Додумуючи, як вберегти власну силу від проклять, Богдан здригнувся від голосу, "друже сердечний, вставай, одиначе", "ти, ніби маршалок, розхристаний і хмільний", "тю ти, ну ти, вгадав, хочеш, висватаю, як стій та дивись; знаєш, ким заправляю? — вдовами, нареченими, кооператив "Жду тібя", "ну, й багатьох ощасливив, торговець фемінами?", "чимало, оце саме з заручин пру; одну лікаршу, зріст, — сто сімдесят вісім, — злигав із добрим, інтелигентним, вагою вісімдесят кіло, без судимостей", "торгуєш райською вродою?", "сіроокими і русявими, з комплексами і без дітей, серйозними і простими, згодними прописати, ну, чо’ ти скис, на мордягу породистий, без лишніх звичок, віку покладистого, самець, куди твойо дєло!", "мниться мені, голубе, що й останню клепку ти десь посіяв", "якщо підбереш де — собі вставляй; от підписуйся: разом такого меду куті задамо", "я подумаю", "кандидатку знайти, — повен блокнотик", "якби поромницю славну!", "двадцяти семи літня брюнетка, освіта вища, струнка, приваблива, чуйна, живе з п’ятирічним сином, мріє про батька дитині, спокійна, в спілкуванні не терпить брехні, схильна в силу темпераменту до делікатних збочень, по-моєму те, що треба", "а фотографія?", "тобі хіба з фотокарткою жити, ти свідок печалі, все мусиш знати і бачити без прикрас, ти ж незлостивий пастир наш, Златоусте", "значить, видра", "кращих притримую для толкового покупця, забирають на Південь і мені п’ятихатка", — Богдан знову згадав сабача при готелі: злизувало кров і скавчало підстрелено; а попутника хлібом не годуй, дай розказати про сватання, про вічний торг по сумних висілках — і до самих до околиць наречені доспіли, жага весняна, дорога коштом самотніх, сходимо на полустанку, кавалерові квітку в петельку тиць і остограмлюю для сміливості: відчиняйте ворота тесані, ми прийшли, гримаємо засувом, накривайте на стіл, вогнекровна, єдина, двадцятилітня, незлюблена, що замужем не була, знімає квартиру тимчасово після розподілу, займається спортом, багато читає, цінує жертовність і розум, енергійна, весела, вміє створити домашнє тепло, пекти пироги з рибою, згідна на переїзд, любить бувати на природі, захоплюється живописом епохи виродження, музикою і в’язанням, сподівається на вірного друга: ось він, вольовий і рішучий, порядний і чесний, не аліментник і однолюб іде до тебе з трояндою, озовись доле! чоловік, на якого мона покластися, освіта майже університетська, три курси фізмату, акуратний, скромняга, в дитинстві строчив вірші, друкувався в районках, отримав приз, вміє ремонтувати електроприлади, володіє почуттям гумору, цінує дітей і подружню вірність, спортивного вигляду, мріяв стати військовослужбовцем, худорлявий блондин, тямить і сварку згасити і кума відшити, закоханий у народні пісні, з насолодою працюватиме на городі, лагідний, чистосердний, розсудливий, оптиміст, господар у домі, охайний, ерудований, не лицемір, удівець, вічно мріяв про отаку ніжну й турботливу, голубооку й щиру, це ми, оперезані рушниками, з хлібом прийшли, — відчиняйте ворота і прив’яжіть псів, незаміжня, печально єдина; а ти питаєш: скількох? та Мефістофель на тому світі здригається! одного разу свій записник похідний, вичерпаний на виробництві, списаний до останнього листка, за непотрібністю кинув у грубу і не горить, стільки морозного чекання по тих адресах, ех, брат-галушка, лікарня нас випустила зціляти кволих, кожному по-своєму, на поромі долати стрімководь, по можливості й силі зодягати нагих, напувати недужих, ховати померлих, відвідувати поневоленого в темниці, давати пораду тому, хто сумнів має, прощати образи, молитися за живих і померлих, неука вчити, сповідати малих рабів і тікати від білих халатів, що манію величності шиють нам, глашатаям істини на кам’яній покрівлі! — "скоро в гості заїдеш на пором?", "братуха, кругом маю вспіти, заявлюся, побий мене грім лютневий, тільки ти мій учитель возлюблений", "приїзджай, стерлядки наловимо на добру юшку, обоє ж ми сироти, скільки не юродствуй і не смійсь", "оголосили станцію, прощавай, мені сходити, — жди мене з баржами".
4
На семінарі молодих літераторів, — зо три десятки затято геніальних молодиків і дівуль товклись по четвертому корпусі ірпінського дому творчості, за прохідною крематорно чаділа заводська труба, під товстокорими соснами німі, вгодовані собачиська винюхували блювотину, з більярдної линув епічний перестук київ, і схвильовано простоволосі, впугані в дублянки метри і сантиметри української літератури човгикали до їдальні, оббалакуючи рукописи, погоду, статури молодих поетес, — Ніна подумки кляла свою розгублену вдачу, обпікала пальці недопалком і цибатий, знервований згагою після червоного вина, референт поселив її в скрипучу, з розсохлим паркетом і помийно каламутним графином на пропаленому сигаретами столі, кімнату, збрехавши: до вас, за оцимо подовбаними дверима і клямкою на гвіздку, під вікопомно вогкою стелею творив Пастернак, додайте призабутого довоєнного лірика, пом’яніть творця пісень для передових буряківниць, погортайте романіста з ромашковими сторінками, ви їх проходили в школі, сам Гомер мріяв тут обгризати нігті і олівці, прилучайтеся до культури, ну, я побіг; дивлячись на порожній графин, вона згадала на днях знайдену вдома в кладовці гладишку крові, що прикидана дрантям, забута, крізь поліетиленове накриття смерділа на всю квартиру оцтом, скислим вином і безхмільною розлукою; вона довго пригадувала, звідки глек опинився на нижній полиці, по натурі схильна до містики злякалась відьмацького чаклунку і заглянула всередину, щоб побачити там чоловіче лице — згустки взялися цвіллю, вона викинула глечика в сміттєпровід і вмила з полегкістю руки. За коротким стуком дзеленькнула, злітаючи з гвіздка, манюня защіпка, на порозі вродився, мнучи брудну і схожу на кавалок глини спортивну шапочку, неголений чолов’яга з дитячим запалом під здивованими бровами: знаю, ви ненадовго, вас чекає дорога зваб і лицарі гуляйполя, оце купив марочку, гляньте, як писав Тарас, і Кочубеї-нагаї, славна марка, в кіоску ще є, можете пристарати, одну подарував, на третю грошей нема, ковтнула вогняна риба, для творчості марка сама потрібна річ, рукописа відіслати, вислати другові в "елтепе" бандероль, на гаманець наклеїти, найшов порожного, як цицька здохлої кози, і все одно радість, заховаю в блокнот, бо засіється, гарненна марочка, сьодня холодно, люди по електричках сумні, сітра не п’ють, тако пропхавсь по вагонах за здоров живеш, нема, нема пляшкозбору, чогось ви втомлені, пусте, надрукують, класики, їдріомать, не полінуйтеся, діво, по районних газетах до свят розішліть, точно кажу, дадуть на цілу сторінку і гонорейчик пристойний, тіко цих-о биків наганяйте від себе; мене малого як покотив, нечиста сила, за горло рогами до землі притиснув, душить і не пікнути, добре, сусід підскочив, лату на ньому переламав, той бутить і за ним, всилу заарканили, думаєте, чом сказило? ялівку привели, а зовсім не за бугаями була, злякалася, утекла, тягну до хліва бицюру, куди твоє діло, носаками під боки б’ю, а він на мене, на живу смерть забив! бійтесь пацатися, діво; піду собі, бачу пляшок чортма, пам’ятайте: марка з гетьманом продається в кіоску на станції; слідом за рипом дверей вивіялась і кислятина латаного демисезонного пальто з піднятим коміром; посміхаючись думкам про гостя, якого бачила зрідка на головпошті, — широким жестом вмочає в чорнильницю перо і дере навскісну поезію на мішковинному папері, — вона прийшла до висновку, що гість переграє, видно заляканий під час облав, досі дуркує, як казав чоловік, "гонить" за звичкою, гарно ж калічили цих письменників! пройшла писклявим паркетом до вікна, кіптюга над трубою знову нагадала крематорій, там, за словами лікаря, перетинають сухожилля мерцям, інакше корчаться в полум’ї і встають, мов живі; оно підводиться з лавочки літератор, хапливо збиває на вухо берета з пуп’янком, плентає в домовинну хатку на горі; золка осінь, Богданові листи дихають різким махорковим димом, одинакує запальний, хіба дозволив би зайдам морочити голову; в батьківській літній кухні згадай сварку останню, свіча обгоріла до церати, стеаринове кубельце для полум’я зліпив, вогник гойдався, ояснюючи хлібину з одрізаною цілушкою, сільницю з насінинами помідор, розгорнуту пачку масла в подряпинах виделки, склянку мінеральної води з повітряними сльозами по рубчик, моток жилки і бамбуковий поплавок на вікні; мався досвітком клишати на рибу, так розгиркались, що малу поцілував і подавсь до вокзалу, поштовий поїзд о третій, видно, впросився в дядьків, бо зранку, їдучи з мамою на базар, забігли до того циганського готелю, до перукарні заглянули, буфет ще зачинений, старчиха доїдає з позлітки пожовтілого вчорашнього сирка, сіріла тирса на рукавах мокрої плюшки, поправила хустку на лобі, аби зиркнути жалісно, звично, з-під долоні і посміхнутись беззубо; а цінували? никав задиханий ваш соколик, пізно ви оханулися, на літо ж дополнітєльну пустили; да, мабуть ми старців нагадували, якщо стара нас признала за своїх і першою забалакала про Богдана; така туга млоїть сей день, самозакохані охрестили це муками творчості, я і писати почала, щоб досолити, доказати всім незрівнянну жіночу вищість, собака виє, наче хтось рідній звістку про покійника везе, мала донечка зцілувала і згоїла опік від перших образливих листів, — послям вибачався, — розпитує про батька, збирає для рідного календарики, мріє подарувати; глянь, тату, скільки виглядала тебе, тисячі днів на рік, безліч свят, днів народжень, нема й нема; звідси, з найдальшої далини, чи докричатись до тебе, моє серце, рідна кровино, чи впізнаєш по голосу? лиш безголоса туга невиплаканих снів, ти помер для дитини, ти вмер для себе, ти збився з ліку живих смертей, щодень, з того забутого світу, пам’ятаючи всі дні без улюблених, всі вечори без надії, всю ясноту ненароком випадкових повернень, тільки вони і були життям, про нього ще нагадала дівчинка, мабуть, твого віку, доню, — в підскубаному пальто з черезплічною сумочкою зайшла в останній вагон, пропонувала листівки, "пакупайте, нідорого, десять купонів", на ходу лизала морозиво, що з вафельного стаканчика капало на підлогу, люди куняли в холодних сутінках, тривала виснажена весна, субота перед вербною неділею, поїзд прогримотів через міст і я, боячись упізнати ріднє лице (з часом всі діти стають схожими на свою, втрачену і єдину) підійшов до малої в тамбурі, вона зиркнула радісним вовченям, розстебнула сумочку-палярес, груба колода поштівок була затасована часом і моєю незмогою поздоровити на свята, я взяв собі декілька, мала, посерйознівши, порахувала гроші і обізвалась до трохи старшого продавця газет, мовляв, пересідаєм на другу літричку, згоден? доїдала морозиво, холод вистуджував мої кістки, на пероні сором невикуплених листівок переважив безсилля плакати й захистити, відіслати дітей по хатах, втішити в таку золку передсвяткову пору, погладити по голові, просто глянути на них зоддалеки, та діти вже зникли в юрбі — і ти нікому не допоміг знову; листівно радив одруження, яка дорога до загсу для солом’яної вдови? є молодші і спритніші, хіба з доброго дива з оцимо віршами рипнулася сюди, чим ще виправдати зневіру, що мокрою ковдрою налягла, плітки на роботі, нудьга і холодний чай, запізно совою кликати ніч для єдиного, дорікатиме мовчки, сама за вагання себе дорікну, спротивіла б обох, зоднаковіла без співчуття, згадай на смак кислоту рядків про кохання, здається, випила б кров власних губ, щоб трунок той загасити.
Закликали до кінозалу; Ніна вгадувала на масивному столі свою тонюню папочку під стосами затяганих тек, а поміж рядами, картинно ламаючи пальці, походжав пісногубий, окуляристий, з ріжками волосся над лисиною, в дублянці наопашки класик, що подеколи підсміювався з президії і дружньоєхидно кидав мляві слова, так вправний колій викидає жовчного свинячого міхура собакам; за столом галалакали й зиркали на двері, всі когось ждали; Ніна запитала сусідку по кріслі, хто є хто — манірна, з погордою позашлюбної доньки космонавта, з ягнячою зачіскою дівчина пошепки назвала застільні імена, — прилизаний бреоліном, молодцюватий, з надутою мордягою сільського парторга, чиновник суворо насуплював брови, відкашлював позіхи, корчив інтелектуальну міну, самопискою по блокноті вистукував турецький марш; довготелесий, з блатняцьки вихлястою ходою моремана, добродій, в піджаку з підмощеними плечима, присутулено, мов перед сеансом, увихався біля передніх рядів; вертлявий, світськи непосидючий, до всіх усміхнений чоловічок підозріло перекладав ногу на ногу, на клапті паперу творив списочок прізвищ для звіту в органи і одночасно щось нашіптував стомлено байдужому напарникові з прокурорськи опечаленим лицем; судійський вигляд президії, перед якою хіхікали, пітніли, м’ялися в кріслах молоді сили, виказував розчарування; закипала дискусія — про літературну зміну — і ті, що вставили обурене слівце про майбутнє красного слова і хутко вибалакались, щоб розвіяти настрій безликого лицемірства, притьмом дріботіли курити на задніх лавицях; геть смеркалося, пітьма ворохобно видовжувала тінь ліхтаря на купі вугілля, щурячою шерстю липла на профілі й речі по тісному кінозалі, через прокрите вікно долітав брязкіт посуду і гортанно російські голоси кухарок; Ніна, аби стримати кортячку на язиці і відволікти увагу від галасу, підсіла до підвіконня, — послухати бабських відвертостей; знаєм, давєча і мінє духі за пятьорку подаріл, почащє за тарелкамі пріході, гаваріт, полноє собраніє подпішу, пусть дєткі тваі прачітают, люблю дітей, старий охальнік, когті на ногах отрастіл і пєтухом стучіт по паркету, цок, цок, цок, блядь буду, штотихошь, жони жопастиє квартіри отнялі, сімейство доіт, как сідараву казу, а ухода ні на капєйку, воняєт псіной, вінцо дішовоє пьйот, штани стірать надо, намєкаю культурно, жалко, тоже вєдь чєловєк, ізмучішся, пока сагрєішь, вот раньше билі класікі, блеск, оргазми оргій, коньяком угощалі і грудь в арденах.