Якщо чоловік уміє стріляти, то чому б не міг помститися Котові за смерть батька і сестри?
Більше тут робити нічого. Хотів розпитати, де саме похована його сестра, але не став цього робити, подумавши, що сам знайде її могилу.
Поки йшов до цвинтаря, зателефонував ще одному знайомому і попросив дізнатися, дозвіл на яку зброю має син вбитого Котом вчителя.
Навряд чи цвинтар розкриє всі таємниці, але Нишпорка звик доводити справи до кінця.
22
Цвинтар зустрів весело. Співали пташки, сповіщаючи, що саме тут знаходиться рай на землі.
Нишпорка лише знав ім'я та прізвище дівчини, яку зґвалтував Кіт. Померла в психлікарні, коли мала двадцять один рік. Чи справді померла?
Син покійного вчителя прохопився, що сестра похована біля батька. Але спробуй тут когось знайти. Востаннє на дрогославському цвинтарі Нишпорка був два роки тому. Тоді ховали колишнього прокурора міста. Той керував ще у радянські часи. Старенькому було вже за дев'яносто. Відтоді цвинтар значно розрісся. Люди поспішають у Вічність, не встигнувши насолодитись життям.
Нишпорка приречено глянув на пам'ятники і надгробки. У цьому лабіринті можна заблукати аж до вечора. Або не вибратися взагалі.
Здалеку побачив якусь жінку, яка висмикувала траву на могилі. Здається, крім Нишпорки, це була єдина жива істота у цьому царстві мертвих. Він рішуче пішов до неї.
Жінка радше відчула, ніж зрозуміла, що тут, крім неї, ще хтось є. Вона випросталась і пильно дивилася на чоловіка, який твердим кроком наближався до неї. Здається, Нишпорка її налякав.
Але боятися було нічого. Він упізнав свою вчительку математики. Старенькою стала.
– Доброго дня, Катерино Федорівно! – привітався.
– А, це ти, – розчаровано сказала вона, ніби хотіла зустріти тут самого Ісуса Христа.
Поговорили. Катерина Федорівна поралася на могилі чоловіка, якого поховала чотири роки тому. З пам'ятника на Нишпорку дивився серйозний красень. Він пам'ятав його, коли той приходив до школи забирати Катерину Федорівну. Та й потім багато разів бачив їх разом. Не знав, що вчителька математики вдова. Нишпорка перехрестився і про себе прочитав молитву.
Катерина Федорівна провела його до могил вбитого Котом вчителя та його доньки. Цінною інформацією було те, що покійна мала хлопця, який погрожував убити Кота. Потім, наскільки знала стара вчителька, він виїхав на заробітки до Європи. На могилі дівчини вона його ніколи не бачила, хоча часто приходить на цвинтар.
23
Вже до обіду Нишпорка мав інформацію про цього хлопця. Ще один знайомий повідомив, що це вже одружений чоловік, який їздить на заробітки в Чехію, а вдома буває на Різдво і Пасху.
Ниточка обірвалася. Треба шукати іншого ймовірного убивцю Кота.
За пошуками Нишпорка майже не думав про Надьку. А тепер, коли вдома відпочивав на дивані, дивлячись телевізор, думки про неї залетіли до його бідної голівоньки. Думав, що після зустрічі з нею в кав'ярні "У Галини" зможе назавжди викреслити її як предмет еротичних бажань, а тепер з'ясовувалося, що теплі хвилі мало не кохання до неї оповивали грішне тіло Нишпорки з голови до п'ят.
У своєму житті він кохав чотирьох жінок, у тім числі й дружину. Лише одна з коханок потім стала коханою, а інші залишилися за бортом його сексуальних пригод. І тепер найменше йому хотілося знову закохатися в Зайчиху. Бачив її усмішку щасливої жінки, блиск очей, коли вона дивилася на Івана Васильовича. Нишпорка боявся, що справді закохається в Надьку, не маючи жодних шансів на взаємність.
Треба думати про щось інше. На кохання зараз немає часу.
Нишпорка аж присів на дивані. Він ніби наяву побачив обличчя чоловіка, який міг бути причетним до вбивства Кота. Інтуїція мовчала, і Нишпорка вирішив даремно не турбувати її.
Цього чоловіка він бачив біля машини Івана Васильовича, коли той приїхав за Надькою. А потім він же потрапив йому на очі біля кав'ярні "У Галини", де Нишпорка зустрічався із Зайчихою. Бандитська морда, нахабна і цинічна. Нишпорка чимало в своєму житті зіштовхувався з подібними типами, тому не мав жодних сумнівів, на що насправді здатний цей чоловік.
24
Що могло наснитися Нишпорці? Звісно, секс із Надькою!
Одного разу Зайчиха зробила йому приємне. Він хотів ще, але вона сказала: "Хорошого має бути небагато. Щоб запам'ятав на все життя".
Він і запам'ятав. Якось натякнув дружині на такий секс, але та визвірилася: "Я тобі що, повія?!".
Жодна коханка чи кохана більше так приємно Нишпорці не робили.
Був у них колись із перевіркою один підполковник із Києва. Пішли в баню. Звісно, говорили про жінок. Перевіряльник розповів, як його обслуговувала повія за вищим розрядом. Нишпорка зрозумів, що те ж саме витворяла з ним Зайчиха. "Кожний чоловік мріє, щоби хоч раз у житті його так ощасливила жінка", – з почуттям переваги над присутніми сказав підполковник. Нишпорка серед старших по званню не смів зізнатися, що теж належить до касти ощасливлених.
І ось тепер це наснилося йому. Прокинувся. Усмішка не сходила з його обличчя. Третя ночі. Спати не хочеться. Думки про Надьку, мов дятел, довбають його бідну голівоньку.
І тут мов струмом вдарило. Звечора не дочекався Славка, заснув.
Скочив з ліжка. Заглянув до синової кімнати. Нема засранця!
Зателефонував. Операторка байдуже сонним голосом сповістила: "Абонент знаходиться поза зоною досяжності".
Розумів, що це комп'ютерний робот, але подумав: "І де вони набирають таких жінок?".
Славкові поталанило. Він був удома вже через п'ять хвилин після Нишпорчиних переживань. Від нього несло алкоголем, але на ногах тримався й усвідомлював, що робить.
– Тату, якщо можна, – виховну годину зранку!
"Яблуко від яблуні далеко не падає", – казала про них дружина.
25
Зранку виховної години не вийшло, бо злість на Славка минула. До того ж, син сказав, що йому в університет на другу пару. Хай висипається!
Добре, перенесемо виховання на потім. Головне, що малий живий і ніхто від нього не завагітнів. Малий був уже на дві голови вищим за Нишпорку.
Нишпорка навіть не знав, що в Дрогославі, в якому прожив усе своє життя, існує провулок Тихий. Розшукав там хатинку, в якій бідував син тієї жінки, яку збив машиною Кіт.
Різниця між бомжем і бідакою суттєва. Бомж – немов Божа пташина. Живе сьогоднішнім днем, не думаючи, чи матиме завтра що їсти. А бідака хоче чимось зарадити собі, але не може.
Ось так і тут. Чоловік намагався жити пристойніше, але бідність так і чигала з кожного куточка його хатинки. Нишпорці хотілося щось пожертвувати цьому чоловікові, але боявся, що образить його.
Вони пили чай, їли хліб з маслом. Нишпорка довго смакував лише однією скибкою, хоча на тарілочці було ще дві. А раптом нещасний упродовж дня не матиме більше що їсти?
Розмова з ним не дала жодної поживи для роздумів. Кіт збив машиною його маму. Та довго лікувалась, але вже не могла нормально ходити. Поки прокурори і міліціонери крутилися біля старої, Кіт справно платив їй гроші. А коли кримінал перестав йому світити, забув про неї.
– Мама померла, – казав чоловік, – і я пішов до нього, щоби дав гроші на похорон. Він розсміявся мені в очі, хижо глянув: "Забудь мене, а то й тебе переїду".
Зі стіни на них дивилася фотографія його покійної матері. Нишпорка викреслив цього чоловіка зі списку тих, хто міг вбити Кота.
26
Син вбитого Котом вчителя мав дозвіл на мисливську рушницю та іменний пістолет від міністра внутрішніх справ. Ого! Що ж це за важливий такий чоловік?
Знайомий, до якого звернувся Нишпорка, сказав, що дружина сина вбитого Котом вчителя – приятелька далекої родички міністра внутрішніх справ. Чоловік був з міністром якось на полюванні. Як кажуть, нічого особистого, а іменний пістолет є.
До вбивства Кота він не причетний. Того застрелили з іншої марки пістолету. І тут можна поставити крапку.
Пошуки хлопця, якому Кіт зламав щелепу, не дали результатів. Нишпорка мав адресу, але батьки давно продали квартиру і кудись виїхали. Сусіди стверджували, що й не пам'ятають, коли востаннє бачили цього хлопця.
І тут прокинулась інтуїція. Чи з цього приводу, чи з якогось іншого – Нишпорка достеменно не знав. Він уважно прислухався до того, що творилося всередині нього. Але інтуїція доволі швидко заспокоїлась. Брехливий виклик. Буває. Добре, що хоч штрафу платити не треба.
Схоже, справа заходила у глухий кут. Жодної зачіпки. Якщо розповісти про це Надьці, поставить під сумнів його професійні здібності.
Бандитську морду рано світити. Зайчиха точно знає того чоловіка. Мабуть, він з оточення Івана Васильовича. Якщо замочив Кота, йому його не здадуть. Хіба що матимеш неприємності на свою голову.
І навіщо Надька найняла Нишпорку, якщо знає, хто вбив Кота? Чи це лише його припущення, а вона нічого не відає? І якщо він іде вірним шляхом, то за всім цим може стояти лише Іван Васильович. Як підійти ближче до швейного мільйонера?
27
Якщо гора йде на Магомета, то Магомет втікає від гори. І не факт, що йому вдасться це зробити.
Нишпорка розумів, що йому не уникнути Івана Васильовича. Думки матеріальні, а особливо, якщо залітають до бідних голівоньок таких, як Нишпорка.
Висвітлило незнайомий номер, але інтуїція підказала Нишпорці, що це телефонує Іван Васильович. Тільки не треба нікому про це розповідати, бо висміють. Яка інтуїція в час сучасної техніки? Або вважатимуть божевільним. Тому мовчання – й справді золото, до того ж, найвищої проби.
– Слухаю, Іване Васильовичу! – Нишпорка грав на випередження, хоча розумів, що може бути смішним, якщо натрапить на когось іншого, а не на швейного магната. Але в номері, з якого телефонували, було багато сімок, так що прості смертні не могли собі такого дозволити, тому Нишпорка сподівався вцілити в "десятку".
Так і сталося. По той бік барикади мовчали від несподіванки, аж поки Іван Васильович вицідив:
– Звідки ви знаєте мій номер?
– Робота така, – ухильно відповів Нишпорка.
І тут же завдав Іванові Васильовичу другий удар:
– Якщо ви хочете зі мною зустрітися, то не знайдете кращого місця, ніж парк культури і відпочинку.
І додав:
– Біля пам'ятника Адамові Міцкевичу.
Останній удар теж мав бути ефектним і ефективним:
– Надія Заяць покаже вам це місце.
– З вами страшно мати справу, – знову вицідив із себе Іван Васильович.
– Зі мною приємно мати справу, – уточнив Нишпорка.
28
Місце біля пам'ятника Адамові Міцкевичу в дрогославському парку культури та відпочинку було фартовим для Нишпорки.