Зрештою, кіт утратив до квантиків інтерес, згорнувся калачиком, позіхнув на всенький рота, заплющив очі і тихо задрімав.
Тим часом дядечко Олесь із цікавістю слухав розповіді зоряних мандрівників і на ревнощі Тимка не звертав жодної уваги.
Квантики неймовірно пишаються своїм умінням влаштовувати сюрпризи. Вони вважають себе експертами в мистецтві вислизнути з під самого носа і втекти, тобто раптово змінити своє місцезнаходження. Ви й оком не встигнете моргнути, як вони дематеріалізуються на ваших очах в одному місці і матеріалізуються в іншому, найвіддаленішому місці. І вони ні за що в світі не прогавлять нагоду потрапити туди, куди інші не можуть. Адже квантики — всюдисущі!
Всі квантики — вправні спортсмени. Їм нема рівних у славнозвісних квантових стрибках або квантово-тунельних перегонах. Коли квантики стрибають униз, у космічну безодню, то світяться на всю галактику, мовби світлячки. Так, наче довкола одночасно вибухають сотні фейерверків і сяють міріади спалахів по всьому небу. А коли вони накопичують енергію і стрибають угору, то миттєво обертаються на невловимих квантиків, яких не втримаєш, не вхопиш на льоту і не наздоженеш. У новому, паралельному, вимірі все інакше. Там діють незбагненні закони, зовсім інші правила, й туди потрапляють тільки найенергійніші та найдостойніші квантики, яких ніхто не може подужати.
Весела компанія малих космічних мандрівників ще не в повному складі: до неї входять ще й галактики. Ці галактики населяють кожну Галактику і, як справжні домосіди, рідко покидають свій дім. Цим вони схожі на земні дерева, такі ж сильні і незамінні на своєму місці. Галактики неквапливі але дуже наполегливі, вони крок за кроком освоюють свою Галактику. Вони невпинно ростуть, і цей процес росту надзвичайно досконалий і неперевершений. Можливо, вам доводилося бачити на прискореному відео, як розкривається тендітний пуп'янок, пелюстка за пелюсткою, поступово перетворюючись на прекрасну квітку. Або ви спостерігали, як невтомно і впевнено проштовхується крізь землю новий зелений паросток рослини, змінюється і міцніє кожної миті, повільно але невпинно. Так само й галактики: ростуть і розвиваються, освоюючи Галактику.
Отож галактики практично не відлучаються зі своєї рідної Галактики. Таке трапляється вкрай рідко, як у них кажуть, коли астероїд на льоту сальто зробить. Певно, шанс опинитися в сусідній Галактиці випадає раз на космічний рік, коли дозрілі галактики накопичують настільки багато сили й енергії, що можуть нею ділитися. І ось тоді їх неможливо зупинити, вони в мить перетворюються на невпинних і невтомних мандрівників.
Юрби галактиків зриваються з місця і мчать уперед, у незвідані неосяжні далі Всесвіту. І все заради свого головного устремління: опинитися в омріяній сусідній Галактиці. В нестримному космічному прагненні освоїти і підкорити нову Галактику вони викладаються повністю і завжди досягають своєї мети.
Дізнавшись про це, папуга Лірчик швиденько вискубнув зі свого хвоста перо-пір'їнку і записав на білому аркуші декілька поетичних рядків. Ось його поетична присвята галактикам:
Всі галактики ростуть дуже помаленьку,
Вздовж і впоперек домівку міряють гарненько.
Тісно стане домосідам, — то з дому тікають,
У Галактику сусідню гуртом поспішають.
Новосели мусять космос новий обживати,
До умов життя незвичних помалу звикати,
Все інакше ніж раніше, складніше ніж досі,
Зате в нових володіннях їм не тісно зовсім.
Про астропундиків, квантиків і галактиків мало хто знає, бо вони ніколи не хворіють на "зоряну хворобу". Їм байдуже до всесвітньої слави і популярності. Вони живуть своїм життям і не хваляться на весь світ своїми успіхами. Тобто ніколи не привертають до себе уваги і не люблять сенсацій. Їх цікавить лише пізнання Всесвіту та новий досвід, яким вони залюбки діляться з іншими космічними малюками. Всі зоряні мандрівники прагнуть справжніх пригод і постійно тренуються. Тому їм нема рівних у космічних змаганнях на галактичну спритність і космічну буремність. Простору для демонстрації своїх талантів вистачає на всіх, адже в космосі панує безкінечна свобода. Про це дядечкові Олесикові розповідали самі астропундики, аби трошки його просвітити щодо космічного життя та його особливостей.
А про зоряну хворобу дядечко Олесик чув не раз на Землі. Через те йому й дивно, що зоряним малюкам зоряна хвороба не відома. Зате багатьом землянам знайомі симптоми цієї загадкової хвороби: це коли деякі люди прагнуть бути в центрі уваги і вдають із себе тих, ким насправді не бувають. Вони задирають носа і хочуть, щоб інші носилися з ними, як із писаною торбою. Дядечкові Олесикові таке не подобається. Ну як можуть подобатися брехуни, які вдають із себе казна-що, та ще й називають себе зірками? Але що поробиш?.. На Землі не все ідеально. І на Землі теж є свої особливості, не зрозумілі зоряним мандрівникам.
Всього одазу не збагнеш і про все здразу не розкажеш. Щоб краще зрозуміти одне одного, малі мандрики вирішили запросити дядечка Олесика в космічну подорож. Можливо, скоро влаштують міжгалактичну вечірку знайомств із презентаціями та космічними коктейлями. Тоді квантики організують йому екскурсію у Паралельний Світ, а галактики запросять в тур у сусідню Галактику. Це буде справжній сюрприз для дядечка Олесика. Він якось уже натякав, що мріє побувати на Марсі і навіть планує замовити двомісний марсохід із багажником. Неодмінно з багажником, бо як же він без багажника їздитиме за покупками за марсо-яблуками, марсо-грушами і марсо-картоплею?
Тобто Всесвіт притягує дядечка Олесика, він цікавиться життям у космосі і його дуже приваблюють космічні подорожі. І це не тому, що звичне життя на Землі нудне й одноманітне. Насправді повсякденне життя дядечка Олесика сповнене різних приємних турбот і дрібничок. Ось, наприклад, нещодавня історія із джмеликом, який цілих два тижні квартирував у дядечка Олеся. Трапилося це цієї весни, коли надворі раптом стало напрочуд тепло і багато комах прокинулося після зимової сплячки. Малий пухнастий жовто-коричневий джмелик теж вирішив, що пора вилітати й пізнавати світ. Він упевнено задзижчав і злетів високо вгору, проте скоро відчув, що летіти далі йому бракує сили. Через відчинене вікно джмелик залетів до кімнати дядечка Олеся, втомлено присів на підвіконні й одразу заснув. Тим часом погода зіпсувалась і надворі знову стало холодно, тож малий лишився в теплій кімнаті. Коли дядечко Олесь помітив свого волохатого гостя, то примостив на підвіконні шерстяну шкарпетку, щоб йому було де заховатись і поспати. Джмелик одразу вподобав теплу схованку і спав тихенько-тихенько, а його пухнасте смугасте тільце ледь виглядало зі шкарпетки. Періодично джмелик прокидався, пассяна блюдечку з медом і родзинками та пив водичку, інколи навіть літав і шумно джизчав, а потім знову ховався у складках теплої шкарпетки. Так тривало доти, аж поки надворі знову не потепліло, і тоді малий пухнастик полетів далі в пошуках своїх улюблених квітів із солодким нектаром.
Частина 5.
Про Космос і першу космічну подорож астропундиків та дядечка Олеся
Якось у неділю дядечко Олесик причепурився, поголився, струснув порошинки, поправив свою фірмову зачіску під назвою "три волосинки в шість рядків" і тільки-но зібрався вийти з дому на прогулянку, як почув знайомий тихий, ледве чутний, звук, схожий на дзижчання джмеля. Отакої! Це ж його друзяки астропундики! Як завжди, прилетіли на своєму зореході без попередження, немов сніг на голову.
— Ну що мені з ними робити? Доведеться затриматись, аби посадка пройшла гладенько і без перешкод.
Дядечко Олесик добре ставиться до своїх маленьких космічних друзів. Просто він дорослий і чудово розуміє, що малі прибульці — ще зовсім малеча щодо віку. Астропундики, квантики і галактики — ще дітлахи. Вони ростуть і, як усі діти, часто пустують, бавляться, роблять дурниці й потрапляють у різні халепи. Тому їх треба підтримувати, допомагати, давати поради, а іноді й виручати, якщо вони ненавмисне потраплять у складну ситуацію, яка заведе їх у глухий кут.
Звісно, космічний вік відрізняються від земного. Десять земних років для космосу — це як піщинка в пустелі, або краплинка в морі. В космосі відстані вимірюються сотнями мільонів світлових років. Значить, десять земних років для космосу — це майже як одна мить. За нашими, земними, мірками, тобто якщо зміряти людським оком зоряних дітлахів з ніг до голови, то на вигляд їм приблизно десять земних років. Вони тільки почали досліджувати Всесвіт, тому все їм видається дивовижним і страшенно цікавим. Прагнення до нових знань і досвіду штовхає астропундиків до подорожей. Їх приваблюють таємниці Всесвіту і вони охоче мандрують у найвіддаленіші його куточки.
У свою першу космічну подорож зореходом астропундики вирушили під Новий космічний рік. Вражень і відкриттів під час тієї подорожі було дуже багато, особливо від їх зустрічі із землянами. Того року земляни теж уперше вирушили в космос як туристи. Один багатий дядечко, мільярдер, вклав свої грошики в освоєння космосу і захотів, щоб звичайні земляни, охочі побувати в космосі, змогли здійснити свою мрію. Йому все вдалось, і навіть раніше, ніж усі сподівалися. На туристичний зорехід потрапили найсміливіші і найдопитливіші із землян. Серед сміливців опинився й дядечко Олесь, побувавши тоді в космосі вперше в своєму житті. Один космічний турист виявився поетом. Він написав вірш про те, як наважився на цю небезпечну, але цікаву, сповнену незабутніх вражень космічну подорож. Вірш сподобався астропундикам, і вони одразу виклали його в мережу космічного поезії.
Вірш називається "Новорічний Зорехід".
Рік минає, час сплива, скрізь трапляються дива,
В новорічну ніч казкову буде те, що й не бува.
З неба зоряного місяць промінці нам простягав,
У мандрівку зореходом всіх охочих закликав.
Буде подорож далека в край незвіданих пригод,
Ми відвідаєм планети, на яких не був ніхто,
На космічному параді в зорях простір-полонтно,
Шлях Чумацький нас чекає, білий, наче молоко.
Будуть інопланетяни нам за гідів по світах,
Хлібом-сіллю нас зустрінуть у сріблястих тарілках,
Покатають всюди й будуть як туристів нас стрічать.
Ми мандруючі земляни, — Всесвіту пора звикать.
На космічній каруселі покружляємо в імлі,
Покупаємось в стожарахі, у серпанку при Землі,
В вирі спалахів небесних, в морі зоряних дощів,
І відвідаємо врешті резиденцію Богів.
Тишу Космосу почути на концерт потрапим теж:
Пастораль космічних звуків у Галактиці без меж.
Шанс потрапити у космос випадає раз на рік,
Мрію випустіть на волю й вирушайте за поріг!
Старт опівночі, панове, в зореході є місця.
Поспішайте, часу мало, місяць плине до кінця.
В новорічну ніч казкову скрізь трапляються дива,
Незабутній тур у Всесвіт бронювати вже пора!
Вирушає у політ новорічний зорехід,
Пристебніть паски безпеки: несемось в космічний світ.
Позаземні пил і вітер, бризок зоряний фонтан…
З Новим роком вас вітають астронавти й капітан!
Папуга Лірчик, як поет-початківець, одразу оцінив ці поетичні рядки.