Не встигла вона наставити його на першого стрічного щуроголовця, як Волю штовхнули в спину, вихопили стріливо, заломили руки.
– Гукай сержанта! – басив над її головою задоволений вартівник. – Першого козачка піймали! Ого – та це дівка! Треба доповісти ротному – цікава пташка!
Локі
"Нехай, синку! Ниньки йду в Куряву з черговим завданням, а перед тим мав кілька днів передиху, то згадав, як відважний Локі просив розшукати зниклу сестру. Уяви собі – знайшов! Не саму сестру, а… Словом, тут матеріали судових засідань, я сам не читав – розберешся. А старигана Хугу знову чекає пустельний порох, з якого він колись вийшов – не може пустельний порох без Хуги, а Хуга, схоже, – без пустельного пороху, в який повернеться! А пам'ятаєш, синку, як ми гуляли, ех… Іще стрінемося, ще погуляємо!"
Локі згорнув листа, розгорнув судові документи: подання, слухання, заяви, звернення обуреної громадськості… Серед імен чотирьох звинувачених – його Феля, всі – тринадцяти-чотирнадцятилітні дівчатка – вихованки спеціалізованого притулку. Вирок… "…За попередньою змовою… З особливою жорстокістю… Педагог з відзнаками… Заслужений… Оголене тіло директора закладу… Втрата крові несумісна… Встановлено факт не хірургічної ампутації статевих органів… Стратити… Стратити… Стратити…"
"Чекай-чекай! – скроні Локі покрив холодний піт, втома зникла. – Це ж той випадок, про який їм розказували на лінійці в притулку! Колись, у триклятущому сирітському дитинстві! Виступали представники педагогічного колективу та кращі з кращих із вихованців, дружно присягалися, що вже де-де, а в їхньому закладі подібне неможливе, вимагали якнайсуворіше покарати нелюдів. Зрозуміло ж – відтепер питанням дисципліни в сиротинці приділятиметься особлива увага!" Саме після цієї лінійки тоді ще Вогнемет твердо вирішив, що бодай коли, а таки втече з гаспидського "закладу" в Білорусію.
То це виходить Феля… Серед свідчень обвинувачуваних він розшукав покази сестри. Гарячково пробіг, перескакуючи через рядки, тручи враз зволожнілі очі. "…Неодноразово… В грубій формі… Примушував ставати… Так бувало, що й усіх чотирьох… Примушував лягати… Примушував надавати… В неприродний… Погрожував… В неї текла кров… Залякував… По пачці міфансів… Писати не могли, бо… Сказати не могли… Терпіти не…"
Локі схопився на ноги, забігав кімнатою. Дурбас, він нічого не знав, він нічогісінько не знав! А якби знав?
Перелік матеріалів закінчувався проханнями про помилування. Локі прочитав усі чотири. Абсолютно однакові, навіть з однаковою помилкою в слові "виправлення". Під усіма чотирма коротка резолюція "відмовити" і вишуканий автограф Президента.
Локі прихилився спиною до стіни, заплющив очі. Перед внутрішнім зором постала Феля – кумедний кострубатий дівчак із ніжками-сірничками в коричневих черевиках. Вона вчинила правильно. Зробила те, що могла, і що повинна була зробити. Те, що зробив би на її місці й Локі. Але чомусь не зробив на своєму...
"Ти служиш сатані, за яким би йменням він не ховався! Клятва? Але Хуга мертвий, а це звільняє тебе від клятви!"
Він дисципліновано залишив актив на столі, надавши обличчю сонного виразу розшукав капітана:
– Дай мені свій глоб – телегукну нюнечку !
– На! – усміхнувся капітан. – Та поверни – службовий!
– Я з коридору! – заспокоїв приязного капітана Локі.
За час, поки він вивчав справу Фелі, заклопотаних військовиків у коридорі побільшало, деякі з цікавістю озирали нестатутне вбрання незнайомця, більшість пробігали, не підводячи погляду. Відвернувшись до стіни, Локі набрав код Батька Чуя – глоб Генерального осавула не відповідав. Набрав код знайомого курінного Троєщини – Троєщина не відповідав. Не відповідали курінні Стадник і Кискело, не відповідав Соловій. "Нічого дивного, – подумав Локі, – посилили вимоги безпеки, їхні глоби просто блокують незнайомий код, так само заблокують і чужий актив!"
Він чемно повернув глоб капітанові, втомлено усміхнувся, позіхнув і сказав, що прямує на омріяну тахту. Капітан провів Локі заздрісним поглядом.
Його бот спокійно холонув на службовій стоянці ГРУ. Локі виїхав на вулицю й покотив нічним містом на південь. Він ніколи не вивчав правил руху сявчі на шляхах Материзни, Локі лише невиразно пам'ятав, що такі правила існують, і щосили намагався їх дотримуватись, аби не привертати увагу поліціянтів. До тремтіння в затерплих пальцях стискав Локі кермо бойового повоза, так хотілося втиснути педаль прискорювача в підлогу, але цієї години він був найчемнішим фірманом з-поміж тих небагатьох, які зважилися виїхати на столичні вулиці такої непевної пори.
Кілька разів Локі проїжджав повз пости правоохоронців, але щоразу вони лише проводжали наїжачений стріливом бот настороженими поглядами. На Корчуватому його таки спинили, Локі байдужо кинув у відчинене вікно завчене контрольне слово, агент ГРУ не був певен, що це слово досі дійсне, але йому знову пощастило. І лише залишивши останню міську заставу позаду, Локі дав волю двигуну, а заразом – і власним почуттям, і власному відчаю, і власному вивільненому крику.
На божевільній швидкості бот мчав старою асфальтівкою на південь, Локі пам'ятав слова приязного капітана, що "сили терористів почали рух" і розумів, що часу в нього небагато. Вуста колишнього хаптагера були міцно стулені, на скронях пульсували здуті жили.
Він має встигнути хай там що! Встигнути зробити хоча б щось, але часу смертельно мало. У Фелі часу було більше, його навіть вистачило на "попередню змову", а в Локі часу нема. Часу, щоб покарати зло.
"Сам винен, і нічого нарікати на сирітське дитинство, парубоцькі літа в притулку та на грифа в пустелі. Не лише тебе клювали грифи в цьому гаспидському житті, не лише… Чому ти вирішив, що сильніший, хитріший і кращий за тих, які йдуть зараз висохлим річищем Дніпра на свою погибель, і цю погибель влаштував їм ти? Ти гірший за них, ти нікчемний бендан, ти не спромігся навіть на мізерний спротив! Феля просто велет у порівнянні з тобою, і кохана дівчина, яка зневажила тобою (і правильно зневажила) – велет, і ті, що йдуть цієї хвилі на Київ, також велети – кожен з них, бо кожен з них іде на Київ за "попередньою змовою", себто усвідомлено; усвідомлено йде, щоб покарати зло, як багато років тому пішла твоя кострубата сестричка в коричневих черевичках!"
Помітивши вузький проїзд ліворуч, Локі звернув у нього й за кілька хвилин світло фар вихопило з темряви заставу урядових сил – шлях перегороджували два важких боти з гарматами, назустріч пізньому нічному гостеві рушив обчіплений стріливом вартівник. На суто військовому блокпості контрольне слово втрачало свою чарівність – щуроголовці могли його просто не знати. Демонструючи миролюбність, Локі пригасив світло, стишив хід, але коли до вартівника залишалося два-три кроки, рвучко вивернув кермо в бік, де під кволенькими соснами стояв намет залоги. Бойовий повоз із гуркотом протиснувся між шатром і сосною, розкидаючи увсебіч коробки, стільці та інший мотлох щуроголовців, рвонув далі. Навздогін боту метнувся жмут вогню та зневидимлювач зробив свою справу – Локі відчув лише кілька незначних ударів об метал обшивки.
І одразу ж зникли рештки наїждженої колії, бота кілька разів підкинуло й він покотився згористим схилом униз. "Русло!" – зрадів Локі й звернув праворуч. Тепер залишалося мчати назустріч козацьким силам і сподіватися на диво.
"Встигни, встигни, встигни! Встигни, поки тебе, як і Фелю, не стратив той, хто не має ні жалю, ні милосердя, той, кому ти так необачно служив! Воле! Соловію! Ті, хто прямує зараз висохлим річищем колишньої ріки на столицю! Ви неодмінно мене розстріляєте, але благаю, в дідька – зробіть це пізніше. Вбийте нерозсудливого Локі за те, що летить зараз вам назустріч, а не крокує разом із вами в гаспидський останній бій, чи як там воно називається в жалісних книжках! Хтозна, може мій останній бій ще не сьогодні. Може Бог, якого звісно немає, але раптом… Може, він таки залишить ницому дурбасу нагоду позмагатися зі злом по справжньому! Хоча, чого б це: не варто себе дурити…"
Тим часом темінь ночі почала блякнути в перших, нерішучих іще променях заобрійного сонця. Локі вже й без фар бачив, як під колеса бота летить репана чорна земля колишнього ложа Дніпра. І цієї миті він побачив ще щось – прямо на нього тим таки репаним сухим ложем котилася густа хмара пустельного пороху. Це було схоже на пилову бурю, але Локі одразу зрозумів: не буря – поміж димних пелехів пилу то тут то там проглядалися невиразні ще обриси якихось ліній, контурів, тіней.
"Це вони! – зрозумів Локі. – Але чому стільки пилюги й чому так купно? Вони що, навмисно підставляються під щільний вогонь щуроголовців? Господи, це ж буде бійня!"
Він спинив бота, виліз на його дах і почав відчайдушно вимахувати блузою:
– Зупиніться! Це пастка! Повертайте назад! Розсіюйтесь! Ви під прицілами!
З таким самим успіхом Локі міг би спробувати зупинити справжню пилову бурю.
Відстань між ним і передніми лавами козацького наступу стрімко скорочувалась, але лише коли десь далі, в самісінькій гущавині пилової хмари почали рватися перші ракети, міни та інші смертоносні "подарунки" щуроголовців, Локі розгледів, що ніякий то не козацький наступ. Прямісінько на нього, з виряченими очима й піною з роззявлених пащек мчав величезний табун збожеволілих від жаху верблюдів.
"А в насолоду було б, якби мене похоронили біля Фелі! – встиг подумати Локі. – Хоча, хтось патякав, що могили страчених ретельно зрівнюють із землею!"
Іще він устиг подумати, що козаки таки молодці.
Знетямлені від вибухів хаптагаї перекинули бот, скинули людину, яка стояла на його даху, собі під ноги й довго втоптували в сухе репане річище колишнього Дніпра те, що залишилося від Локі, ніби справді намагалися якомога ретельніше зрівняти його з землею…
Соловій
Новий курінний не був знайомий із розташуванням котеджів на Затишші, втім розважливо вирішив, що резиденцією глави держави є найбільша, обмежована високим парканом садиба з громіздким будинком посередині, гвинтокрилом на майданчику, купою повозів на стоянці, катером і кількома човнами біля чепурного причалу. Паланки Фініка й Дубровицького Соловій настановив оточити селище та, звужуючи поступово коло, виловлювати у ньому місцеву публіку: вартівників, які чинитимуть опір, без жалю вбивати, міністрів та інших високих владців зводити докупи.
Тим часом передранішню дрімоту Затишшя вже порушили скоростріли, не всі полуденківці приземлилися на околиці селища – деякі літачі попадали ледь не на голови сонних вартівників.
– Не час для теревенів! – вигукнув Соловій.