Так само й правду про походження усієї німецької раси, яку Гітлер особистими науковими зусиллями виводив аж із Тибету, силою теорії переімігрувавши Шамбалу під Берлін.
– Як наша експедиція "Абвернербе" в Тибет? – запитав він, бо відрядив туди гірську стрілецьку дивізію науковців.
– Виявлено сліди перебування експедиції Блюмкіна імені Троцького, комуністи значно раніше за нас побували там, – з сумом констатував Геббельс.
– Вони й там нас випередили, – спалахнув вождь. – Ну і що виявили наші антропологи? Заміряли параметри махатмам?
– Винятково давньоарійські черепи, – невпевнено потупив погляд райхміністр.
– В очі! В очі дивись! – наказав фюрер. – А якщо правду? Ну!
– Суцільні монголоїди... – зітхнув Геббельс, – круглоголові всі падли, хоч ти їм кілок на голові теши.
І Гітлер почав люто гризти нігті. Кому? Собі? Ні, Геббельсові.
Райхканцелярія завмерла.
– Господи, – закотив очі Гітлер, – які шалені бабки викинули на "Абвернербе" і все лиш, аби отримати невтішний фактаж, ви хоч розумієте, що під загрозою опинилося наше австрійське, та тьху ти! наше арійське минуле?
Усі відчули, що в минулому можуть опинитися й, власне, вони самі.
– Хто‑небудь може сказати мені правду? – вимагав вождь. – Звідки почалися арійці? Що там археологія? Знайшла вже чогось арійського?
– Ні, майн фюрере, у фатерлянді не виявлено жодного такого артефакту.
– То де ж вони?
– Усі вони на теренах України.
– Отакої! Стільки зусиль докладено, і от на тобі, маєш... Хто з вас, лайдаків, скаже мені правду?
Здоровецька імперська сука породи вовкодавів, улюблениця фюрера Блонді, загрозливо показала ікло.
Геббельс помникався‑помникався й затужив:
– Правда полягає в тім, майн фюрере, що арії поширилися світом із теренів північних степів надчорномор'я.
– Це де?
– "Абвернербе" виявило, що в Україні, майн фюрере.
Присутні очікували на будь‑яку реакцію, лише не на солодку усмішку, якою розповзлися вусики вождя, погляд його замріявся і полинув удалечінь. Ніхто й гадки не мав, що там, в Україні, він пережив найкращі моменти життя.
Адже ж Адольф Гітлер після поранення газами на річці Соммі 1918 року геть осліпнув і опинився в окупованій Полтаві, а цілюще її повітря несподівано зробило те, чого не вдалося медикаментозно – він прозрів. І перше, що побачив: це тубільці, винятково всі блакитноокі й жовтоволосі. Його тоді дуже подивував такий феномен, адже він був художник і чудово зрозумів, що то воно таке – жовто‑блакитна гама. Тут не треба й "Абвернербе", аби впетрати, що це означає.
Гітлер насилу отямився од спогадів і просичав:
– Захопити Україну.
– Але ж ми ще не подолали Англію, – наважився Гіммлер.
– До сраки Англію, – була відповідь.
– Майн фюрере, – намагався пояснити Геббельс, – але ж Україна належить Росії, і, щоб захопити її, треба подолати і Росію.
– Не проблема, – була відповідь.
Річ у тім, що осліп він, звісно, завдяки євреям: не секрет, що все своє свідоме дитинство виростав у їхній сім'ї, тож згодом зробив усе можливе, аби од них відрізнятися – завів довжелезні кошлаті вуса, (бо євреї окремо вусів без бороди не носять) і через газову атаку на протигаз крізь оті їхні волосини пропустив усередину чимало іприту. Після того Адольф порозумнішав, сильно вкоротив вусики і остаточно зненавидів іудеїв. На щастя, Германія тоді за Брестським так званим миром одхопила Україну (німецький шпигун Ленін розплатився нею за фінансування Жовтневого перевороту) й поранені німецькі ветерани посунули сюди лікувати недобите своє здоров'я.
Саме тут він прозрів у переносному і прямому сенсі цього слова.
– Євреї своєю повзучою окупацією поневолили фатерлянд, до такої міри переповнивши, що корінні німці змушені були розбігатися Європою і далі – колоністи опинилися аж за Уралом, євреї ж стали місцевими до такої їхньої міри, що вже наполягали, наче німецька мова походить від ідиш, і почали вже іменувати себе над нами старшим братом: Дойчлянд юдер аллєс! Од моря до моря! Що, мовляв, і слово "Європа" походить од слова "єврей". І навіть, коли їх кілька разів виганяли з країни (як вони тоді називали: ісход із німецького полону), та мову вони не повернули, ще й поверталися щоразу в "полон" і все починалося спочатку.
Це ж бо юний Гітлер змалку був виховувався в єврейській родині й чудово володів мовою ідиш, отож багацько наслухався там їхнього шовінізму про так званий Божий народ і численні пріоритети, які з цього походять. Отож і собі таких самих захотілося; протест, що зароджувався тоді в юнака, згодом виллється у таку ж велетенську, тільки арійську, доктрину, здатну протистояти конкурентній експансії.
Аякже! Коли вступав до віденської художньої академії, то узрів: уся геть приймальна комісія складається з юдеїв, але не признався, жодним слівцем не видав себе, хоча знав – одного слова чи характерного жесту досить, щоб опинитися в цьому виші, проте наївно прагнув об'єктивності, покладаючись лише на власну малярську геніальність... Наївний.
Отож схопив облизня і часто й ображено підскакував уві сні:
– До гетто їх!
– До Гетте? – недочула Єва Браун.
– У газову камеру! Я нюхав газ – тепер нехай вони його понюхають, – бігав він кабінетом, навіжено очікуючи, доки наростуть нові нігті, щоб гризти.
Несподівано зупинився:
– З вашою археологією. Ми її всю заново перекопаємо! Отже – на Вкраїну!
Ось як наближався день 22 червня 1941 року. Зрештою, містична дата сонячного протистояння забезпечила бліцкриг, що успішно просувався до Москви, коли фюрер несподівано перевів стрілки:
– Зняти з московського напрямку танкову армаду Ґудеріана і перекинути її на Київ.
Генералітет онімів:
– Але ж він уже майже під Москвою.
– Кажу: до сраки Москву, не вона наша мета.
– Як це не вона? На який кий нам Київ? – тетеріли фельдмаршали.
– А на такий, що пригадайте історію. Куди наш славетний прародитель Германаріх скеровував свої орди? На Москву? Хуйскву! Винятково на Київ він скеровував. Уже тоді прагнув викопати там артефакти і закопати їх тут, щоб наша археологія згодом не червоніла.
Він умовк, бо проговорився. Ніхто не мав знати його істинних планів і намірів.
І Москва встояла.
Гітлер поспішав до своєї головної мети, бо дуже боявся, що світова наука випередить його війська. А захопивши Україну, колиску аріїв, легко зможе настановити там Германію яко старшу. Українця ж перейменувати на унтерменша, тобто молодшого брата, зробити з нього те, що свого часу не вдалося Германаріху.
Другим напрямком його атаки був генетичний – стати сурогатним татом нації, наплодити якомога більше власних нащадків, аби ними залюднити аншлюсовані вкраїнські терени, що остаточно переінакшить географію світових пріоритетів. Оволодівши ними, володітимеш першоджерелами походження й інших народів теж – а цього ой як не вистачає Дойчлянду.
– А тоді й побачимо, хто тут Божий народ!
Любив підхохмити: "Який же євреї Божий народ – де, хто і коли бачив обрізаного арійця?"
Своє ж обрізання він ховав за толерантність Єви Браун, дурна би вона була вибовкнуть, що спить не з арійцем...
Отож вона збільшувала надої. Для цього Адольф Гітлер повністю перейшов на вегенетаріанство (бо в плодах більше афрозодіаків), і не так для їхнього побільшення, як для уякістеншання. Хто в таке не вірить, то нехай замислиться: а що таке, зрештою, "гітлерюгенд"? Не в переносному, а в прямому значенні цього слова? Отож бо.
Тим часом червона армія підступалася під Берлін.
– Ну, ну, фрьокен, ну, – квапив.
"Знає, як ужалити, хоч би раз назвав: фрау". Так, засватана, та не вінчана, скільки разів ловила спиною глузливі погляди в коридорах Райхканцелярії, однак це дужче додавало люті й моці її рукам, а вождь народів відповідав їй вусатим поцілунком.
– І щоб ні краплі, все піде в Дойчлянд!
"Дройчлянд", – мало не бовкнула вголос і тому дужче обтиснула зубами крізь губи.
Велетенська високопородна сука Блонді на килимку підземного Вервольфу шорошила вухо, стомившись журно споглядати коханку.
...Єва ж тимчасом чудово усвідомлювала, що всі ці фюрерські пестощі спрямовані лише на пробірку, вони ускладнювалися, "ще отак стану лесбіянкою", знала бо, що й дещиці надоїв їй не перепаде, адже вона була безплідна, "навіщо ж марнувати"; як і кожна розумна жінка, вважала, що безплідний, власне, він, але бажання перевірити таку версію з іншим чоловіком розбивалися об згадку про гестапо.
Щоби збільшити еякуляції, він вдався до стимулюючих наркотиків, і бідна Єва Браун змушена була стимулювати не лише руками, але й усім іншим, так, що в неї навіть було зірвалося:
– Як же ти, високоморальний, ти, вегенетаріанець, а вживаєш наркоту?
– Люба, щоб ти знала: в наркотиках немає нічого м'ясного, то ж не читай мені мораль і не відволікайся, не відволікайся від фістули, продовжуй, мила, – густо засопів він.
Так, во ім'я високої мети він пожертвував скоромним. Була й більша жертва – рослинна некошерна їжа здувалася в нутрощах пухирцями, породжуючи метеоризм, особливо це мучило на раутах – доводилося одсовуватись од мікрофона; проте саме здуття кишківника відчутно посилювало зсередини ерекцію.
Мав він іще одне дієве спонукання: "Як згадаю, мила, скіко малафьї я в тебе колись змарнував", після такої репліки вона мимоволі посилювала фрикції.
Однак мала ще дужчу сатисфакцію: "Якщо безплідна не я, а він, то якого краху зазнають мільйони дуреп, очікуючи на вінценосне запліднення". І вона ще активніше хапалася за фістулу, прискорюючи, домагаючись, аби швидше обтиснути, дбайливо вичавити й ретельно зав'язати гандона на вузлик та передати до спермо‑ферми, дедалі й дедалі утверджуючи Адольфа яко батька нації.
Чому він викорінив гомосексуалізм? Бо той відволікав націю від збільшення приплоду. Чому заборонив абстракціонізм? Бо відволікав від справжніх життєстверджувальних форм соціалістичного реалізму; а вже що‑що, а в живописі вождь щось тямив.
...коридорами Райхканцелярії вже гупотіли кирзові підкови радянських десантників, топчучи фістули, вже рештки Єви Браун та Адольфа Гітлера дотлівали в бензиновій купелі, а на протилежному закутку земної кулі, попід хмарами, делегація високогірних махатм тибетської національності урочисто зустрічала блакитноокого жовточубого посланця, він, упавши на коліна, передав їм наплічника‑термостата;
...ще бетонними коридорами Райхканцелярії улюблена фашистська сучара Блонда нордичної породи тужила на місяць за Третім райхом, конвульсуючи од ціаніду, вже фельдмаршал Кейтель підписував пакт про капітуляцію німецької Германії, а ще й досі таємні лаборанти розфасовували ужинок, і тисячі кур'єрів дипломатичною поштою розвозили компактні спермостати з посівним матеріалом до різних куточків Германії...
І ось тут криється розгадка теперішнього феномена: якщо Гітлер знищив у Німеччині весь єврейський ареал, то звідкіля ж він тепер так густо взявся? Як засвідчує статистика, більше сімдесяти п'яти відсотків самих лише місцевих ЗМІ зараз належать саме євреям.
Річ у тім, що славнозвісні спермоферми – на противагу Єві Браун – виявилися геть‑чисто плідними, тому шалена повоєнна народжуваність зумовлена саме цими далекоглядними державними заходами.