І чим більше зближався, огортав єго якийсь страх, і тяжко билось у грудях серце.
Коли зближався до своєї стріхи, серце ще дужче стало товчися.
Нараз як би обухом ударило єго в голову. Вікна були повибивані, двері підперті й замкнені на колодку, стріха була обірвана, плоти розірвані, колешня заломлена.
Він підійшов під вікна хати. Хата була зовсім пуста — ні живої душі. Як підкошене билє, сів на призьбу й гірко заплакав. Що сталося? Де жінка, діти?
Сам не знав, як довго так сидів, лиш чув, що серце щораз міцнійше корчилось з болю.
— То ви, Лукине? — заговорив хтось до него.
Лукин подивився блудними очима.
— Не пізнаєте?
— Іваниха, — сказав він як би до себе.
— Ваша сусідка. Господи, що з вами сталося? Дивлюся й дивлю, Лукин не Лукин…
— Де жінка, діти? — видобув він з себе насилу.
— То ви не знаєте?
— Де жінка, діти? — скричав, мов божевільний.
— То ви не знаєте? Маланка загибла.
— Маланка! Де, коли, як?
— У нас був великий бій. Вона була утікла з дітьми, але від смерті ніхто не втече, вона всюди знайде чоловіка. Знайшла й її, таки перед хатою, ось тут, де стою. Упала на неї куля з летючого човна і розтріскала на місці. Діти надала громада тітці Фрасині, бо що тут самі робили би.
Лукин лише промовив однсі слово: "Господи!" і знов заплакав, як мала дитина.
Хтось ще більше мусив єго видіти і пізнати, бо коли він все ще сидів на призьбі, як остовпілий, прийшла з дітьми тітка Фрасина.
Тітка аж у долоні сплеснула, як єго побачила. Діти спершу не пізнали єго, а найменше зовсім не знало, що то тато прийшов.
Тітка Фрасина хотіла з часом віддати єму діти, але виділа, що нема кому.
Лукин ходив як би напівмертвий.
* * *
— Що я вже не роблю, що не прибагаю, щоби хоч троха спам'ятався, — говорила коло церкви газдиням тітка Фрасина.
— Він за нею так банує і так побивався, що господи!
— Щоб єму легше стало на серці, та й так не банував, кажу ему, що вона будто би про него й гадки не мала, що з москалями завдавалась. А він вам, газдиньки, як не зойкне, як не заголосить, аж сум дебрами пішов.
* * *
Лукин, як се почув, мов з коня повалився. У грудях єго тиснуло, а серце з болю скаменіло.
Каліка, каліка, безобразний, без ноги! А ще більше з прошиблим, закервавленим серцем…
[1] Звільнений від військової служби за необхідність провадити господарство.