Для того повинен кождий фармазон тіло своє чисто і хайно носити, що днини умиватися і чесатися. Він повинен старатися, аби, чи в пісні, чи в скоромні дні, страва єго о скілько мож була добра і поживна. Нероба не варт і тої землі, що її толочить; но хто так щиро і приязно працює, як фармазон повинен, той варт з своєї праці солодкості зажити, ба навіть до того і обов'язаний.
І на сю заповідь присягли усі, як на передні, а Притуляк Стефан і подумав собі:
– Ага! аж тепер зачав справді по-фармазонськи говорити: я знав, що се так буде, бо і пани великі так роблять, а пани, чув я, також у фармазони записуються. Тепер і я знаю, чому то є багато таких панів, що нічого не п'ють, окрім води.
Отак собі думав Притуляк, а Василь читав далі:
7 заповідь фармазонська:
Кождий фармазон вірить і повинен вірувати, що як тіло християнське є мешканням Духа святого, так дім християнський є мешканням того тіла. Для того повинен кождий фармазон насамперед старатися, аби собі дім добрий, обширний, вигідний, з високими світлицями, з великими дверми і вікнами побудував. У кождім фармазонськім домі повинен бути комин, а не сміє і один рік минути, аби собі фармазон який новий господарський будинок не прибудував, або хоть не поправив. Він і єго уся челядь повинна свій нічний припочинок у порядній, добрій постелі мати, а найменше каждого місяця повинен собі фармазон у свою світлицю яку оздобу справити, н. пр. образ святий, дзеркало, начиння, ослін, стіл, скриню, мисник, коверець, ручник, скатерть, подушку і таке інше. Сего всего дух фармазонський вимагає і по сему буде фармазона пізнавати.
І на се присягли усі, а Притуляк собі гадав:
– Се вже зовсім таки фармазонська заповідь, бо я чув, що ті пани, котрі у фармазони вписуються, мусять щороку будуватися, або щось такого, а щомісяця мусять собі щось нового у дім справити, бодай що там небудь, а то би їх той фармазонський дух і стермезував. Та най но, що Василь ще далі читатиме, бо я ще не одного догадуюся.
От Василь і читає далі:
8 заповідь фармазонська:
Усі фармазони, кілько їх лиш є у якім селі або у якім місті, повинні що неділі і що свята по святій вечерні зійтися до одного з своєї старшини, і то на переміну, раз у одного, другим разом у другого, а третім разом у третього. Тут має кождий за рядим перед цілою фармазонською громадою сповістити, що він за цілий тиждень робив і зробив, і яка єму добра гадка до голови прийшла. По нараді має старший або науку яку давати, або книжку яку добру читати, або правила фармазонські вияснювати і викладати. Наука про управу землі, про пасіку, про сад і про огород, має усігди триматися, а годину перед розходом мають для забави усігди красні пісні співатися.
На се також присягли усі, а Притуляк собі думає:
– І се зовсім по-фармазонськи, бо так і ті пани фармазони роблять.
Василь читає знов далі:
9 заповідь фармазонська:
Жінка і діти кожного фармазона повинні також по заповідях фармазонських жити, бо кождий фармазон яко голова дому і господарства, має власть до того їх присилувати, хотьби і карою. Слуги свої повинен він також до чесного життя наклоняти, а діти свої усі, чи хлопці чи дівчата, від шість років до школи посилати. Де школи нема, там повинна фармазонська старшина зараз іншим способом о науку дітей постаратися.
І на се присягли усі, а Притуляк собі гадає:
– А хто ж такий буде у нас діти учити, як не Василь? Я вже знаю, що старшина се на єго плечі всадить; на такого ж бо і варт!
Василь читає далі:
10 і послідня заповідь фармазонська:
Цілковитої радості може чоловік сподіватися аж у царстві небеснім, а тут має старатися, заслужити собі на нього і до нього приспособлятися. Тому заказані кожному фармазонові гучні гулянки і шумні забави, бо вони істинну радість і істинне щастя людське толочуть, котре то щастя є духовне, щастя науки і мудрості. Тому повинен він свої весілля, хрестини, похорони і празники у малих товариствах, без пиятик і без гуку обходити, і у своє товариство лиш таких людей брати, котрі так тверезо і чесно живуть, як він сам жити повинен і мусить.
Людей, котрі п'ють, хоть би то були браття або родичі єго рідні, має він уникати і від них утікати, бо нічо не може чоловіка так борзо до згуби привести, як люди, котрі п'ють. Людей, з котрими пристаєш, дуже вибирай собі, фармазоне, і найрадше тримайся своїх фармазонських товариств; радості і утіхи шукай у духовній науці, у добрім статку, у добрім биті, а розривки і відволоди по трудах твоїх у співі, у добрих книжках і у нарадах з розумними і чесними твоїми товаришами.
Одно най тобі ніколи з думки не сходить, фармазоне: ти живеш на те, аби на сему світі рай розводити; тому є твоя повинність, кожного року одного або двох товаришів до фармазонського товариства привернути, а то лиш таких людей, по котрих можна поправи сподіватися.
І на сю заповідь присягло усіх тридцять господарів, а той у білій одежі каже:
– На се усе, що ви присягали, покладіть ваш палець в отого книгу, на сім літ, сім місяців і сім неділь. Як сей час мине, то можна буде кожному з вас або у фармазонах лишитися, або виступити: на се не силувана річ.
Усі підписалися, а той чорний промовив:
– Слухайте і уважайте! Ви вписалися тепер у фармазонську книгу, то значить: або до вічного і великого щастя, або у вічну пропасть і нужду до кінця живота вашого. Радістно буде і нам видіти вас щасливих, але як котрий прогрішить против заповідей наших, того жде і очікує страшна, престрашна кара і нещастя, бо ми, як я вже казав, жарту не знаємо, бо ми на жарт на сему світі не живемо. Уважайте! уважайте! і ще раз кажу: уважайте!
На сі грімкі слова зажурилися нові фармазони, і не одному закрутилися сльози в очах. Але той у білій одежі і промовив до них милим, благим голосом:
– Не журітся, фармазони; наші права здаються з разу лиш такі тяжкі, а відтак, найдалі за місяць, такі вам легкі та милі здаватися будуть, що аж радістно у вашій душі вам буде. А щоби вам Господь Бог допоміг, поцілуйте єго святий хрест яко знак спасенія і сю залізну руку, яко знак залізної, твердої волі. Лиш волю залізну а добру мати і з путя доброго збитися не давати, то Господь Бог Ісус Христос вам допоможе! Приступіть, фармазони!
Усі приступили, поцілували хрест і руку, а той чорний каже:
– За сім літ, сім місяців і сім неділь нас тут другий раз уздрите, з карою або з нагородою, як хто собі заслужить. А на той цілий час кладемо вам за фармазонську старшину: першого Василя Нестерюка, другого Івана Правдарюка, а третого Дмитра Складана! Слухайте їх у кождім ділі яко би нас самих, бо з ними дух фармазонський.
– А тепер одпускаємо вас з Богом і правдою! – промовив той білий. – Мир вам і Боже вам допоможи! У добру путь, фармазони, і не журіться! Старшина лишится тут!
Усі пішли мовчки. А по дорозі, уже далеко від Василевої хати, промовив Стефан Притуляк:
– Мене братчики, як би хто обміняв! і гадка у мені інша і душа ліпша, і я зовсім інший чоловік, як був. Мені здається, що я другий раз на світ народився.
– Ми всі так! – сказали фармазони, і розійшлися по домах.
4. ЩО ДАЛІ У СРІБНАРОВІ РОБИТЬСЯ
Як Гершко Смок занедужав, що вони з війтом Павлом Дзюбом урадили, і як їм штука вдалася
. . . . .
На другий день і через цілий тиждень було чимало галасу та крику у селі, тай таки і плачу та лаяння чимало, бо усі жінки тридцятьох фармазонів мусіли мастити та мити та білити, що аж курилося, а їх господарі припрятували по коморах та шопах, чистили по стайнях та задвір'ях та подвір'ях, а мітли та віники малися в роботі, що аж упрівали замітаючи, та хаючи по всіх усюдах, а то так, що і мишиній дірці не пропеклося.
Декотрі жінки, котрі розумні були, то і слухали своїх господарів, як закон божий велить, але котрі дурні та божевільні були, ну ж лаятися та сваритися з чоловіками, а нарешті і плакати та голосити. Але бо фармазони не дарма залізну руку цілували: що сказали раз, то так і мусіло бути. Вони чули від своєї старшини, що сей світ, а людський вік ні на жарт ані на фрашки даний є чоловікові від Бога, то так вони і справувалися, а за три дні виглядали їх домівства і ціле їх обійстя, що й до закуточка чисте та харне, як у якій церкві, а у кождій хаті було як у краснім віночку, що аж образи святі на стіні усміхалися і мило поглядали на усю челядь в хаті, бо кожде, чи мале чи велике, було у чистих сорочках, і одіж на них чиста, хоч нераз полатана і стара, бо так кождий господар приказав і так мусіло бути.
– То не сором, – казали фармазони, – що одежина стара і полатана, аби вона лиш чиста і не подерта.
Отже мусіли жінки що суботи і латати і мити і хаїти, як перед Великоднем, бо чоловіки казали: у мене кожної неділі Великдень!
Доки се у селі так діялося, і другі срібнарівські господарі, котрі ніщо не знали, не могли надивуватися, аж тут і сталася тривога у селі: Гершко Смок захорував, і то так нагле та дуже, що аж за лікарем у місто післали. Жидівки так Гершка обсіли, так вейкаються та в груди кулаками товчуться, аж тут і надбігає пан війт, Павло Дзюб.
– А що там, пане Гершку? ви хорі?
– Я уже вмерло, нівроки! – ледве промовив Гершко.
– Та що се вам, Гершку? Мені скажіть, таже знаєте, що я ваш приятель! Що вам?
– Ви ще питаєте, що мені? Я добре рахувало… учора тридцять мужиків не пило у мене і пів кватирки горівки… Ай-вай-мір!…
– Та Бог з вами, Гершку! Про тридцять дурнів ви ще собі будете орендарем, як і були; не бійтеся!
– Герсти? тридцять дурнів!… а ви знаєте, яка то утрата мені через цілий рік? Найменше три тисячі ринських на рік! Ай-вай, ай-вай!…
– То де би? що ви кажете?
– Герсти єго? хіба Гершко Смок не вміє рахувати!… Я то ще дуже мало сказав, три тисячі!… А то мені все наробило той Василь Нестерюк, бодай би було свою голову там уломило, де пак було… Вей-мір!…
– А з ним не можна би що врадити? Я як схочу, то єго і сліду тут не буде, не то що!
– Суре, дай пану війтові а гіт бромф! Ану, як би тото, як? Прошу вам! Мені вже зовсім легше стало! Ну?
– Не журіться ви тим, Гершку! ми з нашим писарем уже говорили. Буде усе добре. Отак видите…
– Ай-вай! дивіться, хто тото приїхав, ще і з двома жандарями? може то вже за ним, нівроки? п'ять відер горівки зараз вам тут кладу! Ідіть борше, та питайтеся, чого вони приїхали! Біжіть, прошу вас!
Війт вийшов на двір, а той пан, що на бричці, питає:
– Де тут війт мешкає?
– Я є війт: що панові комісарові треба?
– Писар де?
– У канцелярії.
– Ходіть, покажіть нам! а зараз цілу громаду скликати, аби як найборше зійшлася до канцелярії з податковими книжками!
Війт лиш побілів як стіна, але що було робити? Мусів розказу комісарського слухати.