Зінька. Бодай він згорів. Щоб пожежею поняло, щоб вихром змело!..
Ганна. Дійшло до серця? Я й кажу своєму похнюпі: чи не забігти мені до Зіньки та одвідати? Колись, кажу, товаришували, як ще я служила у наймах у її опікуна; і на вечорниці вкупі ходили…
Зінька. Недовго ходили!
Ганна. Чи тобі було хоч шістнадцять год, як заміж ішла?
Зінька. Не знаю!..
Ганна. Мабуть, не було. Я вже була дівкою дохожалою, а ти зовсім була дитиною… Рано зав'язали світ. Достеменно, як у тій пісні каже:
Гиля, гиля, сірі гуси,
Та на тихий Дунай,
Зав'язала головоньку,
Тепер сиди та думай!..
Сім год прожити у пеклі — не поле перейти. За такий час гиржа залізо з'їсть!..
Зінька. Кажуть, як сім год людина не говіє, то стане чортякою; а я сім год меж чортами живу!
Ганна. Але ж і змарніла ти!
Зінька. Чи в'яне квітка під росою на сонці? Чи змарніла б, коли б не горе?
Ганна. Сушить воно, в'ялить!..
З другої хати чутно спів і скрипку.
Весело у вас! Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір'я… Мабуть, все значні люде?
Зінька. Є усякі… Цур їм!
Ганна. Як же твої празники минули?
Зінька. Слізьми розговілася, слізьми й заговіюся.
Ганна. Знаю, знаю по собі!
Зінька. Не знаєш, Галю, не знаєш! Не те, що ти думаєш, зовсім не те!.. Що чоловік поневіряється, що свекруха гризе, хіба то велике горе? Таке горе, як лиху славу, рукавцем розмаю!…
Зінька. Невже ж ти, Галю, не береш навздогад? Нарізнь пішли наші думки… Не виную його, а все ж боляче!
Ганна. Про кого ж це ти?
Зінька. Зараз ти його бачила.
Ганна. Зіню!.. (Дивиться їй у вічі). Невже ти покохала Романа?
Зінька. Ц-с! Не нагадуй, боляче!..
Ганна. Так… Так я й вповала! Та й як же ж інакше? Жила ти тут, мов у домовині, сім год пресвітлої години не бачила; а з'явився Роман і, мов зірочка, освітив темну яму… Скільки не плющ очей, а все кортітиме тебе споглянути на зірочку ясну!.. І він тебе коха?
Ганна. На кому?
Зінька. У вашій слободі вона…
Ганна. Чи не на чабанівні? Стривай-бо! Чула я, чула, що Роман унадився в нашу слободу. То це він он куди? Що ж, поможи йому, боже! Сім'я путяща, та ще й куми мої!
Зінька. Скажи по правді: краща вона від мене?
Ганна. Хведоска? Це таке діло: кому хто припаде до серця!.. Нехай жениться, довго хіба до гріха?
Зінька. До якого гріха? Стривай! Чи я стерялася, чи всі люде навкруги мене ошаліли? Гріх? Скажи ще: сором?
Ганна. А то ж як?
Зінька. По своїй волі пішла я за Самрося? Хіба по добрій охоті зв'язала з ним свою руку? Везли мене до шлюбу, мов на заріз: сторгували й продали, ніби поле чи деревину!.. Дитиною я була, сама ж кажеш. Чий же це гріх? Вік мій молодий занехаяли, знівечили життя!.. Чий же це сором? Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? Чий це гріх? Мій! Всі безгрішні, одна я нескаянна грішниця?.. Божою волею чи людською силою світ мені зав'язано? Взяли дитя недоросле, дівча нерозумне і стратили!.. Чий же це сором? Мій, мій!.. Я почула в собі серце… Посадови курча в тісну клітку, воно зросте і або загине, або ж розлама клітку! Не присягалася я під вінцем, мовчала!.. До вінця і від вінця везли мене одеревенілу!..
Ганна (не зна, що й казати). Як вже там не скоїлося, а закону не переламлеш…
Зінька. Закону? Якого закону?… Це, Галю, не закон!.. Не вмію розказати тобі, а як сама з собою балакаю, тоді розумію себе і бачу, що все в мені говоре, що нема ніякого закону в моїм шлюбі з Самросем, нема!.. В'яжуть злодія, він зна, за віщо його в'яжуть! Забивають в заліза душогуба, він зна, за віщо. Вола б'ють, і віл навіть зна, за віщо його б'ють!.. Мене ж б'ють, за коси волочать, налигачем крутять, і я не знаю, за віщо. Це закон?
Ганна. Так вже коїться у світі… Один бог відає!..
Зінька. Не відає, ні!..
Ганна. Не кажи так, Зіню, гріх!
Зінька. Знов гріх?
Ганна. Розпустила ти своє серце, навіть і про бога забула!
Зінька. Ні, Галю, бог про нас забув!
Ганна. Зіню, тебе страшно й слухати! Хто з жінок не бідкається? Хіба й я не пила гіркої? Випила, випила до денця!.. Терпіла, а як вже доходило до нестерпучого — впаду навколішки перед образами, голосю-голосю, аж усе в мені голосе! Виголосюся, що вже й гласу не стане, тільки рипить у грудях, мені й полегша.
Зінька. Нема чим голосити! Запеклося, зашкарубло!..
Ганна. Ось послухай мене, Зіню, голубко! Я б радила тобі ось як. Ми збираємося з свекрухою перед зеленими святами у Київ, на прощу…
Зінька (хутко). Піду і я з вами, піду!
Ганна. Там помолишся та відговієшся!
Збоку чутно голос Самрося: "Гей, де ти, моя-нечужая?"
Вже гука? А ще скажу й так: жируєш ти! Це все з баглаїв… Погнула б спину на спеці та вмилася б кривавим потом — не зажирувала б! Розпустила ти своє серце! Та нема краще, як задавити його, притоптати… Цур йому!
Зінька. Піду, піду у Київ, на прощу!.. Помолюсь то й бог мені допоможе. Коли б тільки скоріш іти!
Ганна. Раніш зелених свят невправка!
Самрось кричить: "Гей, жінко, перед мої очі!"
Забарилася я в тебе. Прощай! Оце, чи я не здуріла? І забула, що тепер "прощай" казати гріх!
Зінька. Годі, годі про гріхи!..
Ганна. Аж до вознесенія тільки й можна казати "Христос воскрес!" та "воістину". (Б'є злегенька дитину по руці). А куди ти руку засовуєш, куди? Ач, все б йому до пазухи.
Зінька (зітхнула). Щаслива ти, Галю, що в тебе дітки є!
Ганна (згорда). Щоб ти знала, що оці вилупки — найкращі порадники; вони найскорш доводять нас до розуму. Ну, ходімо до татка? Ах ти, замазура!..
Зінька. Щаслива!.. Може, Галю, хто раніш іде на прощу, розвідай! Я навідаюся до тебе. Сьогодні, кажеш, вернетесь з ярмарку? Я сьогодні навідаюся.
Пішли.
ЯВА 4
Писар (виходить з бокових дверей з скрипкою в руці). Їх тут нема! Зеніда Андреєвна, куди ж ви сокрились од общого вниманія! Ух! Одначе від такого нахального частування можна і переселеніє совершить к праотцам: чарка за рюмкою, нема тобі передишки, ані боже мой! (Підспівує).
Калина-малина,
А розовий цвєт,
Била в меня ціпа-мама,
А теперя нєт.
Ах-ха-ха! Сколько не адресую взгляди до Зеніди Андреєвни — не клюйоть! Што ти тут сообразиш: не клюйоть!..
ЯВА 5
Настя (виходить з тих же дверей, п'яненька). Знов її шукаєш?
Писар. Ково?
Настя. Знаємо вас!.. Чого ж ти втік від кумпанії?
Писар (підморгує). А тоску, не видя предмета, по-німаєш? Дура разві которая, ну, та не поймьоть!.. (Обніма її).
Чорноє платьє,
Бєлая кайма,
Била в меня ціпа-мама,
А тепер нема.
Ну, во-вторих, єтот водочний вопрос так хоч кого озадачить!.. (Знов співає).
Чорноє платьє,
Бєлой воротник,
Любил меня ціпа-мама,
А тепер одвик!..
Ах, мадама, мадама! Почему ви не вдовушка?
Настя. Годі вже мене дурити.
Писар. Дурю, я дурю? Так дай, моя плутовка, ятаган алібо алівульвер, і я сисчас разстрельну грудь вєрную мою!
Настя. Вірю, душко! Не впадай ти за Зінькою, бо з світа мене зживеш!.. Так сумувала за тобою, душко мой, так сумувала, що й їжа на думку не йшла. Спасибі, попадя навчила кислий совус робити, тільки кисленьким і годуюся.
Писар. Да, кислоє і на похмельє хорошо! Платочок, которий ти презентовала, до серця пригортаю і горючими, і кипучими обливаю!.. Беру скрипицю в руки, і тольки вона сладкозвучним мелодійом нагадує звуки твої.
Настя. Оця ж скрипочка і світ мені замакітрила!.. Колись з серця розіб'ю її!.. Як поведеш, душко мой, смичечком по струнах, то ніби серце мені надвоє перетнеш!..
Писар. Как ти чувствітельно разсуждаєш!
Я задушу тебя в моїх проклятьях,
Я проклену тебе в моїх об'ятьях!..
І вот мой статістіческой план: когда не будеш ти моєю, я кинусь в волни кипучого моря, як сумашедчой!.. Алібо вчиню преступленіє… І тогда (співи):
Звонкая походка,
Сєрєнькой картуз,
Бритая головка,
Бубновенькой туз!..
(Обніма її і цілує).
ЯВА 6
Ті ж і 3інька.
Настя (побачила Зіньку). Гетьте-бо! І все б їм цілуватися, от ще поцілуйко! А що, доброго ляпаса піймали по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я того ненавиджу!.. Ще як хто побаче, подумає… Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя дитино?
Зінька. Там, де вже нема, моя матусю!
Настя. Ти ж це як вже мені відповідаєш?
Зінька. Так же, як ви питаєте!
Настя (до писаря). Бачите?.. Я ж кажу, що можуть подумати невіть що! От перша Зінька…
Писар. Зеніда Андреєвна можуть обсудить по нашим літам… Сравніть і то довольно за глаза, што ви как мамаша, а я как синок!
Настя (убік). Ой хитрий! (До нього). То я вже вас не буду звати Мануйлом Соловеїчом, а синочком. (Сміється). Тільки цілуватися ненавиджу!
Писар. Зеніда Андреєвна, будьте настолько добри, настолько я вас прошу, об'яснітє: отчего ви не в общей кавалькаде?
Зінька. Обійдетесь і без нас!
Настя. Її діло клопотати та порядкувати. Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посиджу…
Зінька. Пожиркуєте?
Настя. Як? (Убік). Вона ревнує! Недаром я постерегла. (До писаря). Ходімо до гурту.
Писар (гра на скрипці і співа).
І гулять будем,
І пить будем,
А смерть прийдеть —
Помирать будем!..
Пішли.
Зінька (сама). Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зальоти на думці: заманулося на старість у гречку скакати! Всі праведні, всі безгрішні!".. Ох, коли б швидш у Київ!..
ЯВА 7
Самрось, писар, Настя і Зінька.
Самрось. Щоб моя жінка не потанцювала, як я того захочу! "Нікогда і вовік…" Буде танцювати й дріботіти!.. Кума-лавошниця нотної виводе. (Співа).
А на мене мій муж ворчить,
Що у мене хвартух стирчить!..
А моя жінка і через ноту виведе!
Писар. Самросей Сафронович! Позвольте вашу ручку. Ну і уважаю ж я вас, господи!..
Самрось (кричить). Во хрунт!
Писар (випинається). Рад стараться!
Самрось. Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався! Зінько, марш танцювати!
Настя. Чуєш, Зіню, що муж приказує!
Зінька. Не оглухла!
Настя. Потанцюй "ножнички" або "жидівочку"! Як я колись танцювала, господи, гарно!
Писар (до Самрося). Братєц! У вашої супруги голос херувими і серафими!.. Зеніда Андреєвна, краще воспойтє што-лібо!
Самрось. Зінько! Поцілуй мого побратима.
Писар.