Слухай, це в тебе часом не лабораторний холодильник – порожнеча майже торічелієва!
– Тут гарно годують!
– Уже дещо…
– Кота як звуть?
– Кішечка – Бактерія! Та ти краще про себе розкажи – я ж нічого не знаю!
Лука скупо, пунктирно описав ключові віхи свого невдатного буття, похвалився, що наразі такий само одинокий, як і Ніна. Про розрив з Оксаною надто не розводився, просто сказав, що так склалося.
– А син! – не погодилася з його порівнянням сестра. – Що б там не було з жінкою – в тебе виріс син!
– Я дуже хочу його знайти!
– Оце підтримую! А давай-но, братику, чайку поп'ємо, я й баночку меду привезла поласувати! В тебе кип'ятильник є?
– Меду? Я взагалі-то пасічник!
– А гено́м йому в полімеразу! – я не знала!
– Нічого. Кип'ятильника в Мелентіївни на посту попроси – мені вона дасть!
За чаєм згадали свою єдину, пам'ятну йому, зустріч, згадали батьків, з яких уже нікого не було на світі.
– Дядько Борис… я так і не знаю до пуття його історії, – сказав Лука.
– До пуття – це буде довга розповідь.
– Квапишся?
– Ні – поїду останньою маршруткою.
– То розказуй!
– Докладно?
– Докладно!
– Що ж, тоді треба починати з незабутнього Микити Сергійовича!
– А це ще хто?
– Хрущов, гено́м йому в полімеразу! Прийшовши до влади лисий черевань вирішив, що настав час хоча б якось нагодувати, вдягнути та забезпечити житлом злиденний радянський народ, інакше догнати й перегнати Америку буде складно. До речі про Америку. Досі згадують як Хрущов гатив черевиком по трибуні ООН і кричав "ми вас усіх закопаємо!", але мало хто пам'ятає, що той історичний вояж мав і суто практичний аспект, зокрема в площині сільського господарства. Саме після відвідин тодішньої (та й теперішньої) "кукурудзяної столиці" штатів – Айови Перший[77] запалився ідеєю засіяти неозорі радянські ниви кукурудзою. Подробицями відрядження ще довго ділився академік Вяткін – директор інституту, тому й тато неодноразово про це розповідав.
Так от, з нагоди візиту екзотичного гостя в Айові влаштували бучний прийом, були й зустрічі з місцевими кукурудзівниками, зокрема в… м-м-м, як же називалося те містечко? – Кун Репідс – згадала! Радянська делегація активно переймала передовий досвід айовських фермерів – Вяткін посміювався, що хрущовська масовка не випускала з рук блокнотів, ретельно занотовуючи кожен чих американців. Ділячись секретами успіху, простодушні кукурудзівники не забули наголосити й на важливості боротьби зі шкідниками цариці полів, зокрема один молодий фермер… забула… таке цікаве ім'я, ніби давньоримське… Так от, він звернув увагу, що багато шкоди кукурудзі завдає так званий африканський метелик, або остринія. "Пильнуйте за метеликами!" – приказував буцімто простакуватий кукурудзівник. "Візьми на олівець", – сказав Хрущов академіку й той слухняно занотував цінну підказку фермера.
– Словом, повернувшись з Америки Вяткін оголосив, що оскільки прийнято рішення активно впроваджувати в наше сільське господарство кукурудзу, Партія покладає на інститут відповідальне завдання по розробці методів і засобів боротьби з шкідниками культури. Зрозуміло, після вказівки самого Хрущова особливу увагу вчених слід спрямувати на запобігання шкоди від зловорожого африканського метелика – остринії. Було створено спеціальний відділ з власним приміщенням, персоналом і лабораторією, до перспективної теми охоче долучилися титуловані мікробіологи.
Сталося так, що Хрущов при владі довго не затримався, але інерційність системи продовжувала забезпечувати відділ усім необхідним, п'ятирічні плани прописувались і переписувались, дослідження давали сякі-такі результати, клепались наукові звання й дисертації, словом – усі були задоволені, гено́м їм у полімеразу!
Але на час, коли з метою оновлення кадрів і підсилення потенціалу до штату підрозділу ввели перспективного аспіранта з України Бориса Гуленка, над самим підрозділом згустилися хмари, хтось вирішив, що співробітники відділу дарма їдять хліб і взагалі – тема якогось там метелика давно втратила актуальність. Керівник відділу професор Кислов зібрав підлеглих і виклавши невтішні перспективи, заявив, що їхній спаяний багаторічною працею колектив врятує лише прорив.
Тут треба зауважити, що в ті роки, а це була середина сімдесятих, з-поміж інших варіантів боротьби з непоступливим шкідником розглядали й бактерію-паразита вольбахію – клітини комах і зокрема африканського метелика є природним середовищем її існування й розмноження.
Нагадую – це були сімдесяті – епоха бурхливого розвитку космонавтики, і вже в цій галузі ми переганяли Америку без жартів! Космічна нива стрімко розвивалась, по кілька разів на рік у навколоземний простір запускалися нові кораблі й супутники, ти цього не пам'ятаєш, але всі тогочасні хлопчаки мріяли стати космонавтами! На орбіті вже проводились перші біологічні й мікробіологічні досліди, вчені отримували цікаві результати, і от після тривожних зборів, на яких професор Кислов, гено́м йому в полімеразу, дав запит на прорив, перспективний український аспірант приходить до керівника з революційною ідеєю: що як експеримент з бактерією винести в навколоземний простір! До речі, тато розказував, що цей задум виник у нього під час відпустки, коли він гостював у рожищівської рідні.
Ну… — затнулася на мить Ніна. – Далі тобі як розказувати — конспективно чи розгорнуто?
– Я уявлення не маю, що саме хочу почути, тому розказуй усе!
– В такому разі мушу пояснити дещо про бактерію. Вольбахія піпіентіс[78], вона ж просто вольбахія цікава тим, що оселившись в організмі комахи, здатна змінювати її стать. Справа в тому, що бактерія розмножується так званим "вертикальним" способом, тобто від матері до потомства, відповідно самці стають для сердеги баластним продуктом, а іноді й такою собі пасткою. Ще в утробі самки вольбахія активно знищує чоловічі зародки, а опинившись в їх організмі докладає зусиль, щоб перетворити самця на самку! Власне, на цій здатності бактерії й ґрунтувались експерименти, адже позбавивши популяцію самців, ми фактично, прирікаємо її на загибель. Проблема полягала в тому, що на відміну від людини вольбахія зовсім не прагне до повного винищення того, або іншого виду комах, і не занурюючись у деталі, скажемо: поводиться зі своїми носіями доволі поблажливо. Славні послідовники доктора Виноградського[79], до речі киянина, якраз і намагалися доступними їм способами додати доброзичливій бактерії, сказати б, войовничості. Зокрема для зміни "характеру" вольбахії намагалися використати віруси-бактеріофаги – вірусологія тоді стрімко прогресувала. За задумом бактеріофаг мав трансформувати генну структуру клітин вольбахії так, щоб бактерія набула необхідних ученому якостей.
У той таки час перші космічні досліди показали, що винесена за межі земної атмосфери бактерія спроможна на дивовижні зміни. На це впливає багато обставин, зокрема завдяки невагомості змінюється тиск молекул води на оболонку клітини бактерії, свій вплив чинить космічне випромінювання та інші фактори. Характерно, що перед таким мутантом земні організми часто виявляються беззахисними.
Саме з ідеєю запустити непоступливу вольбахію в космос і прийшов тато до незмінного директора інституту, академіка Вяткіна, точніше – аспіранта Гуленка туди привів натхненний грандіозністю задуму професор Кислов. Вікопомна, а насправді, як ми знаємо, фатальна, розмова вкарбувалася в свідомість аспіранта на всю решту життя, відповідно я можу відтворити її з похибкою, яка наполегливо прямує в напрямку досконалого нуля.
Академік: Ми і космос? Хто нас туди пустить?
Аспірант: Спокусимо їх безмежними можливостями видозміненої вольбахії!
Академік: Кого?
Аспірант: Всіх, гено́м їм у полімеразу! Наша бактерія-космонавтка набуде здатності змінювати стать не лише комах, а й інших організмів! Уявіть перспективу: худоба народжує потомство виключно необхідної людям статі, потрібне молочне стадо – народжуються тільки корівки, потрібне м'ясо – народжуються лише бички! У водоймах повно риби з ікрою, з яєць вилуплюються лише несучки!
Академік: Спокуслива фантастика. Але, боюсь, як переконливий аргумент може не спрацювати.
Аспірант: Згоден! Тому залучимо на свій бік військових!
Академік: Військових?
Аспірант: Уявімо, що агресивна сусідня… або й не сусідня нація почала народжувати лише жінок…
Академік: Хм…
Аспірант: Якщо подати це під правильним соусом… Фінансування по першій категорії, закордонні відрядження, Ленінська премія… вам!
Академік: Ви нахаба, Гуленко!
Аспірант: Нахабам щастить, Герасиме Людвіговичу, а зі моню пощастить і керівництву інституту!
– Дядько був честолюбним! – сказав Лука.
– Не без того, – відповіла Ніна, її голос затремтів. – Але найбільше тато любив науку!
– Отже бактерія полетіла в космос?
– І не самотиною, гено́м їй у полімеразу! Насправді в космос у спеціальній капсулі полетіли інфіковані вольбахією остринії, в свою чергу вольбахія була інфікована дволанцюговим ДНК-вірусом-бактеріофагом. Метелики були живильним середовищем для бактерії, вірус мав "розбудити" вольбахію, відкрити її до змін, ну а космічні фактори мали ці зміни забезпечити. Затверджений проект отримав назву "Метелики, що відлетіли" – тато придумав!
– Але…
– Це був унікальний супутник, який мав повернути капсулу на землю, але, здається, вже на другу добу зв'язок з ним було втрачено і, як потім з'ясувалося – назавжди.
– Хтось знайшов у цьому провину мікробіологів?
– Інститут не мав ніякого відношення до власне, запуску й контролю за супутником, але коли об'єкт "загубився" хтось, гено́м йому в полімеразу, вирішив применшити ціну збитків і показати, що проект від початку розроблявся на хибному ґрунті, що втрата супутника – не така вже й втрата; ну й знайшли винного – наймолодшого учасника команди, та ще й провінціала – з України, хтось згадав, що це ж власне й була його ідея…
Сподіваюсь, далі ти вже пам'ятаєш: слідство – суд – звинувачення в злочинній халатності, що спричинила… в особливо великих… – п'ять років таборів – відкрита форма туберкульозу – реабілітація за Горбачова – швидка смерть.
– Батьки їздили на похорон… Нам з Михайлиною мама завжди ставила дядька Бориса за приклад!
– Він був гарним батьком!
Обоє зітхнули.
– А та капсула на супутнику… – повернувся до теми розмови Лука.