По-грецьки Константинополіс, цебто місто царя Костантина Bеликого, який заснував його.
[22] Тор — германський божок грому, цебто те саме, що слов'янський Перун.
Та як побачили ваш город, раді осісти в ньому. Чи згідні будете прийняти нас у город?
І раду радила старшина та згодилася.
— Будьте нашими князями — сказали.
І клялися князі:
— Ми, Аскольд і Дир, клянемося Богом нашим, Тором,22 що боронитимемо города Києва від кожного ворога, від сходу й від заходу, від півночі й від півдня, до останньої каплі крови нашої та дбатимемо про добро города, батьківщини нашої нової.
А кияни клялися:
— Ми кияни, нащадки Кия, полянського племени, клянемося богом нашим, Перуном, що завжди і всюди вважатимемо Аскольда й Дира князями своїми й добровільно даватимемо данину на їх утримання й утримання дружини воєнної, щоб могли боронити нас від ворогів наших.
Так клялися всі кияни, бо не було тоді ще в Києві християн.
І так Аскольд і Дир стали княжити в Києві.
В обох князів плила войовницька норманська кров. Не всидіти їм спокійно на місці, не жити їм мирним життям! Їх рве у світ по славу, на пригоди, на добичі...
І скликали князі раду та кажуть:
— Хочемо йти на Царгород: по славу, по золото, по паволоки,23
________________________________________[23] Паволока — дорога тканина.
по вина дорогі! Громадою зготовте нам судна, про харчі подбайте, а пай матимете в добичі, хоч і не підете на війну. Чи згідні?
І виступили старці. Старий сивоголовий Мирослав говорив:
— Краще зробите, князі, коли рідної землі берегтимете від напасників, ніж напастувати чужі землі та багатої добичі шукати.
Та другі, молодші, перекричали його:
— Ходив Кий, ходили нащадки його на Царгород, багату добичу привозили, чому й теперішнім нашим князям щастя не пошукати!
І згодилися... Стали готовити все потрібне до походу. І пішла вістка по городі, що князі йдуть на Царгород, а з города й далі.
Як тільки лід розтаяв, прибули люди в Київ із лісів і на березі Дніпра виставили готові човна на продаж. І хто вибирався в дорогу, або висилав дружинника, купував кадовб, або й більше, старі однодеревні човна ламав і робив із них весла та інший припас, а з нових кадовбів і з кращих дощок із старих човнів споряджали нові.
На Русалчин Великдень24 були всі готові в дорогу. Рушили. У Витичеві25задержалися. Ждали два дні, поки й усі з дальших сторін не зібрались.
________________________________________
[24] Русалчин Великдень або Русалії — поганське свято русалок, що припадало в часі християнських Зелених свят.
[25] Витичів — город біля броду через Дніпро, тепер городище біля м. Трипілля на Київщині.
[26] Пороги — скелі в Дніпрі, по яких із шумом спадає вода, бо опливає їх.
Уже всі разом прибули до першого порога.26Тут на приказ князів усі дружинники вийшли на суходіл, пороздягалися і йшли вздовж судна та пропихали палицями ці ніс, ті середину, ті керму.
— Тут іще ніщо — кажуть досвідчені керманичі, — Перейдемо при помочі богів і другий і третій, а от при четвертому буде морока.
І справді щасливо перебули три пороги, При четвертому порозі пристали всіма човнами до берега. Князь Дир, що був провідником походу, визначив зараз людей, що мали берегти човнів. Одні забрали все, що було в суднах, на плечі, а інші несли човни на плечах, або тягли їх суходолом. Шість миль ішли так, поки не минули порога.
— Ну, найтяжче ми вже перебули! — сказав Аскольд.
— Ще не кажім — ще три пороги жде нас! — відповів Дир.
Та й їх перебули щасливо.
Вкінчі причалили до острова, на якому ріс старезний високий дуб. Під дубом був уложений із каміння жертівник. Князі Аскольд і Дир, а з ними й усі начальники відділів підійшли до дуба. Там уже ждали їх Перунові
________________________________________
[27] Жерці — поганські священики, цебто ті, що приносять богам жертви.
жерці.27Перші князі, а за ними й начальники передали в руки жерців жертви.
Князь Дир сказав:
— Прохаємо вас, славні Перунові жерці, виблагати у богів нам успіхів у поході та виявити, чи прихильний буде нам Перун.
Як жертву передавали жерцям птиці, хліб і мясо. Жерці розвели на жертівнику вогонь і молилися. А потім найстарший жрець підкидав над попелом різно вирізувані дощечки й із того, як вони падали на руку, ворожив.
— Буде велика добича — сказав.
Всі раділи і зараз подалися до човнів. Веселі та щасливі плили кияни далі. Задзвеніла бойова пісня.
На острові, що в Лимані, спочивали два дні, направляли, що попсувалося в дорозі: вітрила, човни, керми. А було що направляти, майже кожне судно потерпіло то більше, то менше.
Тут і довідалися, що цар Михайло пішов на Агрян (Арабів).
— Добре для нас складається! — сказав Аскольд — війська грецькі розділені — легша добича буде.
А тимчасом вістка про наїзд Руси дійшла до Царгороду.
Переполох обійняв усіх царгородян. Митрополит гінця післав. А тут кияни вже в Суді, в проливі між Чорним морем і Царгородом, руйнують надбережні місцевості, забирають золото й паволоки, людей вбивають. Двісті київських суден оточило Царгород.
Гінець дігнав царя Михайла над Чорною Рікою, що вливається до
________________________________________
[28] Егейське море — частина Схід-ного Середземного моря. На Егей-ському морі дуже багато островів.
[29] Влахерня — чудотворний омофор Пречистої Діви в Царгороді.
Егейського моря.28 Цар не гаявся, скоро повернувся. Та всього війська не міг забрати, бо араби теж уже наближалися.
Переполох у городі налякав його. І вийшов напроти царя патріярх.
— Царю, одинока надія в Бозі й у Пречистій Марії. Пречиста Мати, Влахерня,29 спасе нас!
І пішов цар Михайло з патріярхом у церкву Пресвятої Богородиці Влахерні. Всю ніч молилися там, а потім божественну ризу Пресвятої Богородиці винесли, співаючи побожних пісень, і погрузили її в морі.
Тоді було тихо-тихесенько, море не рухалось, ні найменших хвиль не було. Але як тільки погрузили в море омофор Пречистої Діви, зірвалася буря з вітром і піднялися величезні буруни. Суднами киян кидало, мов трісками, розбивало їх, викидало на берег, багато киян найшло смерть у розбурханих хвилях. Тільки дуже небагато суден врятувалося. Але й на них люди були поранені. Важку рану дістав і князь Аскольд. Зломана щогла впала на нього.
— Чари, чари! — говорили русичі, а царгородяни величали Пречисту Діву й дякували їй:
— О, дяка й слава Тобі, Пречиста, що Ти спасла нас від небезпеки!
Сумні-пресумні вертались останки киян. На дніпровому острові, що на ньому ріс Перунів дуб, задержалися.
— Обманила нас ваша ворожба — казав князь Дир жерцям.
— Буде велика добича! — казала ворожба — відповіли хитро жерці — і була: велику добичу мало море з ваших суден.
Сумні-пресумні та непишні вернулися Аскольд і Дир у Київ. За кілька місяців вернулися з Греції останки киян, ті, що їх буря викинула була на берег. Вернулися вже християнами. Чудо на морі навернуло їх.
Були це перші християни в Києві. І справді велику добичу принесли вони: перші промені Христового світла.
ПОХІД КНЯЗЯ ОЛЕГА НА ГРЕКІВ
Князь Олег, що після смерти Аскольда і Дира володів у Києві, правив мудро, будував городи і укріпляв їх, щоб забезпечити перед ворогами. І велика стала українська держава. Велика, могутня. Грізний став Олег сусідам. Боялися його, боялися заганятися в межі української держави. Вони, що були грізні колись Україні, самі тепер миру прохали! І жив Олег мирно з усіми сусіми народами, княжучи в Києві.
Багатів Київ, багатіла українська держава, багатів український народ. Краще стало жити всім.
Та нудно стало войовничій дружині княжій сиднем сидіти дома. От і кажуть дружинники до князя Олега:
— Княже, остогидло нам ось так бездільно сидіти по домах, далі й мечі наші поржавіють. Час нам лицарської слави пошукати!
А міщани, купці Київські:
— Добре було б піти на греків і вимогти на них корисний торговельний договір. А то, як тепер, то дуже непевно заходити з греками в торгівлю, небезпечно навіть.
Подумав князь Олег хвилину...
— Підемо на греків! — сказав.
І став Олег закликати охочих у військо в похід на греків. Сходилися всі, кому нудно стало дома сиднем сидіти, всі, хто слави й воєнної добичі бажав. Дві тисячі суден було готових у похід.
І стало військо на конях перед теремом княжим. А Дніпро покрило дві тисячі суден. Пращається князь Олег із сімєю своею та з боярами. А до княжича Ігоря сказав:
— Ти вже доріс, і не треба мені тебе оставляти ні під чиєю опікою. Час тобі вчитися правити самостійно. Хоч все ж таки не цурайся мудрих рад старого дворецького Живослава...
Попращався Олег, скочив на свого улюбленого сивого й поїхав попереду війська...
Заіржали бистрі коні, задудніли копитами, і похід рушив вперед.
А разом і дві тисячі суден рушило. Вдарили весла, запінилися під веслами хвилі, замигтіли золотом приски з весел у промінні сонця й довгим вужем посунулися судна по хребті сивоусого діда — Дніпра.
Гомоніла дружина, дзвеніла зброя, неслася грімка бойова пісня.
Їде Олег, гордо дивиться на своє військо й думу думає:
— Чи довго ще мені прийдеться на чолі війська лицарської слави добувати?
Їде — аж зирк: під розложистим дубом сидить старець, сивий, як голуб, із довгою бородою, одягнений у зелену кирею,30
________________________________________[30] Кирея — довгий, дорогий плащ.
яркочервоним поясом підперезаний. Біля нього висока палиця й гуслі. Сидить старець та зілля якесь порядкує, що йому два молоді хлопці в таких же одягах подають. Глянув на них Олег і відразу пізнав, що це Перунів віщун і що він лікувальне зілля з прислужниками
________________________________________
[31] Кумир — бовван, статуя поганського божка.
кумира31Перуна збирає.
І зараз завернув коня до старця, а за ним і прибічні дружинники його. Князь поздоровив волхва, як слід, та питає:
— Я їду в похід на греків! Скажи мені, будь ласка, Перунів віщуне, чи вдасться мені похід, і чи здоров вернуся з походу?
Поглянув волхв на князя та каже:
— Похід тобі, княже, вдасться — вернешся з добиччю великою й у славі здоров. Ти не згинеш на бойовищі. Кінь, що любиш його та їздиш на ньому, твоя загибіль, від нього тобі вмерти!
Сказав старець і немов з жалем дивився на князя. Дружинники думали, що князь обуриться на волхва. Та ні, він спокійно зліз з коня й наказав подати собі іншого, а потім прикликав молодого прибічника та сказав йому:
— Відведи мого Сивого назад у Київ і накажи конюшому Яромирові, щоб доглядав його.