Але я не встигаю, в мене мало часу, мені не вгнатися, я з якогось надто повільного простору сюди прийшла і темп цієї планети заганяє мене в ступор і закам'яніння.
Я виходжу на балкон над озером і, ковтаючи повітря, видаляюсь вниз і нічого не бачу, все поглинуто чорним кольором безсонечності. Піднімаю голову, ще раз розширюю свої ніздрі і вдихаю тепле по-літньому, свіже повітря і бачу їх. Бачу велику ведмедицю, полярну зірку і Чумацький шлях. Мені не стає спокійніше, але я відчуваю в собі спроможність дійти до ліжка, згорнутись калачиком і зробити ще одну спробу поринути у тимчасову вічність. Накривають ковдрою, відчуваю, як мої ноги стають теплими, думки розсіюються, як ранковий туман і я відпливаю у відсутність.
А потім настає ранок, день і вечір, коли Господь бере мене в свої долоні і захищає від самої себе.
Ці два протилежні стани для того, щоб я знала різницю.
Цікавий момент.
Коли я відчуваю тривогу, неспокій, фрустрацію мені завжди здається, що так було і буде завжди.
Але коли відчуваю радість, спокій, задоволення, ясність то присутнє явне внутрішнє переконання, що ось я до цього прийшла і так буде теж уже завжди, бо як же інакше.
В кожному з випадків голос розуму про те, що все минає ледь тихий, майже не чутний.
Існує простір, в якому безпечно говорити про свої почуття, бути чесним, відчувати. В цьому просторі мама і тато люблять тебе, в цьому просторі мама і тато люблять один одного і ви всі троє стоїте і обіймаєтесь. Там ніхто ніколи нікого не покидає, там панує любов, прийняття, гармонія.
Якщо закрити очі і уявити, де є ти і твої батьки, які вони, якого віку, в чому вони вдягнені?
Мені було дуже важко, я ніколи не бачила їх разом, вони були настільки різними в моїй голові, що це просто не працювало. Просто не могла зрозуміти, як такі різні люди змогли познайомитись, зацікавитись один одним, відчути потяг і зробити мене. Але це сталося, це було, хоча зараз так складно в це повірити. Та я існую, значить це було.
Мій тато з любовʼю дивився на цю жінку – мою маму, вона мабуть захоплювала його своєю красою та жіночністю. А він її його жагою до життя. Вони хотіли бути разом, наодинці, без нікого, щоб в тиші відкрити двері у цей світ для мене – їх маленької донечки, яка має навчитися бути жінкою.
Жінкою, не яку обирають, а яка обирає сама, жінкою, яка не ховає погляд від чоловіків, яка не боїться брати і яка вміє давати, яка вміє любити, вміє насолоджуватися, вміє не боятися обирати себе завжди. Жінкою, яка може витримувати всі свої стани і лікувати себе, коли болить. Котра знає, що вона може. Котра створює тепло всередині в районі серця і тепло всередині в районі живота і вміти зберігати його там і накопичувати. Жінкою, яка не шукає суперниць серед таких, як вона, а лише союзниць. Яка не порівнює ні себе з іншими, ні інших з собою, яка проживає своє життя, як найвищу місію – прикрашати собою цей світ.
Стан повного нуля, який я не можу прийняти, намагаюсь проаналізувати і не можу виправити.
Раніше я списувала його на непорозуміння в спілкуванні, емоційні качелі, на втому від роботи, на втому від ведення домашнього хазяйства, на брак часу для себе. І як же складно визнавати факт, що це просто відбувається і відбуватиметься з тобою час від часу.
На вулиці дощ. Вперше за три тижні. Вночі я погано спала. Було душно, діти весь час прокидалися, крутилися. І ось моє тіло просто втратило будь-який заряд батарейки, а мій мозок не міг цього пробачити. Як так на відпочинку можна втомитися? Це дуже пригнічує.
Ми пішли снідати, і поки я набирала в чашки какао, Ілля умудрився перевернути тарілку з кавуном. Мені було соромно. Сором — доволі часте моє почуття. Мені соромно, коли Саша говорить російською, коли Ілля дуже голосно кричить, мені соромно, що я тут одна українка, соромно, що багато жінок так щиро посміхаються, а мені здається, що думають вони про мене погано. В такі дні я не хочу ні з ким зустрічатися, не хочу ходити на роботу.
Моє тіло просить постійно бути в горизонтальному положенні. Мені нічим не хочеться займатися і я відчуваю свою нікчемність. Хочу відвести в школу малих та залишитись самій, але по дорозі дізнаюсь, що в Іллі болить вухо. Відводжу лише старшого, а з молодшим іду до лікаря. Нічого серйозного , просто перекупався. Повернувшись в кімнату, падаю на ліжко і слухаю, як барабанить дощ. Зараз би провалитися в сон, виспати свою втому, свою невпевненість, вигуляти свої страхи коридорами забуття, подалі від всіх, але заснути мені не вдасться. Ілля лягає поруч і лежить майже тихенько, час від часу стукаючи ніжками по покривалу.
Колись я думала, що матиму багато дітей, що всіх їх зможу підняти, всім зможу дати багато любові. Дуже багато любові. Я хотіла дівчинку, і, якщо б мій чоловік запропонував мені таким способом спробувати трансформувати наш травмуючий обох зв'язок, я б погодилась. Навіть з ризиком залишитись самотньою мамою трьох. І досі вважаю дітей найбільшою радістю і цінністю життя. Але, мабуть, я б не змогла повторити. Виносити, коли твоя шкіра натягується так, що цей тиск примушує боятися, що вона лусне. Неможливість лежати на животі, чи на спині. Окситоцин в вену при переймах, безсонні ночі, багато безсонних ночей. Відлучення від грудей, коли страшно не тільки дитині, а й тобі, бо є оце відчуття неминучості. Страх чогось не встигнути, щось упустити, чимось нашкодити. Повертаючись назад, думаю, що не змогла б повторити при всьому бажанні.
Жінка має зреалізувати свій потенціал
Відчуття втрати часу просто нестерпне. Я не можу приймати себе безкорисною, але який відсоток свого часу я проводжу без користі? Хочеться налаштуватися на реальність, де дисципліна — це хвиля, а творчість весь океан, по якому ти вміло серфиш, утримуючи рівновагу, але більшість часу я серфлю тредси про чиїсь невдалі побачення. Моя душа не вібрує 24 на 7, не продаю взаємодію з собою дорого і заздрю тим, хто так робить. А що таке взаємодія зі мною? Що я можу дати іншим? Іноді це питання зводить мене з розуму, бо, насправді, я відчуваю в собі силу, яка ніби замкнена в потаємній кімнаті мого мозку і не знаходить виходу.
Я дуже добре відчуваю людей. Настільки, що іноді не вистачає слів, щоб описати.
І чесно, я хочу зробити це вміння прибутковим, і, як не дивно не через гроші, ну добре, не тільки через гроші, а тому, що розумію, що так я зможу вивільнитися, вийти з тої замкненої кімнати і, як мінімум, перейти в іншу, а як максимум – забрати з собою інших.
Що б я хотіла дати людям?
Ми ідемо додому, він чекає нас.
Прокидаємось, одягаємо звечора підготований одяг, прощаємось з кімнатою, останній раз розкриваю важкі цупкі штори і дивлюсь на озеро. Вже ввечері хтось інший житиме тут і відчуватиме це пʼянке почуття щойно розпочатої відпустки. Я памʼятаю перший день, він був і справді незабутнім.
Хочеться ще піти в їдальню і випити какао, але по часу не встигаємо то ж спускаємось по закручених сходах і через Rezeption виходимо на вулицю і сідаємо на деревʼяну лавку.
Діти сонні і як завжди солодкі.
Я вдячна йому за дітей, навіть попри те, що наші стосунки завжди були дуже складними, але я б нічого не хотіла змінювати в минулому, бо завдяки йому я маю просто ідеальних дітей.
Нас о 8.15 має відвести таксі, але вже 8.30 а таксі все нема і нема. Саша вирішує піти таки в їдальню і принести какао та свіжі булки, я погоджуюсь. Ілля як завжди робить в булці велику дірку і виїдає мʼякоть, залишаючи мені скоринку, запивати яку какао дуже смачно.
Нарешті приїжджає бус і ми загружаємося. Водій німець питає, коли в мене поїзд, я відповідаю, що аж через годину, але він чи то не розуміє мене, чи має якусь іншу інформацію. Мене дратує, коли німці мене не розуміють, але це трапляється доволі часто. Я склала Б1 але, мабуть, щоб мої різки звуки не фрустрували їх мені потрібно постійно жувати ватку з лідокаіном.
Ми виходимо з машини і йдемо в напрямку вокзалу, чекати ще довго і попереду щемлива зустріч з домом. Чи скучила я за ним відповісти точно не можу, знаю, що він скучив за сексом зі мною і точно знаю, що він чекає від нашої зустрічі саме цього.
Жінка має розкрити свою сексуальність
Я боюсь сексу, так було не завжди.
Не памʼятаю, щоб у нас були проблеми з цим з першим чоловіком. Я хотіла часто, навіть могла дивитись порно без нього, бо мені не вистачало. Він ніколи не вимагав від мене більше, ніж я могла йому дати. А от з другим все було інакше. Напочатку темпераменти сходилися, чи так здавалось через новизну почуттів та гормональний сплеск. Потім я добре памʼятаю свій переломний момент. Він запросив друга і ми сиділи на кухні та пили якесь вино. Мені загалом не подобається бухати, але особливо некомфортно я себе почуваю поруч з пʼяними чоловіками. Я тоді нічого не сказала, про те, що мені не подобається, що він пʼє, бо, по-перше, боялась здатися незручною та претензійною, хотіла спершу підсадити його на себе, а згодом почати активно качати права в надії, що цей момент зміниться, а по-друге, відверто кажучи, не особливо думала, що може бути по-іншому, що я маю право прагнути чогось іншого, всі мої знайомі в тій чи іншій мірі вживали алкоголь. Ненормально було не вживати і я не хотіла бути якоюсь дивною. В якийсь момент його друг почав телефонувати своїй подружці, в яку він справляв свою чоловічу нужду в таких випадках, а ми з чоловіком пішли до кімнати. В нас був секс, Мені було некомфортно, від нього неприємно пахло алкоголем, а в сусідній кімнаті був його друг. Я чекала закінчення цього статевого акту, боячись, що він помітить моє небажання. Через алкоголь він довго не міг кінчити і все це тривало доволі довго. Зрештою еякуляція таки відбулась і я видихнула, але яким було моє розчарування, коли через пів години він захотів ще. І знов я зрадила собі. Потім він будив мене щопівгодини. Не знаю, як я це витримала, навіть точно не пам'ятаю, здається в якийсь момент я таки зірвалась, але зранку знов робила вигляд, що все в порядку.
Я не можу сказати, що опісля секс з ним завжди був поганим, ні, іноді було добре і пристрасно, але моє бажання все частіше почало пропадати.
Після народження дитини лібідо зникло, я не висипалась, втомлювалась, крім дитини я весь цей час працювала і займалась домашнім хазяйством.
Чоловік сексу почав вимагати, ми навіть складали графік раз в чотири дні.