Андрій хотів від вас втікати і ніхтоби був його від цього н$ здержав, бо він напився при вас гіркої. Тепер пийте, що самі наварили... А з цим зіллям... Де ваш розум був? Мало чоловік не минувся. Фе! така статочна жінка, тай з ворожками заходиться.
Зося почувши за зілля зараз вийшла з хати.
Хаімів візок також вернув з міста порожний. Етлі у рабіна зівсім не було.
Трахтени зараз догадалися що Етля втікла з Андрієм. На кобилячій голові настав страшний лемент. Стара плакала бючи головою до стіни. Хаім докоряв жінці, що захотілося їй рабіна за зятя.
В понеділок рано поїхав Хаім до міста і на двірці довідався від желізничої служби, що в четвер якийсь молодий ремісник і молода гарна чорнобрива шляхетська дівчина, котру він кликав Маринею, купили два білети аж до німецької границі і поїхали. Хаім спитав урядника за розклад їзди і вирахував собі в мить, що коли вони виїхали в четвер, то нині в понеділок вже певно суть недалеко Гамбурга або Бреми. Він пішов ще до американського агента і за добрі гроші довідався всьої правди... Йому радили телеграфувати, та він лише рукою махнув:
— Кождому вільно їздити куди хоче, а як він нічого не вкрав, то ніхто його не задержить.
За дві неділі прийшли листи з Гамбурга до Паславського, до Петра, а від Етлі до родичів. Вона вже вихрестилася, а в Америці вони звінчаються. Вона почувала себе дуже щасливою.
В якійсь час опісля зібралася шляхта на кобилячій голові в гостинній, а хтось спитав Хаіма, чи не має якої вістки від дочки.
— Опріч вістки з Гамбурга ще не маю нічого. Але знаєте, панове шляхта, що в цім моїм нещастю є одна відрада для мене — він оглянувся, чи жінка не слухає — що моя Етля не втікла з яким будь лапсердаком, а вибрала собі найкращого шляхтича з цілої столиці.