А тепер додам, як мені переказували певні люде, що лизогубівський дім в Седневі був дім інтелігентний: "кріпакам лизогубівським у Седневі жити було не згірше, їх добре одягали, добре годували і роботами не обтяжали. Траплялося, що пан дасть "чубкової" (про кару різками не чутно було), але ж Андрій Лизогуб зопалу добре було чубить і власних дітей".
У Андрія діти — Ілля, Дмитро і Федір. Ілля — суддею в Тифлісі в судовій палаті; Федір — маршалком Городницького повіту, а Дмитра повішено в Одесі’ 10 серпня р. 1879. Військовий суд обвиноватив його, Чубарова і ін. яко товаришів потайного політичного товариства і т. ін. і присудив Лизогуба, Чубарова і ще трьох чоловіка покарати на горло на шибениці. Такої незвичайно жорстокої кари Лизогубові — ніхто не сподівався!.. Тут не до речі говорити про той процес; одначе не можна не сказати, що історія жорстоко осудить і того зрадника, що видав Лизогуба, і того, хто затвердив такий суворий присуд...
VI
Очевиста знайомість Шевченка з Костомаровим мала для обох їх велику вагу; тим-то не тілько варто, а й неминуче потрібно з’ясувати запевне, коли саме спізналися очевисто оці наші трудівники-ратаї, один — на ниві письменства, другий — на ниві науки.
Костомаров в перших своїх споминках про Шевченка 359 сказав, що з Шевченком він вперше спізнався очевисто на весні р. 1845. Перегодом він перемінив оцей час на цілий рік пізніше, кажучи: раз 360 — що спізнався з Тарасом в маю р. 1846; вдруге 361 — що в квітні після Великодніх свят,
359 Основа. — 1862. — Кн. IV. — С. 48.
360 Кобзар. — 1876. — Т. II — С [VI].
361 Русская старина. — 1880. — [Книга III. — С. 597]. /191/
а втретє 362 вже місяця не визначив. В житті таких людей, як Шевченко, не тільки місяцям, але й дням треба надавати ваги. Тим паче не можна нам нехтувати такою різницею в часі, як цілий рік. Геть не все однаково, чи спізнався Шевченко з іншим істориком до написання, напри[клад], "Єретика", чи вже потім?
Пантелеймон Куліш 363 запевняє, що він познайомив Шевченка з Костомаровим. Коли б се було так і справді, тоді б нічого й змагатися, що знайомість сталася ще року 1845; але ж маємо звістки супротилежні. Костомаров, як се запевне відомо, в першій половині р. 1845 учителював на Волині; через що і приїхати йому до Києва можна було хіба на великодні або на літні вакації. Але на Великдень Костомаров не приїздив до Києва. З автобіографії його знаємо, що він перед Великоднем рушив подорожувати по Волині: в страстну п’ятницю (значить 13 квітня) він був в Кременці, а в суботу поїхав до Почаєва і тут перебув і перший день Великодня. Потім, оглянувши Вишневець і Берестечко, історик наш вернувся в Ровно 364. Значить, очевидна річ, що того часу Костомарову й не можна було бути у Києві. Та й Шевченка тоді там не було. Великодні вакації скінчилися, звичайно, на проводах — 23 квітня. Небавом почалися в гімназії іспити і вже ж під такий час не пустили б з гімназії, та й сам Костомаров не покинув би своїх учнів під час іспитів. До Києва він поїхав вже після іспитів, з початком літніх вакацій, значить, в липні. Тут, довідавшись, що вже усе зроблено, що треба було на те, щоб перейти йому учителювати до Києва в першій гімназії, Костомаров поїхав через Глухів і Курськ в Острозький повіт до матері і звідтіль вернувся до Києва вже в серпні. Під час літніх вакацій ми бачимо Шевченка в Полтавщині, то в Миргородському повіті у Лукіяновича, то в Лубенському — в Чужбинського, то в Пирятинському — у Закревських або знов в Ромні, а звідтіль у Родзянок в Хорольському і Кременчуцькому повіті. Далі з споминок Куліша 365 відаємо, що він з Києва переїхав на службу до столиці восени р. 1845.
362 Литературное наследие. — С. 63.
363 Новь. — 1885. — № 13. — С. 64.
364 Литературное наследие. — С. 59.
365 Хуторна поезія, с. 10.
З початку тієї осені, як вже було говорено вгорі, Шевченко був у Києві. От до сього часу і треба реєструвати першу очевисту знайомість Костомарова з Шевченком і треба признати, що пер-/192/ший з них помилився, говорячи, що спізнався з Шевченком навесні після Великодніх свят р. 1846. Річ неможлива справді, щоб Шевченко, перебуваючи з початку осені р. 1845 у Києві і знаючи, що Костомаров учителює тамечки ж, не спізнався з ним!.. Неможливо знов і те, щоб Костомаров, "знаючи Шевченка яко поета, занадто цінячи його талант" і відаючи, що він у Києві, не інтересовався пізнатися з ним очевисто. Помилку Костомарова легко спостерегти ще й другою стороною. В своїй автобіографії на стороні 63 він каже, що Шевченко "тоді ж", себто з початку р. 1846, приїхав на Україну, щоб тут у Києві знайти собі службу... Згадаймо собі, що в жовтні р. 1845 Шевченко був на службі при київській комісії і нам кинеться в вічі помилка Костомарова.
І так, признаючи певним фактом, що перша очевиста знайомість Шевченка з Костомаровим сталася з початку осені р. 1845, певніш за все у вересні, — не можна не признати певним і того, що познайомив їх Куліш.
Ми вже знаємо, що з того часу, як Шевченко став на службі при комісії, він, аж доки не вернувся з Чернігівщини, себто до квітня р. 1846, перебував на Лівобережжі і ледві чи навідувався до Києва. Тим-то перша знайомість його з Костомаровим проминула задля останнього непомітно, не зоставивши в пам’яті його жодного сліду. А коли він навесні р. 1846 сприятелився з поетом, дак той час і вважав він за першу знайомість. Я, признаючи за час їх першої знайомості — осінь р. 1845, не надаю їй жодної ваги — і за час першої впливової знайомості беру той, який взагалі подає Костомаров — квітень р. 1846. Але, в усякому разі, видатніші твори Шевченка змісту історичного і політичного написані поетом до очевистої знайомості його з Костомаровим і з іншими впливовими "Кириломефодіївцями", опріч хіба Куліша.
Отож, як вернувся Шевченко з Чернігова до Києва, дак закватирував недалечко від дому Сухоставського (на Хрещатику), де поселився Костомаров з своєю ненею. Вона, продавши маєтність свою в Вороніжчині, переїхала до Києва, щоб жити укупі з своїм одинчиком-сином, і гадали вони придбати собі де-небудь поблизу Києва хутір. Отоді-то Шевченко близько спізнався і сприятелився з Костомаровим. "З першого погляду, — каже Костомаров в своїй автобіографії 366, — не було у Шевченка нічого привабливого,
366 Русская мысль. — 1885. — Кн. V. /193/
нічого теплого; навпаки — він був сухий, холодний, хоча простий і нецеремонний: З недовір’ям він міряв мої слова і рухи. Він поводився так, як дуже часто поводиться вельми чесна людина і добрий українець, стрічаючись з чоловіком незнайомим: чим більш останній пильнує виявити свою щирість, тим більш він обережний. Інакше воно й не може бути в народі, що часто бачить округи себе лукавство, оману і двоєдушність" 367. Одначе не треба було ні довгого часу, ні глибокого спостереження на те, щоб помітити, що під тим ніби холодним покрівцем лежить палка душа і чисте гаряче серце. Тим-то художник-історик зараз же так сприятелився з художником-поетом, що вони стали говорити один одному "ти". Щирість і простота Тарасової вдачі, його добросердий гумор, його весела безпечність, помішана з тугою; його ідеалізм, змішаний з практичною розсудливістю; любов поета до людей, готова на самопожертву; тонка вмілість відрізняти сущу щирість від підступності і влесливості — зараз відзначилися перед істориком, відтіняючись тією ознакою поезії, що властива тільки таким душам, як Шевченкова 368. Поет причарував художника-історика, в жилах котрого теж потроху було кріпацької крові демократичної 369. Неня Костомарова Тетяна Петрівна вельми сподобала Тараса, щиро полюбила його і потурала його "слабостям" 370.
367 Основа. — [1861]. — Кн. IV. — [С. 48 — 49].
368 Русская мысль. — 1885. — Кн. V. — [С. 211 — 219]; Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. (597 — 598).
369 Новь. — 1885. — № 13. — [С. 64].
Тетяна Петрівна була кріпацького роду: батько її Петро Мильник був кріпаком Івана Костомарова — Миколиного батька. Ще підлітком пан взяв Тетяну Петрівну доі свого двору в покоївки. Дівчина була красуня, розумна і так сподобалася Костомарову, що він відвіз її задля науки в Москву. Потім він покохав її; вона родила йому сина Миколу. Батьки не давали Йванові благословення взяти шлюб з своєю кріпачкою; але він пішов проти їх волі і одружився. Жінку і свого сина Миколу він вельми любив; але до кріпаків своїх був таким лютим, що вони його замордовали. (Див.: Рус[ские] вед[омости]. — 1885. — № 144).
У Сухоставського, де жили Костомарови, був невеличкий садок вишневий; там Микола Іванович любив сидіти під вишнями. Раз якось, небавом після приїзду Шевченка з Чернігова, історик з поетом сиділи в тому садку. Весняний день був чарівний: вишні й слива розповнилися цвітом, на яблунях пишалися вже пуп’янки, хоч ще й не розпустилися; бузок починав цвісти і наповав садок своїми тонкими па-/194/хощами. В кущах і на деревах щебетали пташки; а попід деревами стояло кільки пнів з бджолами; бджілки своїм гудінням додавали ще більш українського колориту 371.
Запевне, були тут і інші приятелі Костомарова: Білозерський Василь, Пильчиків Дмитро і Гулак, що вже скінчили університети, перші два — у Києві, а останній — у Дерпті 372; були й молоді студенти київського університету Опанас Маркович, Юрій Андрузький і Посяденко. Шевченко приніс зшиток своїх недрукованих ще поезій і почав читати їх. Костомаров не повідав нам про назви тих поезій, але не буде помилки гадати, що то були: "Сон", "Кавказ", "Єретик", "Посланіє" і т. інші. Від тих творів обгорнуло Костомарова, як він каже 373, унивне раювання, але ж разом з тим він перейнявся острахом. Вражіння прочитаних Шевченком творів нагадало йому Шіллерову баладу "Статуя в Саїсі". "Я, — каже він, — бачив, що Шевченкова муза розірвала завісу життя народного. І страшно, і солодко, і боляче, і смачно було зазирнути туди".
Вірші і мова Шевченка чарівливо впливали на київську молодіж того часу. "Усі ми, — признається Куліш, — знали Шевченкові твори напам’ять і були очаровані ними. Мова його впливала на всіх нас і на Костомарова страшенно. Шевченко, вихований читанням "Истории русов" Кониського, зробив з нас людей, що ненавиділи москалів і всіх, що були винні бідованню нашої рідної України.