Я би хотів...Але тут, на цьому ланцюгу...Не дуже виходить"
Чапля: "Значить, в тебе ще все попереду".
Пес: "Ти думаєш?
Чапля: "Так, бо ти створений для любові"
Пес: "Я?!"
Чапля: "Ага!"
Мовчать.
Кіт, облизуючись: "Ну, здається все..." Обмацуючи лапами живіт: "Боже, що вони зі мною зробили... Ой, мені здається погано...Ось так завжди: виручиш когось, а далі страждаєш... Ну чому я такий добрий?! Гик!".
Пес: "Ти знаєш, мені ще такі слова ніхто не казав".
Чапля: "Тобі ще скажуть і не такі"
Кіт підвалює до них походняком вагітної кішки.
Кіт: "Друзі, гик! Вибачте, що розбиваю вашу сімейну ідилію, гик! У вас випадково, гик! не знайдеться щось попити? Гик! А то після цієї роботи, такий сушняк! Гик!"
Пес: "Хіба що там нап'єшся , де й кури"
Кіт: "Оці бройлери, гик? Ніколи Маркіз де ла Стріха не буде пити з ними з однієї калюжі! Гик! А де, до речі, їхня миска? Гик!"
Пес: А ти хіба не знаєш?
Кіт: Знаю, гик! Тому туди і йду. Я ще повернусь, братани! Чао! Гик!"
В перевалку повільно йде до курника. Зникає в темряві.
КАРТИНА ДВАНАДЦЯТА
Ніч. Село спить.
Загорнуті в старий піджак лежать пес і чапля .
У пса розплющені очі.
Чапля перевертаючись: "Ти не спиш, Ромео?"
Пес: "Я звик. Я ж ночами сторожую. А чого не спиш ти?"
Чапля: "Щось не спиться. Думаю, що мої завтра відлетять без мене...".
Пес: "Ти знаєш, а я часто літаю уві сні..."
Чапля: "Серйозно?"
Пес: "Так. І навіть бачу згори наше обійстя, село, ліс і навіть Чорне озеро".
Чапля: "А хіба пси літають?"
Пес: "Ну не всі. Але деякі..."
Чапля сміється: "Ромео, ти – неперевершений".
Пес: "Чому ти називаєш мене Ромео? Я ж —— Чарлі"
Чапля: "Тому що ти насправді Ромео".
Пес: "Ти думаєш?"
Чапля: "Я переконана".
Пес: "Це погано?
Чапля: "Це просто здорово!"
Пес: "А ти знаєш: ми можемо разом полетіти..."
Чапля: "Як це?"
Пес: "Головне —— стрибнути з великої кручі"
Чапля: "З якої кручі?"
Пес: "Це для того, аби ми набрали швидкості. Тут недалеко є висока скеля. Її називають Білою".
Чапля: "І що?"
Пес: "Якщо ми звідти скочимо, то зможемо злетіти".
Чапля: "Але ж у мене ранене крило!"
Пес: "А я все придумав! Ми міцно обіймемося. Ти махатимеш правим крилом. Я працюватиму за ліве. Знаєш, які в мене сильні лапи? Ми полетимо. Ми обов'язково полетимо. От побачиш!"
Чапля: "І ти ще кажеш, що ти —— не Ромео?"
Пес: "Повір, що я вже десь чув про такий випадок. Ми зможемо полетіти з тобою у вирій. Хазяїн мене вже відпустив. І там, у теплих краях, я зможу розпочати нове життя. І навіть... покохати".
Чапля: "Це справді би було неймовірно гарно. Наче в казці".
Пес, дивлячись на неї: "Ти знаєш, я часто літаю у снах. Ти плачеш?"
Чапля: "Ні, просто...Просто задумалась"
Пес: "То як? Пристаєш на мій план, Жасмин?
Чапля, дивлячись йому у вічі: "А що нам ще залишається, Ромео?"
Пес: "Ти серйозно?"
Чапля: "Так, найдивніший романтику"
Пес: "Боже, завтра буде мій найщасливіший день! Я літатиму!"
Чапля: "Так, ми полетимо! Краще мить політати, ніж чекати цього все життя".
Пес: "Як добре, що ти сьогодні опинилася тут, Жасмин! Себто, я хотів сказати, як добре для нас... Ні! Тобто... Вибач, будь-ласка..."
Чапля: "Я не серджуся! Як це не дивно: але зараз я себе відчуваю майже щасливою!"
Голос кота зі стріхи: "Агов, голуб'ятка! Все муркочите?"
Пес: "Ну що напився?"
Кіт, висовуючись зі стріхи: "Ой, старий, хоч не згадуй! Банку молока вдув у хазяйки!"
Пес: "Ну тобі завтра перепаде!"
Кіт: "Та ну їх!".
Плигає на землю.
Кіт: "Диви, Жасмин, що я для тебе притягнув!". Показує баночку .
Чапля: "А що це?"
Кіт: "Це дуже крута мазь. Вона коштує божевільні бабки. Вона від усіх болячок. От я і подумав, що хазяйка хоче нею поділитися з тобою"
Пес: "Ну ти добряк!"
Кіт: "А ти думав, старий! Я ж —— джентльмен. Дама завжди у мене на першому місці"
Чапля: "Дякую, Маркізе!"
Кіт: "Пусте! Тільки не тягніть. Бо мені ще треба баночку на місце поставити. Поки господарі не попрокидалися".
Пес розкручує банку і мастить крило Чаплі.
Кіт: "Масти, масти, не шкодуй!" Про себе: "Думаю, хазяйці не спаде в голову, що Маркіз уже й мазь тирить".
Пес, замотуючи крило: "Ну як, Жасмин?"
Чапля: "Справді стало ніби краще".
Кіт: "Ну давай баночку! Я погнав".
Пес: "Чекай-но, Маркізе!"
Кіт: "Чого тобі ще?"
Пес: "Я хотів сказати... Що ти був класним друзякою"
Кіт: "Старий, я щось не в'їжджаю... Слово "був" означає, що мене вже нема?"
Пес: "Ні-ні! Просто ми на світанку з Жасмин вирушаємо в дорогу"
Кіт, присідаючи: "В яку дорогу?"
Чапля: "Ми будемо летіти"
Кіт, трясучи головою: "Бр-р-р... Нічого не розумію... У мене від переїдання щось з головою..."
Пес: "Ми збираємося з Чаплею летіти у вирій".
Кіт: "Ви?". Показуючи на пса: "І ти теж, старий? Збираєшся летіти? У вирій?".
Дико регоче.
Пес: "Тс-с! Хазяїв розбудиш!"
Кіт: "Ой, давно я так не сміявся! Старий, так це не в мене з головою проблеми, а в тебе!".
Пес: "Ти нічого не розумієш. Я буду махати лапою замість лівого крила ". Показує.
Кіт, махаючи головою: "Ну й ну! Я думав, старий, що ти розумніший".
Пес: "Це справді можливо. Я вже чув про таке!"
Кіт: "А я навіть бачив. Як гепнувся зі стріхи, то добре, що зуби позбирав".
Пес: "Але ж ти був сам!"
Кіт: "Так! Тому ваша швидкість зросте удвічі. Швидкість приземлення".
Чапля: "Маркізе, вам потрібно йти. Зараз почне розвиднюватися. Нам теж час вирушати".
Кіт: "Жасмин, ви теж вірите у цю маячню?"
Чапля: "Віра може творити дива".
Кіт: "І ви полетите?"
Чапля: "Так, ми спробуємо"
Кіт після паузи : "І як ви це будете пробувати?"
Пес: "Ми стрибнемо з Білої скелі"
Кіт: "А-а-а... Ну тоді все ясно... Щасливої дороги!.. Чесно кажучи, не знаю навіть, що вам сказати...Все так несподівано...".
Підходить до пса, обіймається з ним: "Старий, мені тебе буде не вистачати".
Пес: "Мені тебе теж, волоцюго!"
Кіт: "Я буду тебе згадувати... Якщо повернешся... З того життя... Я хотів сказати, з вирію... Принеси мені якусь згадку про Африку... А то я мушу бути весь час на роботі. На жаль, не можу стріху ні на кого залишити. Бувай!"
Ще раз обіймаються.
Кіт: "Жасмин, я бажаю вам удачі. Я триматиму за вас кігтики"
Чапля: "Дякую, Маркізе!".
Кіт ніби змахує сльозу і спритно дереться нас стріху, розчиняючись у темряві.
Пес: "Час збиратися"
Чапля: "Так. Скоро світатиме"
Вони збирають речі.
КАРТИНА ТРИНАДЦЯТА
Біла скеля. Під нею – урвище. Світає .
Чапля: "Ти не бачиш їх?"
Пес: "Ні"
Чапля: "Треба виглядати їх з боку Чорного озера"
Пес: "Я туди й дивлюся"
Чапля: "Тобі не страшно?"
Пес: "Трошки"
Чапля: "Це завжди так, коли уперше летиш. Пригадую, я дуже хвилювалася."
Пес, цокотячи зубами: "Я теж дуже хвилююся"
Чапля: "Який ти смішний! Ще трошки – і все вирішиться".
Пес: "О, я бачу їх! Вони летять!"
Чапля: "Так, це вони!"
Пес розгублено: "Що будемо робити?"
Чапля: "Летіти"
Пес: "Але як?"
Чапля: "Так, як ти розповідав"
Пес: "Ти серйозно?"
Чапля: "Авжеж!"
Пес: "То я тебе маю обійняти, Жасмин"
Чапля: "Обійми мене міцно, Ромео!"
Пес: "Тепер нам треба..."
Чапля: "Скочити в прірву"
Пес: "Давай на раз, два, три!"
Чапля: "Давай"
Пес: "Чекай! Я хочу ще щось сказати..."
Чапля: "Кажи"
Пес: "Я хочу сказати, що якщо ми... Якщо нам не... Одне слово, якщо ми не доберемося до вирію... То ти, Жасмин —— та, яку я найбільше кохав у своєму собачому житті".
Чапля: "Ти – неперевершений, Ромео".
Чапля відштовхується ногами від скелі .
Пес: "ЦЕ ВЖЕ-Е-Е..."
Чапля: "Т-а-а-а-к!"
Пес: "Ми ж па-да-є-мо-о-о-о!"
Чапля: "А це і є п-о-о-лі-і-і-т!"
Пес: "Я ле-ч-у-у-у! Бо-о-же, як це захоплю-ю-ю-ю-че!"
Вони зникають у проваллі.
КАРТИНА ЧОТИРНАДЦЯТА
Світанок на обійсті .
Півень на плоті хрипло: "Кукуріку! Щось у мене з горлом!"
Кури: "Шо-шо-шо?"
Кіт, потягуючись: "Ой, старий, мені таке снилося...".
Дивиться вниз, де лежить біля будки ошийник і порожня миска.