Слова німіють у безумстві…
Переплелися пекло й рай.
Змагаємось в словеснім вільнодумстві…
15.09.2012
---
В очах твоїх застигла осінь.
Пожовкле листя падає до ніг.
Я й сам собі дивуюсь досі,
Що мить щасливу зупинить не зміг.
Здавалось, буде все інакше,
Зіллємось ми в екстазі забуття.
Та змарнували ми кохання наше –
І до минулого немає вороття.
Ми призвичаїлись і причаїлись,
І почуття лежать на дні сердець.
Слова високі вже приїлись.
Живий в агонії конає мрець.
В пустельну ніч падуть зірки із неба,
Як знак кохання, що померло вже давно.
Здається, і мені нічого вже не треба.
Порину в спогади та пригублю вино.
... В твоїх очах весна буяє!
Всі радощі земні кидаю я до ніг!
І зірка в небі ще не знає,
Що мить щасливу зупинить я зміг...
ТАТОВІ ІМЕНИНИ
Я згадаю про тебе в молитвах,
Тату мій, незбагненний мій скарб.
Ми гартуємось в слові і битвах.
Переможеш – ти цар, а програєш – ти раб.
Ми нікчемно живемо у світі.
З виду царська подоба у нас.
Та схиляємо голови в свиті,
Бо насправді раби повсякчас.
Ти учив мене: "Сину, будь вільним!
Не скоряйсь! Не хились! Не втікай!".
Не ставав я у ласку всесильним.
Не шукав собі в пеклі я рай.
На могилі твоїй помолюся.
Зрозумієш мене ти без слів.
Я вже вмерти тепер не боюся,
Бо почув з неба ангельський спів.
Все відходить колись у минуле.
І немає назад вороття.
Поки люди тебе не забули,
Ти живеш в світі цім забуття.
За життя забуваємо рідних.
Після смерті – гай, гай, й поготів!
Ми в полоні думок наших бідних,
Й помирати ніхто не хотів.
Наша думка воскресне, одначе!
В покоління прийдешнє влетить.
Гей, не спи, лиш борися, козаче!
В боротьбі тільки зможеш ти жить.
Я згадаю про тебе в молитвах,
Тату мій, незбагненний мій скарб.
Ми гартуємось в слові і битвах.
Переможеш – ти цар, а програєш – ти раб.
28-30 жовтня 2012
---
Земля посивіла за ніч.
Як важко біль в собі носити!
А їй наснилась Запорізька Січ
Й московськая орда несита.
Побачила немовби наяву
Голодомор проплив ("Я ще живу?") –
І Сталіна обличчя многолике.
Й новітні яничари правлять.
Забороняють мову і минуле.
Все, що не наше, люблять й славлять,
І хочуть, щоб своє забули.
Вночі розкішний випав сніг.
І пам'ять вікова зникає.
Минуле кинули до ніг.
Тому й майбутнього немає.
30 жовтня 2012
---
Вже час стискає простір невблаганно.
Ні перепон нема для нього, ні границь.
Космічно все, недоторканно,
Паде усе в страхові ниць.
Він справжній бог, цей час невпинний:
Ні попросить, ні зупинить.
Не розбирається, хто грішний, хто невинний,
А все летить, летить, летить…
І навіть в сні старіють люди.
Омана, ніби зупинився час.
Герої гинуть і іуди –
Ніщо вже не врятує нас.
Безжальний він до сліз дитини
І до мільярдів багача.
Лиш мить замислиться на власні уродини
І знову в космосі свій ювілей стріча.
Ми живемо у просторі і часі.
Пізнать себе не можемо ніяк.
Лиш до космічного ми ласі,
Не заплативши за чуже й мідяк.
Настане мить, коли безжально й стрімко
Час потече назад, ламаючи усе.
Ми згадувать майбутнє будем гірко,
І пам'ять нас в майбутнє занесе.
Не нарікай, що час все поспішає,
Бо цим вкорочуєш собі життя.
Нехай іде. Час справді ще не знає,
Що й він приречений на забуття…
31.10.2012
---
Стаю навшпиньки. Хочу зрозуміти,
У чому сенс мого буття.
Стрибнути вище голови ще треба вміти:
Тренуйся-не тренуйсь – не вистачить життя.
Навіщо народився і вмираєш?
А може, вмер, а потім народивсь?
У світі білому нічого ти не знаєш,
Хоча, здається, стільки надививсь!
В своїх фантазіях летиш нестримно
До незбагненних ще висот.
Здається, в космосі все мирно.
Та так подумать може тільки ідіот.
Війна триває не лише у душах.
Пронизане війною все навкруг.
Ти думаєш: спинити мушу.
Але в останню мить тебе вже зрадив друг.
І ти один в космічній цій пучині.
Зірки несуться мимо, немов сни.
Завжди комусь ми щось та й винні.
Нічого лиш не винні нам сини…
31.10.2012
---
Хелло, Хелловіне, привіт!
Американське свято дике.
За океаном – схибнутий вже світ.
Диявольство панує многолике.
Америка нам, звісно, не указ.
Та чортівня кордони вже долає.
За гарбузами криється маразм,
Коли душі вкраїнської немає.
Можна до церкви йти й молиться,
Виконувати строго ритуал.
Та всередині не зміниться,
Бо у душі Диявол править бал.
Гартуй свій стрижень український
І вальпургійцям не віддай!
Бо нас чекає час ще мінський,
Й Москви азійський тихий рай.
Не став ти свічку в гарбузяку,
А вишиванку одягни.
Будь українцем, мій друзяко!
І лінію вкраїнську гни.
31.10.2012
---
У літніх нетрях осінь заблукала,
Не поспіша в обійми до зими.
"Я не люблю тебе, – мені сказала, –
І ти мене у цьому не вини".
Здійнявся вітер. Листя закружляло
У дикому танкові забуття.
Мені повітря було мало.
Мені здалось: зупиниться життя.
5.11.2012
---
Нащадок динозавра – курка.
Людина – копія нещасна Бога.
Береться ідіотів дурка.
Не допоможе навіть йога.
В нас вимерла давно вже совість.
А вміли ж ми колись літати!
Печальна, друзі, наша повість,
Бо майбуття не будем мати.
Що краще: вмерти гордо і назавжди
Чи все життя стояти на колінах?
Померли щирі динозаври.
Курча прославило їх в поколіннях.
В нас думка кригою закута.
Подалі носа бачити не в змозі.
І пам'ять Божа вже забута.
Заручниками сидимо в облозі.
Наїстися, поспати, вмерти –
Це шлях людини-самогубця.
Наважився Бог пам'ять стерти,
А краще б надавав по дупці.
Тоді би думка загострилась
І мозок б не заплив лінивством.
Земля би геніальністю іскрилась,
А не займалася суцільним вбивством.
Критикувати Бога легко.
Ніяк не хочеться нам вмерти.
Та все ж, мені здається, дехто
Вже заробив собі безсмертя.
Їх справді небагато, люди.
Вони негадано зникають.
Вони між нами є повсюди
Й Божественне начало мають.
А ми, як ті нещасні курки,
Що прославляють динозавра.
Нам дали в Бога вірить замість дурки,
Бо зрозуміли, що нема в нас завтра…
11 листопада 2012
---
Зачекайте, мої друзі!
Не спішіть мене ховати.
Хай пасеться кінь у лузі.
Хай не плаче стара мати.
16.11.2012
---
Ми мовчимо. Змирилися з тираном.
Він нас гнітить. Гнітить його орда.
7.12.2012
ОКСАНА
Оксані Винницькій
Лиш розплющу очі зранку –
Згадую мою Оксанку.
Зацілую ніжно в губи.
Доведеш мене до згуби.
Оксано! Оксано! Оксано!
Кохана! Кохана! Кохана!
Без тебе не можу я жити.
Без тебе мені лиш тужити.
Серце вирвав собі Данко,
Бо не знав тебе, Оксанко.
Вік буду тебе кохати.
Не будеш ти горя знати.
Оксано! Оксано! Оксано!
Кохана! Кохана! Кохана!
Без тебе не можу я жити.
Без тебе мені лиш тужити.
Я старий і їм лиш манку.
Ніжно обійму Оксанку.
Бабця вже тепер Оксана –
Щира, мила і кохана.
Оксано! Оксано! Оксано!
Кохана! Кохана! Кохана!
Без тебе не можу я жити.
Без тебе мені лиш тужити.
10.12.2012
---
Це я Тебе образив, Боже.
Це я на Тебе накричав.
Це я Тобі не дав копійки,
Коли її жебрак прохав.
Це я молюсь хрестам, іконам
І всує згадую Тебе.
І віддаю життя поклонам,
Хоч суєта завжди мине.
18.12.2012
Анатолій ВЛАСЮК