Спробував, що таке боротьба?
Вова потягнув Аркадія в майстерню, що містилася в теплому мазаному сараї. Електрику туди провели давно — лампа освітила знайомий примітивний верстат, на якому все можна було робити. До дерев'яних дощок верстата прилаштовані різні прилади, сконструйовані Карпом Гнатовичем і його синами. Великі лещата виставили свої залізні щелепи. На полицях інструмент. Покручені труби, кинуті на верстат, нагадують кишки, а жилавий дріт переплутав труби химерним плетивом. Разом з хлопцями проліз сюди і Альбом, жовто-рябий, песимістичної вдачі мисливський собака з породи пойнтерів. Альбом вертів цурупалком хвоста і лазив під ногами. Вова наказав, намагаючись крикнути басом, строго, як батько:
— Альбом, куш, бо по носі дам!
Ще вдень Вова розтопив піч стружками і вкинув вугілля. В майстерні й досі було тепло.
Мов по залізній спині, поляскав по круглих боках мотора Аркадій. Цей старий мотор — гордість конструкторів електромобіля. Щоб придбати його, довелося хлопцям продати дещо із своїх неоцінимих скарбів. Довго торгувалася Кіра з похмурим Зар'янцем, доки уступив. Але грошей все одно не вистачало. Тоді нишком допомогли Трохим та Антін, і Надійка дала грошей, ще й пожурила Аркадія, що не сказав раніш. Хлопці довго морочилися з мотором. Розколупували обмотку, ремонтували і тільки тоді зрозуміли, що Зар'янц все ж таки їх обдурив.
За порадою Трохима, Івана Семеновича і техніка з дитячої технічної станції вирішили поставити до електромобіля колеса з мотоцикла. Тільки доведеться дещо переробляти і взагалі реконструювати колеса. План уже був готовий, не вистачало тільки коліс. Одно старе колесо вони таки купили місяців зо два тому, а тепер Вова приготував сюрприз і урочисто показав Аркадію ще пару таких коліс. Аркадій дуже зрадів. А Вова, глянувши на колеса, засмутився і розповів сумну історію: довелося дати за колеса дві пари найкращих улюблених поштових голубів, ще й з великою додачею. Четверте колесо обіцяв принести Карпо Гнатович. Де він візьме, ніяк не хоче сказати Вові!
Заготовлену раму для електромобіля вже склали Вова з Кірою. Ресорів ставити не будуть — прилаштують кузов на спеціальних пружинах — за останнім словом техніки!
Багатьох дрібних деталей ще не вистачає, але хлопці вирішили остаточно машину закінчити до Першого травня. Десять днів зимової відпустки працюватимуть, і ще залишиться їм біля чотирьох місяців. Зате ж машина буде! Електромобіль власної конструкції! Скільки планів і мрій!.. Зроблять його зручним для обтікання повітря і будуть потім ще удосконалювати. Влітку заберуть у піонертабір, назвуть "електромобіль-піонер". Може, і в мандрівку кудись поїдуть! От тільки що робити з повертанням машини? Дуже кортить Вові, крім звичайного руля, мати окремий прилад, щоб електромобіль повертався на місці. У нього вже в голові все придумано, але технічно втілити важко. Навіть рисунка не може зробити.
Вова підстрибнув на місці, показуючи Аркадію, як повинна повертатись машина.
— Розумієш, танк крутиться на одному місці, а нам треба зробити, щоб авто підстрибувало, ось так...
— Розумію, а конструкції собі не уявляю,— зосереджено відповів Аркадій.
У відчинені двері прорвався струм свіжого повітря разом з Трохимом Порадою.
— Здоров, горе-конструктори! Прийшов подивитись на тебе, Аркадію... Нічого, вже виходився, молодця піонер! Що ви тут мудруєте?
— Хочемо, щоб наш електромобіль повертався на місці. Так: раз — і повернувся на дев'яносто або на сто вісімдесят градусів,— продемонстрував Вова.
— Не вийде, я тобі вже казав. У тебе для цього надто ніс кирпатий,— намірився Трохим впіймати Вову за ніс.
— Я ж не носом робитиму і зроблю.
— Без тебе зробили б давно, а втім, спробуйте. Ви такий народ, що у вас і автомобіль стрибатиме, як леопард.
На кінець суперечки Вова похвастав, що одержав з Москви від Павла лист. Смішно пише: називає Вовку комаром і каже, що його "муха" згодна комара покатать. Удосконалює свій аероплан перед масовим випуском. Першого травня збирається прилетіти. Обіцяє — доки Вова зовсім виросте, зможе придбати собі "муху".
— А в шахи є охочі зіграти? — спитав Трохим.— Я працював, доки оце зовсім не очманів.
— Я б зіграв з тобою, та не хочу зв'язуватися: ще плакати будеш,— зневажливо відповів Вовка.
— Ти чуєш, Аркадію? Що йому зробити за це? Грайте ви разом з Аркадієм проти мене, і я вчиню вам такий розгром, що всю ніч вас кошмари душитимуть. Ходім! — покликав Трохим.
— Ходім. Тобі ж Кіра набила!
— Кіра — то геройська дівчина, а ви нещасні комахи!
Пограти в шахи не довелося, бо з Полиної кімнати почувся сміх і чужі жіночі голоси. Потому Поля вдарила по клавішах і спробувала голос. В двері виглянув Антін, покликав Трохима і відрекомендував:
— Дівчатка, зверніть пильну увагу на цей екземпляр! Профіль і підборіддя римського патриція. Знайомтесь. Без трьох хвилин інженер-конструктор Трохим Карпович Порада, мій брат, не жонатий, двадцяти восьми років, брюнет. Валентина Сидорівна Крайчик, вчений і педагог. Катя, піонервожата, обидві комсомолки.
— У нашого астролога сьогодні дивний настрій. Ти не п'яний? — потиснувши руки Валі й Каті, Трохим уважно поглянув на дівчат.
— Хлопці, шахи не відбудуться! — у відчинені двері крикнув Трохим.
— Там Аркадій Троян? Аркадію, іди сюди! Ти вже з лікарні?
Хлопці зайшли в кімнату і здивувались, побачивши Валентину Сидорівну й Катю. Вони не сподівалися тут їх зустріти.
Тільки тепер, нарешті, згадав Вова, де бачив Валентину Сидорівну перед тим, як вона прийшла в школу,— зустрів одного разу на вулиці з Антоном.
Катя розповіла хлопцям останню новину.
— Василя Петровича, здається, знімають з роботи. А чоловік тієї жінки, що вигнала Тамару — білогвардієць, аферист, ховався під чужим прізвищем. Провокатор!..
— Провокатор! — скрикнув Вова.— Його ж Кіра і назвала провокатором!
— То така, та все знає! — комічно похитав головою Трохим.
Вова, звичайно, був певен, що Трохим не може забути Кірі виграної в нього партії в шахи.
Вова з Аркадієм пішли обмірковувати важливу новину, яку їм принесла Катя. Треба ж негайно Кірі подзвонити!
Коли хлопці вийшли, Катя гордо сказала:
— Мої майбутні комсомольці. На весну в комсомол передаємо.
16
Істини і речі існують для Юрика в першу чергу ті, які можна сприйняти всіма почуттями. Між реальністю і умовністю для нього немає меж. Скільки неймовірно цікавого і недослідженого в цій кімнаті! Щодня Юрик робить нові відкриття. І тепер в голову йому приходять чудернацькі, з погляду старших, запитання. І Юрко дзвінко спитав:
— Руфо, що їсть аероплан?
Для Юрика немає сумніву, що аеропланові треба чимось годуватись.
У Руфи багато роботи... Прибрала в кімнаті, нагодувала Юрика. Тепер Руфа зосереджено зашивала панчохи. Сьогодні шкільна лижна вилазка. Обов'язково, коли треба поспішати, знайдеш якісь непорядки в туалеті. А вже час і вирушати... Не глянувши на брата, Руфа відповіла, якими стравами живляться аероплани і де вони живуть.
— А якби аероплан був у моєї мами, я б теж літав?
— Ти літатимеш, коли виростеш.
— Я вже великий і вчора піду в дитячий садок.
— Не вчора, а завтра.
— Завтра...— покірно згоджується Юрик, аби тільки це завтра швидше прийшло.
Знову глибоко замислившись, Юрик вивчає кімнату. Йому дуже кортить обстежити ніжку стола. Очі у Юрика завжди здивовано круглі — так він сприймає життя.
— Руфо!
— Чого?
— У мене в ніжках долоні сверблять.
— Що ж я зроблю, почухай.
— А вони не чухаються,— вередливо протягнув Юрик і враз заспокоївся.— Уже самі розчухалися.
Зовсім несподівано у кімнату зайшов високий хлопець з довгою товстою палицею в руках. Палицю складено з двох коричневих дощок і двох справжніх палок з кружальцями. Якась нова річ і новий хлопець*
Вперше прийшов Аркадій і так несподівано.
Аркадій ніколи не був у Руфи, а сьогодні не втерпів і вирішив зайти. Його поява здивувала Руфу. Вона ніяково сунула під себе панчоху і оглянула кімнату. Добре, що сховала картину за стіл. На шкільний вечір трьох поколінь Руфа готує сюрприз — давно малює картину: товариш Ленін з піонерами. Але картина не виходить. Товариш Ленін посміхається, а їй хочеться, щоб він дуже серйозно щось розповідав. Оце й не виходить. Кілька разів починала й не може закінчити, а кортить намалювати.
Аркадій серйозно подивився на Юрика, що, трохи зігнувшись, спокійно сидів на стільці і зацікавлено дивився на лижі і на нього.
— Який герой — великан! — пожартував Аркадій.— Твій братик, Руфо?
За сестру відповів Юрик, що почав змістовну розмову з гостем:
— Як тебе звати?
— Аркадій.
— А мене Юрик. А в тебе паровоз є?
— Нема...
— А в мене є. А в тебе татко є?
— Нема...
— А в мене є.
Аркадій підхопив на руки Юрика, підкинув угору і запитав:
— А ти, Юрко, червоноармієць?
— Я на такому коні буду воювати, тільки я ще малий,— з жалем сказав Юрик і мініатюрним прозорим пальчиком показав на шоколадного, в білих панчішках коня, що висів на стіні.
— Ти герой, а як же твоє прізвище?
— Юрій Мойсейович Гольдман, вулиця Фрунзе, № 64, стукати три рази, три роки...
Юрик швидко подружився з Аркадієм, покатався в кімнаті на лижах, потім вони ховалися один від одного. Юрик сміявся, захлинаючись, закриваючи оченята, ніби співав, як пташка...
На вулиці Аркадій тоном старшого сказав Руфі:
— Я б хотів мати такого маленького братика, муштрував би його.
Руфа у відповідь засміялася і сказала, що з Юриком багато клопоту.
Іти в лижних костюмах було легко. Аркадій і Руфа поспішали. їх підганяв мороз і ритм вуличного руху. Правда, сьогодні Аркадій не збирався йти на лижах, але кортіло подивитись, як їздить піонервожата Катя. Товариші захоплено розповідають про її вміння і мріють їздити на коньках і на лижах, як вона.
Треба сказати, що Катя швидко завоювала товариську симпатію у школярів. Катя ніколи не обіцяла того, чого не могла виконати. Відповідала на сотні різноманітних піонерських запитань і багато знала в галузі політики, суспільствознавства, фізкультури і завжди в курсі газетних новин нашої країни і всього світу. А в піонерів постійно тисячі запитань до піонервожатої і до вчителів. Слава Гутман від запитань тікав. Катя ж, не знаючи чогось, по-товариському відповідає :
— Не знаю, скажу тобі завтра. Почекай, запишу, щоб не забути.
Спочатку ніхто не вірив, думав, Катя обов'язково забуде.