І хоч якійсь вертихвістці товару ніякого купувати не треба, однак крутиться перед вродливим роботом, лупає й лупає на нього лукавими очима. Повірте, якби на вас так лупали, ваша душа співала б солов'єм, тож і робот, не лопуцьком роблений, мав почувати щось!
— Василь Васильович! — щебетала яка-небудь яблунівська звабниця. — А відпустіть-то мені кульок солодких горішків, бо щось на солодке потягнуло.
І, вже одержавши від спритного робота Василя Васильовича кульок горішків, звабниця загравала:
— Пригощайтесь моїми горішками, Василю Васильовичу, ох і смачні!
— Ми не вживаємо, — чемно відказував робот.
Проте навриплива колгоспна звабниця так насідала на робота Василя Васильовича, що де й дівався його стрим! Це чудо маніпуляційної техніки клало до рота цукровані смажені горішки й жерло так, що ніхто не засумнівався б: еге, він робот добрий — од хліба, од солі чорт його не віджене! А що молодичка підсміювалась до робота Василя Васильовича, то й він відповідав їй добре відрегульованим соковитим баритоном, блимав зіницями очей, і ніхто не осмілився б сказати, що цьому симпатичному Василеві Васильовичу, може, знамените чудовисько Франкенштейна доводиться пращуром по батьківській лінії.
Як ото в людській сім'ї не без виродка, так, буває, один паршивий робот усе стадо псує. Кіндрат, Полікарп, Василь Васильович — славні роботи, зажили пошани в яблунівців, хоч їхні портрети чіпляй на Дошку пошани біля колгоспної контори. Посадили в бухгалтерію "Барвінка" Модеста Олексійовича Недригайла, модель типу "Астарта", ціна якому не більша, ніж кольоровому телевізору в базарний день. Не так уже й багато операцій від нього вимагалося — сиди за рахівницею, клацай кісточками, підраховуй колгоспні прибутки, знай своє сальдо-бульдо, так ні ж!
Він, андроїд (себто робот екстремальної форми зі шкіряним покриттям — гладеньким, еластичним, ніжним, яке не відрізниш від людського), не хотів знати своє саль-до-бульдо, а тільки розхвалював сам себе, наче хворий на нарцисизм. Розвалившись у кріслі, як отой, що ладен із неба зорі хапати, а під носом нічого не бачить, Модест Олексійович Недригайло так казав про себе рахівникам та економістам:
— Та ні в кого з роботів нема таких блоків мажоритарної логіки, як у мене! А операція настройки перцептрона для мене — просто тьху! Та куди там системі "Адалін" чи "Мадалін" проти моєї системи "Астарта". Ось зачекайте лишень, скоро використають інтегральну схемотехніку, мініатюризують мій перцептрон — я тоді не такої заспіваю!
— А ви, Модесте Олексійовичу, знайомі з методом тіньової маски? — запитував котрийсь із колгоспних економістів, який теж був не ликом шитий у робототехніці.
— Ха-ха, ще б пак! — погордно відказував робот Недригайло і, ще важніше розкидаючись у кріслі, закладав ногу за ногу. — Знаємо так звані позитивні й негативні суми, й суму-помилку!
— Тямите на позитивній і негативній кореляціях?
— Ха! Авжеж!.. А хто з вас може похвалитись такими конденсаторами, як у мене? — І робот Недригайло бив себе кулаком у груди, наче якийсь яблунівський дядько. — А фотоелементами? А кодово-імпульсивними модуляціями? А мажоритарними логічними елементами?
Ввійшовши в раж, марнославний робот Модест Олексійович Недригайло хвалився, як ото хвалилася сова своїми дітьми, гудячи все людське, — хай то артерії великого кола кровообігу чи особливості капілярного кровообігу в яблунівців. Хто б то відати відав, що вітер віє та й стихає, а як робот почне — не переслухаєш. Модест Олексійович базікав про якісь свої рефлекторні дії і позиційний зворотний зв'язок, про методи акумулювання енергії й соленоїди!
— Я не без роду-племені! — бундючився й бундючився робот Недригайло. — Я маю родичів не десь, а в Америці. Система "Роботаг" трудиться на транспортері. Там мої родичі роблять не тільки на фермах, а й на заводах коло конвейєрів! "Сервейор-3" літав до Місяця! І в Японії теж маю родича на прізвище "Хівіп", знали б ви, які в нього підсистеми "око", "мозок", "рука", який у нього магнітний барабан для програми!
Як бачимо, робот Модест Олексійович Недригайло вдався не тільки базікою, що користувався своїм штучним інтелектом, як мельник путнім вітром, а й хвальком, що хвалиться, йдучи на торг, а не з торгу, а й ледарем, якому аби день до вечора. Та цур йому! Пек!..
Як не сказати про те, що голову колгоспу Михайла Григоровича Дима на якийсь час замінив робот Леонардо Явтухович Датунашвілі. Очевидно, враховуючи те, що Леонардо Явтухович покликаний працювати в середовищі, потенційно небезпечному для людини, конструктори наділили його лівою рукою й кистю лівої руки з дистанційним управлінням. Зате в праву руку й кисть правої Руки робота Леонардо Явтуховича вмонтовано систему автоматичного самоуправління. Хтось би подумав, що з такої причини ліва рука робота Леонардо Явтуховича подеколи не відає, що чинить права, — й помилиться. Бо коли працювала ліва, то не працювала права, й навпаки — коли працювала права, то не працювала ліва. "Справжнє моє місце за покликанням — у атомній промисловості, — міркував у Яблунівці робот Леонардо Явтухович. — Але де, коли не в селі, я повинен розширити обсяг своєї робочої зони, як маніпулятор?! Де, як не в селі, підвищувати швидкість функціонування?!
Мабуть, до вищесказаного годиться додати, що робот Леонардо Явтухович Датунашвілі, працюючи деякий час на посту голови колгоспу "Барвінок", привертав загальну увагу не так своїми прикметними руками, як тим, що пересувався не на ногах і не на колесах, а на... гусеницях!
Кабінет — обмежений простір, і в цьому обмеженому просторі робот Леонардо Явтухович показував високі зразки максимального маневрування. Прилаштували б йому, скажімо, троє коліс із незалежним управлінням — і вже б він не домігся такого ефекту за столом, чи біля сейфа, чи біля діаграми економічних показників, що висять на стіні. Звичайно, паркетна підлога в кабінеті дуже й дуже потерпала б від гусеничних шасі, якби не шини. Треба сказати, що шина в робота Леонардо Явтуховича на гусеницях була з окремих часток-брикетиків, її сконструювали з рояльних струн, так що Датунашвілі пересувався під звуки приємної фортепіанної музики. На протектор шини пішли титанові смужки, розташовані ялинкою, в шину також вмонтовано амортизаційні кільця, які зменшували прогинання, дозволяли наїжджати на камінці, пеньки, пляшки. Зайве захоплюватись такими шинами на гусеницях у робота Леонардо Явтуховича, адже кожному зрозуміло, що, коли ти підміняєш голову колгоспу "Барвінок", шини оптимальної конструкції дають тобі змогу вільно пересуватись не тільки в кабінеті, не тільки в полях і на фермі, а й незамінні біля законної жінки, з котрою мусиш теж неабияк крутитись.
І як тут не згадати робота-красеня Едика, який вразив увагу яблунівських жінок та дівчат! Хай і не в лавці за прилавком стояв, хай і не в кабінеті голови колгоспу гримів рояльною музикою гусениць, а звичайний механізатор — зате який механізатор! Споконвіку в яблунівських дядьків та парубків водилось на хозяйстві по дві ноги, і в майбутньому, не припусти Господь, мати менше чи більше...
Робот Едик мав чотири ноги!
Ставний, крутоплечий, груди — колесом, щоки — кров із молоком, він грав червоними вогнями очей, наче стоп-сигналами. Коли вдосвіта йшов у поле до трактора, ноги в робота Едика ступали по черзі й не квапились одна поперед одної, й не відставала якась у такому великому гурті. Траплялось, одна з численних ніг (тут не скажеш — ліва чи права! ) псувалась, тоді Едик спокійно втягував її в тулуб і далі йшов на трьох ногах. Траплялось, що вранці вродливий робот ішов у поле до трактора на чотирьох ногах, а з поля повертався лише на двох, бо — правди ніде не сховаєш — техніка безпеки роботів у "Барвінку" ще накульгує на обидві ноги, отож як добре, що Едику приробили аж чотири ноги!
Вечорами вродливий робот Едик, що квартирував у сільської самогонниці Вівді Оберемок, виходив у яблуневий сад із електрогітарою, звуки якої чимось нагадували звуки гаванської гітари.
— Ходи-но сюди, Векло, бо ще не смеркло! — лунав палкий спів робота Едика по всій Яблунівці. — Поквапся, Тетяно, бо ще рано! У всякої Федорки свої одговорки!
Прекрасна яблунівська стать мліла від мук кохання до звабливого робота, котрий розмовляв із нею щирим золотом яблунівських-таки приповідок.
— Хто вийде заміж за Пилипа — буде голий, наче липа!.. Дурного Кирила і Химка побила!.. Який Яків, стільки й дяки!
Отак-о вродливий Едик на чотирьох ногах залицявся до Векли, Тетяни чи Федорки, водночас ганячи й збиткуючись із їхніх Пилипа, Кирила чи Якова. Та ще під музику електрогітари, що ридала гаванськими звуками! Не один яблунівець спалахував злістю й ревнощами, не один хотів побити електрогітару на залізних крижах, заодно потрощивши Едику всякі гідравлічні циліндри, зубчасті коліщатка й зубчасті рейки, вертикальний вал та програмний барабан. Еге ж, поспівав би, якби добряче стукнули по програмному барабану! Хоч ти й на чотирьох ногах, але добре спотикався б!
Але ніхто з яблунівців так і не зважився по-чоловічому чи по-парубоцькому поговорити з роботом Едиком. Знаменита яблунівська гостинність не дозволила. Адже прислала роботів у село науково-технічна революція, хоч, може, не всі вони й достойні відстоювати її позиції.
РОЗДІЛ СОРОК ПЕРШИЙ,
у якому на авансцену роману виступає робот Мафусаїл Шерсткюк, обладнаний протипожежними засобами, а також докладно змальовано стосунки між грибком маслючком і роботом, котрий зазіхнув і на скребковий транспортер, і на серце Мартохи
Коли того літа в колгоспі трудились роботи, "Барвінок" цвів і зеленів!
Робот Кіндрат, педант із педантів, розносив пошту; робот Полікарп велично стояв за буфетною стойкою, завжди доливаючи й не обраховуючи; чудо маніпуляційної техніки Василь Васильович відпускав товари із лавки, наче з рогу достатку; робот Модест Олексійович Недригайло, не перестаючи орудувати язиком, наче ковшем екскаватора, клацав рахівницею в бухгалтерії. Робот Леонардо Явтухович Датунашвілі на посту голови колгоспу тільки й знай що гримів рояльною музикою своїх гусениць не тільки в кабінеті, а й по артільних об'єктах.