Діти здалека колом обступають Степаниду з Тамарою і прислухаються. їм важко стримати сміх, і кожен боїться, що цей сміх бомбою вибухне невчасно. Четверо товаришів, що ходили делегатами до Степаниди, ховаються за спинами, щоб вона їх часом не помітила. Та Степаниді не до того.
— Це ж я виграла: що хочу, те й зроблю із своїми грошима,— з виглядом цілком самостійної людини вередливо сказала Тамара.— Захочу, і всі віддам, мені що...
Почувши такі слова, Степанида ще спробувала говорити лагідно, але Тамара знову відповіла різко: облігації вона купила за власні гроші.
На цей раз Степанида не витримала:
— На власні гроші? А в мене де ділися три карбованці? А ти не крала здачі, як по хліб ходила? Я до завідувача піду, а в тебе ці гроші з горла видеру! Я тебе зничтожу! Ти неповнолітня і не маєш права на таку суму, закон є!.. По вулиці тягаєшся! — стримуючи крик, зашипіла Степанида. Вона була певна, що Тамара і тепер перелякається і покірно віддасть гроші.
Але Тамара схопилася з лави і просто в обличчя Степаниди зареготала. Це стало гаслом. Знявся такий рев сміху і галасу, що Степанида на секунду оглухла. Вона обернулася на всі боки і побачила: вестибюль, коридор і східці наповнилися різноманітними, різномастими школярами, і всі хиляться один на одного від сміху.
Стурбовано вибіг з кабінету Пилип Данилович... А згори протискується Катя. Побачивши Кужеля, школярі трохи притихли і почали розбігатись, але більшість дітей не могли стримати сміху і пирскали одне одному в спину.
Степанида втягла голову в плечі, ніби збиралася стрибати, щоб схопити Тамару, яка вже побігла до товаришів, і, повернувшись, востаннє крикнула:
— Аз нашого будинку ми вас судом виселимо, міліція з потрохами викидає, о!..— і показала язик.
Раптом звідусіль почулися вигуки:
— Буржуйка!
— Фашистка!
— Контра!
— Бегемот!
— Куркулька!
— В чому оправа? — рубнув рукою повітря Кужіль. Настала мертва тиша.
Дехто з учнів ще досміювався, затиснувши рота. Вова здалеку крикнув:
— Це та баба, що нашу піонерку Тамару Незабудь вигнала на вулицю і забрала собі квартиру її батьківробітників. А ми її розіграли. Сказали, що Тамара виграла на облігацію три тисячі. Оце тьотя й прибігла гроші однімати...
Знову нестримний сміх.
Почувши таке пояснення, Степанида завмерла, застигла на місці, розставивши руки, немов величезне опудало. Тільки самі губи молитовно зашепотіли лайку і прокльони.
14
Об одинадцятій годині ранку Аркадій виписався з лікарні.
Прощався з ним високий лікар і вродлива, струнка сестра. Обоє хвалили хлопця і наговорили купу побажань.
Аркадій і Надійна розлучилися з цими людьми, як із своїми близькими, і запросили до себе в гості.
Аркадію здалося, що він цілу вічність не був на вулиці і радів, милувався блискучим снігом і насупленими від холоду горобцями, схудлими, але веселими, схожими на сірі камінчики.
Повз віконце автомобіля, в якому Аркадій їхав з Надійною, пролітали будинки, люди. Прохожі перебігали дорогу з таким збентеженим виглядом, ніби шофер спеціально поставив собі за мету обов'язково чавити пішоходів.
Сидячи в автомобілі поруч з Надійною, Аркадій весь час тримав її руку в своїй, ніжно стискав маленькі пальці, мов закоханий, і розважав матір жартами.
Надійка сміялась і від жартів і від щастя. Материнське щастя своєрідне. Але Надійка сміялася, як дівчинка. Останній час вона зовсім інакше почувала себе в присутності Аркадія. Що на нього вплинуло — невідомо.
Син змінився — став ніжний, як промінь. Обережний і запобігливий — відчував її турботи і розганяв їх невимушено, просто. Звичайно, така зміна повинна була статись — її прискорила несподівана зустріч Надійки з Кірою, коли мати заплакала за дверима. Але про це Надійка не знала...
Надійка іноді не могла впізнати свого сина. У нього знаходилося для неї багато слів бадьорих і міцних, безмірна злива безпосередньої, захоплюючої, дитячої розважливості. Аркадій тепер ставився до неї, як дорослий — з підкресленою шанобливістю давав поради і навіть утішав. В ньому прокинулися до матері зовсім інші почуття — він дійсно намагався стати її захисником і порадником. Все це трохи смішило Надійну, але разом з тим і радувало.
Найголовніше, в цих нових стосунках самі собою надломилися принципи, вигадані Надійною для виховання сина. Все розбилося об простоту і людяність нового ставлення Аркадія до матері.
Машина круто повернула на їхню вулицю.
— Приїхали і не накаталися,— з жартівливим жалем сказав Аркадій.
Мороз трохи уквітчав рожевою плямою бліді щоки. Аркадій вдихав на повні груди свіже повітря.
— Тобі не можна стомлюватись... ще накатаємося,— пообіцяла Надійка і відкрила дверці.
— Ось ми з Вовкою закінчимо електромобіль, я тебе покатаю, мамо. У нас буде машина-красуня. Ти одягнеш піонерський галстук, і всі зустрічні піонерки будуть тобі заздрити, правда, мамо? Ти ж маленька, мама Надя,— ніжно й хитро сказав Аркадій.
Відповісти Надійка не спромоглася, бо машину оточили Кіра, Руфа, Вова й Віктор. Вони чергували з книжками біля будинку, чекаючи свого товариша.
Аркадія оглушило безладдя радісних вигуків, запитань, сміху. Він не встигав відповідати і вислуховувати всіх товаришів. В кімнаті теж зчинили гамір. Надійка поспішала на роботу — дала всі розпорядження хатній робітниці і наказала Аркадієві не забувати, що він хворий. Вперше Аркадій попрохав матір подзвонити йому. Надійка підійшла до сина, поправила йому волосся, притиснула свою голову до кучерів Аркадія, попрощалась з дітьми і пішла. Аркадій провів її до дверей. Ледве зачинилися двері і діти залишилися самі,— зацвірінчали ще завзятіше. Стільки ж новин!
Руфа боялася підійти ближче до Аркадія, ніби він скляний і від її дотику впаде і розіб'ється. Кіра робила смішні зауваження на адресу Аркадія. Вова став коліньми на стілець і схилився над столом — це його постійне місце дома. Віктор поважно розкинувся на дивані.
Головне — шкільні новини. Учора прийшла в школу комісія. Представники від партійних організацій, комсомолу, наркомосвіти і ще якісь люди. Обстеження провадять, до всього докопуються. Спеціально розмовляли з піонерами, і Кіра показала їм листа. Чернуха ходить тихий, навіть не посміхається. А Сашка Мостового досі немає.
— Знаєш, кого ми попрохали призначити завідувачем школи? — питала Кіра.
— Догадуюсь, Пилипа Даниловича. Вгадав? Я теж приєднуюсь...
— Тільки ми попрохали, а нам нічого не відповіли...— незадоволено сказав Вова.
— А Катя найкращий в світі піонервожатий,— перебив Віктор,— пообіцяла духовий оркестр у шефів випросити. Під музику в ногу ходитимемо, як червоноармійці! І вона зробить! Так цікаво в школі, що додому йти не хочеться.
— Підтягаються всі. Марко Бубир зовсім не такий став. Тільки вчора Яшу Баркіна набив, бо Яшка листок з квітки зірвав. Бася напала на Яшку, він давай глузувати з неї, що квіти захищає, а Марко заступився за Басю і в запалі вдарив. Від сорому втік і прогул зробив. А вчитись став здорово... З Марусею працює Яша Баркін, а по математиці Руфа. Марусю обрали головою драмгуртка,— повідомила Кіра.
Вова, звичайно, розповів про електромобіль. Мотор треба ще довго ремонтувати, на кузов дістав хороше залізо, і почали робить. Тепер з Трохимом про пово" ротні цапфи сперечаються: робити складні цапфи чи так обійдеться. Трохим не радить ускладняти. Тоді Вова запропонував зробити, крім звичайного руля, такий прилад, щоб машина враз поверталася на місці. Трохим сміється. Вова доводить, що це можлива річ, але не подумав докладно. Може, якось на спеціальних роликах — на зразок шаропоїзда, тільки це інакше...
— Подивився б ти, Аркадію, який мотор виходить! Кірюшка бачила, вона здорово допомагає. А Трошка сміється, ми його виганяємо.
— Я у вихідний день у Трохима партію в шахи виграла,— похвастала Кіра.— А в Антона не можу виграти. Він зразу громить— і здавайся. Ой, і грає ж здорово!
— Знаєш, Аркашко, Трохим порадив ще взяти бобіну з машини, а батареї доведеться самим робити. Він каже, що наша машина робитиме навіть до двадцяти кілометрів на годину. І ніде ні в кого такої йема. Покатаємося! До Першого травня треба закінчити й виїхати на парад! Обов'язково! — категорично заявив Вова.
У відповідь Аркадій сказав, що увечері на півгодини приїде сам усе подивитися... Руфа спробувала натякнути— може, посидіти йому дома сьогодні... Та Аркадію здається, що він до вечора видужає зовсім. Вже нічого не болить, тільки трохи в голові шумить. Заборонив лікар ще три дні в школу ходити — так то ж лікар, а Аркадій завтра піде.
Діти поспішали в школу. Всім багато справ перед уроками. Через п'ять днів закінчується другий квартал, починається відпустка, і ці останні дні — найстрашніші. Боротьба йде за кожну оцінку.
А Кіру мучить одна думка: чи одержить її загін перехідний прапор? Вже перед очима привітно майорів привабливий червоний прапор, розшитий золотом. Тільки якому загонові він дістанеться?
15
Аркадій, як завжди, додержав свого слова — увечері прийшов до Вови.
Дома він залишив Надійці дуже ніжну записку — прохав не турбуватись за нього. Обіцяв бути обережним і точним — до десяти годин повернутися додому.
Вся родина Порад — хто був дома — дуже радо привітали Аркадія. Взагалі настрій в родині був підвищений,— все змінилося за кілька днів. Тиждень тому урочисто проводжали Миколу на Далекий Схід — він таки поїхав в армію. За ті дні Микола став зовсім іншим і радував серце Карпа Гнатовича. А позавчора прийшла телеграма за підписом уже самого Василя. Йому значно краще, небезпека минула. Трохи одужає і поїде набиратись сил в санаторій на Кавказ, в Сочі, місяців на два. Проїздом завітає й додому.
Карпо Гнатович враз повеселішав і вже наспівував під ніс улюблену пісню: "Ой, не спиться, не лежиться, і сон мене не бере, пішов би я до дівчини, та не знаю, де живе..." Звичайно, Марія Петрівна робила йому суворі зауваження.— Вже завів бандуру!..— А Карпо Гнатович не переставав глузувати з неї і з Вови.
Карпо Гнатович старанно готував увечері "уроки". Навесні мав закінчити вечірні робітничі технічні курси, щоб стати майстром.
Коли Аркадій переступив поріг, Карпо Гнатович, що сидів, схилившись над столом, і розв'язував задачу з початків механіки, потер бороду і насмішкувато примружив повіки:
— А, наш герой! Бач, обличчя ховраха, тільки ніс гострий, як у шуліки.