Розкажи про що ти мрієш? Я хочу чути твій голос, хочу стати тобою і відчути все, що було, бо ми з одного тіста. Розкажи які кольори тобі подобаються, які фасони? Ти більше любиш драму чи романтику в одязі? Тобі до вподоби детективи чи комедії, чи ще щось. Поговори зі мною, розкажи, що в тобі тобі подобається найбільше? Покажи мені себе. Сьогодні я слухатиму про все, про все, чим ти б хотіла поділитися, коли не було з ким, про все, що ти в собі заглушила. Хочу тебе чути, яка ти, хочу відчути потік того, що є між нами спільне. Відчути нашу жіночу силу. Розкажи мені, хто ти?
Текст 14. Про буденність.
Прокидаюся о п'ятій ранку, літечко, пташки вже прокинулися, нічого не чути крім їхнього співу. Двері на балкон відчинені і я чую запах ранкової свіжості. Мій нюх і слух на вершині блаженства. На стіні я бачу відбиття перших сонячних променів і мій зір приєднується до своїх братів. Як солодко це все, поряд сопуть рідні. Цей час належить мені і я можу розпланувати, подумати, згадати щось, що було вчора, зробити якісь висновки.
Вчора я була на ринку. Наш одеський ринок називається привоз, про нього можна багато казати , хорошого і не дуже, але для мене це невід'ємний атрибут літа. Ряди з овочами та фруктами: помідори, огірочки, баклажанчики, кабачки, черешенька, полуничка — ці аромати просто неймовірні і все дешевше ніж було ще місяць тому. Добре, що в нас в Україні поки що збереглися такі ринки. Я купила квасолю, і мене обвісили. Тут це часто трапляється, і доволі дратує. Зразу відчула, що не вистачає, але ж не можна звинувачувати людей просто, бо тобі здалося. Іду на контрольні ваги, на жаль в овочевому корпусі їх прибрали, доведеться пройти лишніх метрів 800 до молочного. Зрештою, можна забити, сума невелика, але річ не в ній. Не хочу почувати себе обдуреною. Так і є, не вистачає 20%. Я повертаюся до продавчині і коректно на скільки можу озвучую своє невдоволення. А вона сміється мені в лице. Я виглядаю охайно, дуже негативно ставлюся до матів, тож називаю її дурепою і куркою обскубаною і обіцяю, що такі речі мають ціну і йду. Відслідковую порухи своєї душі. Мій настрій не погіршився, не змінився. Життя постійно підкидає такі піруети, і загалом така дрібничка може перекреслити день, якщо ти тонкої душевної організації. Тут два варіанти, ба ні, навіть три. Не купувати їжу на привозі. Не йти вирішувати питання, якщо тебе нагріли. Або йти і тріпати собі нерви. Я кожен з цих варіантів на собі випробувала, але найкращий для мене — ідеально відмірювати того лайна, що на тебе впало і рикошетом відправляти його назад. Я відміряла і відчула, що "дурепа і обскубана курка" буде достатньо. Це мій рівень. Можливо, якби я більше молилася, то могла б відреагувати більш повчально, але я така. Я не хочу здаватися кимось іншим, буду працювати над собою, але зараз проявляюся так. Дуже важливо не дати сісти собі на голову. Мій настрій не змінився і мені не соромно розказати. Не соромно за свою грубість, і я нею не пишаюся, не соромно за дріб'язковість ситуації, бо на таких ситуаціях ми вчимося. Дякую в думках продавчині за відпрацьований урок. Дякую собі, найбільше дякую Богу.
Скоро мої прокинуться і ми снідатимемо вівсянкою з ягодами і йогуртом. Будуть нові пригоди і нові уроки, я не боюся буденності, а її живу.
Текст 15. Уважність.
Сидячи з дітьми на площадці, я зауважила одну річ — дорослі часто лише прикидаються дорослими.
Бути справжнім — це робота. Відволікся і з'їхав з гірки у своє типове по інерції. Мені так добре цього літа, що я почала задавати собі питання: що далі? Чого я хочу навчитися? Що я вмію?
Ми вийшли з під'їзду у літню задуху. Нам назустріч йшла сусідка з п'ятого поверху з внуком. Мій син любить з ним гратися. Вона дуже пряма, за вечір випиває по дві літрухи пива, але я відчуваю її справжність. Я бачу, що вона йде до будинку, але не притримую їй двері, бо в своїх думках знаходжуся. І так часто буває, це дрібниці, але я сконцентрована на собі. Я чую і бачу всіх наче з дна колодязя.
І рух свій хочу спрямувати зараз в увагу. Бути уважною до оточуючих, бачити своїх дітей і свого чоловіка. Бачити як змінюється волосся молодшого з пісочного печива в колір липового меду, як він гарно втирає своє обличчя вологою серветкою, як він сміється. Як старший говорить сам із собою , коли грається, яка плямка світлого волосся є в нього на потилиці, воно виділяється як сонячний зайчик. Я не завжди це бачу з дна колодязя. В мене є там свої ієрогліфи, які я малюю. Там, на дні. Але я хочу медитувати на своїх близьких, бо їм я віддаю і від цього дивним чином збагачуюся. Розширюю коло своєї причетності до цього життя. Хочу бачити все так, як є, сприймати як є, просто, але як є не знає ніхто. Завжди відкриваються якісь нові виміри.Треба тільки бути уважною.
Текст 16. Відповідальність.
Народитися дівчинкою — велика відповідальність, народити дівчинку ще більша. Треба вміти любити себе, людей, світ. Дівчаткам неймовірно потрібна любов, хлопчикам звісно теж, але жінка народжує і одних і інших і вона уже повинна вміти. Бо інакше відбувається погане. Хлопці, яких недолюбила мама — перетворюються на безвідповідальних і жорстоких чоловіків, дівчатка перетворюються на тих, хто таким чоловікам потурають. Жінка, в якої була мама, яка вміла себе цінувати, ніколи не буде терпіти недостойне поводження з собою, вона не буде впадати у стан жертви. Достоїнство — головний атрибут щасливої жінки. Адекватна самооцінка, не шляхом приниження інших чи порівнювання себе з іншими, де я така класна а всі інші — п'єдестал для мого его, а дійсність в якій я порівнюю себе лише з собою в різних часових проміжках і бачу ріст. Не з іншими, але з собою. І де є гордість за себе. Бути класичною не соромно, і це не самозакоханість. Відповідальність народжується з любові до себе. Бо якщо я люблю себе, я відповідально ставлюся до того, чому дозволяю бути у своєму житті і чому не бути, і це дає можливість рости як мені, так і моєму оточенню.
Текст 17. Чесність.
Тссс. Тихенько...
Я дозволяю собі сердитись. Раніше не дозволяла. Якось так сталося, що я заплуталась у всьому, і часто, коли мене навмисно чи ненавмисно ображали я казала собі:
— я вище цього
— цю людину треба пожаліти
— ну що можна від неї (нього) хотіти
— а може, я також винна?
Кожного разу це було збезцінювання свого права на злість і намагання бути кращою ніж є насправді. Але...
Вище.
Голови.
Не.
Стрибнути.
І щоразу, коли ми не дозволяємо собі сердитись і не проживаємо емоцію, засовуючи її глибше в тіло — ми шкодимо собі, вкорочуємо собі віку.
Коли нас образили , ми повинні реагувати. По різному. Адекватно.
Одним пояснювати, чому мені було боляче.
Іншим платити їхньою ж монетою.
По ситуації. Але реагувати. Не вдавати всепрощаючу мати Терезу.
Спочатку це важко. В шквалі почуттів дійсно буває неможливо розібратись хто і в чому винен, але коли шквал вщухає — з'являється ясність, а з нею можливість навчитися відсипати рівно стільки солі, скільки насипали тобі на хвіст.
Насправді, реагувати на образи правильно — це мистецтво. Без чесності з собою тут не обійтися. Але жінка повинна його опанувати.
Текст 18. Зв'язок.
Одного разу встановлений зв'язок між серцями існує вічно. Люди можуть зникати з поля зору, але зв'язок існує і знайома пісня, подув вітру, колір заходу чи сходу сонця може повертати нас до прожитих відчуттів. Це необов'язково буде стосуватися закоханості, зовсім ні. Кожен, хто торкнувся колись нашого серця — залишив там відбиток. І насправді це страшно. Бо наші серця стільки не вміщують, вони стали маленькими і можуть втримувати лише до +— кг близькості. Від цього іноді страждають ті, хто поруч зараз. Чому в багатьох традиціях так багато заборон для нас жінок, та з цієї ж причини. В нашому серці дуже легко залишити слід, який неможливо буде стерти.
Я хочу віддавати більше любові тим, хто поруч, але я мушу ділити своє серце з усіма. Тому, якщо у мене буде дочка, я оберігатиму її серце. Я розкажу їй про небезпеку і буду дуже сильно її любити, щоб не було потреби шукати розуміння в тих, кого неможливо буде стерти з пам'яті. Я не позбавлятиму вибору, просто розкажу, як є.
Бо щоб вміщувати в собі стільки облич, історій, почуттів треба мати дуже велике серце.
Текст 19. Душа.
Продовжую вивчати Землю, вона надзвичайно цікава, особливо, в деталях.У дитинстві я часто чула фразу "ти як з місяця" чи щось на кшалт цього і так себе і відчувала. Не знаю, звідки там я була, але тут тривалий час справді було незатишно. Нудьга дуже страшне слово, бо це перешкода на шляху пізнання власної індивідуальності: вона не створює ситуацій, коли із свого будиночка вийде особистість, і лише після з'явлення цієї пані все починає якось насичуватися сенсом. В нудьзі ми всі схожі: лежимо на дивані, безцільно тикаючи пальчиком в екран телефону в безкінечній надії зустріти те, що запалює. В діяльності всі різні: кожен займається чимось неповторним. Нудьга не має нічого спільного з медитацією, хоч форма цих двох явищ зовні трохи схожа, але це дві різні стежини, одна з них веде в себе, а інша в протилежному напрямку. Я пішла у правильному і почала досліджувати життя. Вивчати його у дрібницях і вагомостях, милуватися, як гарно тут все сплітається в узори, дивуватися наскільки вміло підібрані кольори декорацій, в яких власне відбувається бенефіс наших душ. Стала тут своєю, землянкою, жінкою. Жінка — земля, а чоловік це космос. Хочу співати оду Землі — Жінці. Хочу медитувати на красу і силу, захоплююся кожною, спрямовую свою увагу і бачу те, що сховано у кожній з нас, глибше ніж тіло. В кожній з нас захована сила в ми можемо цією силою ділитися. Ми залежні від сили одна одної. Душа не має статі. Коли моєю домівкою стало мамине лоно, я обрала собі жіноче тіло, але душа не одразу повторила ці жіночі контури. Кожній дівчинці потрібна та, хто допоможе заземлитися, щоб якомога гармонійніше відбутися і проявитися. Тому з бабусями так спокійно. Вони заземленні, вони вже сталися, з ними можна сидіти і дивитися, як душа повторила контури тіла красивої жінки. Ми всі жінки красиві, надзвичайно красиві. У кожній з нас є щось особливе.