Бачив? Вони вб'ють тебе, як тільки я кивну пальцем. А коли вбивство вчинене людьми у військовій формі й за наказом, то це не злочин ні перед богом, ні перед законом. Таке вбивство приносить славу й вигоди. Тоді я заволодію також твоєю територією. Бо хіба це не мої землі? Хіба Яків не пас тут стада свої?
Шейх (з люттю). О смердючий пес! Всі твої предки були такими самими розбійниками, як ти.
Контрабандист. Марно лаєшся, Шейху. Ти безсилий, самотній, голодний. В тебе немає навіть баранячого реберця, щоб обсмоктати його зі смаком. (Ляскає в долоні). Їсти!
Слуги несуть йому на дерев'яній таці смаженого барана. Контрабандист зі смаком починає їсти.
Контрабандист. За кожний шматок, який чоловік кладе собі в рот, він отримує божественну нагороду від Адонаї.
Шейх. У-у-у!
Контрабандист. Як сказав ваш пришелепуватий пророк: "Хто сорок днів не їсть м'яса, в того псується характер". У тебе геть зіпсувався характер, Шейху. Але я добрий. Я можу помінятися з тобою. Ти тільки відступи мені ту смужку пустині, де пролягають труби, що по них тече нафта,— і матимеш знов усе, чого забажаєш. Тобі дасть Мільйонер.
Шейх. Перш ніж ти із своїми нечестивими встигнеш пообідати наді мною, я поснідаю над вашими трупами!
Мільйонер (з'являється в супроводі всього свого почту). Ну, як? Домовилися? Він дав згоду?
Контрабандист. Він... він...
Мільйонер. Що?
Контрабандист. Лається й погрожує... І... і мені страшно...
Мільйонер. То виходить, ти нічого не досяг? А тим часом сидиш і жереш найжирнішого барана з моїх припасів? Відібрати в нього ту кістку!
Боб вихоплює з рук Контрабандиста баранячу кістку, один з носіїв забирає тацю.
Терпінню моєму настав край. Ви всі тут уперті, як осли. Але я маю на вас добрий засіб. Я напущу на вас моїх полковників. Вони не лишать від вас з вашою пустинею жодного уламка. Я вам покажу. (До Боба). Посилайте за полковниками!
Боб. О'кей, шеф!
Всі виходять. Шейх і Контрабандист ревно моляться, кожен своєму богові, перелякано скрикують. Десь далеко один за одним повільно проходять горді сини пустині на чолі з Дервішем, потім Дервіш з'являється поблизу шейхів.
Дервіш. Аллах сказав: "Ваш пророк не прокляне вас так, щоб ви не могли безповоротно загинути".
На передньому плані — пустиня. Далі бовваніють два шейхи, кожен під пальмою. На сцену чотири полковники випихають якусь металеву споруду, що нагадує трохи бомбу, але мовби наполовину відкриту, з безліччю гвинтиків і гайочок, з блискучими частинами, громіздку й тяжку. Полковники силкуються витягти бомбу насередину, якраз туди, де стоїть табличка, яка визначає кордон.
1— й полковник. Тягни.
2— й полковник. Підтягуй.
3— й полковник. Тягни.
Полковник з аксельбантом. Але ж тут спека!
1— й полковник. Тягни.
2— й полковник. Підтягуй.
3— й полковник. Тягни.
Полковник с аксельбантом. Може, досить? Хай отак?
1— й полковник. Стій.
2— й полковник. Стій.
3— й полковник. Стій.
Полковник з аксельбантом. Спочинемо? (Витирає хусткою обличчя)
1-й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
3— й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Але, панове полковники, прошу пам'ятати: точність і обережність!
1— й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (входить). Який кошмар! Замість сподіваного матеріалу для науки — знов якась техніка і ці люди... Полковники... Вони однакові, як блохи. (Підходить ближче). Послухайте...
1— й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Панове, що це таке?
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Хто-небудь може мені пояснити?
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Зрозумійте, в яку землю ви попали...
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Десь тут жила цариця Савська.
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Цариця Савська, яка випробовувала загадками самого царя Соломона.
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. У "Книзі царів" сказано: "І подарувала вона цареві сто й двадцять талантів золота й велике множество пахощів і благородного каміння".
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. І от зникло все безслідно.
3— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. І скрізь пустиня. І там, де був Вавілон з його баштами і де стояла казкова Ніневія...
1— й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Пишні храми, квітучі оазиси, велетенські міста — де воно?
2— й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (нарешті помічає полковника з аксельбантом, до нього). Послухайте!..
Полковник з аксельбантом. Я б вам не радив...
Археолог. Але ж прошу вас...
Полковник з аксельбантом. Давайте трохи відійдемо.
Вся їхня розмова йде під акомпанемент вигуків "загвинчуй", "відгвинчуй".
Полковник з аксельбантом. Якщо я не помиляюся... Містер — мадам? .
Археолог. Незручності професії... Самотність... беззахисність...
Полковник з аксельбантом. В наш час чоловік ще беззахисніший, аніж жінка.
Археолог. Ну, все ж таки...
Полковник з аксельбантом. Так, так... І навіть коли він не самотній... Навіть мільйони чоловіків у наш час, коли хочете,—цілковито безсилі проти... (Вдоволено сміється). Проти отакої штучки...
Археолог. Що це?
Полковник з аксельбантом. Мадам, на жаль, я не можу розголошувати військових таємниць, хоч як це мені прикро...
Археолог. Я не наполягаю... Я й так... Вдячна вам... Я вперше в цій пустині зустрічаю цивілізованого чоловіка... Бо навіть ваші товариші... Вони якісь похмуро-однакові.
Полковник з аксельбантом. Вони — полковники.
Археолог. А чому вони всі — полковники?
Полковник з аксельбантом. Бо це єдиний спосіб задовольнити ненаситну амбіцію кожного з нас. Нижчого чином ми знищимо, вищого — скинемо, щоб посісти його місце. А так—ми всі рівні. Всі полковники. Опріч того, майте на увазі, що полковники — основний фермент сучасного суспільства, його дріжджі, його атомний заряд. Вони стоять над офіцерами, і це дає їм необхідну владу, але водночас їхні амбіції вражені тим фактом, що генерали стоять ще вище. Тому полковники — це вічна прихована сила, готова щомиті вибухнути. Поки існують на світі полковники, ніхто не матиме спокійного життя.
Археолог. Але вони так дивно говорять... Всі однаково...
Полковник з аксельбантом. Бо вони — полковники.
Археолог. Але ж ви...
Полковник з аксельбантом. Я — теж полковник, але не за переконанням, а за фахом. Я технік. Професор. У даному випадку — консультант. Технічний керівник. Бачите... Це, звичайно, таємниця, але ви — дама... Ми готуємо тут такий собі невеличкий вибух... Щоб полякати цих бедуїнів, шейхів і я знаю кого ще... І от ми...
Археолог (зраділо). Вибух?
Полковник з аксельбантом (здивовано). Так... Але не бачу підстав...
Археолог. Це ж прекрасно!
Полковник з аксельбантом. Боюсь, що ні...
Археолог. Але ж ви не знаєте...
Полковник з аксельбантом. На жаль, знаю дуже точно... Можу наперед розповісти вам, скільки буде вбито, скільки обпечено, які будуть руїни...
Археолог. Руїни! (Вчіпляється йому в плече). Ніщо так не допомагає археологам, як великі руйнування. Ви навіть уявити не можете... І чим більша й несподіваніша катастрофа — пожежа, повідь, вибух,— тим більше потім матеріалу, уламків, черепків... Ви були в Помпеях? Людина бігла, і її спалило на бігу... Так вона тепер і лежить у позі бігуна...
Полковник з аксельбантом (відсуваючись від Археолога). Гм... Бачте, я взявся за справу не зовсім моральну, але ви... У вас... Ми — полковники, але прошу зауважити, що полковники — це завжди діти бідняків... Коли ми й згоджуємося, то... ми виконуємо наказ... Але ви... Ждати... Потирати руки... Уламки... Черепки. Мріяти про вибухи. Ви — не жінка...
Археолог. Ви мене ображаєте...
Полковник з аксельбантом. І не чоловік...
Археолог (сміється). Може, ви маєте рацію. Я шукач вічності. Людина не може без вічності. А що таке вічність? Тільки наша наука доторкується до неї іноді.
Полковник з аксельбантом. Я б не радив вам залишатися тут довше. Тут небезпечно...
Археолог. Вибух створює матеріал для археології, але ж археологів він знищує також. Ліпше я подивлюся на все це збоку. Привіт, панове полковники!
1— й полковник. Загвинчуй.
2— й полковник. Відгвинчуй.
3— й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Будьте обережними. Обережність і точність, мої колеги!
Поворот сцени. Знову на першому плані — два шейхи, що ведуть тепер, так би мовити, паралельне співіснування.
Контрабандист (злякано щулячись). Шейху!
Шейх повертається до нього спиною.
Повелителю! О повелителю! Мені страшно!
Шейх. Собака! Смердючий шакал! Осквернитель пустині!
Контрабандист. О повелителю! Змилуйся! Прости мене!
Шейх (знущається). Ти ж виплямкував своїми жирними губами про те, що ти — володар?
Контрабандист. Який з мене володар? Я звик грабувати, красти, продавати, обдурювати — ото й усього. Бути ж володарем — занадто важкий тягар для такого нещасного, як я.
Шейх. Клянусь аллахом, ти видаєш себе за нещасного, насправді ж ти — заздрісний, як шакал, що в нього відібрали кістку. А що найгірше в людині? Все в ній тимчасове: страх, злість, навіть найбільша любов — усе минає. Заздрощі — ніколи! Ти позаздрив моєму високому становищу й зазіхнув на нього. І от тепер ти маєш. Га-га-га!
Контрабандист. Хіба я володар? Я — самозванець. У мене в руках немає найголовнішого. Нема закону. А ти, о повелителю, ти сидиш на законі.
Шейх (підскакує, дивиться, на чому він сидить, нічого не побачивши). Так, ти не помилився, клянуся бородою пророка! Закон у моїх руках. Я повеліваю пустинею і всіма вашими душами. Я можу все! Можу...
Контрабандист. Але цей нечестивий... Цей Мільйонер...
Шейх. Не нагадуй мені про цього пса!
Контрабандист. Я вчинив тяжку провину перед тобою, о повелителю, але ти повинен змилуватися наді мною...
Шейх. Найбільшою милістю буде, коли я звелю відрубати тобі голову.
Контрабандист. Аллах запечатав тобі серце, о повелителю!
Шейх. Не оскверняй божого імені своїм смердючим ротом! Контрабандист. А що заповідав аллах? Він заповідав милосердя.
Шейх. Але перед тим він заповідав священну війну проти всіх нечестивих, зрадників і відступників.
Контрабандист (знущально). То чому ж ти сидиш тут і не починаєш війни?
Шейх (гороїжиться). Я послав своїх воїнів! Я зібрав усіх синів пустині і сказав їм: "Борітеся на шляху господнім!" А ще сказав я їм словами пророка: "Убивайте невірних, хоч би де їх знайшли, хапайте, тісніть їх, нападайте на них з-за будь-якого прикриття!"
Контрабандист (знущається далі).