Весь цей час Едуард був у великій напрузі, але не наважувався підійти до старлея, боячись наразитися на його кулаки. Той бачив його, але лише зміряв злим поглядом і відвернувся.
Упродовж декількох днів Едуард очікував, що з ним чи з його закладом щось має трапитися, бо недаремно цей старлей приходив сюди. Він зателефонував начальникові міськвідділу міліції, але й той не зміг нічим зарадити. Вони й не підозрювали, що якби в старшого лейтенанта запитали, чому він сюди приходив, то той і сам би не зміг відповісти.
51
Коли згоріла сауна, а Едуард зник, він зрозумів, що тут не обійшлося без потойбічних сил. Мабуть дівчинка у рожевих трусиках, підполковник і Святенник діяли спільно.
Вже місяць минув відтоді, як він звільнився з органів, а відчуття чогось незавершеного важким тягарем лежало на його душі. Йому здавалося, що всі звинувачують його в тому, в чому він дійсно не був винен, але розуміють, що саме від нього залежало розв'язання цієї проблеми.
Він на цілісінькі дні зникав із хати, приходив пізно ввечері, а то й уночі, аби тільки не зіштовхуватися поглядами з дружиною і сином, нічого їм не відповідати на дурні запитання. Допомагав знайомим і незнайомим ремонтувати машини, бо розумівся на цьому. Давали їсти й випити, та ще й гроші в кишеню пхали, але таке життя було йому не до вподоби. Проте сам не розумів, чим би справді хотів зайнятись, аби забути про міліцію, а, головне, — про ту історію з дівчинкою в рожевих трусиках, про покійних підполковника й Святенника…
52
Мабуть, рано чи пізно це мало трапитись, хоча могло статись, що він би про це не знав.
Йому було байдуже, що про нього думає дружина. Та й як до жінки він до неї охолонув, хоча й прожили разом вже майже двадцять років. Коханка теж не вабила до себе і якось зникла з його горизонту.
Він і раніше здогадувався, що в його дружини хтось є, але, за великим рахунком, не збирався доводити, чи це відповідає дійсності. Вона часто йшла на кухню, коли лунав телефонний дзвінок її мобілки і про щось довго розмовляла приглушеним голосом. Це не могли бути її подруги, бо з ними вона говорила при ньому відкрито. І коли він якось на вулиці випадково побачив поруч з нею високого чолов'ягу, щось усередині ніби обірвалось. Ні, це не була банальна ревність, як могло видатися на перший погляд, однак він відчув себе зневаженим. Професійно простежив за солодкою парочкою, аби переконатись у своїй правоті, — і переконався. Поводилися вони, мов закохані школярі, — відверто й ні на що не зважаючи, декілька разів цілувалися. Втім, злитися можна було лише на себе самого. "Що хотів – те і маєш", — підбив він підсумки і заспокоївся – принаймні внутрішньо.
53
А через декілька днів, коли він прийшов додому напідпитку після застілля в гаражі колеги, якому відремонтував машину, побачив у гостях доньку Святенника, покійного директора школи. З'ясувалося, що вона зустрічається з його сином.
Мабуть, коли випадковості слідують одна за одною, то вже сприймаються як закономірність. Він побачив, як зблиснули її очі, жадібні до кохання. Але це була лише мить, і той спалах призначався тільки йому. Він зрозумів, що треба рятувати сина від цієї самиці, бо вона занапастить йому життя, але ще не знав, як це зробити.
Дружина, син і донька Святенника сиділи за столом у кухні, пили чай, їли печиво і цукерки. Він пішов у кімнату дивитися телевізор, тим більше, що й місця йому не було та й не хотілося зараз бути з ними. За ним вискочила дружина: мовляв, як ти себе поводиш? Він блимнув на неї очима, і вона чомусь подумала, що він усе знає про її коханця. Ніколи не сперечалася з чоловіком, бо знала, що це марудна справа. Натягнула на себе вдавану посмішку і пояснила доньці Святенника, що чоловік трохи випив.
54
Ще здалеку він помітив її. Мама дівчинки в рожевих трусиках стояла в черзі за хлібом. Він вийшов із магазину, і йому здалося, що вона вдала, ніби не помітила його.
За інших обставин вона би підбігла до нього чи просто гукнула. А так усе ясно. Ті, хто був причетний до смерті її доньки, покарані вищою силою. Але душевний спокій не прийшов до неї, хоча вона дуже на це сподівалася. Їй ні в чому було звинувачувати цього старшого лейтенанта. Вона зрозуміла, що він зробив усе, що міг, і навіть більше, але стрибнути вище своєї голови і він не здатен.
Їй важко було усвідомлювати, що ті, хто винен у смерті її доньки, ніби й покарані, але про це не знають і навіть не здогадуються люди. Покарання не було публічним, і Божий суд не задовольнив містечкові пристрасті.
Вона взяла хліб, здачу і вийшла на вулицю. Шукала поглядом старшого лейтенанта, але того, звісно, не було. А якби й був, що би вона зробила? Підійшла до нього і про щось запитала? А про що? Все вже було в минулому – такому далекому, що його не варто було рухати.
55
Після свят дружина зазбиралася знову до Італії. Вона й раніше говорила про це натяками, але тепер усе було серйозно. Причина була ніби зрозуміла, бо син збирався одружуватися, але він прекрасно розумів, що, мабуть, не заладнались її справи з коханцем.
Проте її від'їзд його влаштовував. Він і так жив в одній квартирі ніби з чужою жінкою. Та й треба було поставити крапку в стосунках сина з донькою Святенника, поки все не зайшло занадто далеко.
А дівиця вже поводила себе так, ніби вийшла заміж за його сина. Вона довго засиджувалась з ним у кімнаті й декілька разів ночувала в них. Дружина не бачила в цьому нічого поганого, кажучи, що її чоловік відстав від життя, бо нині молодь має інші інтереси і мету в житті. Він би, може, і погодився з нею, якби на місці доньки Святенника була інша дівчина. Але йому здавалося, що він добре зрозумів сутність цієї самки, яку не можна було й на гарматний постріл підпускати до його сина.
56
Тієї ночі вона йому наснилася. Він не бачив її обличчя, але знав, що це вона. Дівчинка в рожевих трусиках казала, що їй добре, і що ті, хто спричинився до її смерті, зробили їй велику послугу. Вірніше, вона не казала, що ті, хто спричинився до її смерті, зробили їй велику послугу, але саме так він витлумачив її слова, коли прокинувся. Він знаходився під враженням самого сну, а коли хотів пригадати деталі і, власне, конкретні слова дівчинки в рожевих трусиках, не зміг цього зробити.
А ще він не пам'ятав, чи говорила вона про це, але загальне враження залишилося, ніби з нього знімали всі обов'язки з розслідування справи щодо її вбивства. Він не міг зрозуміти, чи має йому бути від цього легше, чи, навпаки, тягар нерозв'язаної проблеми тепер навічно ляже на його плечі.
Здається, вперше в житті він усвідомив, що немає жодної людини на світі, якій він міг би розповісти про цей сон, про свій біль. А самому собі він не міг пояснити, чому так близько до серця взяв смерть цієї дівчинки в рожевих трусиках, адже бачив у житті багато смертей, та й доводилося розплутувати чимало цинічних справ.
57
Донька Святенника доволі швидко відстала від його сина. Здавалося, він не докладав до цього жодних зусиль, а просто хотів, щоби було саме так.
Після від'їзду дружини та хотіла ночувати в них, але він не дозволив. Брутально сказав синові, щоби той провів свою панночку додому й повертався. Син хотів було щось заперечити, але наштовхнувся на його жорсткий погляд.
Вона спробувала було зобразити в очах кохання, але він давно вже не вівся на таку дешеву гру. Якби треба було, він би дав їй по морді, аби вона зненавиділа його і відстала від сина. Але це було зайвим, бо вона й так ненавиділа його. Ненавиділа за нерозуміння, бо їй здалося, що вона його кохає, а він вдає, ніби цього не помічає. Син був лише зачіпкою, і коли вона дізналася, що це його син, зробила все можливе й неможливе, аби ходити з ним, хоча інші хлопці ладні були зірку з неба прихилити до її ніг, лиш би вибір упав на них. Тепер ця гра втрачала будь-який сенс, і донька Святенника брутально порвала із закоханим юнаком, демонстративно гуляючи перед ним з претендентами на її тіло. І все ж почуття до мента давало про себе знати, і вона вночі до нестями плакала в подушку.
58
Знайти роботу в містечку було практично неможливо. Стояли всі підприємства, процвітали лише бари, аптеки і банки. Люди не мали чим платити за ремонт машин, а горілка й така-сяка закуска йому набридли. Так можна було й спитись, а він не хотів цього. Почав частенько відмовляти, казав, що має іншу роботу й інші замовлення, хоча насправді нічого цього не було. Міліцейської пенсії ніби вистачало, але як раніше жив від зарплати до зарплати, то й тепер чекав заповітної дати в календарі, аби отримати гроші.
Дружина часто телефонувала. В нього було таке відчуття, ніби вона хоче покаятися за любовний зв'язок з тим чолов'ягою, але ніяк на це не наважується. Якщо це й справді було так, то він у душі сміявся над цим, бо жодних ревнощів не мав. Кохання до дружини (а воно ж було!) минуло, і він зараз не міг вирахувати, коли і чому сталася ця зміна.
Син вечорами сидів удома, але не вважав батька винним у тому, що розлучив його з донькою Святенника, — і це радувало. Їхні стосунки почали набирати рис чоловічої дружби, і він боявся, аби це не закінчилося.
59
Роботу йому підкинули звідти, звідки він і не очікував. Якось йому зателефонував заступник міського голови і сказав, що має до нього конфіденційну справу. Це його заінтригувало, і вони зустрілись у міському парку культури і відпочинку. Людей навколо було мало, і все скидалося на таємну зустріч шпигунів.
Після довгої передмови про його непересічні здібності нишпорки клієнт нарешті виклав суть справи. З'ясувалося, що він підозрює, ніби його дружина має коханця. "Я би хотів, щоби ви мені дали документальні докази цього", — сказав заступник міського голови.
Спочатку він подумав, що над ним насміхаються, і хотів подалі послати цього можновладця. Але коли в його кишені опинилась туга пачка доларів, він раптом передумав. А чому б і ні? Заступник міського голови пообіцяв, що заплатить стільки ж, коли матиме ці документальні докази. "Або ви доведете, що моя дружина чесна", — якось мляво додав він.
Він передав йому фотографію дружини, сказав, де і коли вона найбільше буває, розповів причини своїх сумнівів у подружній зраді.
60
Того ж дня він зустрів чолов'ягу, який кохався з його дружиною.