А ще вповів би вам про ворогів, та то буде знов сміх і кепкування, бо ворога давно не існує, бо ворог це той, кому ти з охочістю сьодні чи завтра пробачиш його наругу, а як добереш тями, що таке вселенське зло, то й ворог змаліє перед тобою, — але що вже на дощ небо жабуриться, вітер повіяв, да й усі яблука осуваються, а на руках балуки поробилися, схапуються баночки на калюгах, біг би оце-го бовтюхом рибу займати, та час весільну хлібину, час бочку людочкам розділяти, а коровай родині, а брезента скочувати та на віз попід сіно втушковувати, а ще ж вашого кашкета по хатах шукати, попід лавками чи весільняними, чи поминальними, а як і не знайти, то чарки діждатися, — вже-ек, і в цій пустелі знайдеться краплина для того, хто ще й не пив, хто й не обросився".
"Ой же ж, як зашуміли дерева осінньої пори, але ще холоду великого не було, хіба ж кожний рік буває холод на Покрову, коли як. Ця Покрова якраз передбачалася нехолодною. От я й згадала. Чуєш, Павло, це ж храм у Семигорах, може, ти мене пустиш на храм, це ж моя батьківщина, там же мої рідні, і батьки, і сестри, а ти ж мене ніколи не хочеш пустити одну. А чого тебе чорти понесуть одну. Ач, яка сяка-така штучка. Саму пусти. Ось тобі. Показує мені кулаки, як пудові гирі. Думаю собі, щоб вони тобі повідсихали, такому чоловічкові тобі. Мені ж бідні сестри і мати наказали, що ти, Любо, з ним до нас не йди, нехай він тобі провалиться, така звірюка, він всіма заколотить і попортить усім настрій, та ще й не одного на кулаки візьме. То Павлусю, пусти мене саму, дорогенький, пусти. Ось тобі, знов кулачисько. Як іти, то вдвох. Сяка-така розумна. Ну то як удвох, то й удвох. Зібралися і пішли помалу, а в самої душа лізе з ляку. Пішли помаленьку та й прийшли. Нас рідня зустріла, наче гарно, як не є, ці ж рідні, дочку стріти, як завжди, зустрічають гарно. А з-за рогу мені ціплять кулаки, мовляв, нащо ти його приволочила. Ну що ж мені робити, я ж від його не можу відчепитися, хіба ж можна від смоли відмитися. Але сиділи, погуляли, поспівали, це ж храм, уже вечоріє. Будемо, Павлику, ночувати тут. Що! Тут! О ні. Тут ночувати, у тещі, ночувати. О ні. Дамой, тільки дамой. Любка, де ти. Люба, де ти. Люба, вб'ю. Дамой. Ну, думаю, всіма буде колотити і лушперити всіх. Павлику,
Павлику, я ось, ось. Не довго думає мій Павлик і простягує своє ручисько. І за петлі угріб, мов тигр свою маленьку жертву. Так мій Павло хватав свою жінку Любку. Ніякі прохання ні батька, ні матері нічого не помогло. Потягнув свою Любу додоми. Ой, людочки мої милі, ой, рідні мої, дорогії, уже вечір темніє, а поки дійдемо до лісу, буде ніч. Якби іти, а то ж його треба вести, бо п'яний, як бика тягнеш. Увійшли у ліс. Та й страшно робиться, серденько калатає. Думаю і тихенько плачу, щоб, було, й не почув. Щоб він був оглух, така нечиста сила, а не чоловік. Та ще й не встигла здмухнути сльозу, як він уже кричить співай. Співай, бо мені скучно. Не встигла я й попроситися, як це, у лісі та ще й вночі співати. Співай, кричить знов. Угріб мене своїми ручиськами за шию, а я дихнуть не можу. А він кричить співай. А я, бідна, крізь сльози, якої ж тобі співати. А такої, що ти мене дуже любиш, що я в тебе добрий. Ой Боже, такої й пісні нема. Співай! Ну, буду. І закричала на весь ліс, аж луна пішла лісом.
Ой, мій милий, чорнобривий, я його люблю
Ой Боже, як скипів, якого це ти чорнобривого любиш, га, любиш, га, кажи, суко! На мене завжди кажеш лагідно рудий, а приспівуєш чорнобривому. Ой, буде ж мені лихо. Як лапнув Павло, що немає грошей у кишені! Як він заверещить на всю горлянку, де гроші! Ой, годино моя. Я ж не брала, не брала. Взяла. Ні, не брала. Взяла. Падай на коліна. Впала. Клянися.
Ой нехай мені руки повідпадають
нехай вони мені повсихають
нехай мені очі повилазять
я ж їх не бачила
Брешеш!
15(2) травня Валя мала дочку о третій годині дня вага три кг Леся
19(6) травня
Вознесіння
22(9) травня празник
Николая
29(16) травня Трійця Зіна Путова померла після обід годин чотири дощ 30(17) травня вдень і вночі дощ 31(10) травня дощ зранку бризкав годині о третій вияснилося 1(19) червня Кутову Зіну хоронили 4(22) червня цілий день дощ
11(29) червня дощ з обід
12(30) червня дощ 13(31) червня дощ 16(3) червня дощ після обід 30(17) червня Старощуківська Лена народила дочку 4(21) липня дощ 5(22) липня сухо 6(23) липня дощ 7(24) липня Івана Купала
12(29) липня Петра Павла празник цілий день дощ Вадику чотири роки 13(30) липня до обід дощ після обід вияснилось 17(4) липня Тані день народження день ясний і жаркий 18(5) липня вночі і вдень дощ 28(15) липня Володимира празник пугач кричав о десятій вечора
Ой Павлику нехай мені ще й язик відпаде як я неправду говорю
Цілуй ноги. Цілую. Вище, ще вище. І так бідна жінка лизала йому ноги аж до колін. Ну, тепер повірю, вставай. А бідна Люба аж здихнула. А собі думає, брешеш, бісова душе, я все-таки грошенята в тебе витягла, та й буде за що дітей обходити. А сусідку намовлю, як спитає чоловік у тебе, чи ти їй позичала гроші, то ти й скажи, що, мовляв, стільки й стільки. Питаєте, як ми прижили стільки дітей. Еге, він умів, як приголубить раз у рік чи на два роки раз, так і дитина. Він дітей то й любив, хоч і карав. А я верещу, кричу не чіпай їх, ти ж на їх не стогнав, як я. Бувало, зловить, кров пустить, а хоч рачки, а всеодно втікаю. Заховаюся у бур'яні, а він га-а, втікаєш. Бувало, що з сокирою стане наді мною, кричить зарубаю сяку-таку, а я поміж ногами, і втечу. Невеличка була, але вже так натренувалася, що й сама собі не вірила, що я могла від таких мук викрутитися. Було ж у мене п'ятеро діток, і я їх любила, і хотіла, щоб вони були хороші і щасливі. Таке материнське серце, і я боролася, і своє слово дотримала. Материнське. Коли ж ми купили хатину в другому селі. Ми думали, що там наше щастя, але ж не так наше щастя склалося. Були у нас уже й онуки. То вирішили вони приїхати в гості, та й не так воно гостювалося, як хотілося. Ранок тихий, сонячний, тільки чути, як річка шумить, і люди де-не-де з відрами коло річки ходять. Вскрізь гарно, мирно, тільки милуватися природою. Тільки в Любчиній хаті нема радості і спокою. Зайшов батько з сокирою у руках. А ну, ледарі, приїхали гулять! Забігаю ззаду, вибиваю сокиру і хватаю, і вириваюся з рук і тікаю, куди очі бачать. Як я дивлюся, то мої діти, син і невістка, коло річки одіваються, не дав батько в хаті одітися. Отак і погостювали. А я бігала по кущах та попід чужими хатами. Та ще й на роботу треба було ходити. Але думала, думала, то треба заглянути до хати, по дорозі йдучи на роботу. Ранок такий тихий, та світлий, тільки хвильки ранкові по річці виграють. Але як його підійти до хати та заглянути хоч у вікно, та ще ж і треба оглядатися, щоб із-за рогу не вперіщив якою патерицею по голові, або когось іще. Коли ж побачив мене і виходить, але бачу, що не буде битися, злість перегоріла. А він як не бував коли сердитий, то добрий був. Тільки це рідко бувало. От він мені й каже, що хотів, те й зробив, тепер будеш під тином. Я ті гроші, що дали за хату, забрав. Та й ось тобі на. Ні хати в тебе, ні грошей. І бувай здорова. І пішов. Як мені, людоньки, не жилося з дітьми, скільки лиха я набралася, але була в мене і
хатинка, і діти повиростали, і я їх до толку довела, сама, без батька. А про його нічого й знать не хотіла. Думала, нехай мені Господь простить, якби вмер, то я хоч трошки спокійно пожила. Хоч і не легко. Де я його такого знайшла, питаєте. Ой, людочки, довго говорити, а мало слухати. Тоді, як ми дівували, було в наші роки важко. Побрели ми до Києва, щоб там десь лучче пристроїтися на заводі робити. То воно наче і добре. Наша бабка на карти гарно гадала, от ми і ворожили кожний день. До мене гарний хлопець із села довідувався, і любилися ми гарно. Думали, що ніколи ми з ним не розлучимося. Але ж чортові карти, й баба наша наворожила. Оце, каже, замічай оцього, оцього валета, а може, тобі і в сні присниться, то той буде тобі чоловіком. Ой, неправда, бабусю, в мене Андрій є. І нікого я не буду так любити, як Андрія. Але ж колись ми не такі були, як тепер дівчата. Ми колись, бувало, загадаємо сон і перед Новим роком, і в дзеркало заглянемо серед ночі, чи, бува, не покажеться суджений. І на Андрея напечемо пиріжків та закличемо собаку. От чийого пиріжка собака ухватить, ота і раніше заміж вийде. Отак собака по черзі буде хватать, поки не наїсться, й останнього може ще й загребти. О, кажуть, це вже щ помре, бо собака її пиріжка загріб. А ми ще під своїм ліжечком ставили миску з водою і робили містка з паличок, ой, сміха ж було, це ж ночую таке повинно приснитися! Хто тебе переведе через цей місток, отой і буде твоїм чоловіком. Чи перевів мене хто, питаєте. Ні, дівчата, не перевів, але побачила гарного якогось такого, що я його і не знаю. А як у мене далі було? Еге, розкажу, вже коли так вам хочеться. Було нас дівчат багато і зібралися ми піти погуляти. От зібралися ми гуртом та й
2(20) серпня Іллі пророка
3(21) серпня були на дні народження 15(2) серпня дощ 16(3) серпня дощ 17(4) серпня дощ 19(6) серпня холодний вітер дужий похмуро Спаса Павло Заєць помер 31(3) серпня Павла Зайця хоронили сонце тепло 28(15) серпня Пречиста Марфин день народження 11(29) вересня празник Усікновенія Глави день народження Валі і Ліди 21(8) вересня друга Пречиста празник 26(13) вересня Іван Риба кінчився 27(14) вересня Воздвиження празник Рибу хоронили 3(20) жовтня Сват Володя Куриченко Тасин брат помер 9(26) жовтня теплий день до обід туман 10(27) жовтня холодний сонце вітер 14(1) жовтня Покрова ясний день 3(21) листопада невеличкий дощик 4(22) листопада Казанська похмуро аж ввечері з'явилося сонце
7(25) листопада Ганна Головинова померла 14(1) листопада Покрова туман похмуро після третьої години вияснилось Валику два роки
жартуємо, сміємося, до нас і хлопці підійшли, і знайомі, і незнайомі. Ми там тихенько і поспівували, хто сидів на лавочці, хто крутився, хто що, як же то молоді. Ну як я була гарненька і трохи кручена, то я й відчула, що на мене хтось дивиться, геть мені так здалося, що він мене наскрізь пронизав. Ой, кажу, дівчата, я оцього хлопця в сні бачила. Тихенько ми перешепнулися, перезирнулися і позавмирали.