Яблука з райського саду (збірка)

Дід Антін ще засвітла накреслив на­прямки біліших плям, де лід товстіший і поповзом кину­лися повз темні тонкі опуки на той бік, чіпляючись одне одного за клумаки.

Щастя, що на спини товсто понамерзало жорстви, отож біле маскування врятувало од пильних військових патрулів.

І, за розрахунками вийшли до протилежного села з дивовижною назвою Кримське, дякувати, що до облоги частенько там бували.

Й знову залягли купкою, щоб не заклякнути, а дід Антін рушив на розвідку. Під вечір приповз ледь живий:

– Нічого не наміняємо, гля.

– Чого, гля?

– Активістів до гада і опорних пунктів. Гля, треба ру­шати в голубінку. Може, його там, гада, менше.

Аж коли вступили в віддалену область, то швидко й таємно виміняли й крупи, й зерна, й картоплі.

Тяглися в зворотному напрямку орловською облас­тю і відчували, що геть несила. Доки не надибали здоро­венну бляшанку й мало не посварилися:

– Померзне, гля.

– Я вже померз, – відчув себе картоплиною дід Карлаван.

– Картопля, гля, зальодяніє, не донесем.

– Нічо, з мерзлої такий класний самогон женеться.

– Да уж, весной, када снєг сайдьоть та нас тутай найдут і нагонять та, – буркнув дід Панін.

Скинули додолу збіжжя й знову почали лаятись – чи мундьорку варить, чи чищену – тут головний резон був у юшці, яку можна висьорбать, все-таки яка не яка, а гаря­ча підпора.

– Я й опосля мундьорки юшку вижлукчу так, – пхик­нув дід Іван Панін.

Був згоден на будь що, аби лише сидіти й ловити до­лонями тепло від багаття, щастя, що бадилляччя навколо дозволяло не економити вогню.

А коли одтанули, то почули гармошку.

– Село, гля? – затривожився дід Антін.

– Гуляют та, – крекнув дід Панін, бо уявив, харчу на далеких гулянках.

Адже звідтам виразно линув ситий дух. Однак пе­ресів лівіше, щоб хоч трохи загородити багаття од лісо­смуги, з-за якої радісно нявкотіли рулади, які од того ли­ше посилилися.

Вже забулькотіла вода і забулькотіло в шлунках, ко­ли з сутінок виступило три постаті, деручи їх гучними частушками.

– Хто такіє? – гармошка вмовкла.

Би Панін почав говорити, все таки їхній одно­племінник, однак, став скромний, і притих.

– Та ми тут, подорожні, – продихнув дід Антін.

– Шта? – подивувався рудий красень, і багатозначно закинув за спину музичний інструмент.

Дід Каурлан все життя вагався: чи був він болгарин, а чи серб, і тому вирішив мовчати.

– Пабірушки, – сплюнув у мороз музикант. – Єщо нам село сожжьотє!

І весело вдарив чоботом бляшанку. Не встиг Антін отямитися од спалаху іскор і бризок, як влучно й болісно зазнав того ж чобота під спину, од чого несподівано лег­ко перелетів кучугуру.

Коли гармошка заглухла геть за пагорбами, селяни почали навпомацки сповзатись і задубілими пальцями збирати збіжжя до розкиданих клумаків.

Натрапили навіть кілька недоварених картоплин і похапцем спожили, сторожко дослухаючись околиць.

Мухи поштивно поховалися під стелею, сподіваю­чись таки пересидіти густий перегар.

"З абрикос гнали".

"Еге, абрикосівка", – погодилися зрештою в проти­лежному кутку.

– Я от нісктілько не жалію про тюрму, – несподівано підвів голову Іванов Толька-Косий, так, що всі зосереди­лися на ньому. Бо одсидів бо він вже за п'ятий голодо­мор, коли порядки трохи пом'якшилися.

– Тебе б, гля, ще на каторгу заперли, ти б ще щас­ливіший був, – пирснув дід Антін в чарку.

– Во-первих, – не одступався Толька, зизим оком обвівши любе товариство, – мене тюрма од армії спасла.

– Ну не мудак ти, Кося? – радів, що це не про нього, дід Каурлан. – Уві армії три года дають, а тобі в тюрмі чо­тири дали.

– А во-вторих, я в Москві побував, – щасливо й лагідно примружив своє криве око Толька.

– Да, повезло, – зітхнув Король, бо його за той же злочин закинули на Волгодонканал, і там окрім каналу, він не бачив нічого.

Зітхнув і малий Едько, бо був єдиний тут тверезий.

Отак завжди по шостій склянці починалося найцікавіше, бо про столишну Москву тут лише чули, та й то од Тольки.

– Я там кажний дом обдивився, – так починав він, щасливо блискаючи опукою кривого ока. – Живуть же люди...

Тому що зоною йому була висотка – московський університет, якого він ударно будував.

Починав він здалеку про мудака "попку", який дав постріл угору й куля пролетіла аж сім кілометрів і влучи­ла в паркову алею Кунцевого, де саме гуляв Сталін. І нев­далого вартового не стало.

– А як же було не стрілять? – погляд Тольки вирівнювався. – Коли наш п'ятдесят восьмьорка взяв і прив'язався до куска фанери-десятки й плигнув од університетового шпиля, легко пролетів над зоною і скрився в необ'ятной столиці.

"В бік Кунцевого?" – мало не вбовкнув дід Антін.

Всі мовчали, бо удавали, що про всяк випадок не чули.

– Досі шукають. Летів, як Можайський, – зблиснув Толька оком і знаннями, здобутими в Москві, бо весь той час він був тверезий і навіть читав газети.

Зустрівся очима з Королем, єдиним, хто йняв віри, адже проходив за одним з ним судом – двоє юних розум­ників вигадали, як їсти в голодомор посівний отруєний ячмінь. Тому його й не дуже охороняли, отож легко було підповзти, просвердлити дірочку й наточить зерна. На отруту коштів тоді не шкодували, однак хлопці примуд­рилися довго вимочувати зерно, потім тричі зливати окріп, а вже потім робити кашу.

Все б гаразд, але почали радісно ділитися з голодни­ми хуторянами, допоки хтось не здав.

"Чому? – пускав сльозу дід Антін. – Чому селян по­садили за їхній же овес?"

Загалом він був добрий чоловік і завжди ділився, чим міг з подорожніми жебраками, яких чимало сунуло на Донбас, сюди, під славетну шахту – вважалося після стахановських рекордів, що шахтарський край багатий.

Лише завжди дід допитувався:

– Звідкіля ви, люди добрі?

– З під Воронежу.

– З Рязанщини.

– З Вологодщини...

Навіть циган наділяв, хоча не дуже їх шанував. Останнім шматком ділився, бо добре знав по собі, які то мандри.

Але коли чув:

– Орловські ми...

Хапався за ціпок і вигонив з обійстя, бо люто вмить опинявся в тому засніженому гармошкою полі.

– Уб'ю, орловські! – верещав він, жбурляючись ціпком. – Падли ненаситні! Суки засрані!

Родичі хапали його й дивувалися, що оно скільки років проминуло, а він ніяк не втихомириться.

Застілля й мовчанка тривали.

Тому дід Антін хрумкнув огірком:

– Только, ти краще розкажи нам, гля, як ти по радіві кіна дивився.

Усі збадьорилися, бо знали, що далі буде.

– Наша бригада була ударна, – починав тихо Только, – і тому нам дозволили скинутися всім й купить поставити в бараці тілімізор.

– А що це таке? – удавав далі Антін.

Навіть дід Каурлан сонно закліпав.

Лише малий Едько сопів співчуттями, бо не любив, коли з Косого Тольки знущалися.

– Ну, це такий тіпа радіоприймач, – ліз у пастку той, – тілко спереду в його така товста водяна лінза... – замовкав.

– Ну? – дід Антін.

– Така вона, вобщим, шо бере й показує кіно.

– Кіно? В бараці? – ятрився дід, аж окуляри йому впали з носа.

– Еге. Або новості. Політінформації різні...

За мить хата здригалася реготом:

– Кіно по радіву!

– Тольці більш не наливать!

– Тілімізор!

– Це ти од його окосів?

– Во чьто з людямі універсітети творят! – корчився дід Панін.

За цим ніхто не добачив, як малий Едько шаснув в сіни, де, потерши долівку долонями, замурзав ними лице. Накинувши на плечі рядно, згори накрившись хусткою, під неї наштовхав гнотяної паклі.

Взявши ломаку, постукав нею до хати:

– Здрафствуйтє, люді добриє! Паклон вам да щастьє, разрєшіть зайтить.

– Хто така будеш? – хапнувся окулярів Антін.

– Да хажу дарогамі-путямі, – лагідно попискував Едько, і так вдало, що й інші не постерегли підробки, – сабіраю дєткам на пропітаніє.

– Он як, – набував поважності дід Антін. – А звідкіля ж ти родом будеш?

– Орловскіє ми, – не встигла "вона" вимовити, як дід Антон зірвався з лави, хопивши ціпка, однак та не­сподівано ще прудкіше дременула надвір, дід люто мет­нувся за нею.

Всі зачудовано дослухалися надвірних здогонив, "уб'ю суку!", які крутнулися навколо хати, за вікном раз ураз мерехкотів ціпок і матюки.

Несподівано ляснули двері, Едько влетів, спритно скинувши "орловські" лахи під лавку.

– Уб'ю сучару! – вскочив слідом дід Антін.

Страшний ціпок завис у повітрі, шукаючи свою жертву.

– Де сучара? – волав він.

– Яка? – загальний подив.

– Курва орловська! – гарикнув і втих, не узрівши її.

– Яка курва, діду? – невинно округлював і округлю­вав без того округлі юні очі свої Едько.

Дід здивовано одсапувався.

– Та я, гля, її тут тіко шо бачив...

Усі уважно озирнули одне одного.

– Бачив? Тут? – Косий Только вправно крутнув кри­вим оком і заховав його. – Хіба тілько по тілімізору!

Лабораторні упосліджування інтернаціонального сексу

Осанна Заушко

(сексотези)

Нехай сексоти не тішаться, бо йдеться не про них, а про тіньовий секс, котрий прагне вийти з корумпованих кіл і влитися в повноцінне суспільне буття. Хто стоїть на заваді?

В першу чергу, це феміністки всіх напрямків, котрі не бажають визнавати за жінок пасивних педерастів. А ці нещасні, між іншим, потерпають від мужланів (активних педерастів) не менше, аніж жіноцтво од натуралів. І якщо вже світовий фемінізм прагне правдивої боротьби зі всесвітнім чоловіцьким хамством, вульгарністю, дис­кримінацією, побутовим тероризмом, зрештою, жлоб­ством, – тут слід якнагальніше влити до своїх рядів сек­суально знедолені верстви, аналогічні за дискримінантним чинником.

Для зручності пропонується термін, котрий не так ріже вухо витонченого жіноцтва: "феміністи", тобто це істоти, які ще жінками не стали, однак щиро прагнуть то­го. Термін, який би вдало поєднав нарешті воєдино два таких, здавалося колись, несумісних першопочатків.

В епоху, коли до третьої статі (гомосеків) додалася ще й четверта, п'ята, шоста, сьома, восьма (трансвестити, травестити, кроссексуали, зоофіли, птахофіли, москвофіли та іхтіофіли) слід, нарешті зорієнтуватися в плані моралі та етики, які значно розширили свої межі в царині демо­кратичного буття. Бо не за горами вже фаунофілія й комахолюбство, а що ми можемо запропонувати їм, якщо ще й досі свідомо і злочинно зволікаємо з готовими, устале­ними вже прецидентами? Не кажучи вже про геронтофродитів, трансформерів, захермазохерів, роботофілів...

Чому, наприклад, суспільство ще й досі не узаконило прості шлюбні стосунки педерастів з лесбійками? А, між іншим, така комбінація ще й досі неспринятна не лише се­ред натуралів, але й серед прогресивних сексмаргіналів.