Але ж бувають паралельні світи не лише людей. Вірніше, паралельний світ один, і тут я готовий посперечатися з будь-яким теоретиком, навіть якщо він є лауреатом Нобелівської премії, але ніколи насправді в паралельному світі не був. Розуміння сутності паралельного світу залежить від того, хто і як на нього дивиться. Скажімо, ми дивимося на собаку, чи на кота, чи на голуба – і в нас своє бачення. Але ж і голуб, і кіт, і собака дивляться на нас – і в них своє бачення того, що відбувається. Вони теж, я переконаний, мають свої паралельні світи, які в своїй сукупності зливаються в єдиний великий паралельний світ, в якому, власне, ми всі живемо. Чи це тільки здається, що ми живемо на планеті Земля, а насправді нас уже давно поглинув цей великий паралельний світ?
А ще свої паралельні світи мають гори і дерева, хмари й бактерії, повітря й електрика… А вода – це взагалі поетичний паралельний світ! Чого там тільки не відбувається, а ми навіть не здогадуємося, які химери народжуються в нашій голові від зіткнення цих різноманітних паралельних світів.
Я витав у цих різноманітних паралельних світах, бо мені не поталанило (а, може, навпаки?) потрапити в паралельний світ людини. Я не бачив людей, будівель, не переймався диким ритмом життя. Натомість космічне блаженство просякало мене наскрізь, коли в паралельному світі дощу я відчував себе єдиною й неповторною краплиною, без якої неможлива була би божественна гармонія. А в паралельному світі зірок я був як ніколи близький до розуміння сутності Бога й зародження живого, і лише якоїсь дрібочки не вистачило мені, аби зрозуміти цей замисел уповні. Я літав у паралельному світі птахів і з висоти пташиного лету чи з надто більшої висоти бачив усю сутність земного…
— Коханий, ти так гарно спав, що мені не хотілося тебе будити. – Яірам нависла наді мною, і я знав, що цей неземний погляд повернув мене до грішного життя. – Вставай, пора на роботу.
— Я був у паралельному світі, Яірам, — сказав я і знав, що так дійсно було. Але кохана раптом стала серйозною і тінь печалі відобразилася на її обличчі.
— Коли я була в паралельному світі, — сказала вона, — один незнайомець теж називав мене Яірам, переставляючи ззаду наперед букви мого імені… Ти його не зустрічав?
Я його не зустрічав, тому що тим незнайомцем міг бути я сам. Зустрітися з самим собою в паралельному світі – це цікаво…
За мить Марія вже мило розмовляла по телефону з подругою.
Паралельний світ знову розминувся з нами. Може, це й на краще?
2013
ДИВНА ПАЦІЄНТКА
Володимирові ЛАПЧУКУ
— Скільки вам було років, коли вас зґвалтували?
— Двадцять один.
— Як це трапилось?
— Я маю вам це розповісти?
— Послухайте… Якщо ви хочете, щоби я вас вилікував, ви маєте повністю мені довіряти і розповісти все, про що я запитую.
— Добре, лікарю, я постараюсь, хоча боюся, що в мене це не завжди виходитиме..
— Отже, хто вас зґвалтував?
— Мій чоловік.
— Ваш чоловік?
— Так. Це сталося в першу шлюбну ніч.
— Ось воно що… Ви цього не хотіли?
— Ні. Я була змучена, а він добряче випив.
— Ви мали з ним інтимні стосунки до весілля?
— Ні, лікарю, що ви, я з порядної родини.
— Скажіть, будь ласка, це дійсно було зґвалтування? Чи, може, ваш чоловік просто виконував свій подружній обов'язок, адже ви вже стали його дружиною.
— Це я би мала виконувати свій подружній обов'язок.
— Ну так, звичайно, звичайно…
— Ні, це було зґвалтування. Він кинув мене на ліжко, порвав одяг, який був на мені, й брутально зробив свою справу.
— Ви кричали, кликали на допомогу?
— Ні, я закусила губу, щоб не кричати. Мені було соромно.
— Соромно? Вам було соромно?
— Мені було соромно, що в мене такий чоловік. Я не хотіла, щоби батьки – мої та його – дізналися про це.
— Вони не дізналися?
— Ні. Я їм нічого не сказала. Моя мама, мабуть, про щось здогадувалася, але я робила вигляд, що у нас з чоловіком усе добре.
— Коли чоловік був тверезим, ви розмовляли про те, що трапилося в першу шлюбну ніч?
— Він казав, що був п'яним і нічого не пам'ятає.
— Коли ви поступили до нас, то сказали, що у вашій душі поселився страх. Це трапилося відразу після першої шлюбної ночі?
— Так, я фізично відчула, як страх увійшов у мене, коли чоловік це зробив. Це була ніби жива істота, що поселилася в мені.
— Після першої шлюбної ночі у вас була інтимна близькість з чоловіком?
— Він робив це кожної ночі.
— Ви теж хотіли це робити?
— Ні. Я лежала, як колода. Це його вислів. Мені було байдуже.
— Чоловік вам витикав за це?
— Так, він сердився, казав, що у мене до нього нема жодних почуттів.
— Як ви думаєте, чоловік вас кохав?
— Мабуть, що так, адже терпів мене і змирився з тим, що до весілля у нас нічого не було.
— А після весілля його кохання до вас пішло на спад?
— Це ж очевидно. Адже він не отримав того, на що сподівався.
— А ви… Ви кохали його?
— Я не знаю, лікарю. Мені важко визначити, чи це було кохання, чи ще щось. Він мені подобався. Я вибрала його і сказала собі, що він буде моїм.
— Ви розглядали його як свою власність?
— Мабуть, що так, хоча я про це не думала. Але ви, звичайно, праві, я розглядала його саме як свою власність.
— Тобто ви фактично керували ним і він слухав вас?
— Так виходило, але я тепер розумію, що й він розглядав мене як свою власність.
— Вас обурювало те, що він розглядав вас як свою власність?
— Я не замислювалась над цим. Мабуть, це все-таки не було обурення з мого боку. Я намагалася робити все, аби ця власність належала мені й тільки мені.
— До весілля ваш чоловік мав інтимні стосунки з іншими жінками? Чи знали ви про це?
— Так, мав, він сам мені про це розповідав.
— А коли познайомився з вами – теж скакав у гречку?
— Ні, що ви… Він міг розмовляти з колишніми своїми коханками, жартувати з ними, обійматись і навіть цілувати їх у щічку. Тобто поводився з ними як з подругами. Але потім, як слухняне телятко, все одно повертався до мене.
— Коли у вас виникла думка вбити свого чоловіка? Це сталося після того, як він вас зґвалтував?
— Ні, що ви, лікарю, значно пізніше.
— Це була помста з вашого боку?
— Ні.
— А що тоді?
— Я думала, що, вбивши чоловіка, зможу вигнати страх із себе.
— Але цього не сталося?
— Так, цього не сталося. Мені здається, що страх став навіть сильнішим.
— Після того як ви вбили свого чоловіка, вам не було шкода, що ви це зробили?
— Ні, лікарю, я ні за чим не шкодувала. Якби трапилась нагода вдруге зробити це, я би зробила. Тут все трохи інше. Я завжди шкодувала свого чоловіка. Шкодую його і зараз, хоча його нема в живих.
— Ваш чоловік змінився після весілля? Чи мав він інтимні стосунки з іншими жінками? Чи знали ви про це?
— Мабуть, у нього нікого не було. Це ж село. Там усі про всіх усе знають.
— Отже, ви задовольняли вашого чоловіка, якщо він не мав пригод на стороні?
— Не знаю. Мабуть, що не задовольняла. Але я не знаю, чому він залишався відданим мені. Мабуть, кохав.
— Ви ніколи не намагалися пробачити йому це зґвалтування у першу шлюбну ніч? Адже ви самі казали, що він був п'яним, нічого не пам'ятав.
— Тут справа не в тому, щоб пробачити чи не пробачити. В мене навіть злості на нього не було. Я ж вам казала, що в мені поселився страх після того випадку. Я намагаюся позбутися його, але в мене нічого не виходить. Допоможіть мені, лікарю…
— Плакати не треба… Заспокойтеся… Я намагаюся вам допомогти, але і ви повинні зрозуміти, що я не Господь Бог. Ми повинні разом знайти вихід із цієї ситуації.
— Лікарю, я готова на все. Скажіть, що я маю робити, і я все зроблю.
— Скажіть мені ще таке. Ви не хотіли мати дітей?
— Знаєте, це дуже складне питання… Можна водички?
— Будь ласка…
— Дякую… Мій чоловік казав мені ще до весілля, що в нас буде багато дітей, не менше трьох.
— А ви?
— Я сміялася з цього. Казала йому, що спочатку треба пожити в своє задоволення, а вже потім думати про дітей.
— А після весілля ви не думали про це?
— Здається, одного разу така думка приходила до мене, але я зрозуміла, що потрібне ж кохання, аби народжувалися діти.
— А у вас цього кохання вже не було?
— Мабуть, що не було. Та і в чоловіка теж.
— Ви казали, що кожної ночі чоловік займався з вами інтимним життям.
— Так.
— А якби ви завагітніли, ви б народжували дитину?
— Лікарю, ви неуважний. Я ж вам сказала, що в мене вселився страх. А якщо є страх, то жінка просто не може завагітніти. Ви ж маєте це краще знати.
— Ну, тут трішки інакше, ніж ви про це кажете. Фізіологія живе своїм життям, а психіка – своїм… Скажіть, а ось до весілля чи після нього у вас не було думки про іншого чоловіка? Ви не мріяли про якусь ідеальну людину?
— До весілля точно ні. А після весілля щось подібне мені навіть снилося.
— І що вам снилося?
— Ну, я вже точно не пам'ятаю… Цього не можна описати словами. Я собі намріяла, що ось я покохаю по-справжньому, мій обранець теж кохатиме мене, поважатиме як жінку і від цього взаємного кохання у нас народжуватимуться діти. Ось у вас є взаємне кохання?
— Що ви маєте на увазі?
— Значить, нема, бо ви добре зрозуміли моє запитання. Ви ж одружені, маєте перстеник на пальці, а взаємного кохання у вас з дружиною, мабуть, нема.
— Ну, це наші особисті справи, і я би не хотів, щоби ви в це втручалися.
— А я і не втручаюсь. Я просто кажу про щирість. Коли нема щирості, коли люди вдають, що не розуміють одне одного, — це найгірше… Скажіть, а ви би могли мене покохати? Що ви смієтесь? Я така страшна, що мене не можна покохати?
— Та ні, ви не так мене зрозуміли. Ви приваблива жінка, але, якщо чесно, я не думав про кохання до вас.
— А про кохання і не треба думати. Воно приходить несподівано. Воно, як вагітність, — або є, або його нема… А знаєте, чому ви не змогли би мене покохати?
— Ну, я цього не казав…
— Ось ви всі такі чоловіки. Як пофліртувати з жінкою, переспати з нею – то на це ви мастаки. А щоб мати до неї серйозне ставлення, бачити в ній жінку, кохати її – цього у вас нема.
— Так чому я би не зміг вас покохати?
— Ну, ви ж лікар, і лікар специфічний, а тому розумієте, що якщо жінка вбила свого чоловіка, то може це зробити й вдруге.
— Чому ви смієтесь?
— Я побачила ваш переляканий вигляд… Так може жінка знову вбити чоловіка?
— Ну, щось у цьому є, хоча це не завжди буває, і рецидивів набагато менше, ніж ви можете собі уявити… А щодо кохання – мого до вас чи вашого до мене, — то тут теж усе можливе.