Моя глибока вдячність!
Передайте подяку сусідам, – а то Куликовському, Чубові та Степаненкам, взагалі, всім, що потурбувались привітами з невеселою датою, яка ставить різкий хрест на рештках молодости.
Цілую Вас і ручку Вашої Дружини, обіймаю Подоляків. Не забудьте про "карточки", що ми на них знялися. Ваш, Є. Маланюк."
Це Маланюк. Не думаю писати йому одразу. Мушу подумати.
Наближається наш з’їзд. (15-16 березня в Новому Ульмі, табір Райнгардтказерне). Побоююсь за його перебіг, набралось чимало гіркої цикути, гострять на мене зуби зо всіх боків і якось все це мені порядком надокучило.
Учора в нашій оселі я мав невеликий реферат про Шевченка. Так звані бандерівці не прийшли. Бойкотують за "статтю про Шевченка в "Укр. Вістях". І не тому, що стаття була не добра, а тому, що у "Вістях". До того появився "Літ. Зошит" з моїми протипартійними тенденціями і чаша переповнена. Кожна, вибачте, партія силоміць накидає тобі свої симпатії і намагається затягнути тебе до себе. Коли ж їй не щастить, тоді, брате, тримайсь. Не буде добра тобі на цьому світі. Моя вартість для них не в письменстві, а партійництві. І тільки в "нашому"… Такі ми люди… І якось не шкода ані себе, ані тих людей. Всі ми до краю здуріли і що тут поможе.
18 березня. Учора, перед четвертою годиною по обіді, повернувся з Ульму, 14-го рано квапився туди на засідання правління МУРу, на яке прибуло лишень я та Шерех і ще двох колег.
15-го, в суботу, о годині 10-ій, з’їзд розпочався. Моє коротке вступне слово, привітання від ВУАН, від чисельних інших організацій і приватних осіб. Далі реферат В. Державина "Про прозу за 1946 рік", звіт В. Шереха про творчий минулий рік і виступ Косача, що говорив про драму.
Після того дискусія, що не завжди вкладалася в рямці дискусії, а розливалася в бурхливу повінь пристрасті. Людмила Коваленко вбачає в критиці Державина елементи нігілізму, Порський (Міяковський) пропонує спільне об’єднання всіх мистецьких ділянок, Ю. Дивнич думає, що завданням літератури є оформити світосприймання її сучасників, Багряний хоче сказати, що завданням літератури є не шукання формально-стилевих виявів, а ставлення проблем світогляду. Маємо кризу не літератури, а кризу критики, яка "борсається над формою". В. Чапленко переконаний, що мітотворення, як і містика взагалі, що їх підносить Косач, не переконують. Людська творчість керована інтелектом, тож то Б. Подоляк (Костюк) думає, що ми не вискочили поза коло проблем 20-их років… Тоді було дано їх абетку, але ми боїмося визнати, що ми ростемо з того грунту.
Обідня перерва і самий обід у великій їдальні табору злагіднює розбурхані темпераменти, з-за хмар гніву вийшло сонце приязні і затьмарені обличчя прояснилися. Учасники з’їзду, яких набралося спорої пів копи (щось, як 35), між якими бачимо зовсім мирного Осьмачку, непомітного Стефановича, далі почесного (хоча він і зголосив свій виступ) В. Блавацького, невтомну, малого росту, але великого духа, сенаторку Олену Кисілевську в її тяжкому, довгому, старомодньому футрі… І багато інших видатних і заслужених, і шанованих громадян нашої творчої мандрівної когорти.
Після обіду дискусії продовжуються до години шостої, далі дві години вечерової перерви і о годині 8-ій літературний вечір в залі театру, на якому змусили і мене виступити з якимось уривком останніх писань…
Вечір у Білецьких, там був Стефанович і ми провели час в атмосфері спогадів Праги. Бувало в Празі, Стефанович був постійним гостем Білецьких, він любив бавитись з їх малими дочками Килинкою й Ялинкою, які тепер вже повиростали і усамостійнились… Пані Надія малювала портрет Стефановича, а він віддячувався їй своєю лірикою… І, можливо навіть, невинними залицянками. Тепер ми тут, у цій казармі війська німецького, могли тільки згадувати про те, що було, що відійшло, що не вернеться… Еміграція наша йшла в глибину, вона відходила в простори плянети, вона універсалізувалася.
Пішов спати ген пізно до таборового готелю, де нас МУРівства спочивало щось зо двадцять хлопа.
16-го це неділя, похмурий день. Рано о 9-ій продовження з’їзду. Дискусія, мій і нашого правління, звіт.
Властиво, це не лише звіт, це промова, ораторія. Дозвольте подати з того уривки:
"Рік практики дав право нам думати, що люди, які покликали нашу організацію МУР до життя, ніяк не зробили помилки, а вони усвідомили дуже велику істину, що ми, як люди, потребуємо не тільки звичайного механічного контакту, а що ми потребуємо органічної єдности – тієї самої, якої ми, в силу дуже переконливих фактів, були позбавлені протягом довгого часу.
Ця єдність – не та трафаретна, заялозена фраза, якою щодня зловживається… Потрібна інша єдність. Не претендуємо і навіть свідомо відкидаємо згляйшалтовання думки, чи мистецького наставлення. Свідомо хочемо творити різноманітність, але все таки, нам потрібна єдність. Велике космічно-всеобіймаюче почуття згармонізованости. Потрібне з’єднання того вищого порядку, що його мають люди з розвинутим в собі почуттям людського. Потрібно збагнути і усвідомити основне почуття міри, почуття форми, почуття тривалої, узасадненої моральної дисципліни.
При цьому завжди настирливо напрошується на думку поняття, що ми підходимо до третього і остаточного оформлення свого національного лиця. Ми йшли до українства, йшли до політичного вислову, тепер наближаємось до людини. Маю на увазі трохи відмінне поняття людини, ніж те, що його свого часу, висловлювали гуманісти. У зміст людини вкладається більше, ніж сама гуманність. Передовсім, це певний стиль життя – стиль того рівня, коли людина у своїй етиці і моралі, творить засадничу дистанцію між собою і рештою світу, що її оточує, залишаючись незалежним і повновартним складником цілости.
І до цього етапу розвитку, ми, як національна спільнота, наближаємось. Народ, що постає, що виростає із свого зародку, що цілком свідомо означає своє постання, як воскресіння з мертвих, такий народ потребує і постійно вимагає духових провідників такого порядку, що обіймали б суть справи в її цілому, а не обмежились на якій одній ділянці. Коли маємо на увазі політичний провід і коли бачимо при тому яловість думки, це тільки доказ, що такого роду людина не в стані дати раду з цілим комплексом понять і визначень і на допомогу їй має прийти людина творчого заложення. І такою людиною є мистець. Поет, письменник, художник, артист, філософ.
Мистець і мистецтво, в яких би формах воно не виявлялося – це думка, запропонована нашій увазі конкретним висловом чогось нового. Сума мистецтва, це сума почувань. Сума почувань, це сума думки. Сума думки, це сума діла. Яловість, обмеженість, куцозорість це брак уяви, фантазії і розуміння "чогось нового". Всі великі політики це дуже добре розуміли… Ми є також люди і ми також не всі можемо бачити явища тим самим оком. Може бути й таке, що те, що мені видається чорним, моєму колезі буде видаватися білим, але найвищою мудрістю, в такому випадку, є та мудрість, яка підкаже нам відчути дійсність. І тому я прошу шановних колег, вже наперед виключити в собі протиріччя задля голого протиріччя і наставити себе на позитивне, навіть не конче позитивне За, але й позитивне Проти…
… Бо коли ми, мистці, маємо спрямовання творити форми нашої духовости, ми повинні в першу чергу знайти їх в самих собі. Коли тисячі і тисячі примірників друку розносять щодня наші думки між наше громадянство, тим самим ми беремо на себе велетенську відповідальність, бо кожна та думка, одного разу, вимагатиме звіту. Не політичні організації відповідатимуть за сьогодні, їх в майбутньому не буде і за них забудуть. За сьогодні відповідатимемо ми, бо наші праці цих днів перейдуть у майбутнє і ніхто, як ми, їх автори, будемо нести за них відповідальність.
І тому, не все одно, що сьогодні вийде з-під нашого пера. Особливо, кажу, сьогодні, бо стоїмо сьогодні дійсно "плечима-до-плечей", а перед нами світ неймовірних ускладнень, серед яких має пройти наша національна спільнота. І коли ми сьогодні маємо такі завдання та коли маємо почуття міри наших духових вартостей, то будучи справедливими, мусимо признатися, що поодинці, з таким завданням ми не зможемо справитись… Для того творимо нашу збірну, нашу організовану силу. Сьогодні підсумовуємо рік праці цієї організації. Підсумки в цифрах будуть подані нашими колегами відповідних ресортів, то ж то я обмежуюсь до цього загального, морального, як хочете, ідеологічного підсумку, що його ось висловлюю.
Нарешті, ще ті "напрямки" і ті "політичні впливи". Я, панове, з цього приводу, вже говорив. Хочу ще тільки додати, що мені годі розуміти, чому саме ми не можемо бути в одній організації, навіть коли хтось з нас має свій відмінний стиль, форму чи якісь там переконання. Мені сказали: ваша організація є чисто професійна. Ні. Не чисто професійна, але й ідеологічна. Ми скуті прокляттям доби, в якій живемо, а це вже не професія. Служимо одному Богові. Переслідуємо одну мету. Виконуємо одно завдання. Це і є те, що нас єднає. Це наша ідеологія. Альманах МУРу і альманах колеги Костецького "Хорс" різняться наставленням, але не різняться в бажанню піднести рівень рідної культури. Наша різноманітність – не мінус, а плюс. І було б дійсно трагічно, коли б всі писали, як я, як Костецький, як кожний інший, одначе є це дійсним благословенням долі, що кожний з нас є сам собою, а одночасно всі ми є цілість.
Те саме з нашими політичними нетерпеливцями. Я цілком переконаний, що наша література нічого не стратить, коли наші колеги будуть мати відмінні політичні погляди, особливо коли це стосується поглядів цього дня, яких не можна вважати явищем на довгу мету тривалим.
Світ перед нами для того, щоб знайтися в ньому і не тільки в низах, у масах… Мусимо думати про передні місця, бути не тільки спостерігачами, а й співтворцями… Це дійсність і ми в ній"…
Отже я бив і бив у одну точку, не переконаний, чи мене хотіли і могли розуміти належно мої колеги, більшість з них не розуміють узагальнень філософського звучання, але у мене було враження, що моя ораторія таки вплинула. Змінено настрій з’їзду, повернуто його на ділові рейки, пригашено вибухові пристрасті… В дискусіях ще деякий час домінують контраверсії Шерех-Державин, але їх наставлення поважніє.