– Звідки на морі щуроголовці?
– Найімовірніше – це варта одеського порту. І Локі підтвердив, що бойового підрозділу там бути не може. Немає в уряду такої розкоші – розкидатися військами по всій пустелі!
– Локі? Ти віриш цьому хаптагерові?
– Вірю. Локі багато знає: побував і між верблюдокрадів, і в нетрях спецслужб. Так, колись він стріляв у моїх людей, але зараз Локі – цінний порадник і завдяки його підказкам козацтво отримало кілька важливих перемог.
– Не вір йому, батьку…
– Чому? Бо злишся на Локі через дівчину? Сину, ми ж ніби домовились, що ти подорослішав!
– Подорослішав! – твердо сказав Соловій. – Тому… не через дівчину, просто… я його бачу… Нещирий він!
– Твоє бачення не доказ! Маєш вагомі докази – кажи!
– Пласконосий ненавидить пустелю!
– Овва!
– Ненавидить! А як можна допомагати пустельникам і ненавидіти пустелю!?
З суперником Соловій зустрівся за кілька днів біля арсеналу, де разом з іншими козаками своєї сотні отримував набої – час було повертатися на позиції. Новенький комбез порадника Генерального осавула сяяв строкатими погончиками й шевронами, зібрані акуратними бганками шаровари були дбайливо заправлені в лискучі теплочеревики. В порівнянні з вбранням Локі комбез гетьманського сина не відрізнявся від латаних шароварів та засмальцьованих блуз багатьох інших козаків. Соловій уже знав, що бійці Межиріча не без кмітливості Волі відбили напад щуроголовців, знав, імовірно, й Локі.
Як добрі знайомі, майже приятелі, вони відійшли вбік, хоча Соловій не мав жодного бажання до розмови.
– О, а де ж твій "Конфуцій"? – здивувався Локі, розглядаючи вуха приятеля. – Гадав, позичиш – пересипатися двома-трьома словами з дівчиною!
– Простому козаку не належиться…
– Гетьманчук – і простий?
– Як бачиш. Не всім же в порадниках ходити! – Соловій окинув пістряве вбрання Локі іронічним поглядом.
– Не вірю, що не береш у батька сережку та не гомониш з Волею!
– Буває – зловживаю іноді…
– А я не зловживаю! – незворушність Соловія починала дратувати Локі. – Пораднику гаспидського "Конфуція" не довіряють, а однаково дівчина думає про мене, а не про тебе!
– Знаєш, зараз я думаю не про дівчину, а про перемогу!
– А я про все думаю! Думаю про перемогу – дістаю перемогу! Думаю про Волю – дістаю Волю! Поки дехто сохне та журиться, Локі вигонить із квартири хазяйку, бере жадану дівчину в свої руки й робить із нею, що хоче!
– Певно, не все в тебе так славно – он як дратуєшся!
– Нічого! Подратуюсь – заспокоюсь, а Воля однаково залишиться моєю, запам'ятай, гетьманський сину!
– Відступи – мені час іти…
Що дужче злостився Локі, то спокійнішим робився Соловій. Аж сам собі з того дивувався…
5
Крепс
Марно казати, що за подіями довкола Нової Січі пильнувала, затамувавши подих, уся Курява. Хутори, які на захист козацької столиці відрядили власні сотні та курені, чекали вістки від своїх, раділи звитягам земляків і голосили за полеглими. Хазяйновиті Батьки, що не квапились на підмогу пустельному війську (були й такі), тривожно очікували незабарної Сальви, ламаючи голови, як то воно буде цього сезону з товаром: чи зможуть вигідно випасти та прибутково збути табуни овець і хаптагаїв?
Не менше за хазяйновитих Батьків ламав свою коротко стрижену макітру й господар Українського Лас-Вегаса. Зовні Крепс, як і раніше, гордовито й самовпевнено походжав розцяцькованим наметом казино, підбадьорював нерішучих, заохочував азартних та милостиво погоджувався за безцінок прийняти в рахунок позички наявний або лише запланований на літо табунець верблюдів від тих, кого Фортуна цього разу неприязно обминула. Служники, як і раніше, догідливо вклонялися сонцесяйному Абу ібн Вегасу Крепсу Першому, а Лагідка, Ягідка, Знахідка й Загадка, як і раніше, навперейми кидались виконувати будь-яку, навіть украй непристойну забаганку повелителя. Мікрочіп розважав Гравця фантастичними планами розбудови на місці хутора міста майбутнього, але Крепс добре розумів, що на самопливі його авантюрне підприємство довго не протримається. В пустелі розгорялася війна, і хоч табуни власника казино більшали, але готівкові прибутки хлянули, до того ж зовсім невідомо було чиє врешті-решт опиниться згори і завбачливий Абу ібн Вегас Крепс Перший мусив підстелити соломки і там, і там.
Звісно, симпатії авантюриста очевидно й категорично схилялися на бік волелюбних пустельників, але остаточно посилати під три чорти Називного було б зарано. Далекий і загадковий шанувальник сутіні давно вимагав від розвідача розшукати й зійтися із Генеральним канцлером Нового козацького війська Енеєм. Крепс не квапився, посилаючись на втаємниченість місця козацької столиці, нині ж це місце зразу стало відоме всім, отож гравець вирішив, що саме час улаштувати собі в Куряві вигідне мисливство, мета якого – одним пострілом уполювати якомога більше зайців.
Крепсові дуже кортіло обставити подорож до Нової Січі з пишнотою, гідною сутого пустельного шейха: на верблюдах, із численним почтом, під розкішними паланкінами та віялами, з персональним шатром, добірними наїдками, напоями та щедрими подарунками в обозі. Але війна – не місце для розкошів, а зима – не кращий час для розманіжених подорожей Курявою, тож, зітхнувши, власник казино наказав вірному Флешці підготувати для поїздки кілька сявчі. Зрештою, валка з трьох повозів та одного ґончі – особистих, прикрашених чарівними наложницями, покоїв Абу ібн Вегаса Крепса Першого, теж виглядала цілком статечно, вісті з фронтів посвідчували наявність такого-сякого затишшя і Крепс наказав вирушати.
Попри всю верблюдячо-караванну полуду гравець продовжував боятися пустелі й готовий був заприсягнути, що Курява про це знає. Щойно валка залишила Діжу, безкінечний зимовий вітер нагнав низьких, подертих на клоччя хмар, із яких на чорну порохню посипалась дрібна мрячка. Скоро величезні, пристосовані до інших умов колеса сявчі почали намотувати на себе липке багно, від чого повози, а слідом за ними й громіздкий ґончі, втрачали хід і раз по раз зупинялися. Служники, вартівники й інша челядь, лаючись, мусили злазити в те ж таки багно та зішкрібати чорну глину з протекторів коліс хто чим міг. Крепс дратувався, Лагідка, Ягідка, Знахідка й Загадка тривожно визирали з вікон ґончі, певно боячись, чи не примусить повелитель зішкрібати багно з коліс і їх, та ще, борони Боже – своїми довгими пещеними нігтиками! Фірмани як могли обминали масткі намети пилюги, спрямовуючи повози глянсуватими щебенистими пролисинами, але таке виходило не завжди.
Крепс розраховував доїхати до Нової Січі за день, та через бісову мрячку довелося заночувати в Куряві. Сторожової козацької застави виморена й вимащена багнюкою валка Гравця дісталася лише наступного дня. Отаман довго не міг уторопати, хто такий Крепс і чого йому треба, козаки зачудовано роздивлялися строкату халамиду авантюриста, коли ж за вікнами ґончі вгледіли чотири немовби різьблені голівки наложниць із величезними накладними віями – то й зовсім утратили дар мови. Зрештою, аргумент, що загадковий шейх збирається викласти на справедливу боротьбу пустельників солідну пожертву, подіяв і Крепсів караван пропустили.
Після кількагодинного чекання посеред потворних куп цегли й бетонних уламків, де прибульці з острахом прислухалися до віддалених залпів і вибухів, Крепса, Флешку та чотирьох красунь (на присутності останніх особливо наполіг "шейх") запросили пройти вглиб руїн. Вузькими, схованими під масивною навкісною балкою сходами гості спустилися під землю і, пройшовши захаращеним сміттям та пластиковими коробками коридором опинилися в ощадливо освітленій кімнаті, головною прикрасою якої були все ті ж складені в штабелі пластикові коробки. Збоку за столиком сиділи двоє чоловіків у характерному козацькому вбранні: довголиций, середнього віку з гачкуватим носом та молодший за нього – смагловидий, із меткими чорними очима.
– Мої симпатії, чоловіче! – сказав гачконосий. – Я – Генеральний канцлер Еней, це, – кивнув на смагловидого, – мій побратим Батько Чуй. А ти ж хто будеш, із яких країв?
Спорудивши щиру посмішку, Крепс не квапився прибирати її з обличчя, аби господарі встигли розгледіти в роті прибульця й гідно оцінити коштовний витвір мандрівного зубороба – золотий зуб із майстерно вкрапленою в нього діамантовою картковою пікою.
– Мої симпатії, ваші високопревосходительства! – вклонився Гравець. – Дозвольте відрекомендуватися: Крепс! Я слуга її величності Гри та скромний власник невеличкого ігорного дому на півдні нашої неозорої Куряви – в гостинному господарстві Батька Чіпа – Діжі. Але я не вимовлю більше ні слова, поки не покладу до ніг шановних провідників нікчемний подарунок! – Крепс урочисто повів долонею, вишколені Лагідка, Ягідка, Знахідка й Загадка підступили до козаків і, виконавши манірний уклін, справді поставили на підлогу та акуратно повідчиняли чотири невеличкі різьблені скриньки. Пересміхнувшись, Еней і Чіп зазирнули – в кожній зі скриньок на вишневому атласі лежав покритий чорною емаллю, обрамлений золотом та оздоблений рубіновими росинками тризуб-орел – символ Нового козацького війська.
– Нагрудний знак! – умисно збайдужіло прокоментував Крепс. – Вмонтовано глоб, актив, далекомір, інфрачервону камеру, розпізнавач "свій-чужий", ну й ще купу всіляких китайських витребеньок… Ексклюзивне замовлення! Кодове слово додається.
– Добряче пристарався! – хмикнув Генеральний канцлер. – Та до справи. Гадаю, ти приїхав не лише задля оцих-от забавок!
Повертаючись із Нової Січі на Діжу, Крепс дозволив собі сповна насолоджуватися власним таланом, спритністю й прозірливістю, навіть повелів дівчаткам скласти з приводу останніх подій та якнайскоріше донести до сонцесяйних вух повелителя величальну оду. Ще б пак: вручивши козацькій старшині окрім приватних подарунків солідну паку юанів "на продовження священної боротьби", Гравець отримав навзамін запевнення в усілякій прихильності, сприянні та розумінні, вважай – охоронну грамоту, а це в умовах війни неабищо! До того ж і Генеральний канцлер Еней, і Батько Чуй, який виявився Генеральним осавулом, погодилися з необхідністю допомогти люб'язному меценатові в перетворенні його численних, а по Сальві фактично – незліченних табунів хаптагаїв на дзвінку монету, зрозуміло – з вигідним відрахуванням на все ту ж таки "священну боротьбу" з щуроголовцями.