З Трояна, на мою думку, неправильно галстук зняли. Яка ваша думка, можна обрати Трояна головою бази?
— Цілком підходящий хлопець, правильно.
На цю розмову нагодилася й Ольга Карлівна. Зайшла з офіціальним виглядом і з папірцем у руках. Наділа пенсне і помітила безмовне запитання Кужеля.
— У мене вільний урок...— і спитала: —Платона Юліановича немає? Шкода... Я вам не заважаю, Пилипе Даниловичу? Ну, добре. Я хочу порадитись з вами. В особистій справі.
Кужіль підвівся і здивовано витріщив чорні очі:
— В особистій? Будь ласка...
— В особистій,— посміхнулась Ольга Карлівна, а дивлячись на неї, і Катя не могла стримати посмішки.— На мене кричав на педагогічній раді Платон Юліанович, що сам викине з школи з відповідною путівкою. Чекати такого кінця я не хочу, мовчати не буду, підспівувати теж не буду, а терпіти подібне ставлення до себе завідувача і різних Чернух я не згодна. Що робити?
Мовчки, уважно глянув на неї Пилип Данилович. Ольга Карлівна витримала його погляд, потім попросила, чи не може, нарешті, він десь про це поговорити. Кужіль зосереджено чи задумливо хитнув головою. Ольга Карлівна почервоніла, сіпнула з носа пенсне і нервово примружила очі. Це значить — їй неприємно, що вона звернулася з цим до Кужеля.
— Дорога Ольго Карлівно! Нашу ділянку роботи названо третім фронтом. Фронт!.. Значить, боротьба, значить, війна... Виходить, треба боротись..,
— Для такої боротьби я вже стара. Знаєте, понад тридцять років учителюю,— сумно похитала головою Ольга Карлівна.
— Чекаєте компліментів? Нам з вами це не личить... Не бійтесь, Ольго Карлівно, молодь допоможе. Ось іще Катюшка до нас прийшла, ця може і фізично підтримати, мало не чемпіон по бігу й ковзанах.
— Ну, таке говорите,— махнула рукою Катя.— Скажіть краще, коли буде засідання педагогічної ради, треба затвердити мій план.
Катя коротко ознайомила Кужеля і Ольгу Карлівну з планом піонерської роботи. Педагоги повинні допомагати їй провадити змістовну, цікаву роботу піонерзагону, давати поради, консультації.
Кужіль дозволив починати працю за цим планом, а днями поставлять на педагогічній раді.
— Тепер іще одна весела справа,— сказала Катя.т-₽ Канцелярія школи міститься чомусь у двох кімнатах, у маленькій і великій. Я хочу велику забрати для піонеркімнати, а в маленькій можете собі розплоджувати бюрократизм...
— О, починається! — задоволено протягнув Кужіль.— Коли вона встигла все роздивитись? Канцелярія — святе місце Платона Юліановича, він за ту кімнату трупом ляже. Ну, що ж... Доведеться якось переконати його.
— То правда, що тільки починається! — засміялася Катя, показавши рівні молоді зуби.
— Приготуйте, будь ласка, гроші на фізкультурні приладдя, а ковзанку і снігову гору ми самі зробимо в дворі. Для військового гуртка треба купити гвинтівку, протигази. З Іваном Семеновичем організуємо виробничу кімнату, а поки що авіамодельний гурток працюватиме в майстерні під керівництвом того ж таки Івана Семеновича.
Ольга Карлівна привітала перші кроки піонервожатої, але, згадавши, як до цього поставиться Платон Юліанович, замовкла.
Немов відгадавши її думки, Кужіль сказав:
— Звичайно, це тільки початок, і зробити все треба негайно. А з Платоном Юліановичем у мене допіру була неприємна одверта розмова. Я сказав йому все. Почалося з листа, якого збираються написати піонери.
— Вибачте, Пилипе Даниловичу, я хотіла вам що сказати...— перервала Ольга Карлівна,— Мостовий залякує піонерів, загрожує, треба вжити заходів.
— Мені теж розповідали, я з ним розмовляла. Трудний хлопець, біля нього доведеться багато попрацювати. Самовпевнений, нікого не хоче визнавати,— додала Катя.
Сашко справді почав гостру боротьбу з тими, що збиралися писати листа. Ледве троє товаришів, яких викликав завідувач, вийшли з кабінету, вони попали в руки Тамарі, Віктору, Руфі, Васі Колокольцеву, Зямі Марголіну, що чекали біля дверей. Не встигли ще сказати, нащо їх кликали, як розхитаною ходою підійшов Сашко. Став боком до піонерів.
— Листи пишете?
Ніхто не хотів з ним заводитись, тільки Аркадій відповів, що вже написали і завтра пошлють. Сашко підійшов до Аркадія і штовхнув його ліктем. Товариші підступили ближче і оточили Сашка з усіх боків.
— Напишете й пошлете? — перепитав Сашко.— Краще дайте мені листа, бо...
— Що?
— Бо сьогодні ж забудете адресу, куди посилати. Я вам її з пам'яті виб'ю.— Сашко сіпнув свою руку в кишені, ніби швидко хотів щось витягти.
— Ой, ми страшенно перелякалися, особливо твоєї руки в кишені! — перекривив Вовка.
— Ти хоробрий у нас,— одмахнувся головою, як од мухи, Сашко.
— Ти теж хоробрий!.. Недавно кричав, аж на стадіоні було чути. Тепер нас тут цілий колектив, гляди, доведеться ще голосніше пищати,— Аркадій показав на гурт товаришів, що оточили Сашка.
— Побачимо! — почервонів Сашко.— Адресу забудете! А ти, Аркадію, потрапиш мені в руки!
Крутнувшись спритно на каблуках, Сашко тією самою розхитаною ходою пішов по східцях нагору.
Ця розмова нітрохи не вплинула на піонерів.
Значно більше враження справила на всіх бесіда трьох товаришів з Платоном Юліановичем. Але, порадившись, вирішили не здаватись. На кожній перерві і в їдальні Вова дотепно розповідав окремі деталі розмови завідувача, а про Сашка й забули. Лише на останньому уроці Кіра і Вова помітили, що Сашко зник. Вова записав йому ще один прогул, але й про це забули, бо після навчання почали зносити лави і стільці в залу, де зібралися піонери на збори бази. Навіть Марко залишився. Тільки Яша Баркін і Маруся скептично подивилися на готування піонерів і постаралися зникнути.
Розмови і дружний галас в триста завзятцх піонерських голосів — важке навантаження для барабанної перетинки людини. Звиклі до всього педагоги — і ті зникали, на ходу одягаючи пальта. Лише загартований у боях завпед Пилип Данилович хоробро, ніби капітан у шторм, стояв ззаду і спостерігав. З учительської вийшла і Ольга Карлівна.
Тоді на поміст у залі піднялася Катя. Перші ряди піонерів стихли, а ззаду ще перекочувалися по лавах хвилі галасу.
Катя підняла руку, і всі побачили рожеву тоненьку долоню, що не дуже вплинула на дітей. Але передні лави зашикали на задніх, і поступово піонери вгамувались.
— Товариші, тут вас повна зала, і я одна всіх не перекричу. Давайте посидимо тихо, збори будуть короткі. Чому це частина піонерів у пальтах, і хто вас навчив сидіти в залі в шапках?
Десятки рук відразу зірвали з голів шапки, а навколо загомоніли. Катя підняла руку — стихли.
— Чи, може, хлопці бояться показати мені чуби, які треба негайно обстригти? Чуєте?
— Чуємо! — охоче крикнуло кілька голосів.
— Я ваш новий піонервожатий, і звуть мене Катя, разом будемо працювати. Ось ви зі мною уже й познайомились, тепер я хочу теж познайомитись з вами. Коли я полічу до трьох, кожен із вас назовіть своє ім'я. Раз, два, три!..— і засміялась Катя.
— Гу-у-у!..— в один суцільний гул злилися голоси і прикрили все розкотистим сміхом. Піонерам дуже сподобалося таке знайомство, хоч, звичайно, вони зрозуміли жарт своєї вожатої.
— Тепер ми з вами знаємо один одного, правда? — з нарочитою серйозністю спитала Катя.
Знову сміх, але його Катя швидко вгамувала і продовжувала бесіду.
— Тут зібралися всі піонери нашої школи, а я поки Що нарахувала в галстуках лише дванадцять. Перший обов'язок піонера — носити галстук. Сподіваюсь, мені не доведеться більше про це нагадувати, а голови загонів і ланок стежитимуть, щоб піонери одягали галстуки, а не носили їх в кишені. Знаю, знаю, всі причини ваші знаю.
Піонери знову заворушилися, загомоніли і засміялися. Бо справді, причин небагато: або галстук брудний, або забув надіти,— скаже такий піонер.
— Це перші загальні збори нашої бази, яка досі існувала без голови. Насамперед давайте оберемо голову. Кого ви вважаєте...
Вигукнуло багато голосів, називаючи імена й прізвища, і не дали Каті закінчити речення. Найчастіше повторювалися імена Аркадія, Кіри, Зями Марголіна і ще кількох учнів.
— Тут називають Аркадія Трояна, його можна обирати, бо галстук з нього зняли помилково.
Збори зраділи, особливо піонери сьомого "А" класу. Майже одноголосно обрали головою бази Аркадія, і Катя запропонувала йому головувати. Аркадій зійшов на поміст, заспокоїв піонерів і знову дав слово Каті.
— Ви знаєте, хто головний ворог школяра-піонера? Ворог, що підкрадається до кожного з вас і вже багатьох переміг, і не тільки окремих школярів, але й цілі класи? Ваш найголовніший ворог є "нз"! Я підрахувала, у вас пересічно на кожен клас двадцять одно "нз"! А в сьомому "А" класі, наприклад, понад тридцять "нз"! Розумієте, що це значить?.. З ворогом треба повести запеклу боротьбу, щоб йому не залишилось і щілинки, куди пролізти. Ви повинні багато знати, добре вчитись, повинні бути вихованими і міцними. З вас ростуть кадри більшовиків. А більшовик — комуніст, ударник, це найсвідоміший, найкультурніший і найміцніший у світі чоловік. Всі піонери повинні добре вчитись і оголосити штурм "нз". До кінця другого кварталу залишилося дев'ятнадцять днів. За ці дні треба ліквідувати всі "нз" і замість них кожному мати "добре" і "дуже добре". Комсомольська організація — наші шефи з електростанції — кращому загонові передадуть червоний прапор. Піонери, за добре навчання будьте готові!
— Завжди готові!
Піонери зраділи, вони давно чекали таких рішучих заходів. Загорілися сотні очей, від збудження діти не можуть встояти і всидіти на місці. Цілими лавами посунули ближче до естради, вигукуючи пропозиції, поради, скарги, нарікання, але в цьому Катя відчула велику щирість.
Перед очима Каті змінювався байдужий вираз багатьох облич, наповнювалися новою радістю серця дітей.
Коли трохи вщухли розмови, Катя продовжувала бесіду, яку піонери слухали з такою напруженою увагою, немов Катя розповідала їм казку.
Катя сказала піонерам, що у школі буде своя піонерська кімната. Потім побачать де... Завтра відбудеться перший культпохід до музею. Квитки роздадуть. У вихідний день влаштовується колективна вилазка на лижах. Про це буде об'ява. У кого є свої лижі — добре, а не буде — дадуть на лижній станції. Дуже скоро школа матиме власні фізкультурні приладдя: ковзани, лижі, санки, хокейні ключки, також дрібнокаліберні гвинтівки, протигази.