Козацтво здобувало дрібну перемогу, а управління в такий спосіб здобувало своєму "пустельному псу" авторитет, і це спрацювало – шадзик Чуй проковтнув мою ідею про зосередження всіх сил у одному місці. І можливо саме зараз це місце "прасують" всіма наявними видами урядової артилерії! Я вдатно попрацював, дівчинко, й заробив на триклятущу відзнаку, ось побачиш! Я навіть упередив катастрофічний витік відомостей, коли перестрів у пустелі того дурбаса. Якийсь бендан застряв у Куряві, бо їхав на геть не пристосованому до кучугур повозі – моя сотня наскочила на нього випадково. Вздрівши козаків, чудило представився високим чинушею з влади, благав негайно зв'язати його з Генеральним канцлером Енеєм, а коли я поцікавився навіщо, став кричати, що козацький план наступу на Київ викрито, що це пастка... Мені нічого не залишалося, як пристрелити крикуна та його ще більш крикливу ляльку, яка зацьковано визирала з сявчі. На щастя мої козаки топталися осторонь і нашої пересипки не чули, а уяви, що сталося б, якби на крикуна наскочила інша сотня?! Пощастило нам, а знаєш чому? Бо щастить сильнішому!
Вже споночіло, коли бот наблизився до місця, де Транспустельний шлях був перекритий двома заставами супротивників. Без особливих зусиль Локі оминув обидва бастіони пустелею, а коли знову виїхав на бетонку, озвалася Воля:
– Зупинись. Розв'яжи, бо несила…
– Так, звісно, кохана! Негайно розв'яжу, ти ж будеш чемненькою, правда?
– Правда…
Локі звернув на узбіччя, вивів дівчину з бота, Воля з болем розігнула затерплі кінцівки.
– Повештайся поблизу, розімнись, – у голосі викрадача був безмір турботливості. – Тобі ж утямки, що однаково від мене не злиняєш? Та й не треба тобі від мене линяти!
Потім вони сиділи біля теплого кузова бойового повоза – Локі готував на водневому пальнику чай. Волю трясло, вона мерзлякувато щулилась, але накинуту викрадачем блузу рвучко скинула.
– Скажи мені лише одне, – тихо проказала дівчина. – Та ніч у Києві… Тоді ти вже працював на них, тож наше побачення було спектаклем? Може, в спальні Лаврівни ще й камери стеження стояли?
– Ні, камери не стояли… Але ту ніч я таки влаштував, точніше – виблагав у людей, які мене тримали. То була найкраща ніч у моєму житті, Воле! І я готовий усе віддати, я вже все віддаю, щоб кожна наступна наша з тобою ніч була повторенням тієї!
– Викравши мене, зв'язавши й кинувши на заднє сидіння? Зізнавшись у зраді та вбивстві? Про що ти говориш, Локі?
– Про наше майбутнє. Перегорнімо гаспидське вчора, залишивши в ньому лише спогад тієї ночі! Почнімо нове завтра – заможне, тихе, щасливе. Без піф-паф і без убивств, без пустелі й божевільної гризні за ковток води, або й повітря! Хіба не в насолоду тобі врешті-решт, як і будь-якій жінці на світі, заможне, тихе та щасливе життя!? Воно за кількадесят кілометрів звідси! Я виконав усі триклятущі настанови управління й мою працю оцінять. Я матиму гарний дім, або квартиру, пристойне забезпечення, повагу й пошану серед авторитетних людей! Вступлю до інституту в Москві, поза конкурсом – мені обіцяли. Старичків, як я вже казав, заберемо до себе. Нині Пирій десь геройствує – зв'яжемося з ним через маму Лободу, виведемо з-під удару. Прямо зараз! Єдине слово, єдине "так" – і твоя родина житиме, житиме при щасливій дочці й бавитиме онуків!
Слухаючи викрадача, Воля встала, стиснула скроні долонями ніби від головного болю, відвернулась. "Ще трохи!" – подумки сказав собі Локі, й цієї миті дівчина повернулася до нього зі зведеним скорострілом у руках – притьмом вихопила його з бота через відчинені дверцята.
– Годі казочок, мій хлопчику! Те, що ти зробив з дівчиною, дівчата не дарують, а те, що ти зробив із козачкою, не дарують козаки!
– Он як! – Локі зовсім не злякався стрілива. – Що ж: якщо мені не судилося добути від коханої щастя, я готовий вигребти від неї кулю – стріляй!
– Дай мені глоб. Кинь сюди – під ноги!
– Ні! – твердо сказав Локі. – Ти не можеш зупинити те, що вже почалося. Ніхто не може зупинити! Окрім кохання, Воле, існує ще й бенданута клятва!
– Дай, бо вистрелю!
Локі дістав з кишені глоб, простягнув дівчині та враз його пальці ніби невмисно розчепірились – глобальний засіб зв'язку плюхнувся прямісінько в казанок з чаєм, що вже кипів.
– От дідько – яке нещастя! – іронічно мовив дотеперішній дорадник.
Кілька миттєвостей Воля не зводила з Локі приціл. Потім опустила стріливо:
– Боже, не можу… не можу вистрілити в людину, яку обіймала…
Чоловік у козацькому комбезі підвівся, простягнув руку до дверцят бота, вихопив зі вмонтованої кобури пістолет і направив на дівчину. Вони мовчки стояли одне навпроти одного. Обличчя обох примарно висвічувало блідо-блакитне полум'я водневого пальника. Локі помалу опустив пістолет:
– Ти не зробиш цього, гаспиде!
Воля повернулася й, закинувши скоростріл на плече, неквапно розчинилася в бездоганній пустельній чорноті.
– Воле! – гукнув Локі.
Чорнота не відповіла.
Вони
Хуга прибився до Немирівського буцімто як мандрівний ветеринар, якого пограбували розбійники, й він, сердега, дві доби пікся під пустельним сонцем без води, зв'язку й стрілива. В очах курінного читалася розгубленість – Хвей не знав, що робити з прихідцем, який назвався Тюром, врешті, не вигонити ж у Куряву – залишив на хуторі. За два дні, поправившись, розвідач ГРУ набився в підручники до кашовара Нічима – не звик, мовляв, сидіти дурником.
Роботи з відновлення установки наближалися до кінця. Власне, перший водень уже пішов, залишалося полагодити магістраль, якою летке паливо закачується в підземні ємності.
Хуга-Тюр не знав, скільки має часу, тому обидва завдання мусив виконувати швидко і, по можливості, одночасно. Тричі на день до кашовара сходилися козаки з усього хутора й розвідач мав чудову позицію для підслуховування, втім це жодного плоду не давало, оскільки за обіднім столом хвеївці теревенили про що завгодно, лише не про кінцеву мету їхнього перебування на Немирівському.
В роботі з Буланим Хуга вирішив скористатися випробуваним методом провокації. Зауваживши, що посланець зрадника Щасного небайдужий до м'ясної підливи, помічник кашовара кілька разів щедро приправляв страву Буланого делікатесом, аж поки не діждався від того схвального кивка головою.
Після вечері Хуга ніби знічев'я примостився біля Буланого, який сидів осторонь і виколупував з-під нігтів бруд. Скаргами на важкий день та ниючий бік Хуга викликав розвідача КБУ на розмову. Той теж пожалівся на втому, цього дня козаки гарно попрацювали – система закачування водню в підземні резервуари була остаточно полагоджена й перша ємність по зав'язку заповнена паливом.
– Люд шепотівся: цим воднем мають заправлятися колони закуплених нашими в Європі надсучасних ботів. Дурня, правда ж? – поцікавився Хуга думкою співрозмовника.
Якщо Буланий вірний присязі, він доповість про почуте київському начальству, якщо веде подвійну гру – цікаву поголоску втаїть. Хузі залишиться лише дочекатися від управління настанови – або ліквідувати зрадника, або дати розвідачеві спокій – хай працює!
– Дурня! – байдуже відповів Буланий. – Нудота тут… Опівночі хочу вийти на полювання – бачив неподалік табунець сайгаків. Хочеш – візьму тебе з собою!
Хуга радо погодився.
Обминувши химерну купу залізяччя, яка до війни була панеллю сонячних батарей, вони вийшли за хутір, обігнули чималий пагорбок порохні. Враз несподіваною підніжкою Буланий звалив Хугу на землю й умить приставив йому до грудей скоростріла з увімкненим підсвіченням:
– Ану кажи, скорпіоне, хто тебе до мене підіслав? Генеральний осавул Чуй?
– Що ти, що ти – я простий ветеринар, я… – Хуга ретельно зображав на обличчі й у голосі переляк.
– Кажи, бо вб'ю! Ніхто не бачив, як ми виходили, ніхто мене не запідозрить!
– Господи, про що ти? Я просто хотів заприятелювати…
– Брешеш! Я зразу помітив, що ти за мною назираєш, хочеш увійти в довіру!
Цівка скоростріла, здавалося, вишукувала між ребер Хуги найзручніше місце для враження. Шанувальник вікінгів розумів, що Буланий справді може його застрелити, це передбачувана дія для вишколеного розвідача – знищити те, що не зрозуміле, а отже несе загрозу. Хуга вже вирішив відкритися перед посланцем КБУ і хай буде як буде, аж тут із неба, обличчям до якого лежав пустельний розбійник, долинув якийсь дивний свист.
Буланий теж почув незрозумілий шум, що все наростав, підвів догори голову й цієї миті було достатньо, щоб Хуга рвучким рухом відвів цівку скоростріла вбік, а дужим ударом теплочеревика збив супротивника з ніг. Упавши, Буланий кинувся на Хугу й вони почали борюкатися в нічній пилюзі хекаючи, харчачи та стогнучи.
– Чекай! Чека… – Хуга намагався зупинити вбивчий запал Буланого, аби розтовкмачити суперникові що до чого, та той і не думав слухати. Ватаг хаптагерів умів битись, але був уже далеко не молодим і з кожною миттю сутички розумів, що його сили закінчаться раніше. Він набрав повні легені повітря, щоб докричатися таки до знавіснілого Буланого, пояснити, що вони слуги одного господаря, та не встиг – холодне лезо ножа по руків'я ввігналося в його розпашілі груди й урвало крик, що лише збирався народитися. "Ти з пороху вийшов – у порох і повернешся!" – було останнім, що подумав старий хаптагер.
Екстрену опівнічну нараду проводили серед прапорів, гербів, булав та іншого реквізиту – в офіційному кабінеті Президента, що траплялося нечасто. Вдягнений з нагоди вирішальних подій у новенький однострій, голова держави напускав на обличчя рішучості, міністри-силовики докладали зусиль, аби в їхньому голосі чулося якнайбільше металу. Для історії рішучість першої особи й метал силовиків ретельно фіксували телекамери.
– Які вихідні позиції на дану хвилину? – не відводячи погляду від об'єктива камери, поцікавився Президент у міністра оборони.
– Практично всі терористичні угрупування зосередилися в районі колишнього русла Дніпра, в ста – ста двадцяти кілометрах південніше столиці! – твердо рапортував Міністр. – Наші ретельно замасковані сили сконцентровано по обидва боки річища на безпосередніх підступах до Києва. Щойно супротивник увійде до пастки – "боги війни" розпочнуть килимовий обстріл зони їхнього просування і, запевняю Вас, мало хто з терористів залишиться після цього живим!
– Тверезо! – схвально кивнув головою лідер нації.