Аж то й буде те, що нам невид-ким світом ввижалося, а ми такі мудрі, аж все голосніше балакали, і так забалакали і невидкий світ, і гочі свої, і вуха, — та враз як той світ невидкий узяв та й явився чи таким чоловіком з-за рогу кам'яної оселі, чи страхом самим, став та й дивиться; а нам то з якої тями: оно, вже! і знов стала пустка, бо цеї мови аніхто не дожене, так ні звір не подумає, ні пташка не каркне, ані дерево не скрипне. Та ж хотів нетутешньої мови, а світу інакшого, — на-н, вчувайся; типір то вже так, як здавен заохотувалися, що не ти їден, а все є всим, а кожде зокрема не таке, як гинше, а всі є їдні — і повік".
"От що не хтів, то мушу казати, — є сто морів, а сто перше то й буде третє, а небесам то зліку нема, й виходить з що-кождого моря по одній істоті, а що вже з небес, то й не злічити, і всі ці невидні; а ще ж скіко небес і морів перейде, а ще тих невидних, що тіки сяйво од них, а як відступить котре, то сяйво лишається; то нам хочеться бачити, що одне видне, а друге нє, і вже ж тим невидним краща гостина, як видним, бо це їх час і їх світ. Що-попри кожної хатини стаємо, і кожній-но імення нове, і зо кожної пришта своя обзивається, — де-яка річ, де що живого готове назад у пельку отому лукавому та й вернутися, аби знов було море, і щоб знов спорадитися на те, як було спервовіку, і щоб цей-го найголовніший вповів цьому лукавому пірняти в глибини вод та й виносити піску чи землиці, а він що не винесе в пазуряках, то вода й змиє, що не винесе, то й змиє, і аж як той наймудріший вкаже йому на мілкішому доставати, то вже тоді винесе, і буде чим землю посіяти. Але ж чи сховає лукавий землі з трохи у рота й цим разом, чи ж діжде, доки земля посіяна виросте, а його зачне розпирати, бо та земелька і в роті ну ж рости, нум рвати, а він — пирхати, і де пирхне, так там болото стає, де пирхне, то вже й коняка, а чхне і ригне, то вже тобі чоловік, собака, кіт, — то буде так і знов-но, скажіть. Як ще звідтоді цим ревізіям зліку не знати, — скіки хто землі приховав і скіки за лихої години виригне; то ревізорам роботи є, а вже ж їх більш, як
того всього, що тра обліковувати. Й не сміх, — гляньте-н цюди; переходять і землі, і небеса, а це стій та надзиркуй, де яка лишка чи там нестача, і гадка не в тім, аби перебути й ще їден зриг; а вже ж інакше втуляється та заво-рушує, — хто од кого втомився, як іще зужити й те знане, і те невгадне. Веде тебе що в який світ, який простір, — уже ж доходимо й цих кам'яних доріг, що далі землі не зригнуті, а й не топтані; десь то завидніє ще з який раз той райок невпізнанний, що*тіки й роботи, або встріч нього, або навзад. То ще буде нам, — і хати позамикувані, і по ревізії вже, а ключі та бухгалтерію всякішню хоч закопуй, хоч впроти якого ока вистановляй; невидкими приступимося, та й зобачимо, та й лишимо ще з їдне сяєво од ніг, од голів; та й — ходить гарбуз по городу, та й не так хіба, кажіть-но. Але як ми такі мудрі ще й невидкі, то чо це на який не є зриг вискабачуватися, хіба й не те пам'ять каже, — зо сто яких віків змине, а за сто третім уже пригадовуй, та й легш буде і вікам натомленим, і тобі, старішому од усіх віків. Приноровлюйся до якого хоч віку, а якого стовпа найостаннішого, то буде знати: або ти якому вікові та стовпу належний, або ж — понад-світ усешній, нічийний, й одна згадка, їден здогад, що усе твоє, і ніщо зокремішньо тобі неналежне, — цар царів, цар віків; всолоджуйся славою, що їднак неслава, багацтвом, аж то й є злидота невстрітенна. І на все ревізора потребується, бо така всевішня неміч дораховуватися пропащих віків і занехаяного люду, — то вікам, і людові, і морям, і небесам зминати, а ревізорові ввік гока не склепити; бо то тіки перш здається, що то такі люде ходили, ще й такі ревізори з указу найновеличнішого, що їм велено-но реєстри складати, а більш ні до чого ну не торкнись, не вникни; такі-то укази, вияснилось Вербна Неділя
10(28) квітня хмарно і ясно
11(29) квітня зранку показалось сонце а вдень похмуро ввечері дощ 12(30) квітня похмуро
13(31) квітня ясно і хмарно
14(1) квітня вночі мороз вдень ясно померла...
15(2) квітня Вербна 16(2) квітня білимо тиждень 17(4) квітня Наталчиної Тутової матір хоронили 18(5) квітня дощ вночі сніг рано розтав 19(6) квітня сніг і холодний вітер розтав
20(7) квітня мороз холодно вітер і сонце 21(8) квітня вранці мороз холодно вдень ясно і хмарно вітер холодно
22(9) квітня Пасха зранку похмуро з години восьмої вияснилось яскраве сонце вдень дощ трохи крапав 23(10) квітня ясно трохи бризкав хмарно трохи холодно 24(11) квітня сонце вітер холодно 25(12) квітня сонце вітер холодно 26(13) квітня сонце вітер
27(14) квітня сонце вітер
28(15) квітня сонячно і вітер
такий-то затишок віковий, аби дати лад і живим, і мертвим; а ще й видким та невидким, — нє, скажете-но. Бо й дорахуєшся, скіки тамечки не є, бо то ще й не такі страти, що кров, сльози та тіло божеське, — бо-ж-но дознатися хай, де і в якім віці, пощо й нащо; бо як винищиться в однім місці на чиюсь потребу, то стіки у другім вбережеться, — така вам і є арифметика; та не знати, чи тра якій силі Всевишній отих затрачених, а ще й тих убережених, а чи за якої лихої години, чи супокою вікового й десь в іншім місці зригнеться, і вже й лад, і супокій, а стратам зліку не видко. Та й кажіть, що то божеська воля, та й віруйте, та не за тим, як навчалося, що не вкрадь, і не вбий, бо ще-но сподумаєш за невкрадення та невбивство, а вже вкрадено й вбито стіки, що ов, — то ревізорові їдна молитва: вкрадено й винищено по вінця, — молюсь тобі, Отче; викрадено не їдно надію, а й душу, — тобі, Отче; збулися стіки, аж віки й віки не буде охоти на викрадання та вбивання. Аж тра ревізорам роботи — то що ж, знайдімо, бо не буває так, що б хоч хто лишився без свеї роботи, бо винайдено робіт на всіх, а без-робітніх все менш, бо їх приречено чи на вибиття, чи на який там перетишок. Не встрахуйтеся, — це ж ревізорові ще гірш, як отим усім; йому велено класти на реєстри, а не втручатися у справи всевішні, заходити у подвір'я та лиш нагукувати на ймення, та лиш справлятися, скіки хто чого має, але не питати, чого таке ймено, не досікуватися, як надбав, — лиш скіко, та й вже. Ревізорові де знати, чи то з лихості світової, а чи лиховини люцької зачинають які хоч ревізії, — йому тра такої вдежі, такого начиння писарського, щоб він собі приступався без догадів та здогадів на той лемент і галтування, на ті виводини та виганяння попід дощ та сніги; а-ж вчиниш здогад, як вони тутечки віки вікували і що собі кожден має за своє, чи дароване з права лицарського, чи ще яка займанщина з дозволу врядового. Та потайки вписуєш низом реєстрів, як воно все було і як стало, — як їдного зайду збувалися, та враз у таку радість впадали, що ж все теперички своє, на все маєш право, дідівське чи за новими універзалами; аж то не те право, аж і універзали надані військовикам, аби й далі помножувалися їхня слава й багацтво; а якщо ж усе це все поспільство хто тяглі, хто огородники, а котрі льозні, то нате й вам ласку універзальську — греблі гатити, сіна косити, дрівця возити, та й, хотя-не-хотя, а кождий державець ласіший на більше, — уже ж допевняється, а скіко то робучої худоби, а скіль вуликів маєш, та й далі: їдні панщизну робили, гинші на чиншу сиділи. Вже й новий обов'язок, — достачуй
державцеві певну скількість живності і сільських продухтів. Волає люд у прошеніях до столиці імперії про несказанну наругу, і от якийсь-то Мазепа звістує універзалом 1701-го "абы не больше два днъ въ тиждень, роботу ему панщиною отправовали, а иншіе днъ на свои оборочали потребы, и въ рокъ по осмачки овса отъ робочой товарний давали надщо (поверх того) жаднихъ датковъ и повинностей не маетъ и не повиненъ будетъ онъ п. сотникъ вимагати, подъ неласкою нашою", — та коб лиш того права та тих універзалів, бо право роду військового дужче понад універзалів силу; й ви знаєте кращ, як хто, де ті реєстри ваш тато позакопував, що ні їден міліціянт, ані санітар не годен до-гребтися, а ви мусите ховатися по чужих розвалюхах та вслід собі віничком сліди підмітати, а я мушу з пам'яті віків випоминати де який реєстр, що який універзал; бо хіба не тим селом осьо цим разом пробігали, не тих посполитих напоумляли на їхнє право і віру, — тож і спогадування хоч яке, та вже й на вашу віру і право; чи ж не в того Йвана Курочки, що володів Домишлином у менсь-кій сотні в кінці якогось XVII віку, Мазепа одібрав за кривди й надмірні повинності, — "одобравши мы село Домышлинъ зъ подъ держави Курочки и хотячи мы абы тамошній жилій люде одъ такихъ работизнъ были свободни и въ своихъ господарствахъ огля-дьлися, беремо тую всю громаду домыш-линскую подъ нашу гетманскую оборону,... мають они належати до замку нашого бату-ринского й що слушно, въ повинности своей, повинни оддавати послушенство, въ чомъ господаръ нашъ батуринскій имъ роска-жетъ", — та й зажили під гетьманом зносно, а особистої повинності в таких разах по більшій частині не робили, та лиш платили
29(16) квітня вітер сонце і хмарно 30(17) квітня хмарно і ясно 1(18) травня хмарки набігали сонце і тепло у платтях ходили люди
2(19) травня жарко сонце 3(20) травня тепло сонячно
4(21) травня хмарки набігали тепло сонячно
5(22) травня жарко сонячно
6(23) травня тепло ясно і хмарно після обід дощ бризкав Григорія празник 7(24) травня зранку холодно вдень тепло похмуро
8(25) травня зранку прохолодно а вдень жарко
9(25) травня похмуро до обід жарко після обід
10(27) травня жарко до вечора ввечері прохолодно 11(28) травня ввечері дощ побризкав один рік Москаленчихи Каті 12(29) травня Іри свахи день народження похмуро
0 четвертій годині вияснилось вітер сильний холодний 13(30) травня вдень вітер холодно
на вечір дощ 14(1) травня зранку похмуро і холодно а вдень тепло
1 хмарно було
чинш; ну та недовго був Домишлин під гетьманом, він скоро його Орликові оддав, а коли ж той пішов з Мазепою, то волею Петра одійшов Домишлин Полуботкові, а той Полуботок, діставши тоді і містечко Любеч, хотячи заокруглити свої посілості, і заміняв Домишлин у військового товариша Василя Полуницького за село Боровичі та слободу Боровицьку; і це вже і 1710-й, а п'ять років впісля домишлинці писали до гетьмана "зъ горкимъ нашимъ плачемъ и неутомими слезами прибьгаемъ до велможности вашой...