Доповідаю, як ти й просив!
– З якого мого? Мій – у кишені!
– Ні, з того, що лежить у шухляді твого столу в кабінеті!
Це був "пустельний" глоб виключно для зв'язку з Генеральним канцлером Енеєм.
– Кохана, тобі не можна губити глоб, ти – дружина голови Комітету Безпеки України!
Молода казкової вроди жінка могла й не доповідати нічого Щасному попри його прохання, і красуні за це нічогісінько б не було, бо перед її молодістю і вродою Неон Вакулович залишався цілковито беззахисним. Претендент на президентство чудово розумів, що дружина – найслабше місце в його грі, але уявлення не мав, як цю слабину зміцнити. Власне, він не дуже й здивувався пригоді, бо раніше, або пізніше щось мало скоїтися: її глоб могли вкрасти (швидше за все так і сталось), вона мимоволі могла занести в дім (може й занесла) "жучка", або в розмовах із подругами бовкнула (може й бовкнула) зайве, випадково почуте в його службовому кабінеті. Але напевно відомо інше – вона телегукнула з "пустельного" глоба до Ельжбети, а Неон Вакулович не мав сумнівів, що беручи його в розробку, друзі-конкуренти не забули підчепити на прослуховування всіх її подруг, а, отже, лінія зв'язку Щасного з Генеральним канцлером засвічена, специ з ГРУ напевно вже пріють, зламуючи її захист, тож телегукати з триклятого глоба не можна. І це саме тоді, коли телегукнути слід було негайно, і негайно таки сповістити партнерів про смертельну небезпеку, яка нависла над усією їхньою справою, про що голова КБУ щойно дізнався на засіданні Оперативного штабу, звідки оце, власне, й прийшов.
Бачачи як нервово заметався кабінетом чоловік, вона ввімкнула безвідмовний та універсальний жіночий захист:
– Я зробила щось погане? Господи, яка я нетяма, й де я його загубила, той глоб, наче ж лежав у сумочці? Я ще пошукаю в кімнаті, а може лишила в сявчі – я їздила в "Богиня-центр" на сеанс, я казала, що поїду – пам'ятаєш?
З прегарних очей дружини покотилися сльози. Перед цим аргументом Неон Вакулович обеззброювався остаточно.
– Скажи, в тебе будуть неприємності? Це якось завадить твоїй кар'єрі? Боже, я собі цього не прощу!
Він заходився її втішати, незграбно й плутано, переконував, що все владнає, що нічого катастрофічного не сталося, що загублений нею глоб запрограмований на самознищення й ніхто ніяких секретів із нього не добуде; далі почав говорити про своє незміренне кохання – це її завжди втішало, про те, що неспокійні часи скоро закінчаться й вони поїдуть у відпустку до прохолодних країв. Врешті, вмовив її випити пігулку й лягти. І саме вчасно, бо щойно дружина пішла до спальні, на столі обізвався локал – простенький тьєн для неслужбових розмов з абонентами поза системою.
– Чую!
– Мої симпатії! Це Самсонов – колишній голова комісії при Держкомпустелі, пам'ятаєте? Мене звільнили після того, як… коли мене захопили в полон незаконні самосели…
– Так, так, пам'ятаю! Чого тобі, Самсонов? – тільки Самсонова Щасному сьогодні не вистачало!
– Я не розумію – я все розказав тоді на допитах, усе про той полон, а тепер мене звинувачують мало не в державній зраді! Буцімто я щось утаїв, а я ж нічого не таїв, я двадцять один рік вірою й правдою служив…
– Чекай-чекай, хто тебе звинувачує, в чому?
– Та ж ваші, слідчі чи як їх… Буцімто я втаїв про глоб, той, що мені передали незаконні самосели, а я ж не втаїв…
Неон Вакулович згадав. Він не мав права наказувати, він дружньо порекомендував співробітнику, який працював тоді з Самсоновим, не вносити відомості про глоб до протоколу допиту, мовляв – так треба для оперативної гри з пустельниками. І співробітник дисципліновано дослухався до рекомендації шефа. А тепер хтось бозна-де відкопав пенсіонера-держслужбовця, порівняв текст офіційного допиту з показаннями живого Самсонова й виявив, що той передав до КБУ, себто Щасному, глоб від пустельників, глоб, про який нікому нічого не відомо. Навіщо передав – здогадатися вже нескладно.
Раптом Неон Вакулович усвідомив, що все ще тримає в руці локал, з якого безхитрісний Самсонов продовжує переконувати його в відданості. "Це відкритий канал, – подумав Щасний. – Отже Самсонова слухаю не лише я. Тобто вони знають, що я знаю. Тобто це кінець. Але кінець життя, чи лише одного з його етапів – ще побачимо!"
Шляхи відступу давно було продумано й підготовлено. Неон Вакулович вимкнув локал з балакучим Самсоновим і відчинив двері до спальні – очі дружини залишалися заплющеними. Затримавши дихання, він наблизив до її милого носика флакончик з аерозолем і натиснув на кнопку – за три хвилини потужний транквілізатор на чверть доби здолає її спроможність до будь якого опору, навіть позбавить можливості говорити, а за чверть доби вони будуть уже далеко.
Вартівник, що прогулювався довкола котеджу, не без іронічної посмішки спостерігав, як шеф дбайливо садить дружину в човен, кому не втямки – молодій "половинці" Голови КБУ забаглося нічної романтики! Відпливаючи в туманний морок поліського озера, шеф навіть приязно махнув підлеглому рукою.
Добре знаючи систему Шацьких озер і каналів, Щасний вивів човен до Західного Бугу, де в невеличкому сільці мешкав знайомий Неону Вакуловичу контрабандист. Всевладний Голова КБУ не раз рятував порушника закону від праведного гніву митників і прикордонників, натомість вимагаючи від контрабандиста дрібнички: тримати на польському березі заправлений і готовий до далекої подорожі легальний повоз і бути готовим надати його в розпорядження покровителя будь якої хвилини дня або ночі.
Сьогодні ця ніч настала. Хвала Богу, контрабандист був удома, без пригод він переправив Щасного та його сомнамбулічну дружину на польський бік, де в схожому на українське сільці, в гаражі одного з місцевих на втікача чекав потужний, знудьгований за їздою, сявчі з усіма необхідними для пересування в сусідній країні документами. Поки його розшукуватимуть на батьківщині, Неон Вакулович мав намір спуститися доглянутими польськими лу до кордону з Карпатською Україною, в'їхати в неї за фальшивим паспортом, яких мав кілька, а що дружину доведеться провозити за справжнім, то тут Щасний покладався на відому нелюбов мешканців автономії до чиновників "з півночі", та на звичне ігнорування карпатцями настанов тих, хто безхребетно "ліг під москаля". А вже потрапити з Карпатської України в Куряву не становило складнощів ні для кого.
Поки триватиме подорож Неон Вакулович сподівався переконати дружину, що втеча з Затишшя диктувалася правдивою загрозою їхньому життю, відшкодуванням же за незручності стане для неї повернення до звичного байдикування вже не дружиною керівника спецслужби, а в ролі першої леді Держави!
Цього разу міністр оборони мав усі підстави влаштувати начальникові ГРУ прочухан, тому викликав підлеглого до себе:
– А втішні новини у вас бувають, хоча б інколи? Коли я доповів господареві про втечу Щасного, той ледве волосся на голові не повиривав. На моїй голові, біс би вас пробрав!
– Оголошено план "перехоплення". Межі області він напевно не перетне!
– Думаю, він їх уже давно перетнув. І не звітуйте мені про роботу поліції, що робить ваша контора?
– Ми активно долучилися до пошуків, провели масштабний обшук у котеджі, допитуємо його заступників і помічників, перевіряємо агентуру…
– І пустельну?
– З трьох засланих у пустелю розвідачів КБУ на зв'язок виходить лише один, та й від цього маємо якісь химерні повідомлення, буцімто його підрозділ відрядили в пустелю для термінового відновлення виробництва водню на далекому зруйнованому поселенні.
– Маячня. Навіщо пустельникам розпорошуватись? Ви йому вірите?
– Хіба можна вірити агентові КБУ після того, як… Але з цим віддаленим хутором треба розібратися. Хочу послати туди надійного розвідача – хай розбереться в ситуації, а заразом перевірить і самого "пустельного пса"!
– Маєте вірну людину?
– Так!
– Добре. Але головне – знайти запроданця. Якщо він повідомить пустельників про наші плани – гріш ціна буде вашій вовтузні!
Зі звіту агента Буланого
Розташувалися на Немирівському. Почали облаштовувати житловий блок, але після зв'язку з командуванням Хвей наказав негайно братися до роботи з відновлення установки. Працюємо. Відпочиваємо мало. Спимо в качі. Кінцева мета операції залишається невідомою. Про подальші події доповідатиму.
8
Соловій
Нова Січ згорталася. Величезну масу людей було приведено до руху: в підземних коморах пакували воду, провізію, запчастини до повозів, добро січових лічців та інший тиловий скарб. З захованих у прохолоді тунелю арсеналів виносили короби з боєприпасами. Біля виходів із підземної цитаделі цілими ночами вантажились ваговози, слідом за ними вирушали в пустельну темінь і козацькі курені та полки. Валки роз'їжджалися різними шляхами, але в одному загальному керунку – на північ.
Впродовж двох днів, обертаючись у штаб-квартирі та мимоволі дослухаючись до уривків розмов між Батьком Сміхом, Енеєм, Чуєм і Декамероном, Соловій вже доволі виразно уявляв майбутні події, якщо і не в подробицях, то загальну картину – напевно. Відверто кажучи, ідея зосередити сили в один кулак і миттєвим приступом цього кулака захопити Київ видавалася гетьманчукові дещо авантюрною, втім хлопець вірив козацькому проводу, вірив Батькові. Він твердо знав, що в такій само вірі перебуває й кожен козак Полуденківського куреня, і кожен із них, на чолі з самим курінним, готовий покласти життя за покарання людиновбивць, за перемогу, за встановлення в країні справедливого ладу, за злуку Материзни з Курявою, адже і те і те – Україна!
Тим часом курінь Полуденка прибув на Січ і, поки Соловій вітався з бойовими товаришами, курінний подався за настановами до Наказного гетьмана. Бесідували вони довго – козаки встигли вже й розташуватися, і пообідати, й обмінятися новинами з тими, хто був на відпочинку та приєднався до побратимів лише зараз.
Полуденок вийшов від Гетьмана похмурнілий, задумливий. Одразу повів курінь на спорожнілу віддалену платформу, де шурхотіли під ногами залишені шматки пакувального пластику, вишикував.
– Браття! В цій війні яку не ми почали, але саме ми мусимо довести до перемоги, Полуденківському куреню доручено виконати зовсім окреме, надзвичайно важливе завдання і, відверто мовлячи, я пишаюся, що гетьман і Рада старшини зупинили свій погляд саме на нас із вами.