— додала й Дінка. — Ми роботи не боїмось.
— А чого її боятися? — підтримав їх Май, а потім з надією глянув на художника:
— А тільки добре було б мати чарівні фарби!
Старий задумався, а потім рішуче сказав:
— Я певен, діти, що життя художника — то його картини. Треба так писати їх, щоб вони приносили людям щастя, радість, надихали серця людей. Отоді вони житимуть вічно! Руки художника роблять фарби чарівними.
...День закінчувався. У таборі "Дружба" пролунав вечірній горн. Сонце ховалось за старі яблуні в саду. А троє друзів, озброївшись відрами та щітками, старанно змивали рештки фарби на стінах будинку та на асфальті в саду старого художника.