Це було друге авторитетне втручання— не сказати, щоб сильно помогло, проте відстали до часу й дали серцю спокій.
Ти думав— вже все— та де там! вони і мертвим— щоб ті перестали снитись— підрізали руки, мов крила, а ти захтів, щоб так собі відступили від напівживого?! цим свободюгам тільки дай свободу! зразу їх тягне на насильства й збочива! на єхидства й хіханьки; на маніакальні паплюжництва й по живому терзання! а що не обгидять, не об’єхиднять, не перекрутять на свій копил, а що не подужають вгризти чи пазюрвою подерти, те виставлять хуторянським і забитим, таким, про що треба змовчувати і встидатись; свободовиродків найлегше розпізнавати на ставленні до безхитрістного, простосердого, сільського: до того злидожиття й збідованості, де ще трапляються залишки милосердя; а від чистоти й невинності свободюги, схильні тільки до себелюбства, розгнузданства, собісвободи — до милосердь навпаки — беленіють до осатаніння: вся злоба з душак закипає жовчпіною, всезнущальне не людство криваво плямить лиця! а коли, відтіпавшись, відзловтішавшись, відтупавши страшно ногами, затихають, мармизи їхні, липучозелені у відверті, стають ще холоднішими й неприступнішими, мов обригані жабуринням; у всякому щиродоброму служінні вони вбачають замах на те, аби тільки їм, тільки їм, розпрекрасним і розпремудрим, тільки їм, розуспішним і ненаглядним, тільки їм, несрамнєнним, служили; коли ж не вчувають постійної собікористі, відпадають скорчено, як припалені п’явки, і лізуть шукати довірливішого, легковажного; так от, ти сидиш, дещо звільнений від кровососів (правда, й себе попалив немало) сидиш у селі, почухуєшся, нікому нічого не винний, слухаєш смрадіо; покрутив, покрутив ручку, ніби тебе згадують— так і є: держдепартамент сполучених штатів виступив з офіційним запереченням твоїх писань, вбачаючи в них неспростовні диктаторські замашки; держдеповчамент зазначив — прогресивне людство протестує аморалізмом на твій тупий традиціоналізм; людство втомилось шукати правду і воювати; людство хоче понаслаждатись— і, де хтось, хоч словом, обідив якогось підараса, лесбіярку чи фемандістку, де хтось попробує вчить нас жити, ми проти ужасів дімагогії виставим права людини: ми направим мізки в ширіньку і научимо, про що треба думати; деякі твоїзадумиречник держдеволаменту однозначно називав спробою підірвати американські інтереси в регіоні; про все пронюхали кляті янкі! якщо вони доумілися сканувати думки, то як же доять вони під’єднаних до комп’ютерної мережі?! так обкрадати й блюзнірити! та вони показилися з жиру— , обпалений у війні з кровососами, та духом нетлінний, ти був готовий сісти за стіл і розписувати їх так повчально, як Бог черепаху не розписував! але, схильний до справедливості, вирішив дослухати; голос держдебедламенту бринів, схвильований, і погрожував економсанкціями; так, це їхня улюблена пісенька: тільки що не до шмиги їм: душити злиднями, морити голодякою, підштовхувати народ до бунту; вони замислили обмотати нас колючим дротом, приоонити свої війська і визнати за державку, що сприяє терогризмові, і все тому— що хтось проти їхнього смів подумати; оце дивократія! оце свободка! оце, я розумію, пафосяга! вони про кожного думають, як про ріднє дитинчатко! як тут їх не полюбиш? такі усміхнені, чемні, милі, такі привабливі, просто сексі, і кивають пальчиком— ну-ну-ну— як їм можна відмовити, і не зректися творчих замислів? по дезактивації вітчизни; і знов обліпитись сумнівними п’явками; виручила уява: вони вже завезли напалм— ще один їх улюблений аргументик— і на найближчих натівських базах розмістили його в бочках для оселедців, призначених дипломатам; будь-якої миті могли приперти його сюди і— в разі твоїх подальших вилазок у поля по правду і надривних волань до неба— без сумніву пішли б на докрайні заходи: випалити до щенту степові дороги, вітрильні овиди, вітрюжно виючі, вовчеслізні горби, кудою, в сорочці нарозхрист, ти велосипедився з пучком очерету, подібним на дороговказівну зірку; випалити ці яріючі вогнезолотом, волаючі про воздання, небеса в ранніх сутінків синяві: внизу жаристі, вогненніші, вгорі глибоченно пресвітлі, прелагідно іншосвітні, обтяті хмаристою гранітносиззю; випалити яснорадісні, впотьмах незгораючі, небокраї — над мраковинням крилатіючі, нетлінною яснотою вгору, в пронизливу вічновись, кличучі обрії; випалити мороз і січневу темряву, коли ти надумаєш простелитися в ніч, пролітописніти одним з непересічних димів вітчизни; випалити рукописні, сирітські, всиновлені поля і пагорби, що так радісно збігали за тобою в прохолоду долин і відхекувались на кам’яному місткові; випалити в пилюці сліди підвід, що прокурликали до узбереж і станцій лихоліття тому, випалити на обочинах непропарощені, вкам’янілі з прокльонів, зернини, випалити в ріллі засів чорних ріжок, так званої спориньї, що колись росла на житі, а тепер колоситься скрізь і слугує наркотичною речовиною, яку фанатики пруть на Захід, з метою поширення деграданства; випалити все, що надихало, наснажувало, кликало до справжньості і будь-коли, будь-кого з цих дикунів, з цих дикарлів, могло надихнути, наснажити, розправити спини, звеличити, піднести, покликати в обраність— і тоді знов починай з початку?! ...ач, плюгаві! так блефувати... знали, що народ не видасть їм твого місця на карті (бо звідколи ти намацав ледь блимаючий пульс історії і взяв його в свої руки, на картах, починаючи від чорнзлобильських річищ аж до скирд за твоїм городом, друкували одну білу пляму, суцільне інкогніто, і давали примітку: там, на початку доріг, сонце вибілює нахромлені на палі черепи іноземців) ач, мокрі тютьки, підмочені по в’єтнамських хащах, вирішили тебе залякати; дилетанти; ще не встигли вони пошушукатися в овальному кабінеті і скласти офіційну побрехеньку для преси— про твою добровільну відставку— як вуха твоїх читачів все підслухали й доповіли тобі; що й до чого; народ їм тебе не видасть; проте, бочки з оселедцями могли потрапити в руки воєнщини, в лапи шакалояструбів — могли постраждати невинні дороги, тріпочучі першопроталинним маревом, чорнолаткасті поля, безпритульно зимові нічні дими, пагорби, мов поковізлі, зігнуті під торбами, сирітські постаті!— і, щоб виграти час для закінчення роману, ти вступив у затяжні переговори: віддаєш їм чортобильську зону під п’ятдесят-енний штат і навіть не претендуєш на пост губернатора; привозьте своїх оглядачів, радників, влаштовуйте чесні вибори і нехай переможе сильніший; чудову нагороду вислужитись отримали їхні шістки: тепер уже через них преса длубалась в твоїй білизні і винуватила в диктаторських замашках, в тому, що твої вилазки в поля порушують міжнародні домовленості про неперегляд історії; підривають становлення грабринкових відносин і суперечать інтересам держдебардаменту в регіоні; стара пісня! вигадали б щось новіше; на зустрічі президентів перерозвинутих країн дехто хотів протягнути рішення щодо твоїх велосипедних прогулянок, та вхопив облизня; з рішучим запереченням виступила Японія; як завжди, коли йдеться про традиції, твердо змовчала Франція (не даремно ти листувався з А.Камю і з ліво-правих пошуків схилив його до стрімкої і всеохопної міфологеми прощання) знайшлися й інші совісні люди, здатні, принаймні, змовчати— і тобі дали спокій з твоїм велосипедом і тінню собаки; з животрепетом спогадів, з сторінками вселюдських розмов і розпачів, що, мов списані сіллю й сонцем тонкольняні вітрила, мов долоні осліпленого пустелею, тремтять, підставлені під перлиновий вистук зливи; дали забуття сторінкам, що орлиньо, прощально, в простягненій б’ються руці; вітрильніють, напнуті вітрами безсонних поглядів; дали відмашку, бо події розвивались обурхливо; за тебе вступилось пів того світу— і мертві і ненароджені узріли виразника і заступника інтересів недоношених, третьосортних країн, якими нас зробила історія-мачуха; нас, народжених, де попало й від кого прийшлось, народжених із переляку, зопалу, з одного того, що пізно було вже нас абортувати, закопувати на смітниках і забуватись назавжди; нас, народжених від удару прикладом по животі, народжених кволими, скарлюченими, з гачкуватими пальцями, приреченими на дрібне злодійство в своєму домі, у самих себе; нас, придистрофлених війнами, тюрягами й голодовками так, що ми жили одним мертвим духом, й жили так довго, аж виїли вщент повітря, залишили одну непевність, маревні корчі обріїв, і навіть космічний камінь, вринувши в цю надвакуумну яму, пробує щось кричати, щось вихрипіти прощальне, хоче спинитись і в страхові задкує назад, побачивши в одну мить злих див і пітьмави більше, ніж за всю попередню, блукальну змандрованість; щось закликає діяти, дбати, рятуватись, та тут його на льоту, ще теплим, підхоплюють і рвуть на кавалки рученята наших заглищенців, наших засранців, наших, спритних на дармове, постояльців, наших катюг, волоцюг, жебрацюг, наших п’яндиг, доздих, погорільців, наших підтоптаних порхавок, наших сумних вуркаганів, наших немитих, замшілих бомжар, наших інвалідів столітніх воєн, наших сліпих ударників комунгробиля-крематоро-чортобиля, наших заслужених діячів охудоблення, наших снайперів, героїв по відстрілу опухлих селян за три колоски за пазухою, наших ідеологів світлонезбутнього, наших незгойних, нещасних, скарлючених, вщент побитих, злиднюг, варнацюг, сволоцюг, що сім століть не торкались хліба, і весь цей час виглядали його всліпу, навпомацки, лапаючи безвітря, як щойно осліплений, з жахом і радістю, що не вбили, налапує вихід із розбійної печери; так ми й отримали небатьківський дарунок,— камінь навзамін хліба; нас, народжених недолею, історія ще й виховувала— одним мотузком— і давала їсти одне лиш грубе господарське мило, заставляла дивитись одні кіножахи, порнухи, скотоложства, щоб ми подуріли вже вкрай, перегвалтувались і перевішались, намиливши собі мотуззя, накинувши на шияку чорний нуль дірократій; чорнезний зашморг порожніх назв, зсуканий із ділократій, тьмократій, демокрадій і демоклятій; петлюку старих душогубств із підновленим поганялом! історія, м’яко кажучи, була для нас нерідньою— і от знайшовсь чоловік, що пробує узагальнити і сказати про всіх нас правду! правду про те, як нам приперли якийсь сучалізм і змусили живцем загризати одне одного; заради світлого незбутнього! правду про те, як на нескінченних возах, під курликіт прощання, вивезли все зерно, геть до останньої золотини-бубки, і вцілілих знову стравили одне на одного, щоб доїдали поїдом; а тих, що й потім вціліли, сердитих, затятих, покусаних загнали в колгоспи й привчили сіяти чорні ріжки, сіяти чорне спориння, паразитичні нарости, що колись уражували зав’язь злаків, а нині, у вітчизні злих див, колосяться в зріст людини; нас привчили пекти чорноріжковий хліб, щоб наші жінки перестали народжувати— м’язи матки судомило так, що наставало задушення плоду; тих, що вціліли в гризотнях, привчили дякувати й дякувати, і тим чамренним хлібом довели до того, що ми сіяли по городах одні лиш кизяки коров’ячі— і з них проростало щось схоже на соняшники; і, пощитай, на одному гімняччі й трималися! засохлими стовбурами палили в печах і в грубах, з насіння чавили олію, листя кидали в борщ, коріння вживали замість гострих приправ до м’ясного; нам пояснили: гімноїдство дуже корисне для організму— зникає процес окислення клітин і всяке старіння; нас навчили плоди кизячні класти на сон під подушку, обкурювати гледчики, всипати замість синьки в ночви з замоченою білизною, накришувати в чай навзамін лимона (ми відмовились від ввозу цієї заморської дряні і на зекономлені кошти провели скромні олімпійські ігри,— в піку гнилому, м’ясоїдному Заходові— нехай подивляться на наших атлетів і позаздрять, каліч гнилокишка) ми були на порозі безсмертя, біологічного, живого безсмертя, а не якихось теорійок; ми лиш розправляли крила, щоб вторжествити кругом свої ідеали, свої порядки, як тутай ті спритники, що в минулі віки винайшли сучалізм і привезли нам цілі ешелони з колбами, тепер ті діловари під виглядом прав людини і гумового клею для протиснідових засобів,— під вивіскою таких благородних, гуманних цілей!— приперли ще якусь плюгавщину; ми не встигли й запам’ятати назву її, як всіх нас викосило; стільки збігло відтоді! і от один чоловік про нас обізвався— мав мужність подати художні звіти, ескізи, пейзажі, грав’юри й цілі епічні полотна! не диво, що тут його звинуватили у всіх смертних прагріхах; не дивно, що так з’ївся на нього держдепадламент, мовляв, він пробує пливти проти течії історії, тоді як інші народи...