмедиці! Воно завжди тут, воно —наш сусід. Неймовірно, що всі ці зірки у небі справді існують, — захоплено промовив дядечко Олесь. – Космос мене вражає, — щиро зізнався він.
— Вдень космос наче кудись зникає і залита сонячним промінням Земля стає центром Усесвіту. Сонце дарує нам новий день, зігріває своїм теплом усе живе на Землі. Серед білого дня наша планета здається єдиною і найголовнішою в цілому світі. Над головою лише бездонне синє небо, білосніжні пінисті хмари і сяюче сліпуче Сонце. Сонце палає вогнем і здатне спалити все довкола. На нього навіть боляче дивитися: воно сліпить своїм промінням.
Але опівночі все змінюється і світ стає інакшими. На Землю спускається ніч – і все довкола огортає темрява. Нічне небо ніби нахиляється над головою. Зорі висять так низько, що здається, простягни руку — і торнешся якоїсь зіроньки. Вночі здається, що небо стає ближчим і що можна помацати яскраву Полярну зірку інавіть не обпікшись. Або вхопити за хвоста знайоме з дитинства сузір'я Великої Ведмедиці, підтягнутись і пройти Чумацьким Шляхом, блукаючи в його густому молочному киселі. Вночі я відчуваю, що цей незбагненний космос — мій дім, — мрійливо промовив дядечко Олесь.
— А мені вночі й на Землі непогано, — поквапився заперечити котик Тимко. – Когось кличуть далекі зорі, а мені більше до вподоби нічні пригоди на Землі. Особливо, якщо вдень гарно виспатись і вигрітись на сонечку. Тоді в місячному сяйві ночі можна влаштувати захопливі котячі перегони з полюванням на мишей. Щоночі, коли Місяць виходить на небо, я відчуваю поклик своїх пращурів-мисливців і мене тягне в мою рідну стихію. Не виключаю, що в сиву давнину мої далекі предки прапракоти прибули на Землю з Місяця. Тож якщо й летіти в космічну подорож, то тільки на Місяць, — упевнено додав Тимко.
— Гаразд, Тимку, наступного разу замовимо космічний тур із зупинкою на Місяці, — погодився дядечко Олесь. – Ти станеш першим земним котом, який відвідає Місяць. Розпочинай підготовку, тренуйся, вивчай літературу! Ти ж знаєш, що варто лише захотіти — і все в твоїх лапах!
Тимко замріяно потягнувся, прогнувся донизу, простягаючи передні лапи. Потім легко, майже невагомо, підвівся і випростався на весь зріст. Поволі, повагом продефілював вздовж паркану, обернувся навколо себе і знову розлігся долі на порозі будинку. Його плавні м'які рухи в місячному сяйві нагадали фірмову "місячну ходу" Майкла Джексона. Мабуть, саме так ходять на Місяці: вільно і без усяких зусиль, адже сила тяжіння на поверхні Місяця в шість разів менша, ніж на Землі. Котові припала до душі ідея дядечка Олеся. Він вдоволено муркотів, мовчки слухав і пряв довгими вусами, адже знав, що дядечко Олесь слів на вітер не кидає.
А дядечко Олесик пригадав свій перший космічний політ.
— Ну й захопливою видалась моя перша мандрівка по світах! А яка весела та різнобарвна компанія зібралася тоді в Космічному туристичному центрі! Це була чудова подорож у дивовижний космічний світ! І незабутні були всі її моменти, — стиха промовив дядечко Олесик. Ї його очі знову засяяли.
У його памяті спливли чудернацькі обриси далеких планет. Перед очима постали фантастичні космічні пейзажі, пригадалися зустрічі та знайомства з інопланетянами. Наче крізь сон, він знову відчув хвилюючі моменти, які довелося пережити. Як було спершу страшно опинитися в незнайомій обстановці, як моторошно від невідомості, котра таїлась і чекала попереду!.. На щастя, мандрівка склалася вдало і залишила по собі купу вражень від побаченого й безліч емоцій від пережитого. Раніше дядечко Олесь і гадки не мав, що в космосі повно розумних істот: невгамовних астропундиків, всюдисущих квантиків і непередбачуваних галактиків. Відтоді його зоряні друзі частенько прилітають на Землю і розповідають йому про свої подорожі та пригоди.
Тепер дядечко Олесь достеменно знає, що вже зовсім скоро космічні подорожі стануть звичною для землян справою. В майбутньому нікого не здивуєш вранішньою кавою на Місяці і вечірнім гала-концертом на Венері чи Юпітері. У Всесвіті будуть курсувати міжпланетні космічні кораблі, космос стане близьким і знайомим. Будуть проводитися міжпланетні бізнес-форуми, спортивні змагання, влаштовуватимуться Всегалактичні футбольні матчі і тенісні турніри, виставки досягнень космічної науки й техніки, музичні та літературні фестивалі, художні виставки. Охочі зможуть злітати на відпочинок на якусь планету-курорт, або пройти навчання в Космічному навчальному центрі, на бажання замовити космічне таксі чи придбати власний зорехід. Можна буде деякий час навіть пожити на іншій планеті або приймати інопланетян у себе вдома.
Частина 6.
Знайомство астропундиків із різними земними дивами
Отож звук, схожий на неголосне дзижчання джмеля, змусив дядечка Олеся затриматися вдома. І зовсім скоро його радісно й весело вітали щасливі від зустрічі Магник, Літик і Гравик. Як насінини, вони викотилися зі свого сяючого різнобарвними променями зорехода, і підстрибували на зоредромі, мов краплини дощу на блискучій поверхні води. Малі розбишаки, як завжди, наробили галасу: заплескали в долоньки і тричі синхронно обернулись навколо своєї осі, виказуючи нестримні приємні емоції. Цей кумедний ритуал астропундики енергійно повторюють щоразу при зустрічі з дядечком Олесиком… А потім усі троє гуртом вигукнули своє традиційне привітання:
Зорі! Всесвіт! Зорехід!
Наш комічний всім привіт!
Дядечко Олесик зустрів гостей привітною усмішкою і радісно відповів:
Радий зустрічі завжди,
Прошу в гості, дітлахи!
Поруч із дядечком Олесиком хтозна-звідки взявся папуга Лірчик. Він весело вистрибував поперемінно то на одній, то на другій лапці й виспівував свою нову пісеньку:
Мумрик, мандрик, зорехід,
Астропундикам привіт!
Літик, Гравик — розбишаки
Гратимуть із нами в шахи.
Магник щось смачненьке б з'їв,
Бо в дорозі зголоднів.
Космос — space, a flight — політ,
You're Welcome! Всім — привіт!
На такий випадок дядечко Олесик зробив запаси смачних гостинців, адже знає, що всі дітлахи полюбляють солоденьке.