На другий день ти довідаєшся від людей— вчора ставсь викид радіації; по всьому місту— в знайомих— виламувало кістки, викручувало хрящі в суглобах, то морозило, то кидало в жарінь до запамороки, загострювало попередні болячки; і вперше подумаєш про всю ту викинуту напасть із вдячністю; ти, дякуючи їй, згадав справжнього чоловіка; нехай ж і він там згадає нас— і цього досить.
Весною при Володимирському базарі з’явився калікуга; сидів на застеленому картоном асфальті, випроставши всохлу, покручену, з пташиніми кігтями ногу; збоку стояла коробка з-під цукерків; туди кидали дріб’язок і відходили хутко, глянувши на ще більше страхолюдство— на оголену по плече, обвислу худим, обскубаним крилом чаплі, руку, що тоншала і всихала донизу, а там, де мало б бути зап’ястя, закручувався довгий, блідий, з гострим орлинім пазюракою, палець; каліка сидів на пригріві і посміхався— його минулої осені випустили з спецлікарні; там він прожив сорок літ; по затінках, деінде, ще лежав сніг, а каліка сидів напівоголений і до всіх усміхався, та вигляд його був на стільки непіддатний спогляданню, що й більшість із тих, хто б хотів кинути милостиню, відходили вжахано; його виписали одного ранку— в лікарні грошей нема, а все підвозять нових і нових покручів— санітарка, простягаючи йому милиці, порадила місцину на базарі; він перезимував на вокзалі,— там тільки ганяли, затримували, крили матюччям та забирали нажебране— і світ йому здавсь немилим; весною ж, сівши біля базару і виставивши покручену ногу і всохлу руку, надивовувався і радів всьому— і день минав швидше, ніж затихав дзенькіт у коробці з-під цукерок; світ здорових людей— відкрилось йому раптом— ще калічніший від його минулого, лікарняного світу; тут роблять добро із сорому і відскакують, мов обпечені; та й самі копійки правлять скоріше відкупним за це його знаття, ніж правдивою милостинею, вділеною від серця; каліка посміхався й радів самовільному існуванню, знаючи, скільком молодшим від нього, скільком нерухомим, вроджено нещасним, лежати й лежати на просмерджених, сирих ліжках, мов чорний зализень криги в затінку; лежати, чекаючи на ложку з супом, яку піднесуть до рота, а можуть і забути, і обійти— піди поскаржся!— а на вулиці сам собі годувальник; озуєшся, сховаєш кігтисту руку в кишеню, перекульгаєш на другу вулицю— і вже не відхрещуються, як від нечистої сили; нещасні люди. Ти йшов повз базаром в один з хекологічних фондів, покликаних— згідно їхніх буклетів— розвивати суспільні рухи в Євгрязії, сіяти зерна ділократії, фінансувати проекти по охороні середовища, проводити гавкологічну просвіту, практично втілювати гакологічну філософію, сприяти ефективному використанню ресурсів і альтернативної енергетики; ти піднімався на вказану в довіднику вулицю, підозрюючи в тих фондах щось непевне, щось безсовісне— то привезли нам сучалізм, то якість общелюдські ценності, то тепер гавкологію, а ми все злиденніші і злиденніші, а їм, сердобольним, усе кортить гакувати нас скопом і підгодовувати з одної заглищеної ложки— ти сподівався почути там запах злежалого, розпроклятілого, непропарощеного зерна, вивезеного звідси в тридцятьзленному році і побачити живих мумій з хлібних усипалень демокрадії; ти йшов з кількома аркушами в теці— там казалось про те, що вітчизна злих див по шияку в погибелі; годі облизуватись, охкаючи навколо саркофага! вітчизна інвалідів і калік повинна отримати статус зникраїни, що вигибає від чорнгробильського лиха; для цього потрібне те то й те то: зміна світової громадської думки, перегляд надзнущальних і пребезсовісних висновків магатюг, перенесення уваги з побутового виміру в площину переконливих, художніх узагальнень, зміна ставлення до народу, що скніє в умовах піддослідності й всепогибелі; пропонувалось створити центр гуманітарних досліджень, залучити літераторів, філософів, окремих, не звихнутих на самозамилуванні, митців— і спробувати охопити всю повноту і трагічність теми; з собою ти мав і відповідь кабінету міністрів, адресовану голові спілки письменників і тобі, бо ви разом підписували послання їм— у відповіді серйознилось: ви правильно вказуєте на роль художньо-філософського синтезу в розкритті глибинних, не висвітлених досі, соціально-психологічних і гуманітарних аспектів чорнвопильської катастрофи, а також у формуванні світової думки про нинішність дивокраїни; мовляв, вони схвально ставляться до ідеї, проте фінансове забезпечення може здійснюватися лише в межах тих коштів, що непередбачені держбюджетом на відповідні цілі, а також за рахунок спонсорських та інших благодійних внесків; отже, ти йшов по благодійні внески— бюджет на півтора століття заклали під проценти міжнародному валютному фондові, а спонсори насилу доспонсоровують собі на вечерю; вітчизну всю пропили і одгвинтили на металобрухт останні таблички на митницях— та хтось же мусив змилосердитись; ти йшов, пам’ятаючи про два жетони на метро— один вже потрачений, а другого ще профукаєш на повернення в свою бетонну клітку— пам’ятаючи, що твій бюджет, складений із нулів, з лупооких вдивлянь в нікуди, передбачав стільки ж витрат на відповідні цілі, як і бюджет державний; однак ти мусів довести цю мороку з чорнгробилем до якоїсь певності, принаймні довідатись: кому тут хто треба? і що нам діяти: виздихувати гамузом чи поодинці жити? чи ні того, ні іншого? так, як в голодний рік, коли, через подібні фондики, ви завезли по черпаку бовтанки з квасолею і роздали своїм людям; скоріш останнє; під виглядом давайкратії знов посіялись жебронадії; а тутай так ждали— не так сорбентів, як розумінь всякої плоті, закинутої в живий і п’явчаний морок, у голизну апатії, надбайдужої і простертої скрізь, мов щойно змитий з відра, гранітний стіл моргу; і ніяких запитань— лягайте! навіть туга тут лишня; ти йшов похнюплений, деінде примічаючи зерно з підвід, просипане богвість якої осені— чи то коли його вивозили пропадаючим демокрадіям? чи коли воно звідти вже повернулося в кількох кишенях через шістдесят з лишнім років? вже перевіяне, протруєне як треба, готове до посіву, словом, насіння дивократії, як зазначалося в одному буклеті; ти йшов, відшукуючи правильний будинок з офісом— офіс, це також їхнє словечко, воно означає райський закуток у закамарку пекла— йшов ти йшов, але повинен признатись, якось невпевнено йшов; ніби не для допиту історичних злочинців, а на явку з повинною: така гадюча, гіпнотична дія цих їхніх офісів; ішов, ішов і вже аж почав блукати, аж почав зустрічати в під’їздах червоноармійців в будьонівках, з гостробагнетними гвинтівками, купою складені, то тут, то там, мішки з зернищем, навподобі барикад, підводи з задертими дишлями, мов нацистське вітання, а в одній підворітні лежали тюки листів подяки від розбанкірених америк, газети за тридцятьклятий, з передовицями про визнання "есересеру"; оце так врипався! але невдалік, за кілька кварталів, вже не виднілось жодної просипаної бубки, гострих колій від сталевого обіддя підводиськ, нічогісінького підозрілого, так ловко й звично, так розбійно і впевнено підмели, підамериканили все— от і скромні броньовані двері з позолоченим вічком; ти дзвониш; всередині шурхіт, шелест, немов пересівають в пакетиках селекційоване насіння дивократії; дзвониш— там шелестять, шурхають,— ну, звичайно, посівна кампанія на носі— нарешті відкривають: ви дахаварівалісь? на какоє врємя? і ти щось мимриш, пояснюєш, замість того, щоб видобути іменного кольта і переклоцати їх іменем гніву Господнього і неуникної справедливості; ти стоїш, мнеш теку, мов кріпосний шапку перед паном, мов колгоспник довідку про трудодні перед своїм головою, а в тебе втупилися безпристрасні, справді револьверні, очі— по тричі на день вони перелапують і переграбовують світ, де що проклюнулося поза їхніми інтересами, сюди його! а тут якесь недорікувате, без домовлень і дозволів держдепартаменту, прийшло і мимрить, і, як вдалось зрозуміти, на щось натякає там, щось виклянчує, хоче розділити; та це ж пряме втручання в священні сфери впливу! щоб вирахувати, хто підіслав, тебе впускають; кругом прилизано, ніде ніякого сліду— ні зерна, ні ганчір’яних поворізок, ні перелатаних мішків— а може й не крали? не виманювали за безцінь? не вивозили нічого? навкруг стерильна, хірургічно холодна, відчужена чистота і бездоганно мертві, консервовані, як килька, посмішки; вибачайте, проходьте, зачекайте, присідайте; кругом комп’ютери, факси, телефони, проблєми, заклопотане сюрчання англійської, шелест вентилятора, поцокування каблучків, телефонні дзвінки, запрошення на конференцію, скляні двері, прообраз відкритого суспільства, пластикові на стінах квіти, нікельований блиск, юні кудєсніци й старі сосяри і карапузкуваті, жваві, в сорочках і краватках, сексуально неголені дідки, зам-шефиня в легких, просвічуваних штанях, із граційною виправкою молодого курсанта, і тут ще якийсь прохач— зриш себе віддзеркаленим на дверях— сидить на краєчку стільця, немов на останньому допиті, перед засіданням "тройки"; сидить притомлено, з опущеними вусами, схожий на розкуркуленого прадіда, щось пояснює, щось доказує, а вони, збратані, мов щойно проспівали "Інтернаціонал", записують протилежне, своє, роблять останні, рішучі висновки, перезираються з усміхом, кивають, знов під’юджують провокаційним, знову записують ще скоріш, просять показати, що там у вас під пахвою? чистосердечне розкаяння? давайте сюди, дуже, дуже добре, приобщимо до справи, це полегшить вам участь; вам би жити та й жити; да-а-а, парінь...; і ти, старіший од них на пів віку, враз почуваєшся млосно і виходиш на балкон, закурюєш, бачиш внизу розорене місто,— розоране для нового, відселекційованого засіву,— та, врешті тобі приділяють увагу, тебе усміхнено гукають і всадовлюють поряд; зам-шефиня подумки лічить, скільки ти мимоволі, під час розмови, торкнувся поглядом об її коротку статутну зачіску, об її худу, козиню в литці, ногу, об її великі, надуті силіконом, груди; вона посміхається вже поблажливіше, переконана, що в порядній країні могла б посадити тебе або провчити фінансово за статеві домагання; і в той же час вона вдавала уважність, покивувала, м’яко, але з військовим впевненням, казала "ні", це не підпадає під наші програми; ви уважно читали наші буклєти? прочитайте ще; вам принесуть; вам краще звернутися в інші фонди; вже зверталися? нічим не можемо допомогти; всього найкращого.Ти одягаєш пальто і виходиш; вони дуже зайняті; вже на порозі, коли виходив, тобі тицьнули складену вчетверо буклетну папірчину; там йшлося про те, що фонд підтримує організації, спрямовані на торжество свобод, такі, наприклад, як "свобода від місячних", "ліга хекологічно пригноблених сексменшин", "конгрес собачого правозахисту"; ось вони, сіячі лженадії! здихались, і ти не встиг у них запитати: чи вже прозріли сліпі? чи заговорили німі? чи горбаті випрямились? чи лейкемійні зцілились? чи злидарі поснули без злої гризотняви в серці? без розтривоги про торбу, клюку і хліб? чи не стало ні вдів, ні сиріт, ні біженців, ні погорільців, ні вигнаних за правду? чи тільки одні страждальники,— ніжні хутрові тварини, лесбоси й гомосяри— прагнуть милосердя і волають про захист? ти спускався вниз вулиці, а вони дивилися на тебе з балкону— як ти розмахуєш руками і комусь щось доказуєш— і розуміюче кивали головами; так, ти забув їм сказати: розсвобіднена людина те ж саме, що й звільнений, розщеплений атом; їхня енергія вбивча; вивільнення людини в блудняві, поіменованій сексом, ішло під руку із звільненням атомарної бісівщини— і, коли вони вторжествились, утвердилися в своїх ціннотах і звичаях, вийшло, душа менша хіті і світло життя нікчемніше сяєва згину; "горе світові від спокус; воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять"*; ти змовчав; минув аптеку на розі вулиці; ти не хотів зовні нагадувати того англомовного проповідника, баченого вторік на залізничному вокзалі; там, щоб вижити бомжів і злиднюг, відгородили добропорядних пасажирів з квитками залізним турнікетом, і молодий, жвавий, мов шкіра на ньому злазить, окуляристого вигляду молодик гасав між лавками, мов дресирувальник між тиграми— з острахом і геройством— то аж присідав і горбивсь од пристрасті, то розправляв груди і розкидав орлиньо руки, і все щось ґерґотів, незрозуміле нікому; не давав ні зітхнути, ні спочинути цим тіткам з торбехами, що по три дні вистояли на базарі, просто на вулиці, ховаючись від нарядів міліції по під’їздах, купили дітям по парі взуття до школи і зо п’ять великих паляниць українського, і тепер кожна труситься над гаманцем, захованим у ліфчику, а цей тут смикається, виписує вуркаганські кренделі і так і налазить, щоб облапати; він все сікався до цеї загнаної, загальмованої, задурманеної задухою і чеканням, одутлої від недосипу людви— йому в його секті, іменованій черговим домом спасіння, платили вже тільки за те, що він наважився ввійти в клітку з варварами; йому платили з грошей, зароблених на виробництві напалму, на негритянських спинах, і посилали, немов у в’єтнамські хащі, з розвідницької місією: як там сприймають наш дивопорядок? наш мироносний прапор?— і невиспані, вчамрілі до одутлості, тітки і їхні посоловілі від пива підручні зносили чергову, крикливу напасть із тією ж тупою терплячістю, з якою і зарплат, і пенсій виглядали по сто років; вони напружено ждали, навчені тим, що в країні злих див всяке вар’ятство, вуличні бісівства, гвалт несусвітній перекидаються запроста в душогубства і горлогризтва; вони погорблено сопіли; дужче стискаючи паляреси між цицьок і вгадуючи на доторк кожну копійчину й прошмуляну гривню; вони ждали чергового здирництва, а він, то присідаючи від пристрасті, то розпрямляючи орлиньо груди, ждав, що вони впадуть ниць і всі запишуться з пожертвами в його черговий дім спасіння; і ґерґотів, ґерґотів безнастанно, виблискуючи аптекарськими скельцями; видно десь там, в усипальнях, під пірамідним зернищем, замислили серйозну акцію— і охопили чималий фронт, раз стільки кадрів збаюдили, і вже не найшлось чортила, яке б хоч цвенькало по московськи; та ну, їх, під три погибелі всіх! сіячів безнадій; лжепроповідників, липові фонди;
там дуже зайняті, завтра прибуває головний фундатор, селекціонер блудократії, перевіювач зерна для безбожного засіву— бо, все таки, сіятимуть із проклятого нами— головний друг і наставник тих гаремниць хлоп’ячого вигляду, головний, давній, з юнацьких часів, партнер тих карапузкуватих дідків у напрасованих сорочках і суворих краватках; вони дуже зайняті,— відбирають для затвердження кращі проекти, готують засідання комісій, експертних рад, проблєми, проблєми, а тут ще цей, із чортобилем, лякає мутантами? чи як його зрозуміти? ми й не думаємо тут народжувати; ну й що із того, що в пору відкритих ядерних випробувань, десь років сорок тому, народжувалися діти з пташиніми кігтями і пташиніми руками? ми твердо знаєм— і присвятили цьому окрему конференцію, запросивши провідних наукових звірил— ми твердо впевнені, що ніхто не знає, який чинять вплив малі дози радіації на організм людини; ви це хотіли почути? ми цю теми для себе підняли і закрили— і займаємось чистою гакологією, просвітництвом, захистом тварин, насінням демокрадії і гробадянського суспільства; вони стурбовані звітністю— дещо пропідарасили, дещо розтратили на кліпси партнеркам, а завтра приспіває головний благодійник, і чим його ублажити, коли затребує квитанції? подумати! головний вболівач за долю людства в окремому регіоні; приїде активізувати роль недержавних організацій; звичайно, йому відомо, скільки впаде на олтар свободи,— нової свободи в старому столітті— скільки мусить по-всякому вимерти, непогано було б все списати на радіацію; ідея вартісна! та ці помічники й помічниці, статевозвихнуті в напівтюремному, закритому середовищі офісу, знов перестаралися— нагрубили, наглупили цінному і завзятому молодому чоловікові; вернути! найти!! на гака наживити!!! і хоч лице його буде рудим, мішковинним, в очах не узрієш встиду— він сам не вивозив нічого, шо ви? він генлював; він сам не привласнив і зернини з небезвідомого урожаю; він торгував— цим все сказано!— і прислуговувавсь розвитку науково-технічної цвілізації; і зараз, на старості, хоче дещо посіяти, дещо запліднити, оживити природність; не бійтесь! треба збуватись пережитків шмарксизму; та вони, в тісному збудженні курника, все одно млітимуть, боячись глянути одна на одну в гаремному страхові, котру він вибере? владно і впевнено, як колись найманого робітника, що аж присівши розкарякувато, вивантажував у порту мішки з пшеницею; дотоді ти обходив немало фондів— і всюди тебе зустрічали, як грабіжницьке кишло зайвого свідка; і всякий на твому місці хрестився б, щасливо злинявши звідти; чи то ти занадто дививсь по кутках, підозрюючи там, за ксеромашинами, щойно витрушені лантухи, ганчір’яні поворізки і ледь чутний запах полинного степу, кудою тарабанили відібране, чи то в очах їжачилась дика туга обікранства, але вони тебе вмить пізнавали, садили на краєчок стільця, непоспіхом допитували і ждали, коли ти сам замрієш про втечу звідти; вони вмить ставали цинічними й хижими— куди вже там торочити про глобальний врятунок, гробальний устрій, про внески до всеєвропейського блага, про сприяння мистецтвам та культурі, про гарантії ідейної та матдопомоги демокрякам, що переслідуються, про вивчення й розвиток людських ресурсів у багатьох галузях, про взаєморозуміння народів, зокрема, шляхом запрошення в зарубіжні поїздки, про все те, що так солодко набріхувалось у буклетних гармошечках, так знадливо награвалось для танцівливих дурників і решти доведених до жебрацького відчаю; тебе вони вмить впізнавали— вибачте, вибачте, у нас не чорнвопильський профіль, зверніться за адресою; за безадресним майбутнім, навпроти базару, сиділи каліки з голочаплиніми, всохлими, однокігтистими руками і торгували жахом; вітчизна ж перетворилась у придаток для фондів; яких тільки не заводилось гакувальників! по спасінню Дніпра; по підйому з дна водосховищ перунів і поганських капищ; по сприянню місячному затемненню; по відкриванні дверей і вікон в суспільстві; самі ж представництва не значились в жодній з адресних книг; потрійні броньовані двері без вивіски були їх головною прикметою; заправляли там моложаві дідки з виглядом невдах шпигунства, відправлені перед пенсіями в безпечні терени (так їм пояснювали в напутньому слові) або статеві маньячиці, вислані з метою підігріву там чреволюцій і мирних переворотів позами; торжествуючого глитайства й похоті; рабам принадного блудолюбства; та сталося дивне; замість шантажу чиновників, підозрюваних у спробах продати іранцям ракетні шахти з привидами могутньості, замість адюльтерних контактів і зчитування під час них секретних зв’язків і захоплених відгуків на кабінах президентських вбиралень, замість своїх прямих обов’язків і ті, і ті впали в апатію, кинули жувати гумки, втратили свій ковбойський, задерихвостий оптимізм, почали пити, курити, висловлюватись матом, підозрюючи абмець, та до самого скону так і не повірили, що сюди їх запроторили в ролі піддослідних; бо одна справа— знати про дію стронціанітів на туземні племена— а зовсім інша: на громадян з легендарним паспортом; вони підозрювали, що їх сюди заслано довік, і від того порохнявіли й старилися так швидко, немов пробуджені з довготривалого летаргічного снива; вишколені по всесвітніх живодернях, де накопичувавсь їх національний капіталець,— отримавши старомарксиський вишкіл, ти знав: первісне накопичення багатств відбувається пограбунком: або чужого, або власного народу— навчені всякому бузувірству, видовбуванню очей і пропагандній наглятині, мовляв, так і треба, навчені гакувати і за ребро нахромлених в’ялити, навчені з усміхом, вперто, клястись і божитися, що ті самі спересердь нахромилися, а вони приспіли спасати їх, навчені, здавалось, всьому, вони в променистих обставинах розгубилися; закинули практичні дії, забулись про вимоги інструкції, про залучення до співпраці місцевих жителів, про вербовку центральної і місцевої влади; днювали й ночували в офісах, зроблених за зразками космічних станцій, а якщо й виходили між люди, то, згідно інструкцій, лиш посміхалися і кивали, кивали і посміхались, підозрюючи в здикунених потяг до канібальства; ще недавно рішучі, вони боялися підступити до чиновників з міноборони і клерків з "емзеесу", змовлених по ракетно-шахтній справі, боялися увійти в адюльтерні кабінки, викладені мозаїкою з античних храмів— вся їхня діяльність полягала в перевірці замків і в закапуванні з маслянок броньованих завісів; виступаючи за відкриті звичаї, вони, насправді, плекали крайню замкненість і ще дужче самотніли в своєму відчуженні; і життя за дверима здавалось їм ще зловіснішим, ніж кіготь каліки, усміхненого біля воріт базару; та скільки б вони не задраювали люки, не загвинчували засуви, в кожен з тих фондів іноді проривався і сідав на краєчок стільця сивоусий, з торбою й шапкою на колінах, присутулений, втомлений, проте не розгублений, свято впевнений, що прийшов по своє, драбинно підстрижений ручною машинкою, з наскрізною раною в потилиці, чийсь давно застрелений прадід; і всі вони— жваві дідки й гаремниці в прозорих штаненятах, і кастратного вигляду лобуряка при дверях, і керівник бюро з млосно-чекальними очима— всі до найменшої скріпки на паперах знали по його недаремний прихід, про його справедливу присутність, і страшно вдавали з себе заклопотаних: то мишкуючи навстоячки, напівзігнуто перед комп’ютером, то вихилясом бігаючи з чашками кави на таці, то безперервно, загнано набираючи по телефону довідкове чистилища: як його звідти випустили?! вони побоювались його так просто виштурити, буцім жебракуватого родича— так просто обірвати стосунки з цим народом, що ні живий, ні мертвий, але ввібрав стільки туги, що його шкодують і в потойбіччі, відпускаючи часом додоми; вони остерігались антиреклами— що подумають про наше насіння? наші плани? наш новоявлений засів? нехай собі сидить дідом, мне шапку й розгладжує латку на мішкові— його не важко і обійти, спитайте, чого він хоче: кавусі чи віскі з содовою? а старий тільки дивиться і мовчить— зорить привидом і помовчує совою, немов пригадує, чого збудили засвітло; так непритомно рано? так до судного кінця задовго? і тут зарипить стільцем набичений, тілесистий, кастратного вигляду охоронець при дверях: шеф! якої йому кави? гнати втришия лахмидника! обдерте, зачухане, кажись, із того світяки прийшло,— і втелебенилось в порадошнім опшістві; і за його вайлуватою спиною підхіхікуватимуть бліді, блядливі, затягані, мочалкового вигляду дєвочкі; шеф вислухає емоції в порядку розрядки і коротким, владним кивком вкаже: нехай сидить! нехай жде; от посів дивокрадії зійде озимо, встане зеленим щитом, викине солодке стебло, заколоситься на вітрові, споловіє на сонці, вощаною спілістю наллє зерно, замре в спекотному безвітрі, — тоді й цвіркун боїться пискнути, щоб не злякати розпогоднілість жнивної днини— і тоді ми пошлем цього діда підгрібати полегле, невхоплене жаткою, колосся поза покосами, підзбирувати дерев’яними граблями, і він непоспіхом, із мішком, перев’язаним черезплічно, складатиме в нього наш урожайчик; головне, мої друзі, створити робочі місця! забезпечити старців роботою! бо на дозвіллі їх хапають шкідливі звички: сорок мільйонів нашої алкоти і наркоманюг цьому прикрий доказ! і платникам податків, і зонам нашого впливу доводиться витрачатись на запобіжні акції, на пропаганду сексу й здорового насильства; бо немає виходу; так-то, друзі! дайте спокій старому; нехай мне шапку і жде урожаю! а привид сидів, пригадуючи, як він сюди потрапив, у це глухе, непривітне, закляте місце, звідки вирватися назад важче, ніж з того світу?— його покликав родинний спогад і от він просиджує тут, доки оповідь родича перековзне на чисту сторінку й загубиться в сниві; він сидить навпроти фондиста і вдає забитого продподатками селянина; вдає зумисне, щоб простіше придушити главаря їхнього розгладженим, зсуканим на мотуз мішком, заткнути йому пельку шапкою і спробувати з заручником прорватись за потрійні, броньовані двері— а там він скаже, куди зерно заникав? прадід сидить і прочитує думки розпорядника, що морщить лоба над кольоровим журналом і в уяві складає доповідь про сприяння місячному затемненню, з метою просвітлення хекологічної несвідомості, про засновництво на дніпрових кручах комітетів порятунку бакенів, про засів нового, світлого неперебутнього— і старий пригадував: подібну ахінею ніс агітатор і розкуркулювач, що в супроводі кіннотників приперся на хутір і просив все по-доброму відписати в колгосп, медословив про щастя, а коли замовкав ненадовго, погляд його тупів, мов сталь, пощерблена об кості; щоб не сквернитися, прадід не вникав у їх брехні; і того і цього він розумів нутром— щось хочуть видурити, вициганити, привласнити, але в незвичний спосіб; того немає вже, а цей, схилившись над зоряним прапором по середині столу, дістає самописку з підставки і занотовує в блокноті...