"Незабаром тут буде виходити і руська робітнича газета... Ентузіазм у руських робітників... Пора і нам бути панами в містах і фабриках на нашій землі".
Соломія Крушельницька одна із перших підписала відозву до поляків-трудівників, яка закликала до дружби і взаємоповаги двох націй.
Коли у Львові почав виходити артистичний мистецький журнал, який видавали Труш і Охримович, Соломія Крушельницька надала і їм важливу грошову допомогу. Видавці, дякуючи їй, писали:
Львів, 28.5./18/99.
Високоповажна пані!
Субвенцію, ласкаво Вами прислану, одержалисьмо перед кількома днями і вже 15 н[ового] ст[илю] червня вийде перше число нашої часописи.
Отже, приступаючи в той спосіб до задуманого діла, вважаємо — високоповажана пані — за свій перший обов'язок подякувати Вам щирим серцем за ласкаву поміч грошову, без котрої о видаванню часописи ми б і думати не могли.
Повірте, пані, що ваша жертволюбивість для народної справи нас глибоко зворушила, і за те бажаємо Вам щоразу нових тріумфів у Вашій артистичній кар'єрі і сповнення всіх Ваших задушевних бажань і замислів.
Дякуємо єще раз і пишемося. З правдивим поважанєм
Іван Труш д-р Охримович
Павлик, як людина, що належала до революційно-демократичного табору, знав, що така відверта і щира допомога може дуже нашкодити молодій співачці, і він застерігає її: "Прошу Вас дати мені знати, як оголошувати в "Громадському голосі"—чи повне Ваше ім'я, чи як інакше... Думаю, що ліпше для Вашої кар'єри не оголошувати Вашого ім'я..." На що Соломія відповіла в листі з Парижа (січень 1898 року): "Ви питаєте, як мене звати в "Громадському голосі"? Так звіть, як мене звуть: Соломія Крушельницька — і вже!"
Це, звичайно, не мине для співачки даремно. В листі з Удіне вона пише Павликові: "Чую, що щось маркотні другі партії на мене, що я дала гроші на радикалів. Либонь, "Діло" не хоче вже більше згадувати про мене, де я співаю і т. ін. От не дураки ж то, скажіть самі! Ще, може би, хотіли мені диспонувати, куди я маю гроші дівати. Там же між ними багачі, то можуть самі утримувати "Діло". Я гадаю, що їх те укололо, що я дала на пресу радикальної партії. Бояться, бачите, конкуренції". В цьому листі Соломія ніби хоче перевести на жарти те, що потім не раз відгукнеться їй і під час перебування у Варшаві.
Коли у Варшаві стало відомо, що Крушельницька до своєї слави додала ще матеріальну поміч українським газетам і журналам, польські шовіністи почали систематично цькувати співачку.
Через якихось п'ять років, коли Соломія, як людина передових поглядів, розчарується в діяльності української радикальної партії, що погрузне в міщансько-націоналістичному болоті, вона напише в листі до Павлика (3 липня 1904 року): "Ви, певне, зажартували собі з мене, кажучи вчора, що найліпша газета — то "Громадський голос". Я констатую з жалем (не гнівайтеся, що відверто Вам кажу), що такого ординарного і дитячо-наївного письма не здибувала. Нехай би воно собі екзистувало, але чи ж може чоловік, що поважно ставиться до громадських справ, брати всерйоз такого роду газету... І що є справді сором так, щоб таким духом і стилем живитися. Що то за ціль? Що в тім доброго?"
Але як би там не було пізніше, участь Соломії Крушельницької у громадських справах свого народу незабаром дасться їй взнаки. Варшавський оперний театр стане ареною об'явленої їй війни.
Відлуння цієї війни вона зразу відчує у Петербурзі. Справа в тому, що за існуючим звичаєм тих часів, Соломія по приїзді до Петербурга мала скласти візити провідним музичним критикам та в редакції газет. В інтерв'ю, опублікованому газетою "Кгар, що виходила польською мовою, співачка припустилася певної необережності. Вона назвала себе італійською співачкою за школою та уподобаннями. Соломії і в голову не прийшло, скільки трагічних ситуацій потягне за собою і як дорого коштуватиме їй ця маленька "необережність".
...Три сезони підряд виступала Крушельницька в Петербурзі. Співала більш як у тринадцяти операх. Газети одностайно стверджували, що нова примадонна безперечно по-справжньому обдарована артистка. Вони, до речі, порівнюють її з Беллінчіоні, вважають, що Крушельницька особливу увагу звертає на сценічний бік ролі, на жест, костюм і не пропускає нічого такого, що може надати ролі правдивості і життєвості. В обдарованості співачки вони знаходять багато щирості і запевняють, що вона здобула "небувалий успіх", "це артистка розумна...".
До речі, у тій же статті газета дорікає Карузо за одноманітність і неохайність костюма.
Особливим успіхом користувалася опера "Мефістофель" Бойто. Публіка визнала роль Маргарити і Єлени одними із кращих досягнень Крушельницької. "Це хіба одна з кращих ролей з числа тих, в яких вона у нас виступала досі... багато теплоти і велика правдивість не тільки в сцені божевілля, але і в сцені у саду, де так важко знайти вірний тон... Вірність основного для Маргарити тону не можна не відмітити у виконанні пані Крушельницької. Взагалі її виконання задовольняють в усіх відношеннях строгі вимоги: задум правильний і подробиці витримані. Якщо додати ще й прекрасну зовнішність, що на сцені ніколи не зайве...
І в партії Єлени пані Крушельницька підкреслила належним способом багато звукової красивості і зовнішньої пластичності, виразно пройшло оповідання про загибель Трої. Успіх співачки великий і заслужений".
Соломія Крушельницька співала з багатьма видатними співаками свого часу, а з багатьма була добре знайома. Небагато свідчень про її стосунки з Шаляпіним, але Дарія Банфі-Малагуцці, яка брала інтерв'ю у Соломії Крушельницької десь у 1931 році, стверджувала, що коли "розмова точиться про Шаляпіна, їй подобається згадувати про нього, вона жвавішає".
Є афіша за 1900 рік, в якій зазначається: "Федор Шаляпин в зале Дворянского собрания 23 января (вечер) участвует в концерте в пользу Петергофского Общества вспомоществования бедным для ремесленного отдела детского приюта. Среди исполнителей: М. Фигнер, Н. Фигнер, Михайлова, Крушельницкая, Яковлев, Ауэр. В программе "Пророк" Римского-Корсакова и трио "Ночевала тучка золотая" Даргомыжского (с четой Фигнер поет Шаляпин)". У 1899 році Соломія співає з Карузо і Баттістіні, і тоді ж Шаляпін знайомиться з Карузо. Це знайомство і дружба між двома видатними співаками продовжується аж до самої смерті Енріко Карузо. Через багато років Шаляпін, перебуваючи в убиральні великого італійця в "Метрополітен опера", зробить на стіні такий напис:
Сегодня с трепетной душой В твою актерскую обитель Вошел я — друг "далекий" мой!
Но ты, певец страны полденной, Холодной смертью пораженный, Лежишь в земле — тебя здесь нет! И плачу я! И мне в ответ В воспоминаньях о Карузо Тихонько плачет твоя муза!
Шаляпін спеціально поїде в Неаполь, щоб побувати у склепі свого друга. Тоді ще труна з набальзамованим тілом великого співака була відкрита. Приїжджала до свого товариша і Соломія... вона була там і через тринадцять літ, дізнавшися, що труну закривають навіки.
Розділ III
ДВОЛИКИЙ ЯНУС. Перебуваючи взимку 1900 року на гастролях у Петербурзі, Соломія раптом отримує стурбованого листа від режисера Варшавського театру Юзефа Ходаковського.
"Варшава, 14.2.1900
Ласкава пані!
П'ять днів тому я розпорядився вислати Вам ноти "Гальки", та через помилку вони не були своєчасно відправлені пані; сподіваюсь, що вони вже у Ваших руках.
У ці дні у Варшаві тільки й розмов, що про бесіду пані з співробітником "Кгар", яку було передруковано у "Ки-гіегге Сосігіеппут" з ДОСИТЬ неприхильними для пані коментарями; все це скидається на кампанію, спрямовану проти пані.
Про це я тільки що мав розмову з генералом*, і він, як і я, вбачає в цій справі жіночу руку.
Найгіршим є те, що, за твердженням "Кга^", пані начебто висловилась, що усіма своїми теперішніми успіхами завдячує лише італійцям і аж ніяк не Варшаві.
* П. Іванов — шеф варшавських театрів.
З цієї причини панує велике обурення і хвилювання, і ми радили б пані написати листа для "Кга^" із спростуванням, а ми могли б той лист тут передрукувати. Нехай пані прочитає "Сигіега СосЫеппе^о" від 11 лютого цього року і повідомить нас про наміри своїх друзів.
Даруйте мені, що втручаюсь без дозволу у Ваші справи, але маю таку непрактичну вдачу — обурююсь кожною несправедливістю і прагну в міру можливостей послабити і викрити такі підступні й злосливі дії.
Шлю побажання всього найкращого пані і сестричці. Залишаюсь прихильний до Вас. Ходаковський".
Ходаковський, сам співак і режисер, вмів цінувати відданих своїй справі артистів. Безумовно, його лист щирий і його думка про "несправедливість" і "підступні злосливі дії" проти Соломії Крушельницької мають певне значення. "Жіноча рука", пише він. Чия? Можливо, назавжди для нас це залишиться таємницею. Чи існувала ця таємниця^ для Ходаковського?
А от як описується одна з сцен дотичних виживання Крушельницької з Варшави у спогадах Королевич. "На восьмому спектаклі "Дзядів" з'явилася Крушельницька, яка певний час була відсутня у Варшаві. Сильно знервована, що без неї (і в такій важкій штуці) глядач поглинутий містичною дією спектаклю, будучи наступного дня на прийомі у губернатора Скалона сказала, що таке "макаб-ричне" видовище мусить бути заборонено. Через два дні, за наказом Скалона, спектакль був знятий з афіші.
Коли я про це дізналася, зразу ж пішла в театр, і зайшла до кабінету директора Ходаковського, і спитала:
— Що трапилося? Чому не співаємо спектаклю? Ходаковський відповів мені єдиним словом:
— Крушельницька...
Настала довга, болюча тиша. Зрозуміла його моментально. Ходаковський встав од столу і мовчки дивився у вікно... Через хвилину зняв з очей окуляри і почав нервово протирати їх хусточкою, якою потім витер дві дужі сльози. Подала йому руку й без слова вийшла з кабінету". Хвилювання хвилюванням, а сльози Королевич порахувала! Невідомо тільки, як вона могла знати про розмову у губернатора, адже сама свідчить, що її туди не запрошували, "бо вона не хотіла".
Отже, "необережність" Соломії Крушельницької спрацювала блискавично. Вона виволала на світ божий не тільки наклепи, але й заздрість, і кпини. Скриню Пандори було відкрито.
Варшавські великосвітські міщухи із запалом очевидців і з праведним гнівом передавали новину з уст в уста.