"Корабель рушив, а з ним зникає і мій останній зв'язок з вітчизною. Тисячі мислей надходило мені, я був страшенно знервований, щоб мисль вільнішу зробити, писав на корабель до моїх приятельок Крушельницьких. По писанню легше мені зробилося".
Як мало вони зналися, як мало сказали одне одному, але виникла між ними якась дивна спорідненість. Не знала Соломія, як її назвати — може, мандрівна доля, може, жаль, що по чужих краях блукає її талант, не знаходить ужитку дома. Як довго майоріла прощальна хустина Соломії, як гаряче тріпотіла його біла хустка у відповідь.
Потім почалося листування. Скільки років воно тривало — невідомо. Час від часу він присилав на день народження Соломії подарунки. Брошку — скарабея, усіяну перлинами, перстень із уреусами, килимок перед ліжко. "Щоб Ваші босі ніжки не торкалися зимної підлоги..." Соломія у свою чергу також віддячує сувенірами.
Крім того, Білинський виконує свою обіцянку, через довірених людей посилає кошти бідній молоді для навчання. До Білинського звертається Леся Українка допомогти їй, хворій, влаштуватися на лікування в Єгипті. І він допомагав, але вже ніколи не приїздив на Україну. Згодом Соломія побувала і в Єгипті. Чи зустрічалася там із Білин-ським? Що сталося з ним самим, чи мав він спадкоємців?
Може, й досі в Каїрі десь зберігається його листування з Соломією Крушельницькою, з Лесею Українкою?
Що справи його батьківщини йому не були байдужі, свідчать такі слова з книжки Я. Окуневського: "Довго ми з п. Білинським говорили про наших спільних знайомих і про всяку всячину з нашого далекого краю. "Що діє той, а другий?"— авжеж і без того не було: "Чи ся панна вийшла заміж, чи ні?"— і т. д. Жаль, що я сам уже давно не бував на рідній землі, то не міг зовсім заспокоїти ураганної цікавості свого земляка... Коли прийшла година прощання, ми якось не могли розстатися. І у п. Білинського заблисло в очах, і мені щось зціпило в горлі. Чи побачимося ми знов коли в життю?.."
А в душі Соломіїній теж залишився щемливий слід від зустрічі з тим тихим хлопцем — слід людяності.
Ще напередодні від'їзду до Одеси Соломія мала листа від Павлика. Вірний учитель, дізнавшися про її мандри у великий світ, не міг відпустити її без напутніх слів. Він писав до неї, як завжди щиро, з любов'ю: "...Прощаюсь оце з Вами... перед Вашим від'їздом на широке море. Прощайте ж, і не потратьте суспільних ідеалів, і не забудьте нашу Рутенію і ще бідніших її синів, старайтеся якнайбільше захопити культури і просвітити свою душу; усе Ваше пропаде, зів'яне, мов ті букети, що їх дістали і ще дістанете, а лишиться те добро, що собі надбаєте для своєї душі — людськість і просвіта — і з ними Ви не загинете, після всього, і ще другим поможете злегшити долю. А як так вийде, то тоді згадайте теплим словом і мене, котрого доля дуже незавидна".
Восени 1898 року виступами в Одесі Соломія розпочала свої перші гастролі в омріяній Росії, так щиро пропагованій Павликом. Росії революціонерів, Росії високоосвіченої інтелігенції. Ці його розповіді про світлих, відданих батьківщині людей були такими чистими, просякнутими таким особистим захватом, що Соломія забула про Росію — монархічну, реакційну.
А тоді в Одесі, коли вона прочитала Шевченка на вечорі в одному товаристві, гості враз порозбігалися. Шевченко був заборонений. Пізніше у певних колах ходив анекдот про те, що коли Крушельницька почала читати Шевченка, то кіт, який до цього часу мирно спав на лежанці, прокинувся од страху і вискочив у вікно, вибивши шибку. Соломія розумнішала.
У сім'ї Крушельницьких було добре відоме ім'я Марка
Лукича Кропивницького — відомого театрального й літературного діяча. В часи Соломіїного дитинства він з тріумфом виступав на сцені Тернопільського театру, а пізніше про нього постійно писала галицька преса. Особисте знайомство, яке відбулося між Соломією та Марком Лукичем, було для неї великою духовною радістю і честю. Якраз в ті листопадові дні громадськість Одеси відзначала 25-річчя його сценічної діяльності. Соломія була на ювілейному вечорі і зачитала своє вітання, яке тепло зустріли присутні. Через кілька днів Марко Лукич наніс Соломії візит разом з дружиною і восьмирічною донькою. Вечір вдався на славу. Марко Лукич разом з Соломією співали народні пісні, розмовляли про театральні справи, плани на майбутнє. Домовилися, що через рік сестра Соломії Емілія, яка була закохана в театр, поступить в трупу Марка Лукича.
Одеськими гастролями Соломія була задоволена. Перш за все їй сподобався оперний театр. У західній Європі не було жодного знаменитого співака, який би не співав у ньо-му. На італійській і міжнародних театральних біржах він вважався за театр першої категорії. Російський співак Лєвік, згадуючи Одеський оперний театр кінця минулого століття, писав: "Одеса являла собою цікавий музичний центр, де пропагувалася не російська, а італійська опера, до речі, одеські спектаклі загальним художнім рівнем були вищі не тільки від київських, але, я пізніше в цьому переконався, і петербурзьких... Одеські сезони відрізнялися відносно великою кількістю новинок. Успіх новинок в Одесі вирішував питання про життєдіяльність їхню і на інших оперних сценах, в тому числі і на зарубіжних..."
Одеська преса пише про Крушельницьку з прихильністю, ба навіть із захопленням. В газеті "Одесский телеграф" писали про те, що в опері "Дочка кардинала" Крушельницька вразила своїм великим обдаруванням. "У другій дії в арії "Il va venir" артистка, незважаючи на те, що їй довелося співати три вечори підряд, показала себе справжньою драматичною співачкою з вогнем, електризуючим і захоплюючим публіку. В усіх інших сценах гра пані Крушельницької... свідчила про те, що в талановитої артистки сценічні особливості не поступаються її надзвичайним голосовим ресурсам".
Інші газети звертали увагу на вміння артистки захоплюватися своєю роллю так, що це захоплення передається й публіці.
Відгуки про Соломіїні успіхи доходять і до Павлика. "Знав я дещо про Вашу вдачу в Одесі з "Діла" і від Вашого батька, але то було тільки зразу, а тепер я нічого не читаю і не знаю. Коли ласка — напишіть про себе й світ одеський. Мене врадувало особливо те, що ви дуже поступили в грі. Чай же дістанетеся на сцени петербурзьку, московську або хоть київську, де могли б пройти школу Лисенка. В усякому разі, раджу скористатися з побуту в Одесі і попрочитувати важніше з російської літератури..."
Між іншим повідомляє її, що Окуневський хоче одружитися, і далі пише, ніби те, про що він хоче їй сказати, розуміють вони тільки удвох: "Може, там кого такого знаєте, то скажіть, що вдовиця приятеля дуже в гіркім стані: вже стали чіпатися за переписку і т. д. Конче треба було б мені поїхати туди для впорядкування всього — та нема грошей на дорогу..."
Незабаром Соломія відповідає йому: "Про горе жінки приятеля я кому можна було розказала, я зі всіма знакома, так що і про Вас інколи говориться. О тих средствах для виборів Ваших тепер уже подумали. От хороші люди тут, аж любо побалакати". Важко точно стверджувати, про що ідеться тут, але можна припустити, що Павлик і Крушельницька говорили на теми, котрих вони не торкалися в листах і котрі полягали в добутті коштів для радикальної партії Франка і Павлика.
"Про мої артистичні подвиги нічого й казати. Поступи великі я зробила, всі те кажуть, та й я сама те виджу, не лише під взглядом вокальним, але також щодо гри драматичної. Представте собі, що зі всіх артисток, що тут разом зі мною виступають, мене ославили за таку, що наилучше грає. По газетах так і розхвалюють за таку реальну та правдиву, відчуту гру. Я ні при чому і не знаю, чи воно правда, чи ні. Та хто його знає.
Жаль мені, що у Київ тепер не можу поїхати, бо там на разі нема відповідного театру, старий погорів, а нового ще не встигли покласти".
Далі снується нитка її планів, серед яких чільне місце займає устремління в Москву і Петербург. "У Петербурзі або Москві я надіюся бути на другу зиму, а тепер кінчу сезон тут 6 марта і призивають мене до Варшави (поки то хай буде секрет)...
Ось я Вам дещо описала, а решту доповім, бо може 10/111 приїду до Львова..."
З усіх далеких подорожей Соломія обов'язково приїздила на батьківщину, на всі дорогі для свого народу події. З Одеси вона спішить на концерт, присвячений Т. Г. Шевченку. Він відбувся за участю Соломії Кру-шельницької та Яніни Королевич. У програмі було оголошено ще й ім'я Олександра Мишуги, але він через хворобу не виступав. Газети на другий день писали:
"Але пальма першенства у вчорашнім концерті припала панні Крушельницькій, бо вона, заступаючи (хворого) п. Мишугу і виступаючи у власній точці, просто очарувала всіх своїм співом. Публіка кричала "браво", домагалася повторення відспіваних пісень та докинення ще надпро-грамових. А пісні ті народні в Лисенковім укладі виходили в інтерпретації п-ни Крушельницької та при її феноменальному голосі так чудово, що годі було їх наслухатися.
Крушельницькій було вручено лавровий вінець в признанню патріотичної готовності, з якою вона причиняється П-ні до звеличення Шевченкового свята.
На цьому святі виступила і Яніна Королевич, яка з великим успіхом і дуже проникливо заспівала Лисенкову пісню "Нащо мені чорні брови".
Після шевченківського концерту Соломія з Оленкою вертаються до Італії. Фірма "Гранд компанія де опера Ліріка Італіана" запросила Крушельницьку на гастролі до Південної Америки.
Соломія відмовилася з огляду на важку дорогу і негативне ставлення до ангажементу Фаусти Креспі.
— Я не раджу, вам, Соломеа, підписувати угоду,— зауважила досить холодно.— Я остерігаю вас ще й тому, що не можу брати на себе відповідальність за важку подорож і тривале перебування в тих краях.
Імпресаріо Лаллоні та агент Дебберс докладали усіх зусиль, щоб змусити її дати згоду, але за своїм власним переконанням і порадою Фаусти Креспі Соломія відповіла твердим і категоричним "ні". І от за чотири дні до від'їзду трупи важко захворіла оперна співачка Де Нунджо, поставивши під загрозу усе турне. Тоді імпресаріо та агент знову звернулися до Соломії, запропонувавши їй вищий оклад та інші блага. Оскільки Соломія була доброю приятелькою синьйора та синьйори Лаллоні, вона не могла покинути їх в такому скрутному становищі і дала згоду.
Щодо прибутків ангажемент видався досить вдалим, їй оплачували п'ятимісячні гастролі, перебування в дорозі і два місця у першому класі для Соломії та її сестри, крім того, вона обумовила не більше десяти виступів у місяць.
Незабаром разом з Оленою вони виїхали до Парижа, а з порту Кале пароплавом до Чілі.