Я покажу тобі "Дуньку"! Я покажу тобі любов! Мене, кстаті, як заміж виходила ніхто про неї не питав!.. І тебе ніхто питати не буде, яка вона і з яким знаком!
І ДІАНА тягне ДМИТРА за вухо додому. Гасне світло…
… І знову спалахує у помешканні ШИРОКОПЕР. БЕЗМИЛЬСЬКА, що лежить на підлозі, важко підводиться, потираючи забиту голову.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Шо ето било?.. Який-то сон. Поганий сон. Про якесь роздіваніє… А, вспомніла!.. Мадам Дереґиз… Стерво!.. Кажеться, утекла… (Заглядає до кімнати ДМИТРА.) Ніково. (Заглядає до спальні.) Теж ніково… Ой! А з ким ето я розговарую?.. Га? (Дослухається і ще раз повторює.) Га?!.. А-а! То ж я сама з собою теревені плету. І голова болить? Я ж учора і не пила вроді… А Дереґиз я ше коси уріжу! С дєньгами за мальчіка утекла і моїх процентів не оставила! Ну, пожди! Знала б я, шо вона такая мавпа облізла, я б її ребьонку зроду не предложила… (Раптом заходжується поправляти свою зачіску. Знімає хустку і витягає з-під неї довгу і тонку, як мишачий хвостик, кіску. Розпускає і швиденько, прислинюючи похапцем пальці, переплітає її кінчик.) Ох, чим доводиться заніматься на старості літ, шоб якусь грошву заробить і не здохнуть під забором. А я ж не така. Я ж в юності мавкою хотіла буть. І три рази Дніпро перепливала. І всігда щитала, шо раздіваніє на публіку, це гріх. А щас він кругом… І я сама зараз за ту копійку готова на любі шову… Ой, простибіг мене, грішницю! (Хреститься.) Шоб сказали мені на це мої кревні?.. Да, мать Іріада Телесфоровна, глупость імєєт глупость повторяться… Особєнно, єслі вона недодєлана!.. Тю, а шо це я! Шо це тут сидю?!.. Щас сюда вбізатєльно котрий з Широкопер прителіпається, а я рачки й на полу... Інтєресно, чи пригаварила Дереґизка хлопця… Як — ні, то треба тікать, поки ребра не пощитали, бо є за що!.. (Вдягає хустку і швидко виходить.)
На сцені гасне світло.
Ява друга.
Через тиждень, у неділю після обіду. З підземного переходу (а це може бути оркестрова яма чи сходи на сцену з глядачевого залу) вискакує мадам ДЕРЕҐИЗ у барвистому бікіні, схожому на карнавальний бразильський костюм з пір'ям нижче пояса на пікантному місці. Вона розштовхує трьох бабів з цигарками, помідорчиками і цибулькою, що своїми торбами майже загордили вихід нагору. Одна тільки ЛЯЛЯ ГРУША, що продає з візка молоду картоплю, стоїть осторонь, під стіною переходу, не закриваючи прохід на сходах. За ДЕРЕҐИЗ з нетрів підземного переходу гулко лунає страшний крик БЕЗМИЛЬСЬКОЇ: "Дєньги оддай за рєбьонка!"
ДЕРЕҐИЗ: — Ну-кассь, дайте пройти, коровы старые!
1-а БАБА: — Ти куда, пурхата, преш зі своїм чемайданом! Наче повилазило!
2-а БАБА: — Ото вже втулище, окружної дороги їй не хвата!
3-а БАБА: — Чесним людям работать не дає!
ДЕРЕҐИЗ підскакує чомусь до мовчазної ЛЯЛІ, хапає її за шию з-за спини і наставляє на неї газового балончика. Сама ж ховається від БЕЗМИЛЬСЬКОЇ у неї за спиною.
ДЕРЕҐИЗ: — Нэ ори! А то я щщя тебя газами травану!
3-а БАБА: — Ви чули, вона ще й пугає! Ану, прибери свою куцу ратицю з моїх дорогих сігарет!
З підземного переходу вистромлюється фіґура БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, уся обтикана і завішана різноманітними пластмасовими і дерев'яними причандаллями: масажерами, штучними квітами, чесалами спини, ляпачками на мух і т.п. За остовпілою ЛЯЛЕЮ вона миттю помічає мадам ДЕРЕҐИЗ. В її руках негайно з'являються дві-три троянди, якими вона заходжується бити перелякану ДЕРЕҐИЗ, а спільно із нею і ЛЯЛЮ ГРУШУ.
ГРУША (перелякано): — Що ви робите?! Я вас прошу!.. Тут же моя картопля!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Мене просить не нада! Оддавай дєньги!
ГРУША: — Які гроші?! Перестаньте битися! Чуєте!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я не до тебе! Я до тої прохвури іззаду! (БЕЗМИЛЬСЬКА б'є, ДЕРЕҐИЗ ухиляється, ГРУШІ дістається.) Я тебе як счас урепіжу! Пратівная!.. Пір'я всі повириваю! Вєчний празнік у неї, понімаєте, за мої гроші!
ГРУША: — Мені боляче!
ДЕРЕҐИЗ: — Ла-ла-ла! Это ужже ынтерэсно! (Дражниться.) Нэ попала, нэ попала!.. Опять нэ попала!
ГРУША (до ДЕРЕҐИЗ): — Відпустіть мене! Не хапайте мене за руки! І не штовхайте мого мішка!
ДЕРЕҐИЗ: — Безмыльская, ты шшызофрэниччъка! И я тебя кинула вместе с твоим рэбйонком!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — От же ж гадость! Ви чули! Люди добрі!.. Рятуйте!
БЕЗМИЛЬСЬКА іде у наступ. Їй на допомогу приходять баби, які заходжуються оточувати ГРУШУ і ДЕРЕҐИЗ з усіх сторін.
ГРУША (до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ): — І ви теж не рухайте мою картоплю!
ДЕРЕҐИЗ: — Это мысль! (Хапає з мішка ГРУШІ картоплю і кидає її у навісних нападниць.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вона мені в глаз вліпила!
1-а БАБА: — Я її задушу!
3-а БАБА: — А ми її щас, падлюку мальовану, у ріпу сдєлаєм! (Знімає з ніг босоніжку з великою платформою і намагається нею уперіщити ДЕРЕҐИЗ по голові.)
ГРУША: — Ото лиха година!.. Не займайте моєї картоплі! Вона ж не ваша!.. Господи, який сором!
Повз них проходить МІЛІЦІОНЕР. Він спиняється і шкіриться, подивляючись на цю подію, як на естрадний номер. БЕЗМИЛЬСЬКА й баби застигають на мить, відразу ж утихомирюються і розбігаються у різні боки, ховаючи свої товари. ДЕРЕҐИЗ, улучаючи хвилину, штовхає мішок з картоплею ногою на сходи і теж тікає. МІЛІЦІОНЕР голосно позіхає і йде ліниво геть. ГРУША кидається збирати розсипану картоплю. За якусь мить з'являється БЕЗМИЛЬСЬКА. Вона підступає до ЛЯЛІ тихо з-за спини і лякає її.
ГРУША: — Ідіть геть! Що вам від мене треба?!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Нічаво… Ти не бачила, куда здиміла та хвойда з пір'ями?
ГРУША: — Я на таке не дивлюся…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — На яке "на таке"?
ГРУША: — А на те, що ви сказали.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Он як!.. Дай я тобі допоможу. (Починає збирати картоплю ГРУШІ і складати її у мішок.)
ГРУША: — Я не потребую вашої допомоги… Даруйте.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як ти ньтересно балакаєш!.. (Придивляється до ЛЯЛІ.)
ГРУША: — Ви довго до мене будете сікатися? Цікаво, що я вам такого зробила.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Пока нічаво… Та як постараєсся, то, мо', шось і зробиш…
ГРУША: — Посуньтеся трохи убік. Там моя картопля під вашою спідницею.
БЕЗМИЛЬСЬКА посувається та при цьому випадково штрикає ГРУШІ у обличчя пластиковою вибивачкою килимів, що стирчить у неї за поясом.
ГРУША: — Якої болячки вам ще треба, що ви штрикаєте мене своїм причандяллям?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ого! То ти, як по-писаному лаєсся!
ГРУША: — Я говорю, як на серці лежить. Ідіть звідси і не займайте мене… Будь ласка…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти ба, та ше й у різінових перчатках! Ану покажи!
БЕЗМИЛЬСЬКА підскакує до ЛЯЛІ і миттю стягує з її руки ґумову рукавичку.
ГРУША: — Що ви виробляєте?! Негайно віддайте мені рукавичку!
БЕЗМИЛЬСЬКА хапає ЛЯЛЮ за руку.
БЕЗМИЛЬСЬКА: —Ти смотрі, яка у тебе красіва рука!.. Який в тебе манікюр!.. І без кольца… Ти не замужем?.. Неплохо… І сама така пещена… Спонсор є?.. То чого ж куртягу шарпану оділа і тут у переході картошку продаєш?!.. Шо, навєрно, первий раз? Да!.. Кажи!.. Стидно, да?!.. Первий раз всєм стидно!.. А потом, як по маслу!.. Главне в торговлі — матюк, і тобі одкроються нєвєроятні пєрспєктіви!..
ГРУША з силою висмикує руку з рук БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, хапає свій візок з картоплею і тягне нагору, збираючись іти геть.
ГРУША: — Відчепіться від мене! Чи мені міліцію покликать?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Клич, клич на свою голову, перекупкам — насміх!.. Дєвочки!..
БЕЗМИЛЬСЬКА показує знака бабам рукою і ті, підсміхуючись, знову заступають своїми торбами вихід із підземного переходу.
ГРУША: — Перепустіть дорогу!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Мо', дєвочки тебе не понімають!.. Ти їх ньтілігеньтніше попроси!..
ГРУША (до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ): — Це що, змова?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Наоборот, це предложеніє к сотруднічєству... Вони готові тобі уступить найлуччі місця на етой драбині жизні!
Одна з бабів хотіла була розкрити рота, щоб заперечити, але БЕЗМИЛЬСЬКА непомітно для ГРУШІ піднесла високо вказівного пальця і погрозливо покивала ним своїй непокірній колезі. ГРУША на хвилю знітилась і застигла у замішанні, обертаючись до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Да-а!.. Представ собі, у людєй старшого поколєнія іще єсть совість.
БЕЗМИЛЬСЬКА показує пальцем, щоб баби посунулись і вступилися. Баби знехотя, але підкорюються її наказам.
1-а БАБА: — І ми всігда новічкам уступаєм наілуччі місця!
2-а БАБА: — Молодим у нас дорога…
3-а БАБА: — Тим більш — учителям…
ГРУША: — А як ви здогадались, хто я?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Та тут у катакомбах самі акадєміки. Я даже більше скажу — ти вчителька укра?інського язика.
ГРУША (виразно): — Мо-ви…
БЕЗМИЛЬСЬКА (передражнюючи): — Мо' — ви?.. Зачєм на "ви"?
ГРУША: — Ні... Мо-о-ви-и і…
БЕЗМИЛЬСЬКА (вдає, що не розуміє): — Всьо, пойняла! Вчителька укра?інського язика і мо-о-ви-и…
ГРУША (всміхається): — Та ні! Я вчителька мови…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А-а! Вчителька язика укра?інської мови.
ГРУША (сміється): — Ви мене не зрозуміли.
1-а БАБА: — Вона всьо прекрасно по?йняла. Усі, хто добре на укра?інськом говорять — пани — драні штани.
2-а БАБА: — Так шо не викаблучуйсь і ставай поперед нас. Первій і дурень дасть…
1-а БАБА: — …А вже другій дурень засть.
3-а БАБА: — Другій дасть другий дурень. Дураки у нас січас самий ходовий товар.
2-а БАБА: — Та й на хвігуру ти худійша — обминать кошолкою легше…
3-а БАБА: — А в конці дня за твій навар і нап'ємося!..
ГРУША: — Цебто, як?
1-а БАБА: — Ну, треба ж замить.
3-а БАБА: — Як грішить і не замить, зранку голова болить…
1-а БАБА: — А так з утра сто грам і в храм — гріх одмолить і опять усіх... Ну, ти мене по?йняла, шо я імела увиду! Ха-ха!
2-а БАБА: — Телісхоровна тобі і спецкантора позичить, шоб як усі грішила, бо…
ГРУША (сміється): — То у вас і кантор свій є?
2-а БАБА: — Акакже, все як на Марсі… Нам один гастраном казав, шо по-нашому кантору кілограм виходить марсіанський!
3-а БАБА: — Щитай, шо ми всі тут гастраноми у нєвєсомості, да Телісхоровна? Чого мовчиш? Помагай дівчину учить обезважності і гешефт-хер-ма… Тьху, ти!
БЕЗМИЛЬСЬКА (задумливо): — …Гешефтмахерству... Нє, дєвочки, у мене друга ідєя єсть!.. (До ГРУШІ.) Скажіть, пожалуста, за скіки ви собираєтесь продати цей мішок картошки?
ГРУША: — А навіщо вам те знати?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Комєрчеський інтерес.
ГРУША: — Я не знаю… Ще не рахувала.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Скільки там кілограм?
ГРУША: — Кілограм тридцять…
БЕЗМИЛЬСЬКА витягає калькулятора, швидко рахує уголос.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Тридцять на сто п'ятдесят грамов… чотири з половиною кеге… Так, значить, тридцять і чотири з половиною — хай тридцять п'ять кеге… та на два з половиною гривня, получається ти-ди-ти-ди… ге-ге-ге-ге… з половиною гривня усе разом… (До ГРУШІ.) Єслі я вам щас за всю вашу картошку восємдесят… нє, ошиблась… сємдесят сєм гривньов дам, то ви мені її уступите?
ГРУША: — Ви хочете у мене купити увесь мішок?..