Цей закон продержався в Палестині аж до XV століття. Свідчать про це описи деяких подорожей до Св. Землі.
20
Рана від сонця — інсоляція, сонячний удар, явище досить часте на Сході.
21
Приятель цезарів — це був тільки почесний титул.
22
Історичний факт, який викликав у Єрусалимі великі заворушення.
23
Кляріссіме — звернення: найясніший.
24
Patres conscripti, патрес конскріпті — титул сенаторів.
25
Історично доказаний факт.
26
Історично доказаний факт.
27
Історично доказаний факт.
28
Terrae motus — писалося й у двох словах, і в одному: Terraemotus. Був це стверджений історичний факт, що Тиверіадський цирк, зруйнований майже дощенту саме в день його відкриття, а потім відбудований, знов був знищений другим землетрусом. Авторка тому докладно описала землетрус з його симптомами (спека, наглий заворот голови тощо), що пережила тричі в житті землетрус, щоправда, легший від описаного. Але цього вистачило, щоб запам’ятала його на все життя. Перший раз — це було в Помпеях, де авторка працювала на розкопках, другий раз і третій — у Персії.
29
Історичний факт. Не можу подати, в якого із староримських анналістів я його вичитала, бо нині не маю під рукою… ані Ватиканської бібліотеки, у якій дядько Евґеніо де Кастро, римський прелат, був одним із бібліотекарів, ані Тарраґонського архіву. Користуюся тільки своєю пам’яттю та деякими записами, зробленими колись.
30
Туніка-пальмата — одежа, вишита на подолі пальмами. Вдягали її тріумфатори, переможці-атлети. Кай міг її носити, звичайно, тільки у свято, як такий атлет, що мав за собою славні перемоги.
31
Ексоміда — туніка лише з одним наплечником, без рукавів. Лишала цілком вільною другу руку й половину торсу. Носили ексоміду раби (можна її бачити на статуях Вулкана) та ремісники, щоб не перешкоджала у праці. Також надівши її як нічну сорочку, коли не хотіли спати цілком нагими.
32
Історично відмічений факт.
33
Воміторіуми — коридори й виходи з цирку. Звичайно, було їх багато, щоб облегшити вхід і вихід з амфітеатру.
34
Особи та їхнє ставлення до Пилата не вигадані, але історичні.
35
Особи та їхнє ставлення до Пилата не вигадані, але історичні.
36
Вино зберігали в невеликих глиняних амфорах не з пористої глини, з якої робили посуд для тимчасового охолоджування води.
37
"Не боюся данайців"! — натяк на тих, що дають небезпечні дари, як данайці, що "дарували" Трої того дерев’яного коня. У ньому були сховані данайські вояки, що улегшили падіння Трої.
38
Цієї стьожки непатриціанки не мали права носити. Пізніше, за цісарів, коли в Римі панували багатство, достатки, розкіш і розпуста, навіть патриціанки цієї ознаки своєї "гідності матрон" не носили. Зачіски носили химерні, й, навіть, скульптори, виконуючи їх бюсти-портрети, влаштовували все так, щоб "зачіску" можна було зняти, як перуку, й замінити новою, "модною". Подібні бюсти знайдено в Помпеях, Римі і в Олександрії.
39
Деотима — славна гетера й послухачка Сократа та Платона.
40
Ґадитанка — родом із Кадікса, стародавнього міста в Еспанії (Андалузія), заснованого фінікійцями ще в XI столітті перед Христом. Це місто здавна було славне танцюристками, "найліпшими у світі".
41
Егерія — за староримськими легендами, німфа-пророчиця й дорадниця другого володаря старого Риму Нуми Помпілія.
42
Є й така догадка. І треба признати, що деякі факти її ніби стверджують.
43
На Сході (в Єгипті й Персії) ще за молодих літ авторки були такі вулики.
44
Авторка бачила таку "гру" з бджолами малої єгипетської дівчинки. На Сході переконані, що бджоли одним не шкодять, а інших жалять. Пояснюють це тим, що, мовляв, бджолам запах одних людей приємний і заспокоює їх, а запах інших дратує, бо є бджолам ворожий.
45
Рицинус був відомий ще у Стародавньому Єгипті. Його головно вирощували, щоб добувати з нього олій, яким світили. Називали цей олій "кікіоль" і гадали, що він менше чадить, як інші олії.
46
Такс повір’я дійсно існує в єгиптян. Вірш — це переклад з арабської мови.
47
Подібне пояснення давав авторці весляр саме коло Філе. Тільки додав, що можна ловити й на поросят. Крокодил на них такий ласий! Але поросята коштують гроші, а викрадені діти ворогів — ні. Щитів, правда, нині не потребують, але виробляють їх, бо дуже їх купують англійці на пам’ятку та для оздоби своїх кімнат.
48
Квітка passiflora, описана тут, надибується в Палестині дуже рідко. Ботаніки виводять її десь з Америки. Але трапляється вона і в Індії, і в деяких місцевостях на африканських берегах (Тріполі, Атлас), а також у Сирії.
49
У римлян було лихим знаком, знаком сварки, коли заєць перебіг дорогу. Коли ж дорогу перебігав кіт, це означало, що людина, якій це трапилось, дістане дарунок. Це повір’я існує ще й нині в народів латинської крові (Еспанія, Італія). І… сама авторка дуже радіє, коли якийсь котик перебіжить їй дорогу… як саме це сталося сьогодні!
50
"Пекельний пес" — поширена у римлян лайка.
51
Небіжка — в цьому значенні не "покійниця", а здрібнілий вислів від "небога-племінниця".
52
Clarissime — титул: найясніший.
53
Юдеї ім’я пророка Йоана вимовляли "Йоканаан".
54
"Бійся (бережися) данайців!"
55
Подія й особа історичні. Це сталося саме в ті часи.
56
Римляни дуже вірили у сни.
57
Стародавні народи уявляли собі землю не кулею, а плоским диском. Лише деяка група єгипетських жерців-зорезнавців на основі астрономічних спостережень (головно затьмарення Сонця) уявляла собі Землю круглою, як куля, що її штовхає перед собою жук-скарабей. Але то була таємниця, і навіть не всі жерці могли її знати.
58
"Alea jacta est!" "Жеребок кинуто!" — слова, які Светоній приписує Юлієві Цезареві. Вживали їх часто, як приказку.
59
Сігнуми — знамена-прапори римського війська.
60
Факт історичний, цю статую ставили тричі.
61
Легат — командувач легіоном або цілою частиною війська, по — нинішньому генерал. Його помічниками були старшини-бенефіціарії, іммунес тощо.
62
У Юдеї дуже вірили в різні забобони, повір’я й чари.
63
Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.
64
Ютаг-Малек — цар юдейський, арамейське слово. Арамейською мовою говорила вся Палестина, бо жидівських діалектів було багато. Крім них, ще існувала стара гебрайська мова, що була мовою богослужінь, святих книг та вчених, але її нарід не знав. Тож для зручності вживали мови арамейської, яка була поширена скрізь у Палестині, та й знали її інші народи, як сирійці тощо. До першої світової війни так було з мовою азербайджанською на Кавказі (де безліч не тільки діалектів, але й мов), у Персії та, частині Туреччини, що прилягала до Кавказу. Називали там цю мову тоді не "азербайджанською" (або "адербайджанською", бо звуки "д" і "з" у цій мові зливаються у свистячий звук, подібний до англійського "th"), але "мусульманською".
65
Архимім — перший чи головний актор, герой п’єси.
66
Pecuniosus, пекуніозус — грошовита людина, багатій.
67
Єрусалимська Преторія мала дійсно балкон, з якого прокуратор міг говорити, вітати або приймати привітання війська й народу.
68
Vale! — бувай здоровий, майся добре. Звичайна римська формула при розстанні.
69
Драконами звались ці прапори тому, що їхні краї були хвилясті, зиґзаґуваті і зшиті подвійно, як мішки, з отвором із одної сторони. При їзді до отвору вривалося повітря, яке свистіло, як роздратований гад. У пізніших століттях слово "дракони" означало не тільки прапори, але й саму кінноту, напр., французькі "драґонс", російські "драґуни", італійські та еспанські "драґоні".
70
Мезу — єгипетська форма імені Мойсей.
71
Римляни вірили, що є щасливі й нещасливі дні.
72
Цербер — триголовий пес, що стереже браму старогрецького й староримського пекла, щоб із нього не могли втекти душі засуджених.
73
Мани — душі померлих. Якщо були вони за життя добрими, справедливими, то по смерті ставали "просвітленими духами", "манами" й опікунами-сторожами своєї родини.
74
Римляни і греки шанували духів своїх предків як опікунів роду.
75
Мойри — богині, що керували долею людини (слов’янські "рожаниці"). Зображали їх або сліпими, або взагалі без очей.
76
Калдаріум — переділ або частина термів, купелевого приміщення, де потіли в гарячій парі.
77
Так у ті часи також називали свято Пасхи.
78
Сушені корінці дикої цикорії, що цвіте блакитним квіттям, ще й досі вживаються, як в давні часи, як приправа до хлібних коржів на Сході. Приміщувати мелену сушену цикорію до кави вигадав не так давно, ще, може, і ста літ нема, французький учений, що терпів на хворобу шлунка. Він помітив у час свого перебування на Сході, що вживання сушеної цикорії до хліба дуже облегшувало його хворобу. Але, що була це для нього незвикла їжа, вигадав варити ці корінці, солодити відвар, доливати молока й пити це на снідання. По ньому почали додавати цикорію і до кави, бо це помагає травленню. Французи неодмінно додають цикорії, але лише до вранішньої кави.
79
Це орієнтальне меню не вигадане авторкою. Воно було ще таке саме й за молодих її літ, коли вона працювала як археолог на Сході (Єгипет, Персія, Вірменія).
80
Єгипетська Гатор не була "розпусною" богинею. Була це богиня весни, молодості й краси. Про Астарет чи Астарту не можна сказати, щоб вона була цілком чистою від розпусти.
81
Кіз плекали в Палестині переважно нубійської породи. Вони завжди чорної масті й дуже великі, майже удвічі більші від звичайної європейської кози, горбоносі, мають довгу вовну й дуже "інтелігентні": звикають до голосу свого пастуха чи господині, не потребують, щоб їх пасли. Ідуть на поклик, як добре вивчений пес.
82
Авторці доводилося мерзнути вночі в турецькій Вірменії та в Персії, дарма що вдень спека аж 40 ступенів.
83
Сама авторка в Палестині ніколи не була. Деталі й опис Палестини зроблено нею на основі оповідань, записок, рисунків і фотографій її дядька священика (пізніше був одним із ватиканських бібліотекарів), який не тільки відвідав Палестину, але пройшов пішки весь шлях та країни, які проходив Христос із своїми учнями.
84
Такий закон дійсно був: слово "Адонаї" було заборонено вимовляти вголос, привселюдно. Лише первосвященик міг його вимовляти у храмі, у "Святая Святих".
85
З перських леґенд-казок.
86
Таким способом, кидаючи палички з написами перед вівтарем у храмі, юдейські священики відповідали вірникам, які в них прохали поради у своїх справах.
87
Найбільш урічливими й лихими вважали юдеї очі без полиску, що трапляються досить рідко.