Він сам був не схожий на будь-кого з світлоярівців, хотів цього й для свого сина, починаючи від його імені. Справді, Левенець не був схожий ні на кого. Самий фах — землемір — для села рідкість. А Левенець до того ж уперто називав себе "геометром". Дядьки спростили цей загадковий термін до зрозумілішого: "гонимстр". У Левенця був трофейний велосипед, трофейний годинник, трофейний френч коров'ячого кольору; узвичаєння життєве в землеміра теж було мовби трофейне, а може, то па нього наклав відбиток його фах: Левенець відзначався непосидючістю і великою охотою до зміни місць проживання і, відповідно, всього іншого. Казали, що в нього по всьому райопу є жінки, діти, він метався на своєму велосипеді між цими геометричними чи там триангуляційними точками і тільки п намагався встигати так, щоб ніде не зауважували його відсутності, а присутність щоб скрізь реєструвалася саме тоді, коли виникає потреба. Відомо, що можна обдурювати богів, володарів, цілі уря-I ди. Але ще нікому не вдалося обдурити жіноцтва. Навіть одну жіп-[ ку ніхто ще не зумів обдурити до кінця. Левепець не був винятком. • Його світлоярівська дружина Сашка викрила обман і негайно вигнала землеміра, заборонивши будь-коли показуватися па очі. Але [сталося це тоді, коли син уже ріс і вже одержав від непосидючого [батька дивне для наддніпрянського села ім'я Річард. Від Річарда до Грпшарда і до Гришка в українському селі, де перемелюються [на всемогутніх жорнах мови ще й по такі слова,— відстань майже І непомітна. Хлопчик ріс Гришком, таким він і піде в життя, але ж І завжди є уми злі, вони тримають у пам'яті всі початки, хтось там І не забув, що Гриша — все ж Річард за документом народження, І тому в школі хлопця й продражнили Левиним Серцем за аналогією з англійським королем Річардом Левине Серце, одним з прово-|дпрів якогось там хрестового походу ("Третього!—вигукнув тут І Варфоломій Кпурець.— Яка ганьба не знати школярських істин!") |ще з дванадцятого століття. Так дванадцяте століття примандрувало до Світлоярська і було прокляте Гришею назавжди разом із своїми хрестовими походами, з Річардом Левине Серце, з усіма королями, імператорами, папами, епископами й проповідниками. Якась там доля зненависті дісталася й "геометру" Левенцю, якого Гриша не пам'ятав, не бачив і не прагнув бачити, бо ненавидіти можна ; й заочно.
Народився Гришко тоді, коли ще не було ні Каховського, пі
Дпіпродзержинського, ні Кременчуцького морів, коли Дніпро тік з Валдаю навпрямець до Чорного моря, не заскакував ні до Криму й Донбасу, ні до Кривого Рога, коли на берегах були білі піски й мільйонне птаство і коли село звалося Карпів Яр, а пе Світлоярськ, і лежало внизу коло плавнів розкидисто, недбало, безладно, хоч і не без деякої природної мальовничості. В Карповому Яру повсюди густо й щедро росли бур'яни, забивали городину, буряк і кукурудзу, тут боролися з бур'янами за допомогою знаряддя, яке прийшло, кажуть, ще від шумерів і мало назву теж, мабуть, шумерську — "сапа", про гербіциди, пестициди, фунгіциди тоді ніхто й не чув, не було балачок і про НТР, у родині Левенців взагалі всі розмови про науку й техніку якось непомітно зводилися до згадування безпутного "геометра", особа якого не могла викликати ні пошани, ні поваги, ні співчуття.
3
Хай пе лякає читача епічний початок нашої розповіді, і хай ніхто не подумає, ніби Гриша Левенець народився так давно, що його джерела губляться у присмерках історії. Все одразу стане на свої місця, коли повідомимо, що Самусь народився на цілих десять років раніше за Гришу, було це ще перед війною, отож на долю Самуся дісталося чимало гіркого й трагічного. Випробування іі злигодні загартовують, роблять запеклими і, на жаль, пе завжди облагороджують. Можна виправдати не зовсім ангельський характер Самуся, можна зрозуміти й те, що він ніколи не сміявся: дитмнетво мав — пе до сміхів. Власне кажучи, що тако сміх і звідки він береться в людей? Як доводитиме згодом авторові Варфоломій Кнурець, сміх викликається відповідними подразненнями, які можна б спрощено назвати лоскотанням, коли трактувати цю дію якнайширше. Самусь же належав до тих, хто лоскотати себе не дозволить, а до самолоскотання смаку пе мав. Серйозне дитя серйозпого віку, народжене для справ серйозних і визначальних, для роботи й для боротьби. Ще замолоду Самусь виказав різко виражену здібність удавати, що для нього взагалі не існує ніяких проблем, і хоч що б йому казали, він незмінно відповідав: "Все правильно". Мабуть, так само відповів би він і тоді, коли б сказали, що Гриша Левенець має намір набити йому... гм, гм... Бо, крім усього іншого, для Самуся Левенці ніколи не становили ніякої проблеми взагалі. Вони (себто Левенці) не належали до людей прикметних, помітних, впливових, трималися завжди серед карпоярівців хоч і з деяким викликом, але вели типово периферійний спосіб існування, піхто нічого від них ніколи не ждав надзвичайного (хіба що ота втеча землемірова від жінки та похваляння старого Левенця довоєнним алмазом), а Самусі їх могли просто не помічати, бо мали досить клопоту з Щусями.
Між Самусями й Щусями існувало мало не споконвіку те, що
[дипломати нипі називають конфронтацією. Словечко це, як і лоскотання при сміху, може означати і протиріччя, і суперництво, і ворожнечу, і навіть оту запозичену від малокультурних предків 'акцію, що в просторіччі зветься "навкулачки". І Річ у тому, що Самусі й Щусі жили обабіч величезного глиня-
oгo провалля, яке й звалося Карпів яр і, власне, дало назву ста-ому селу. За саме глинище суперечка не виникала ніколи, глину Ібрали всі, це була всенародна власність, але як Самусів, так і Щу-ісів загризали, сказати б, престижні міркування. Кожна родина щосили намагалася довести, ніби саме з неї походить отой легендарний Карно, який дав наймення глиняному ярові і всьому селу, Самусі довго навіть усіх своїх сипів називали тільки па "К", ви-'передивши лінькуватих Щусів, на що ті, трохи (себто років із двісті) подумавши, спокійно заявили: "Примазуються до імені". Тоді Самусі па знак протесту взагалі перестали вживати в своєму роду імена на "К" (Щусі були далекі від таких лінгвістичних клопотів і звалися як завгодно) і вже в останньому поколінні обрали для себе літеру "Д": батько був Демид, старший син Дем'ян, середній (той, якого ми для зручності називатимемо просто Самусем) — Депис, наймолодший Давид, або Давндко. Трохи нагадувало кінний завод, де коней називають отакими серіями, але Самусі тим не дуже переймалися.
Конфронтація між обома родинами, як показують факти, почалася ще з давніх-давен. Щусі були типовими дітьми природи. їхній предок прийшов до цього глиняного яру колись пішки, босий, ліг І у траву й став грітися на сопці. Відтоді багато дечого змінилося, І відповідно змінювалася в Карповому Яру і взувачка, пройшовши складний еволюційний шлях від примітивних личаків до імпортних черевиків, але хоч у що б взувалися Щусі, враження завжди було [таке, ніби вони зостаються босі. От ужо воістину діти природи, і Предок Самусів приїхав возом, і хоч споруда ця не мала в своєму тілі жодної залізної деталі, а сконструйована була всуціль з дерева, все ж належала вона до того, що нипі в побуті звемо технікою, отож Самусі від перших своїх початків мали стати дітьми техніки і стали ними з усіма наслідками: були діяльні, енергій-' ні, винахідливі, непосидючі і страшенно метиковані.
Як уже сказано, єдиним яблуком чвар, коли так можна висловитися в даному випадку, між Самусями й Щусями було глинище, зване Карповим яром.
Одні казали: "Наш Карно!" ! Другі відповідали: "А таки ж наш!"
Конфронтація, як легко помітити, не з тих, що зачіпають пекучі життєві проблеми, отож її досить легко вдавалося злагіднювати, а то й просто пригашувати голові сільської Ради Свиридову Карповичу, якого в селі звали "дядько Зновобрать".
Головою сільської Ради Свиридон Карпович був уже тридцять років. Прийшов у сорок п'ятому році з. фронту сержантом, мав медалі, поранення, все як годилося чесному воїну, і хоч не належав до найгероїчніших карпоярівців, бо були там і лейтенанти, і капітани, Ванько Олександрів та Васько Бараненків навіть до підполковників дійшли, дав Карпів Яр і генерала, але сержант виявився зате найпалкішим патріотом свого села, бо всізаслуженіші воїпи рвонули хто куди в широкі світи, Свиридон же Карпович вирішив покласти всі свої сили на відбудову рідного села, поруйнованого фашистами. Йому виявлено всенародне довір'я і обрано па найвищу в селі посаду. А там уже так складалося само по собі. Після кожних нових виборів до; місцевих Рад депутатів трудящих па першій сесії сільської Ради вставав хтось із сільських активістів і казав: "Товариші, є пропозиція па голову сільської Ради знов обрать Свиридона Карповича". Ну, оплески, одностайно^ а дядька Свиридона так і прозвали: Зновобрать. Похвальна пості Гіність, яГ якою пропоновано обрати Свиридона Карповича, ні в кого з карпоярівців не викликала протесту, що свідчить про їхнє моральне здоров'я, міцну згуртованість і одностайність. Як то кажуть, гуртом і батька добре бити.
Ну, то дядько Зновобрать був для Самусів і Щусів стримуючим фактором, з їхньої династичної суперечки довкола глинища він одверто насміхався і цим відбив у супротивників будь-яку охоту до згадування про давню конфронтацію (ох і словечко ж симпатичне, надто для села над Дніпром!).
Та навіть Зновобрать виявився безсилим, коли в історії села настав переломний період: 8 Карпового Яру воно мало стати Світ-лоярськом, але змінити не саму тількп назву, а й місце свого розташування, і зовнішній вигляд, і саму свою суть, перетворившись у село па рівні найвищих світових стандартів, предмет заздрощів^ взірець для наслідувань, причину для пишань і величань.
5
Дядько Зповобрать зумів створити в Карповому Яру таку монолітну єдпість, що Самусі й Щусі навіть забули про свої давні конфронтації. Та й те сказати: все ж у селі однакове. Однакові хати, однакові стріхи, однакові димарі, однаково пахне варениками або ковбасами, однакові ростуть на городах соняшники, гарбузи, кавуни, дині, кріп і петрушка. А ще ж були однакові слова, які стосувалися однаковою мірою як Самусів, так і Щусів.