Навіть не помітила, як його не стало в кімнаті.
* * *
У Вячеслава Івановича вистачило сил дістатися свого дому. Точніше — двору, бо на ґаночок старого будинку (будинок от-от мали зносити й мешканцям надати нові квартири) зійти вже не міг. У голові все дзвенів її голосний сміх. Дзвенів, дзвенів і враз урвався…
Пізно вночі його знайшла перелякана Ганна Миколаївна. Він сидів, скоцюрбившись, під ґанком, незвично парадний: у сірому святковому костюмі, майже новому на вигляд, навіть новісінький капелюх не впав з голови. З вулиці його осявало яскраве світло ліхтаря.
Зрозумівши, що чоловікові дуже зле, Ганна Миколаївна розбудила швидше дочку, щоб та негайно викликала "швидку допомогу". Підхопивши обм'яклого Вячеслава Івановича під пахви, вона потягла його додому.