Досвідчений Тихін Байбуза усвідомлював це, можливо, краще за свого суперника Федора Полоуса. А тим часом і той, і той мають право на місце в багатостраждальній історії України.
ВОСЬМИЙ
"Як часто вожді селянських повстань, самі того не усвідомлюючи, виступали поводирями в погибель і безслав'я. Не набувши ні достатнього військового досвіду, ні авторитету; не маючи ні впливових однодумців, ні програми дій та перебудови державного ладу, — бони знову й знову кидали у вир кривавої стихії десятки тисяч зневіреного люду і згоряли разом з ним у полум'ї безперспективної боротьби, керовані відчаєм і жадобою помсти. Придивімось до декого з них, вдумаймось у те, що вони накоїли, і, замість героїв, перед нами постануть криваві романтики військової слави, пройдисвіти й авантюристи".
Богдан Сушинський
Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.
На козацькому політичному небокраї осавул Семен Скалозуб з'явився під час конфлікту між реєстровими та низовими козаками. Існують дві версії того, як виникла кривава сутичка між загоном Скалозуба і козаками Полоуса. Згідно з однією, Скалозуб повів 120 вершників спеціально для того, щоб напасти на Січ, де гетьманував Федір Полоус, але зазнав невдачі.
Одначе ця версія здається не дуже вірогідною: надто малим був загін.
Прийнятнішою, на мій погляд, є версія, що гетьман Байбуза послав Скалозуба на розвідку в пониззя Дніпра, а як випаде нагода, — схопити татарського "язика". Адже гетьман саме готувався до походу проти кримчаків, і йому не завадило б знати, що діється в ординців. Чи не ладнають вони нападу на козаків? Та натрапив Скалозуб уночі на козаків Полоуса. Вони перебили значну частину його людей, а потому ще й знищили залогу, що охороняла переправу через Дніпро.
Для чого це зробив Полоус? Найшвидше для того, щоб довести Байбузі, хто є справжнім гетьманом, та покласти край двовладдю, об'єднавши під своїм командуванням і реєстровиків, і низове козацтво.
Поразка в бою з козаками Полоуса не зашкодила репутації Скалозуба. З ким не буває? І незабаром саме С. Скалозуб став гетьманом реєстру. Перше, до чого вдався новий гетьман, — припинив напади на нереєстрових козаків, тобто поклав край братовбивчим змаганням. І вже за це козаки могли бути вдячними йому. Тому неважко припустити, що Бай-бузу вони скинули за те, що той уже не здатен був до миру з Полоусом. Козаки віддали перевагу Скалозубові, сподіваючись, що він зуміє забути власні кривди і приборкати гординю за для загального добра. І не помилилися.
Скалозуб, та й не тільки він, знав, чим найуспішніше можна відвернути козаків від братовбивчих чвар: походом проти татар або турків. Та похід, що його організував Семен Скалозуб, був не із звичайних. Спорядивши велику козацьку флотилію та посадивши на неї понад тисячу чоловік, він скерував її до Азова — надзвичайно міцно укріпленої турецької фортеці.
Дуже багато небезпек підстерігало козаків у цьому поході, їм треба було не тільки прорватися крізь контрольоване турками й татарами гирло Дніпра, а й обігнути весь Кримський півострів, де на них могла напасти турецька ескадра, пройти через Керченську протоку, яка теж була під пильним наглядом турків і татар...
Про цей похід (1599 р.) ми дізнаємося з народної думи, в якій змальовано зустріч козацької флотилії Скалозуба з колишнім гетьманом Самійлом Кішкою. Це сталося поблизу острова Тендри, коли Кішці після майже 25 років полону пощастило зняти бунт на турецькому кораблі, визволитися самому та розкувати товаришів-галерників і захопити саму галеру (діялось уже поблизу Козлова, тобто Євпаторії). ,
"….А на Тендрові-острові Семен Скалозуб
З військом на заставі стояв
Та на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
— Козаки, панове молодці!
Що сяя галера: чи блудить,
Чи світом нудить!
Чи много люду козацького мас.
Чи за великою здобиччю ганяє?
То ви добре дбайте:
По дві штук гармат набивайте...".
Якийсь час два гетьмани провели разом — у розмовах та спогадах. І саме від Скалозуба Самійло Кішка, якому незабаром судилося знову очолити козацтво, почув усе, що хотів знати про становище на Запоріжжі, в Україні, в Речі Посполитій.
Похід Скалозуба закінчився трагічно. Спочатку ескадра зазнала втрат від лютого шторму. Потім у Керченській протоці турецькі кораблі напали на козацькі чайки, частину їх потопили вогнем із гармат, а частину загнали в бухту, де козакам довелося зазнати всієї гіркоти тяжкого безнадійного бою. Чимало їх потрапило в полон...
Дізнавшись про це, січове козацтво негайно обрало своїм гетьманом Самійла Кішку, а той об'єднав запорожців та реєстровиків і вирушив на пошуки загону Скалозуба. Врятувати свого попередника Кішці не вдалося. Але він жорстоко помстився туркам. Захопивши значні трофеї, він навіть привів до Дніпра кілька турецьких кораблів, на яких було чимало невільників.
А що ж сталося зі Скалозубом? За переказами, він загинув у бою в Керченській протоці. До Азова цьому гетьманові дійти не пощастило, але, як ми побачимо згодом, його ідея не вмерла. Козаки ще не раз виряджали чайки до азовських берегів. І завжди згадували при цьому славного лицаря, гетьмана Семена Скалозуба.
Самійло Кішка, гетьман запорізького козацтва.
"Самійло Кішка назавжди увійшов в історію України, як взірець незламності українського духу, як символ відданості воїна своєму лицарському Ордену".
Богдан Сушинський
Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. — 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.
Родом він був із козацького краю, з Канева. І, як вважають дослідники, на Січ прибув іще юнаком — одразу по смерті засновника цієї запорізької твердині князя Дмитра Вишневенького. Побувавши в багатьох походах, зажив серед козацтва слави хороброго вояка, а згодом — і надійного, тямущого командира.
Загалом козаки були степовиками. І хоч не цуралися морських походів, але бралися до них здебільшого з нагальної потреби. Скажімо, ставили собі мету якнайшвидше добутися Кафи чи Білгорода, визволити полонених із Синопа чи Козлова — кіннотою туди так просто не дійдеш, треба спершу перейти через цілі країни.
Що ж до гетьмана Самійла Кішки, то він за ладом своєї душі був моряком. Щойно взявши до рук булаву гетьмана, заходився будувати цілу флотилію чайок. Його попередник, князь Вишневецький, теж дбав про спорудження козацьких кораблів, але, здається, так жодного разу й не вийшов у море на чолі загону. Кішка ж мав намір не тільки перетворити козаків на морських піхотинців, а й закріпитися на узбережжі та забезпечити Україні надійний вихід до Чорного моря.
Перший такий похід припав на 1567 рік. До нього Туреччина панувала на Чорному й Азовському морях самовладно, не маючи тут жодних суперників. І ось один такий суперник з'явився. Козацькі чайки досягли кримського берега і висадили десант, який повернувся з бою з чималими трофеями. А коли навздогін чайкам вирушила турецька ескадра, запорожці не кинулися врозтіч, як на те важили турки, а стали до справжнього морського бою. І перемогли. Чимало ворожих кораблів потопили чи пошкодили, кілька захопили, визволивши веслярів-галерників.
Про серйозність цих морських баталій свідчить факт, що турецький султан надіслав скаргу польському королеві. Еге ж! Видно, добре допекли султанові козаки, що він, досі такий певний своєї волі на Чорному морі, тепер мусив братися до скарг! Король, побоюючись війни з Портою, відповів на це указом про те, що козаки повинні переселитися з Січі, оселитися на територію Черкаського та Канівського старосте. Тобто, по суті, зректися козацької волі. Але де той козак, який би погодився підкоритись такому указові короля?
На жаль, козаки не дбали про літопис своїх діянь, тож не маємо гідної віри інформації щодо того, скільки разів та куди водив свої флотилії козак-мореплавець Самійло Кішка. Але відомо, що 1570 року (за іншими даними — пізніше) він потрапив у полон до турків. Як це сталося? Існують дві версії, що їх засвідчили козацькі думи. Згідно з однією, козацьку ескадру, що йшла до Туреччини, спіткала лиха негода. Шторм лютував такий, що частину чайок викинуло на турецький берег. Тут на вцілілих козаків напав загін яничар, ну а там уже що кому судилося... Хто загинув, хто потрапив у полон.
За іншою версією ворожі кораблі нібито зайшли в Дніпро, непоміченими дісталися місця, де з невеличким загоном козаків відпочивав при чайках гетьман Кішка, і там турки захопили його в полон.
Оскільки, повторюю, обидві версії живуть у козацьких думах, але не мають відбиття в документах, з'ясувати, котра з них правдива, неможливо.
Та якщо припустити, що турки захопили гетьмана справді 1570 року, тоді слід визнати, що в полоні він пробув веслярем на галерах — 29 років. Бо точно відомо, що лише 1599 року йому пощастило видобутися з кайданів та розкувати товаришів, захопити корабель і напасти на передмістя Євпаторії, а потім дійти до Дніпра. Як це діялося, ми вже знаємо з історії, пов'язаної з гетьманом Семеном Скалозубом.
Після полону Кішка подався до рідного Канева і вирішив якийсь час перепочити там, милуючись природою. Одначе відпочити йому не дали. Цього разу не турки, а самі козаки. Дізнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, вони послали гінців до Кішки: "Іди гетьманувати!".
Це, треба визнати, було мудре рішення. На давню славу гетьмана Кішки вдало накладалися легенди про те, як, пробувши стільки років у полоні, він не скорився ворогам, не побусурманився, а зумів організувати бунт і самотужки визволитися з неволі. Серед веслярів-галерників, міцно й назавжди прикутих до палуби, таке ставалося нечасто.
І ось Кішка прибув на Січ. Найпершим завданням собі поставив: остаточно припинити ворожнечу між реєстровиками і запорожцями. Як цього можна було досягти? Тільки залучивши третю силу. Але не поляків, як це намагався зробити Тихін Байбуза. І вже, боронь Боже, не татар. Як досвідчений політик, Кішка використав трагічну загибель загону Скалозуба. Ідея помсти за це могла стати на службу справі козацького єднання. Він звернувся не лише до січовиків, а до всього козацтва, тобто й того, що було по староствах та частенько справляло службу в польському війську.