Зачіски здебільшого кучеряві. Або такі прилизані, ніби на них корова не одного язика стерла. Рекламують і туалетний папір. Хоч ми й дуже швидко за кордоном акліматизовуємося і вдаємо із себе, що американці – ніби ми, а американці – ніби ті, що тільки вчора, а не п'ятсот років тому, прибули на цей материк, від ілюстрацій утримаюсь. Боюсь, що я за такий короткий час ще не настільки акліматизувався, щоб рекламувати все підряд і показувати товар лицем. Навіть якщо те лице, як кажуть французи, святкове.
Замість туалетного паперу можу прорекламувати термос фірми... Термос рекламується з літака, що пересікає Льодовитий океан. Але ось кінчається пальне, і літак розбивається на величезній, як аеропорт імені Кеннеді, крижині. Після цього звучить скорботна музика, що переходить у підбадьорливу, потім іде текст: "З того часу минуло двадцять років. Від літака вже не лишилося нічого, але ось цей термос (термос подається великим планом – в Америці все люблять тільки велике), що подорожує з дрейфуючою крижиною – цілий і непошкоджений", Затим чиїсь елегантні руки знімають з нього кришку-чашку і наливають у неї, звичайно, каву, і, звичайно, паруючу. Чиїсь пухленькі губки, якими тільки й пити каву й закушувати поцілунками, звертаються до вас чистою англійською мовою: "Наче щойно з печі", Чи треба до цього щось додавати? Гадаю, коментарі зайві. Ось тільки не зрозумів, чому вона сказала: "Наче щойно з печі"? Невже рекламована фірма каву варить у печі? А втім, в англійській мові, наскільки мені відомо, будь-який іменник, що стоїть сам по собі, може одночасно означати, що хочете, – і піч, і тапчан, і ночви, і кавоварку. Отже, можливо, вона й сказала "кавоварка", мені ж здалося, що її назвала піччю.
Думаючи про рекламу, я чомусь пригадав бум довкола знаменитої "стойки" – президентського манекена, якого було поставлено з ніг на голову і зафотографовано. Буквально через тиждень уся Америка стала з ніг на голову. Мавпування набуло масового характеру. В Америці поважають (не те слово) – обожнюють сильні натури. І любительський знімок стойки через тиждень обійшов усі найпопулярніші газети й журнали. Стойки одразу стали модними. Жінки ставали на голови, демонструючи, тобто рекламуючи, інколи й не за велику плату, наймодніші і, звичайно, найкращі в світі стегна. Америка ж любить стандарт і красиву упаковку. Тоді пішли в хід амурно-ажурні трусики, потім – окремо – укорочені з одного боку й укорочені з другого боку, опісля чого взагалі прозорі з інтригуючою назвою – "Світло павутинки" чи "Одяг королеви". Трусики з дезодорантом, трусики з натуральними ароматами для будь-яких уподобань. В Америці для продажу все враховується: смаки здорові і з відхиленнями, захоплення, потяги, модність, оригінальність, екстравагантність. Для цього і в ім'я цього працюють інститути громадської думки: інститути по вивченню психічного стану людей, інститути по вивченню незадоволення окремих, але типових індивідуумів, інститути по збиранню громадських думок, інститути по формуванню громадських думок та інститут створення ідолів. Це все – бізнес. Все це – гроші. А перед грішми ніхто й ніщо не зупиняється. Долар – понад усе. Долар – це бог. А реклама – богиня. Решта – тлінь. Решта – тимчасовість. Суєта суєт, і нічого святого в ім'я його величності долара. Перед доларом ще ніхто в Америці не зупинився, ще ніхто не зробив кроку назад: ні конгресмен, ні сенатор, ні президент.
Одна леді... Не просто леді… Зробимо невеличкий, але досить цікавий і характерний для США (і для мого стилю), ліричний відступ. Не просто леді, а чергова американська секс-бомба. Звичайно, найкраща в світі. Згодом та "бомба" рекламувалася по всіх каналах усіх телекомпаній США. Тридцять секунд реклами, тридцять секунд показу її "святкового обличчя" коштувало тисячу доларів. Не менше й не більше. За менше вона навіть пальцем би не ворухнула, щоб роздягтися. Її згодом навіть по кабельному каналу показували (є й така телепередача на Манхеттені. На прохання любителів і за додаткову плату, звичайно). Але мені не випало щастя її в тому каналі побачити, і через те докладно чергову секс-бомбу описати не можу. Скажу лише те, що в газетах читав. Секс-бомба мала чоловіка-мільйонера, але, як усі мільйонери, він був скупий, скаредний. А леді мріяла про власні мільйони. Хтось їй шепнув, що при таких даних, якими її нагородила природа-матінка не без допомоги батьків та пристрасті, вона може робити власний бізнес. Леді мріяла й про свободу і незалежність у вільній від моральних принципів країні. Цілком нормальний психологічний стан, бо всі народжуються вільними, а рабами стають згодом. В силу історичних обставин усі поневолені народи прагнуть свободи й демократії. Мріють про волю, про землю, про самовизначення. Але прокляті імперіалісти не дають. Сильніший споконвіку душив меншого. Так і тут: мільйонер тиснув на молоду й залежну від нього леді. І вона почала тягтися до свободи. Почала сама "робити гроші".
Леді мала чудесну статуру й скидалася за всіма своїми даними на одну з найвідоміших кінозірок, параметри якої завмерли навічно у цементних пам'ятниках Голлівуду.
Леді мала чималий заряд енергії, вибухала сама і підривала інших буквально на кожному кроці. Для прикладу варто сказати бодай таке: за найкоротший місяць невисокосного року на ній підірвалося тринадцять сенаторів (цього числа американці не люблять) і членів палати представників. Число й справді виявилося нещасливим, але не для секс-леді. Коли преса зчинила довкола її стегон ґвалт і дехто з сміливіших сенаторів та членів палати збирався її потягти до суду за образу особи, то вона кожному з них подарувала по магнітофонній стрічці з їхніми охами, зітханнями й найтеплішими словами, які вимовляються в інтимній обстановці. Один казав:
– Люба моя, таких стегон я не бачив навіть у "міс Каліфорнії".
Інший вдавався до переконливіших, на його думку, аргументів:
– Мила моя, ти в тисячу разів вродливіша за "міс Гонолулу".
Виходило, що кожен називав міс свого штату, а це майже дорівнювало домашній адресі, якщо взяти до уваги сенаторські чи губернаторські аксельбанти. Тут панів конгресменів підвів американський стандарт – кожний перед собою бачив міс свого штату, забуваючи, що кругозір потрібно розширювати навіть тоді, коли перебуваєш в ліжку із секс-бомбою і кожної хвилини ризикуєш якщо не своєю головою, то посадою.
Прослухавши вдруге рідні голоси (власне, вперше, бо тоді вони, мабуть, до своїх голосів не прислухалися) уже в магнітофонних записах, чиновники схопилися за серця, а потім за гаманці. Кожна магнітофонна стрічка для секс-бомби ставала золотою жилою.
– Гроші на бочку або лікті на суддівську трибуну, – коротко мовила "в тисячу разів вродливіша".– Всі ви в мене найдостойніші. Рівних вам у США немає. Мабуть, і в усьому світі, і через те по три долари за стрічку – ціна, певно, нижче вашої гідності?!
– Нижче, – погодилися вони.
– Нижче й моєї. Ось чому з кожного по сто тисяч доларів.
Вагітні доларами гаманці того ж дня, кажуть, стали такими, якими бувають леді після пологів. Дама уміла працювати й головою. Сенатори й члени палати представників у цьому переконалися й заодно дійшли висновку, що не для кожного "чортова дюжина" – нещасливе число.
Суд не відбувся, але проклятуща буржуазна преса, яка мені особисто нагадує вівчарку з найкращим у світі нюхом, одразу взяла слід і пішла по ньому. Але домашній Клондайк секс-дами на той час закрився. Тимчасово.
На запитання цікавих: "Що було далі?" – відповім: гроші пішли до грошей, а біда повернула до біди. Такий жорстокий закон того світу.
Леді стала в моді, на неї пішов попит. Вона сама для себе зробила пабліситі. Утвердила цю її саморекламу преса. Секс-бомба стала символом. Секс-бомба стала ідолом у спідниці. Народилася чергова модель для американської реклами. Минуле уже не мало значення. Його ніхто не брав до уваги: юрба схилялася перед людиною, що за такий короткий час зуміла зробити великі гроші. Байдуже, як і чим, – бюстом чи стегнами.
Ви хочете бути схожою на нову модель? Купуйте трусики тільки нашої фірми! Купуйте бюстгальтери тільки нашої фірми! Їжте кашку (манну, гречану, пшоняну) тільки нашої фірми! Пийте соки: апельсиновий, мандариновий, гранатовий, томатний, малиновий, яблучний тільки нашої фірми! Бо... Бо, виявляється, щоб стати такою, якою стала Елізабет Рей, треба носити тільки такі ланцюжки на талії, які носила вона, й одягати тільки такі панчохи, які одягала вона.
Кожна американка хотіла мати таке свіже, таке рум'яне і таке святкове лице, і Елізабет Рей рекламувала пудру, рум'яна, креми, якими нібито все життя вона користувалася і які так припадали до серця сенаторам та губернаторам.
Кожна американка хотіла мати магнітофон, і вона його мала. Кожна американка хотіла купити все те, що рекламувала секс-бомба, і вона купувала. Якщо, звісно, мала за віщо.
Дама своєю рекламою давала заробити фірмам, фірми давали заробити дамі. Америка полюбила і даму, і фірми, і рекламовані товари. Усі задоволені. Окрім тих, хто приречений нидіти на чорних манхеттенських решітках. Їм, як у нас кажуть, не до жиру – ні до фірм, ні до дам, ні до її туалетів абсолютно ніякого діла. Бо хочеться їсти.
Тепер леді працювала не в інтимних будуарах при дещо пригашеному світлі електроламп, стилізованих під лампи мадам Помпадур, а під яскравим світлом юпітерів і на очах мільйонної аудиторії, і її праця транслювалася майже по всіх каналах телекомпаній. Навіть по тринадцятому. По наднайщасливішому для неї каналу.
Проте історія з секс-бомбою на цьому не закінчилася. Зараз секс-бомба працює над своїм першим бульварним романом, тираж якого має бути вище тиражів мальованих романів (у США є й така скорочена, як спідничка до пупа, література) і біблії. Замовлення на майбутній бестселер йдуть навіть з Канади, від тих жителів, котрі щодня дивляться американську телерекламу й самі собі вважають, що Канада – це п'ятдесят третій штат США.
Потім, коли в секс-бомби стало стільки доларів, скільки мріяв мати під останній рік свого життя її чоловік, що встиг катастрофічно постаріти, вона купила собі молодого парубка – при тілі і при здоров'ї. Звичайно, купівлю-продаж оформили не в кращому супермагазині, а в американському бюро запису громадянського стану.