А він вибрав бідну сироту, на котру люде з милосердєм і згори дивилися, яко на сироту, котра навіть не могла мати претензії до подібної партії…
Галя і тепер замічала злобні вигади, насмішки і дотинки, що вона кокетка, що кождому вішаєся на шию. Але вона була горда, як побідителька, і нехтувала безсильну злість.
Коло мужчин, котрі їй асистували, з котрими вона недавно забавлялася, бачучи кождий їх погляд, кожде слово, вона переходила тепер спокійно, як коло людей, від котрих уже перестала залежати. На згадку, що то не сон, не фарисейство, що вона чула виразно єго слова, гаряче утиснене руки, щось як би електричною струєю прошибало її душу. Приймлена з ласки до єго родини, тепер вона вже по праву буде належати до него, перестане бути бідною сиротою, буде мати таке саме становисько і поважене у людей, яке мати буде її чоловік. Хоть вони не будуть багаті, бо вона ніякого маєтку не могла єму дати, а єго пенсійна спочатку невелика, — але вона чулася так щаслива і сильна, що всі ті недостатки покрила би своєю працею, ощадностею, не роблячи ніяких непотрібних вимагань, ані видатків.
* * *
Весілє Славка було при кінці вакацій, а Роман вже лиш кілька днів міг бути дома. Протягати він не міг і не хотів, бо перед ним стояли екзамени, до котрих всіма силами треба було прикладатися.
Той короткий час прожили вони як би в раю, свобід-но, весело, з оком зверненим у нічим не закаламучену бу-дучність. Настрій весільний ще дома не переминув; іще і гості були полишалися, і всі старалися удержати розбуджений гумор і веселість.
На лихо ж, серед тої загальної веселості, оден Романів товариш, от так для фантазії, став договорювати єму Мальвіною, донькою інспектора, про котру всі знали, що дуже негарна, і що її батько залицяєся до всіх молодих людей, обіцяючи протекцію при екзаменах.
Роман сміявся до розпуку і ще других спонукував до сміху, наслідуючи грубий голос Мальвіни.
Галя була так задоволена, що з чого-небудь сміялася також до безпам'яті.
— Ви ще в ній залюбитеся! — говорила вона, залива-ючися сміхом.
— І я так думаю, — відповів Роман з таким самим поривом сміху.
Ні одна хмарка не тьмила Галиного щастя, бо хоть він і від'їжджав, то все ж таки за кілька місяців мали вони знов бачитися, бо він мав приїхати на Різдво.
Але по єго від'їзді зробилося пусто і сумно вокруг Галі. Їй думка все була при нім, а фантазія в чарівнім світлі показувала недалеку будучність. То тихий смуток заливав її серце, то радість грала в нім напереміну. Сво-бідна, весела ішла вона з ним під руку помежи громадою міських людей або кидалася єму на груди і виливала сльози за давно пробуті муки і униженя. Зайнята домашнім обходом, рахуючися з кождого шеляга, вона то розвертала картки журнала мод, то виходила назустріч "своєму чоловікові" у довгім пишнім раннім шляфроку і в чепці з брабантських коронок…
О боже! тоті мрії! тоті дрібні мрії! Як вони легко прилипають до душі, а віддерті, кожда зосібна лишає по собі рану!
Галя на якийсь час поїхала до матері, а на Різдво мала назад вернутися.
Раз ізвечора мати почула легку дрож, другого дня боліла її сильно голова, а третього вона вже добре розболілася.
Їхати з дому не могло бути і думки.
* * *
По святах дістала Галя від Романа поштою книжку, котру він був їй обіцяв, а в книжці білет, де пише, що єму дуже прикро було, що не застав її в домі родичів і що він був би приїхав до Березівки, але то була би надто голосна перед людьми заява єго замірів, а, на єго думку, на се ще не пора.
Галя підозрівала Романа, що він нещирий, і, відсилаючи єму книжку, написала: "Чи ще коли будемо видіти-ся?"
На то він відписав, що стріча обоїх — то єго найлю-бійша думка, що коло Галі єго найбільша приємність і щастє.
* * *
Матері ставало легше, вона приходила цілком до здоровля.
У часі хороби Антін був майже щоднини у них, і рад був як світові, коли міг хоть чим-небудь прислужитися. Галя не раз в страху за хору удавалася до него о поміч.
Але, як хорій полегшало, вона оминала Антона всякими способами і єго добру волю вважала непотрібною влізливістю, котрої треба би конче збутися.
А лучилася їй до того добра нагода.
IV
Брат вертався з ординації; він одержав місце і йшов вже цілком на свій хліб.
Кого виховане сина тілько коштувало, що бідну вдову, той легко зрозуміє, як вона того часу чекала. То мало становити важну хвилю для цілої родини. Молодший брат переходив по половині на єго плечі, і Галя мала також жити у него.
З деканами треба було конче розійтися зовсім.
Не оден гіркий оріх розкусила Галя у них уже і за старших сестер, а тепер було ще гірше. Перше обходили вони з нею краще, бо старша, а потому молодша сестра мали інтерес в тім. Молодші вже не потребували ховатися зі своїм невдоволенєм. Галя їм тепер стояла на дорозі, бо коли лучився який молодий чоловік, то звичайно більше займався Галею, як ними.
І не було тут нічого дивного: красша дівчина псує бридшим, а Галя і другим псувала і собі не помагала, як се в дальшім її житю показалося. А ще більше дражнили їх її відносини до Романа.
Отже, переїхала вона до брата. Але у него житє було дуже гірке і прикре. Галя виділа, що вона їм ні до чого не придатна, що вони без неї зовсім могли обійтися, хоть більша частина труду і праці спадала на неї.
Вона робила і за наймичку і за братову. Як від'їхала коли до мами, то вони натомість наймали наймичку; коли скорше вертала і наймичку не можна було так борзо відправити, то на той час заступала братову, котра тогді, не маючи що робити, вишивала всілякі подушки на канві або інші дрібниці.
В новім газдівстві брата вона одна робила велику рахубу. Брат із того, що дістав від жінчиних родичів, старався якнайменше розходувати, аби не думали, що він їх добром хоче годувати свою бідну родину. А братова думала зовсім розумно, що чим менше розійдеться, тим більше для них лишиться, тим борше чогось доробляться.
З першою дитиною тото переконане ще більше в ній змоглося, так що, коли брат хотів що для Галі зробити, то старався так уговорити жінку, аби їй то не видалося занадто багато. Він знав і почувався до того, що кривдить своє власне гніздо, але знав також, які надії на єго поміч мала мати, котра для него не раз собі від рота відоймала, і як він завсігди сердечно сподівався віддячитися, як прийде на своє.
Трудність погодити два противні обов'язки не раз сильно єго ломила.
Галю се також дуже боліло. Ще доки мала надію на Романа, уважала своє положене хвилевим і терпіла все.
Але надії на Романа швидко пропали. Від освідчин своїх виділися вони всего один раз. Та і то раз він не тілько не успокоїв її, але ще більше додав їй жалю. Хоть Роман старався бути з нею як давніше, то все ж таки зміна в єго слові і ділі була така видима, що Галя не перемогла довше дурити себе. Більше він уже не приїздив.
Так минув рік і другий. Часом показався який інший, покрутився, усміхнувся і щез без сліду.
А Галі час уходив. Літа летять стрілою, а чим дальше, тим для кождої дівчини менше надії віддатися. А Галя не лиш була дівчина, але вона була бідна сирота, що жила у брата на ласкавім хлібі. Кров в жилах стиналася їй на гадку, що її положене, може, вже ніколи не зміниться, що вже, може, в'одно не буде нічого значити, буде понижена, нікому не потрібна. Не дуже симпатична братова стала для неї ще противнійша. Галя ненавиділа тото утле, никле сотворінє, котре мало право її використовувати лише через те, що їй припадком удалося вийти заміж, а Галі ні.
Раз якось приїхали сестри братової і привезли новину, що Роман жениться з Мальвіною, з тою самою, що її колись так висмівав.
Але тепер як би не було давньої Мальвіни. Давня Мальвіна пропала без сліду, а натомість стала друга, хоть не красна, то "дуже приємна", "розумна", а передовсім з доброго дому високоповажних родичів. Ціла родина не могла доста наговоритися про те.
Галі кожде слово розривало душу. І кого він вибирав на її місце, з ким придумав ліпше щастє для себе?! З Мальвіною! Для неї відтрутив серце, що так липло до него, для неї зав'язав світ бідній сироті!
Ще тяжче стало її положене, коли почали вибиратися на весілє. Брат відчув її жаль, єму тяжко було дивитися на бліде лице Галі, на таєні сльози…
— Чи не поїхала би ти до мами? — сказав він одної днини. — Я маю важну орудку в справі молодшого брата.
Галі вдарила кров до лиця, — вона брата добре зрозуміла. Та й сама вона бачила, що не має у него що довше сидіти.
Ах! як вона хотіла тогді умерти, як умерла Оля, її бідна сестричка! Зі зложеними на груди руками лежала би у тихім гробі, не зазнавала би несправедливості світа, не чула би єго наруг! Без вражінь і надії, але і без болю серця спала би вічним сном…
V
В неділю з полудня виїхала Галя додому. Легонький дощик скропив землю, а прозора хмарка закривала ще сонце. Візок швидко летів посеред поля, на котрім збіжє уже доходило; дерева, хрести і керниці при дорозі пробігали одні по других. Лише зрідка надибався чоловік, що при неділеньці святій вийшов подивитися, чи уже час починати жнива, і з колосєм в руках вертав до села, або яка молодиця вертала додому, напасши на межі коровку.
По пасовиськах пастухи грали у сопівки або розкладали вогонь і пекли молоді кукурудзи. Інші спали по ровах, лишивши худібку на других, а збуджені ненадійним туркотом, підносили голови і заспані стягали капелюха перед панами.
Чим ближче села, тим частійше надибався чоловік, а в самім селі люде роїлися, як мухи.
Діти бігали по дорогах, кидали грудками і інші виправляли псоти; газди з люльками в зубах повільним кроком ішли до коршми; жінки в хустках десь до куми ішли на "перщінє" або лиш в платниках на голові перебігали від хати до хати, аби поговорити з сусідкою.
А під фігурою[4] на толоці заводився танець. Дівчата то стояли, то сиділи на землі під вербами коло плота. В білих, як сніг, сорочках, з вишиваними рукавами, в червоних овиванках і стяжках вони самі червоніли, як восени калина. Парубки, співаючи, обходили скрипників, що сиділи на середині на малій лавочці, і кликали дівок у танець.
— Ану-ко, Єлено, ану-ко, Марцю, сюди! — крикне то оден, то другий, махнувши на дівку рукою, а ті по одній ішли до парубків, що їх кликали.
Галю прикро вразив голос скрипки і великий жаль розібрав, коли поглянула на веселих дівчат.