Але це все мінімум, убогість.
Дзвонить телефон.
Майка (од телефону). Коли порівняти з нашим минулим,— це здобуток. Але ми боремось... Альо!.. Боремось за світовий максимум. Так, цехпартбюро!.. Од нас відрядити трьох на село? От цього ми вже не можемо! Не можемо, товаришу Власов! Ти ж сам знаєш, яка у нас прорванка, скільки браку! Нові контингенти робітників, а ми не то що технічно,— політично їх не охопили як слід. Нас мало. Треті сутки з цеху не виходимо. Допіру ось з спроби — із семи готових тракторів жодний не пішов... Голова обертом!.. Що?..
Телефон (різко). Становище таке, що за тиждень ми будемо без хліба. Негайно відряджайте трьох! Все!
Майка (напружено міркує). Трьох... Кого ж? Одного треба сильного, це так. Байдуха? Ні! Пробайдужить. Кого ж? У бюро нас сім. Сім. (Згадалось про трактори). Сім! І жодний не пішов... І сьогодні сьоме — до декади два дні, треба ще шість тракторів. Шість і цих сім... Сім! Ах не про це... Кого? Сім, сім...
11
Біжить розгублений робітник:
— Один зрушив... Майка. Любий! Правда?..
Робітник. Але Івановича... попав під колесо! Оступився!
Рух.
Куди? Стійте на своїх місцях! Машини ж кругом!.. Крім того, під час бою з коней не злазять, хоч хто і впаде!
12
Проносять на носилках Івановича. Видно сиву голову, червоні краплини на скронях. Підходить Трохимович. Подививсь, теж сивий, суворий:
— Де шапка? Де його шапка?
Хтось подав шапку. Трохимович обережно ніжно зтрушуе з неї порошинки, кладе в голови Івановичу і йде на своє місце.
13
Майка, провівши носилки з Івановичем, кличе очима до себе Р о-мена, Гайку, молодого робітника, дівчину. Підходигь
Б а й д у х.
Майка. Треба порадитись, товариші, хто з нас поїде зараз на село. Наряд од парткому — негайно відрядити трьох на хлібозаготівлі й перевибори Ради.
Б а й д у х. У нас уже прорив.
Гайка. Очевидно, не одні ми такі молодці. Очевидно, і там хтось прорвався.
Б а й д у х. Проривників до проривників?
Гайка. Іноді клин клином виганяють.
Ромен. Я... я пропоную відкинути зараз геть це питання з селом, а обговорити, негайно розв'язати, як нам далі бути тут ось!.. У нас справді бракує людям калорій, ростуть цвинтарі, цілі піраміди браку. У нас людські" жертви. Допіру загинув старий робітник, а ми, не провівши його навіть до порога цеху, вже забули про його, говоримо про якийсь там наряд на село!.. Зачерствіли ми. як казенні сухарі, чи що таке робиться?
Гайка.'Які ж твої конкретні пропозиції? Одкинути директиву парткому, не їхати на село, щоб у нас справді стався брак на калорії? Спинити завод, рушити за Івановичем, бігти всім цехом за каретою скорої допомоги, чи посипати голови попелом і пекти, ятрити собі болячки гіркими промовами?
Ромен. Ні! Переглянути треба нашу лінію, методи, темпи!
М а й к а. Це значить — ревізія генеральної лінії? Р о м е н. А хоч би й так.
Гайка. Іванович пострадав зовсім не од лінії темпів, а навпаки. Від здохлого трактора. В нашій роботі ще нема ні лінії, ні темпів. А хто з цього хоче зробити роман Чернишевського "Что делать?", то хоч ви тут круть-верть, чи верть-круть, а треба негайно запровадити ударництво соцзмагання, боротись треба з прогулами, з браком, і треба зараз же їхати на село. Інакше, їй-богу, напоремося, братця! Пропозиція ж моя така: на село послати Ромена...
Молодий. Я поїду. Можна?
Гайка. Тобі не можна. Ти за Ромена добереш тут позику.
Р о м е н. Я на село не поїду! Дівчина. Поїду я! Можна?
Гайка. Тут. залишаться Майка і Байдух... На село поїде Ромен. Нехай (на дівчину) вона і я. Є ще пропозиції? Нема? Заперечення? Нема!
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ШОСТА І
Село. Ромен у хаті біля віконця. Ромен. Село! Село на нашій Україні сливе таке, як і було — село! Такі ж хатки і ті ж млинки, хіба що менш їх.стало — млинів та церков. Правда, не ремонтована — антирелігійний прогрес. Але сільбуд ще довш не мазаний, брудний, обшарпаний! Село! До найближчої лікарні тринадцять кілометрів, в кооперативі, крім трьох пар чобіт, правда, як брали хліб, то привезли дещо мануфактури на принаду! — горілки та пудри, нічого більш нема,— так говорив біля віконця той, кого в жарт було названо романтиком,— писатиме далі майбутній поет-драматург. На це йому дівчина з околиці, що з доручення Гайки прислухаючись ніби (це слово акцентує двозначно), писала звідомлення про закінчення хлібозаготівель, про стопроцентове виконання завдання, відповіла... Що тоді відповіла йому дівчина з околиці, товаришко?..
Дівчина (не збагнувши, до чого те "ніби" — до "прислухаючись" чи "писала"). Мені важко на це вам відповідати. .
Ромен. Важко? Чому?
Д і в ч и н а. Ви ніби мене не розумієте — а я вперше на селі. Я його мало знаю. Але бачу, що ви пропустили, не бачите головне— он колгосп край села — соціалістичний острів на зеленому морі ланів з нашими тракторами, ра-діом, машинами. Бачили аптечку? А бібліотеку?
Ромен. Так-так... Я справді забув про колгосп край села, за убогенький колгосп з нашими здохлими тракторами, з катаральним радіом і з мрією сто сорока членів про три пари чобіт, що в кооперативі.
Д і в ч и н а. Ви дивитесь зараз на нього крізь маленьке і темне селянське віконце. До того ж й, здається, дощить.
Ром єн. Так. На душі в мене мжичка. Але щодо віконця обмеженості, то сам я хоч і син містечкового шкраба, проте бачив і бачу село навіть в це віконце краще й дальше, ніж незаможницький Гайка там. До речі, сваритися про це мені з ним чи ні?
Дівчина. Про що?
Ромен. Ніби не знаєте? Про політику на селі, про методи в хлібозаготівлях?
Дівчина. Це значить з партією? Не треба!
Ромен. Он як! Ви вже за Гайку? Ви вважаєте його методи за партійні?
Дівчина. Ви бачите краще й дальше, це так. Але Гайка — ще й глибше.
Ромен. Вам уже подобається, як він докопується до ям з хлібом? Як шукає і трусить?
Д і в ч и н а. А вам що? Уже не подобається, що Гайка з незаможниками одкопали сім ям кулацького хЛіба? Понад З 000 пудів хліба? Що він лежав там два роки? І прів? А в декого сіяти було нічого? І черги?..
Ромен. Мені не подобається, що на той рік хліб закопають ще Глибше. Так глибоко, що навіть Гайка його не побачить і не докопається. Хліб треба куцувахи, а копати, моя дівчино з околиці! Отож — свариться мені про це з Гайкою, чи ні?
Дівчина. Ми й купуємо. Не треба!
Р о м е н. Ви кажете не треба, і я кажу — не треба, а на вулиці, дивіться, їде дядько...
Дівчина. Що він везе?
Ромен. Віники?
Дівчина. Так багато? Певно, продавати?
Ромен. Авжеж! Щоб купити хоч трошки собі хліба. Віники. Конячка ледве тягне ноги. Старі колеса, як п'яні, хитаються. Но-но! До соціалізму... Трр-гов! Поламався!
Д і в ч и н а. А чого ж то в його, дивіться, під віниками уже три мішки муки?
Ромен. Парубок ударив дівчину.
Дівчина. Де?.. Не може цього бути! А-а... Та як він посмів! Слухайте! Та тут же наш комсомол є...
Ромен. Перед сільрадою якийсь жахливий пам'ятни-чок десятиріччя революції — ледве впізнати Ілліча, і "древонасаждєнія", які не ростуть і ніколи, мабуть, не виростуть, обламані, засохлі. Пробіг на вулицю на лозині верхи тутешній ідіотик. Сміється.
Дівчина (пригнічена, але суперечить. Крізь сльози). А он колгоспники з червоним йдуть. На перевибори.
Ромен. Проходить сільський ідеолог вождь Мартюк, якого боїться навіть наш Гайка. Очевидно, теж на перевибори, бо поспіша. В кожушку, але босий, бо чобіт, каже, за Радянської влади не докупишся. Сваритися мені з моєю партією чи ні? Дівчина мовчить. Біжить Гайка. Він глибше бачить. Однак він нічого цього не бачить. Поминає. Біжить.
2
Гайка (з порога. За ним два сільські комсомольці). Ой, пити! Або краще не треба, бо доведеться виливати, а не маю часу, вибач, Неонилко, за натуралізм!.. Ти ось що, Ромене, і ти, Нилко! Зараз ідіть на збори, бо вже дядьки позбиралися, ждуть. І починайте перевибори.
Дівчина. Без вас?
Гайка. Почніть, а то ця куркульня підбурить — розійдуться. А я незабаром, за півгодини максимум, приженусь. Допіру дізнався про деякі таємниці Мартюкові. Та які! Обов'язково треба докопатися і на перевиборах викрити. Здається, ми його озуємо! Озуємо, Нилко! Але ще треба перевірити, розумієте? Ідіть, починайте, а я зараз!..
(На комсомольців). Педаль, хлопці! (Біжить, вертається). Попереджаю, Ромене, на перевиборах можуть вчинити нам опір, то ти гляди, щоб не напоровся!.. Цифрами крий! Не зрадять, Нилко! Гляди! (До хлопців). Педаль-мо! (Біжить). Дівчина. Ходімо, Ромене!
Ромен. Скажіть, хто кого більше дуритиме зараз на перевиборах, ми селян чи селяни нас?
Дівчина. Очевидно, ви обдурите зараз і селян, і партію, Ромене, і мене...
Ромен. Цього вимагають од мене, та я ще не можу. Я ще сам себе не обдурив.
Дівчина. Що вам сталося, Ромене? Од чого цей настрій? Ці — ах! хворизми? Хто одняв у вас, вийняв з очей сонце і сколотив таку каламуть, ви подивіться (підносить йому люстерко), ну не сердьтесь, а скажіть, ви справді вважаєте, що ми перебрали в хлібозаготівлях? Треба було менше, так? І шукати не треба було? Скажіте? Бо мені самій було важко, як почали копати... Кажіть, я вас буду слухати! Мені хочеться вас слухати... Ну?
Ромен. Мені приснився сю ніч сон. Ніби я йду через вашу околицю. Шукаю вас. Вас нема. Іду далі. Степ в присмерках, нема йому краю. На обрії місяць-недобір.
Дівчина. Який?
Ромен. Місяць-недобір. Це значить неповний, щербатий. Іду-йду, хоч і знаю, що степові не буде краю. Сам-один. Раптом бачу — місяць кришиться, падає. Темно. Якась катастрофа в світі. А я йду, хоч і знаю, що я ніколи й нікуди не прийду...
Д і в ч и н а. А мені приснилось... Тільки коротко. Ніби кругом риштування, будівлі і зоряний ранок. Ви десь на риштуваннях високо-високо. Злазите. Я вас жду. Питаю: втомився? — Ні. Струшуєте з себе вапно. І чомусь падають зорі. Потім берете мене за руки. Отак... (Бере Ромена за руки).
Ромен. Я вас ні, а ви мене, дівчино з околиці, дурите...
Дівчина. Ні! (Стоять, одне одного очима випитуючи).
Ромен. Ой, дурите! Дівчина. Ой, ні! Ромен. Ніби випитуєте.
Дівчина. Ні! Я просто допитуюсь. Я ж комсомолка. І така недосвідчена.
Р о м е н. А далі що?
Дівчина. Далі? Це яка я потім буду?
Р о м е н. Ні. Уві сні, що далі було?
Дівчина. Берете за руки й ведете...
Ромен. Ходімо! (Рвучко йде. Дівчина за ним).
КАРТИНА СЬОМА
Ромен на трибуні. Осторонь Дівчина.