– Вони були тут, погромили твоє обійстя…
Мигнувши, темна тінь на мить затулила від Луки світло автомобільного ліхтаря, натомість тисяча ліхтарів спалахнуло йому в очах – потужний удар кинув правдовидця на дах Жигулика, наступний підкосив ноги й пасічник сповз на асфальт. Могутній копняк розпанахав різким болем бік. Луку товкли носаками грубих черевиків, молотили палицями, піднімали за чуба голову й били в обличчя кулаками. Дрібненький, щільний дощ усе не вгавав...
З книги Ентоні Ленґхема
Епізод 11. Тінь Домнула
Відчуття тріумфу тривало одинадцять днів. Рівно стільки часу збігло від піднесеного виступу Мгамби до того похмурого ранку, коли на одній зі шпальт "Вашингтон пост" з'явився лаконічний коментар штатного експерта, який твердив, що цьогорічну Пулітцерівську премію отримає, скоріше за все зовсім невідомий англомовному загалу, зате принциповий і доскіпливий кенійський журналіст Дантей Ландіґо.
Далі події розгорталися зі швидкістю торнадо, що наближається. Назавтра в тій таки "Вашингтон пост" з'явилася стаття зазначеного Ландіґо, за яку його, власне, й номінували на престижну відзнаку. Зайве нагадувати, що стаття дворічної давнини називалася "Хто вбив Мерсі Кіпруто?" Я не мав під рукою оригінального тексту, але побіжно згадуючи давній матеріал, певнився в переконанні, що оновлений варіант статті зазнав зовні непомітної, але продуктивної коректури. Висловлені в оригіналі припущення в копії перетворювались на категоричні твердження, версії подавалися як доведені факти, заклики до роздумів – як прозорі натяки на привідцю трагедії, а запитання – як звинувачення. Кожен, хто дочитав матеріал до кінця, мусив би дійти лише одного висновку: знак питання в заголовку цієї статті зайвий!
Вже ввечері ефіри телеканалів наповнились гнівними коментарями. Обурені викривачі заявляли, що Мгамба, як з'ясовується, не такий уже й достойний, що рильце правдозная в пушку, що правда таки вбиває й не лише бідолашного Кайла Ватанена, що критики діяльності "Дітей правди" не такі вже й профани і взагалі, до цього африканського гастролера треба ще придивитися – свої шоу він давно закінчив, а забиратися з країни, схоже, не квапиться.
Досить було кількох днів, щоб спрямована проти Мгамби особисто й проти дітей правди загалом кампанія досягла максимальних, як мені тоді здавалося, обертів. Отці християнських церков в унісон заговорили, що Мгамба – дрімучий язичник і долучатися до світла істинної віри не збирається. Газетні "детективи" заволали, що Держдеп має звернутися до кенійського уряду з вимогою провести повторне розслідування смерті бідолашної Мерсі й надати для цього необхідну допомогу. Обурені домогосподарки вимагали перевірити трудову візу африканського фокусника, а неврівноважені тінейджери – вигнати шахрая з країни не особливо там щось перевіряючи!
Раніше, коли Мгамба ще не володів англійською, він міг би й не помітити спрямованої на нього хвилі нетерпіння й ненависті, але зараз правдознай усе бачив і все розумів.
– Де ж ті щільні лави просвітлених поборювачів брехні, які мають прямувати до нас удень і вночі, Тоні? – питав мене розчарований самбуру. – Де вони – ті, що мають ступити на остаточну борню з брехнею?
— Окрім лав просвітлених правдовидців є ще й натовпи підступних брехунів!
– Але Мерсі, бідолашна дівчина! Напевно я таки в чомусь винен!
– Мгамбо! – вигукнув я. – Сьогодні ми отримали шанс вплинути на хід історії! Ми не маємо права на відступ, навіть якби ти був винен у смерті Мерсі, але ж ти добре знаєш, що не винен!
А ще за чотири дні (попихачі Домнула виявили дивовижну спритність) американцям показали півгодинний фільм під назвою "Правда про правдовидця".
Зручно всівшись перед телеекранами зморений клопітним днем обиватель враз наче опинився посеред убогої самбурійської єнканги з глиняними халупами, купами кізяків у червоному поросі під ногами й замурзаними дітлахами в лахмітті (або й без нього), які дивлячись у камеру длубаються брудними пальцями в носі.
Схвильований голос за кадром, наче про жахливе відкриття повідомляв приголомшеним співгромадянам, що ось – це рідне поселення горезвісного провідника синьошкірих на ім'я Мгамба, який у товаристві невідомої особи модельної зовнішності непогано влаштувався в Америці, заробляє грубі гроші на примітивних фокусах і зовсім не прагне повертатися до рідні!
Дивлячись на безглузді від'їзди й наїзди, недоречні контрасти, тупі композиції й невміле використання можливостей трансфокатора[75], я розумів, що якість пропонованого продукту була цілком покладена в жертву оперативності – глядач дивився наче не фільм, а прямий стрім з місця кривавого злочину. Втім, під кінець перегляду "телешедевру" я почав підозрювати, що саме таким був первісний задум його творців.
– А тим часом, – накручував емоції голос, – нашій знімальній групі пощастило дізнатися, що Мгамба двоєженець, і ось, будь ласка – друга, а точніше – перша дружина авантюриста, її звуть Нйамбуру! Джамбо, Нйамбуру! А це крихітне голе хлоп'я біля її куреня… так, шановні телеглядачі, ви не помилилися в здогадах – це рідний син нашого правдовидця! Цього вимащеного в коров'ячий послід малюка звуть Камая. – Чи отримував ваш син бодай якісь щеплення, Нйамбуру? – зараз перекладач донесе наше питання до дружини чоловіка, який замахнувся на зміну світобудови. Що, не розуміє? Перекладач каже, що вона не розуміє питання. А чи є у вашій халупі… у вашому помешканні хоча б якісь предмети гігієни: вода, мило, зубна щітка, антибактеріальні засоби? Немає? А засоби знезараження, засоби від гельмінтів, від педикульозу? Не розуміє? Перекладач каже, що жінка не розуміє питання. А чи отримував Камая вітаміни, дитяче харчування, чи оглядав хлопчика лікар? Що? Що вона каже? Каже, що малий п'є молоко з кров'ю. Каже, що малому треба пити багато крові, тоді з нього виросте справжній воїн! Одноплемінники Мгамби, шановні телеглядачі, п'ють сире, неперевірене на вміст бактерій і не знезаражене молоко. Перед доїнням вим'я коровам ніхто не миє – на це немає води. А кров самбуру цідять із яремної вени живої тварини й п'ють теплою! Ваш чоловік у Америці, шановна Нйамбуру, він заробляє там чималі гроші, а чи надсилає він вам бодай якісь кошти, бодай якісь копійки для збалансованого харчування маляти? Не розуміє, вона не розуміє питання, каже, що чоловік далеко! А ви знаєте, що в тому "далеко" він розгулює в товаристві довгоногої красуні, спустошує для неї цілі стелажі брендового одягу в престижних бутіках і оплачує елітні СПА-процедури? Вона не розуміє… каже, що "далеко" Мгамба поїхав зі своєю другою дружиною, Нйамбуру підтверджує, що він двоєженець!
Попросивши дозволу ввійти до хатчини, невидимий репортер продемонстрував глядачам усю її вбогість і незатишність: голі жердини, заслана ганчір'ям підлога, пластиковий непотріб… А де ваш посуд? А де постіль Камаї? А де його змінна білизна? А як ви захищаєтесь від комах-кровососів? А звідки цей запах? А що ви робитимете, якщо хлопчик підхопить малярію, жовту гарячку, еболу, зіку, якщо його вкусить змія? – засипав бідолашну самбурійку питаннями репортер. Нйамбуру, соковита вродлива жінка з сумними очима й м'яким обличчям, розгублено мотала головою – вона не розуміла, чого від неї хоче цей причепливий мзунґу.
Потім на екрані з'явилося беззубе й наче пожоване одним із його верблюдів обличчя старійшини Кіпсанґа. Симпатіями до "горезвісного провідника синьошкірих" його дядько, як мені було відомо, не відзначався.
– Головні старійшини, мганґи й лайбони племені збиралися заборонити нерозумному Мгамбі його зухвалу діяльність, – зашамкотів авторитетний самбуру в підставлений репортером мікрофон, – але він утік як боягузливий масая! До нас доходили чутки, що мій божевільний небіж наробив у великому світі поза єнкангою багато гамору й через те його родичі огорнуті великим сумом. Але плем'я не може відмовитися від свого заблукалого сина, від одинокого метелика самбуру, навіть якщо в його душу вступив облудний Міліка. Повертайся, Мгамбо! Повертайся до рідної єнканги! Повертайся – на тебе чекає дружина, син, мати й уся рідня. Повертайся – побачиш, як підріс твій Камая – вже зараз видно, що з хлопця виросте видатний моран! Повертайся – він видереться тобі на плечі, Нйамбуру пригорнеться до твоїх грудей, Еуніс надоїть тобі теплого молока, а Барава наточить із шиї найноровливішої корови густої теплої крові!
Мгамба ридав. Сидів на підлозі тісної кімнатки в Європіен Хостелі, рвав на грудях новеньку футболку з емблемою "Дітей правди" й розмазував своїми великими долонями сльози. Сайна сиділа на ліжку й ловила чоловікову голову щоб погладити.
– Відпусти! – стогнав правдовидець. – Відпусти мене додому, великий і розумний мзунґу Тоні! Відпусти – я не хочу бути почесним лідером синьошкірих, я не хочу боротися зі всесвітньою брехнею – світова брехня така велика, а Мгамба такий малий! Я не хочу щоб біля мене шикувалися щільні лави просвітлених поборювачів брехні – я хочу, щоб біля мене шикувалися рідні з моєї далекої єнканги! Я не хочу рятувати світ, мзунґу Тоні – я хочу врятувати себе, я хочу обійняти мою Нйамбуру, я хочу пригорнути до себе мого Камаю! Він росте, Тоні, а мене немає поруч – це неправильно! Ти знаєш як це – пригортати до грудей тендітне тільце власного сина, ти знаєш, Тоні?
– Ні! – хрипко відповів я. – У мене немає дітей!
– От бачиш! Я не хочу бути правдовидцем, Тоні! Я не хочу відрізняти брехню від правди! Чому, чому саме Мгамбу Нкай так жорстоко покарав правдознайством? Може він помилився, Тоні! Може змога призначалася комусь іншому?
– Є версія, що на землю вірус занесено астероїдом, — сказав я, щоб хоч якось підсушити самбуру його нестерпні чоловічі сльози. – Поблизу вашого стійбища ніколи не падало каміння з неба?
– Каміння з неба? – здивувався Мгамба. – Ні… Але, хай би впало… хай би впала каменюка на мою бідолашну голову!
– І нічого цікавого, нічого незвичного ти ніколи в буші не знаходив?
– Ні! – правдовидець, що більше не хотів бути правдовидцем, перестав плакати й лише важко зітхав. – Що незвичного можна знайти в ньйасі окрім сухих коров'ячих кізяків! Хоча… Вере знаходив… Приніс якось у єнкангу таку річ… ніби оплавлений вогнем наручний годинник.