Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, "слов1янку", видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.
10 Псалом CXLIV, 3.
11 Притчі Солом. V, 2—6.
12 В Iп. і Хл. хибно "устьну".
13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.
983
1 Сіни — галерея (веранда) на стовпах.
2 Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів "І став княжити Володимир у Києві один".
3 Осія, ІІ, 23
4 Псалом XVIII, 5.
984
1 Повіз — обов1язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.
985
1Колодники — полоняники, забиті в дерев1яні кайдани-колодки.
986
1 Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.
2 Перше посл. Павла до корінфян X, 31.
3 Єванг. від Матфія XXVI, 26—28.
4Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.
5 Ісайя XIV, 13—14.
6 За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.
7 Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.
8 Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.
12 Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.
13 Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.
14 Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.
15 Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фйрри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.
15 Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.
9 Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.
10 Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.
11 Виклад п1ятої і частково шостої глави Книги Буття.
17 Виклад початку і середини двадцять п1ятої, середини двадцять дев1ятої і кінця тридцять п1ятої глави Книги Буття.
18 Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.
19 Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317— 1251; 1301—1234; 1298—1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290—1224 та 1224—1214 pp. до н. е.
20 Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Моисея в архангела Гавриїла.
21 Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.
22 Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.
23 Виклад кінця п1ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев1ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.
24 Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.
25 Перша Кн. Царств VIII, 6. 2(5 Псалом СІХ, 3.
27 В Іп. хибно "въ Сурии", у Хл. "Самарій".
28 Третя Кн. Царств XII, 28.
29 Джерело цитати встановити не вдалося.
30 Так само.
31 Осія І, 4 — 6 ІХ, 17
32 Ієремія XV, 1.
33 Ієремія XLIV, 26.
34 Ієзекіїль V, 10—11.
35 Малахія І, 10—11 і II, 9.
36 Ісайя І, 25, 13—14.
37 Амос V, 1—2.
38 Малахія II, 2.
39 Ісайя LI, 4—5.
40 Ієремія XXXI, 31—32.
41 Ісайя XLII, 9—10; LVI, 5, 7; LII, 10.
42 Псалом CXVI, 1.
43 Псалом СІХ, 1.
44 Псалом II, 7.
45 Ісайя XXXV, 4; IX, 6—7; VII, 14.
46 В Іп. хибно "моглъ", у Хл. "менши".
47 В Іп. "быта князь их", у Хл. "иже пасет люди моа".
48 Міхей V, 2—3.
49 Варух III, 36—38 (Іеремії ці слова приписані помилково).
50 Джерело цитати встановити не вдаюся.
51 Захарія VII, 13.
52 Осія XII, 9 (цитата видозмінена).
53 Ісайя III, 9—12; L, 5—6.
54 Ієремія XI, 19.
55 Второзакония XXVIII, 66.
56 Псалом II, 1.
57 Ісайя L1II, 7.
58 Перша Кн. Ездри VI, 12.
59 Псалом LXXXI, 8.
60 Псалом LXXVII, 65.
61 Псалом LXVII, 2.
62 Псалом IX, 33.
63 Ісайя ІХ, 2.
64 Захарія ІХ, 11.
65 Єванг. від Луки І, 26—31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).
66 Єванг. від Матфія II, 1—5, 16, 14, 19—20, 23.
67 Ісайя L1II, 4. 18 Єванг. від Матфія III, 6, 16—17.
69 Єзанг. від Іоанна XIX, 12; у 14— 37 ррі римським імператором був Тіберій.
70 Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.
71 Єванг. від Матфія XXVII, 51—52, 60, 64; XXVIII, 19.
72 Єванг. від Луки XXIV, 49, 51—53.
73 Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.
74 Тобто древа, на якому розіп1ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі "крьстьноє дрьво", "животьноє дрhво" — животворящий хрест.
75 Джерело цитати встановити не вдалося.
76 Буття 1, 2.
77 Кн. Суддів VI, 37, 39—40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.
987
1 Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки.
2Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.
988
1 Цистерни.
2 Константинополю.
3 Додано з Лавр.
4 Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.
5 В Іп. і Хл. хибно "рожениємь", "рожденіемь"; у Новг. І "нерождениемъ".
6 Термін "подібносущий" — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — "єдиносущий".
7 В Іп. і Хл. хибно "проповhдаша"; у Лавр. "прокляша".
8 В Іп. і Хл. хибно "вь мирь"; ; Лавр. "в Римъ".
9 Особисто жоден із пап на жодному соборі )іе був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п1ятий собор не з1явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.
10 Псалом CXLIV, 3—4.
11 Ісайя XXIX, 18. 12 Вихід ХХХ111, 19.
13 Псалом CXLIV, 3, 4, XC1V, 1, 2; CXVII, 1 або 29.
14 В Іп.