Олег тоді вибіг із Рязані, а Мстислав учинив мир із рязанцями, і забрав людей своїх, що їх ув'язнив був Олег, і послав [посла] до Олега, говорячи: "Не тікай же ти нікуди, а пошли до братів своїх із благанням, щоб не позбавили вони тебе Руської землі. А я пошлю до отця просити за тебе". І Олег обіцявся так зробити.
Мстислав же вернувся назад до Суздаля і звідти прийшов до Новгорода, в город свій, за молитвами преподобного єпископа Микити. А було це наприкінці року 6604, індикта четвертого, на половину [п'ятого! 17.
У РІК 6605[1097]1. Прибули Святопрлк [Ізяславич], і Володимир [Всеволодович], і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися [в городі] Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи:
"Пощо ми губимо Руськую землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце і обережімо Руськую землю. Кожен хай 2 держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів [уділ]; Давид, і Олег, і 2 Ярослав — Святославів [уділ]; [іншим хай будуть] городи, які їм роздав Всеволод: Давидові — . Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові". І на цім вони цілували хреста: "А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест". І сказали вони всі: "Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руськая". І, поцілувавшись, пішли вони до себе.
І прийшов Святополк до Києва з Давидом [Ігоровичем], і раді були люди всі. Тільки диявола взяла досада через любов оцю. І вліз сатана в серце декотрим мужам, [Василеві, Лазарю і Туряку], і стали вони говорити Давидові Ігоровичу, кажучи так: "Володимир уже поєднався з Васильком проти Святополка і проти тебе". Давид же, пойнявши віри брехливим словам, став говорити [Святополкові] на Василька, мовлячи так: "Хто вже убив брата твойого Ярополка? А нині він замишляє на тебе і на мене, і поєднався уже з Володимиі ром. Тож подумай ти про свою голову!" І Святополк [ стривожився, кажучи: "А чи се правда буде, чи брехня?" Не відав він [сього], і сказав Святополк Давидові: "Якщо ж ти правду мовиш — нехай бог тобі буде свідком. А якщо ти із зависті мовиш — нехай бог буде за ним". Бо Святополк жалкував за братом своїм [Ярополком], і про себе став він помишляти: "А коли се правда буде?" І пойняв він віри Давидові, і обманув Давид Святополка, і стали вони удвох радитися про Василька. А Василько цього не відав і Володимир. І став Давид говорити: "Якщо ми оба не візьмемо Василька, — то ні тобі княжіння в Києві, ні мені у Володимирі". І послухав його Святополк.
І прибув Василько [до Дніпра] в четвертий [день] листопада, і перевізся на Видобич, і 2 пішов поклонитися до святого Михайла в монастир, і вечеряв тут. А обоз свій він поставив на [річці] Рудиці, і коли настав вечір, він вернувся у свій обоз.
Коли ж настав ранок, прислав [до нього] Святополк [посла], кажучи: "Не йди із іменин моїх". Але Василько відперся, кажучи:
"Не можу я ждати, а то ще буде війна вдома". І прислав до нього [посла] Давид: "Не йди, брате, і не ослухайся брата старшого. Підімо оба". Проте не схотів Василько вчинити так, ні послухатися їх обох.
І сказав Давид Святополкові: "Бачиш же? Він не шанує тебе, ходячи під рукою твоєю. А якщо він одійде у свою волость? Сам побачиш, чи ще він не займе ото городів твоїх — Турова, і Пінська, і інших городів твоїх? Тоді ти згадаєш мене. Так от, прикликавши його нині, ти схопи його і дай його мені".
І послухав його Святополк, і послав [посла] по Василька, говорячи: "Якщо ж ти не хочеш ждати до іменин моїх, то прийди нині та привітаєш мене і посидимо ми всі з Давидом". І Василько обіцявся прийти, не знаючи лукавства, що його кував на нього Давид.
Василько, отож, сівши на коня, поїхав. І встрів його отрок його, і розповів йому, говорячи: "Не ходи, княже. Вони хотять тебе схопити". Та не послухав він його, думаючи: "Як мене хотять схопити?
Щойно вони цілували хреста, кажучи: "Якщо хто проти кого буде, то хрест проти того хай [буде] і ми всі". І, подумавши так, він перехрестився, мовлячи: "Воля господня хай буде".
І приїхав він з невеликою дружиною на княжий двір. І вийшов назустріч йому Святополк, і пішли вони в гридницю 3, і прийшовДавид, і сіли вони, | і почав Святополк говорити: "Останься на святки" 4. І сказав Василько: "Не можу я, брате, остатись. Уже повелів я обозові піти вперед". Давид же сидів, як німий. І сказав Святополк:
"Снідай, брате". І згодився Василько поснідати. І сказав Святополк: "Ви посидьте удвох тут, а я піду розпоряджусь". І він вийшов звідти, а Давид із Васильком сиділи удвох, і почав Василько говорити до Давида, а Давид не міг ні говорити, ані слухати, бо він злякався був, облуду маючи в серці. І, посидівши трохи, Давид сказав: "Де е. брат?" А вони, [слуги], сказали йому: "Стоїть на сінях". І, вставши, Давид сказав: "А піду я до нього, а ти тут, брате, посиди". І, вставши, Давид вийшов звідти. А як вийшов Давид, то заперли Василька в п'ятий [день] листопада і, окувавши у дві окови, приставили до нього сторожів на ніч.
А назавтра Святополк скликав бояр і киян і розповів їм, що йому розказав був Давид, мовляв: "Брата тобі він убив і на тебе врадився з Володимиром. Він хоче тебе убити і город твій зайняти". І сказали бояри і люди: "Тобі, княже, голови своєї треба берегти. І якщо сказав правду Давид, хай дістане Василько кару. Якщо ж неправду говорив Давид, хай дістане він одплату від бога і одповідає перед богом".
І довідалися [про це] ігумени, і стали вони благати за Василька перед Святополком, і сказав їм Святополк: "Оно Давид!" А Давид, це вивідавши, став під'юджувати [Святополка] на осліплення [Василька]: "Якщо ж ти сього не зробиш і його пустиш, то ні тобі [не] княжити, ні мені", — бо Святополк хотів пустити його, а Давид не хотів, остерігаючись його.
І на ту ніч повезли 5 його до Звенигорода 5, — а це є город невеликий коло Києва, так верстов із десять оддалеки, — і, привізши його на возі, окованого, зсадили його з воза, і ввели у невелику хижу 6. І коли він [тут] сидів, узрів Василько торчина, що гострив ножа, і зрозумів, що хотять його осліпити, і заволав він до бога плачем великим і стогоном великим.
І тут увійшли, послані Святополком і Давидом, Сновид Ізечевич, 1 конюх Святополків, і Дмитро, конюх Давидів, ії стали розстеляти ковер. І, розіславши, вони схопили Василька обидва, намагаючись повалити його. Та він боровся з ними кріпко, і не могли вони його удвох повалити. А тут увійшли другі, і повалили вони його, і зв'язали його, і, знявши дошку з печі, поклали на груди йому. І сіли по обидва боки Сновид Ізечевич і Дмитро, і не могли його удвох вдержати. Тоді підійшло інших двоє, і зняли вони другу дошку з печі, і сіли оба, і придавили його так сильно, що груди затріщали. І приступив торчин, на ім'я Берендій, овчар Святополків, держачи ножа. Він намагався ввертіти ножа в око, та не попав у око, а перерізав йому лице, — і було знати [пізніш] рану ту на лиці його. Потім же він увертів йому ножа в око 8 і вийняв зіницю, тоді в друге око ввертів ножа і вийняв другу зіницю. І по тім часі він був, як мертвий.
І, взявши його на коврі, положили вони його на воза, як мертвого, і повезли його до Володимира. І коли прибули вони [до города Здвиженя], перейшовши міст воздвиженський, [то] стали з ним на торговищі, і, стягнувши з нього сорочку криваву, дали [її] попаді випрати. Попадя ж, виправши, натягла [її] на нього, коли вони обідали, і плакати стала попадя. А він був, як мертвий.
І2 збудив його плач, і спитав він: "Де се я єсмь?" Вони ж сказали йому: "У городі Здвижені". І попросив він води, і вони дали йому. І випив він води, і вернулась до нього 2 душа, і опам'ятався він, і пощупав сорочку, і сказав: "Чому єсте зняли ви [її] з мене? Хай би я в сій сорочці і смерть прийняв, і став перед богом у кривавій сорочці".
А коли вони пообідали, вони швидко рушили з ним на возі, а по грудкуватій путі, бо був тоді місяць грудень, себто листопад, і прибули з ним [до города] Володимира на шостий день. Прийшов також і Давид услід за ним, наче звіра зловив. І посадили його у дворі Вакієвім, і стерегти приставили тридцять мужів і двох отроків княжих. Улана і Колчю.
Володимир же [Всеволодович], почувши, що схоплено Василь" ка і осліплено, вжахнувся, і заплакав вельми, і сказав: "Сього ж не було в Руській землі ні при дідах наших, ні при отцях наших, такого зла". І тоді він одразу послав [послів] до Давида і до Олега Святославичів, говорячи: "Підіть обидва до Городця" та поправимо се зло, яке скоїлося в Руській землі і в нас, брати, бо кинув він у нас ножа. Бо якщо сьогодні ми не поправимо — більше зло встане між нас. І почне брат брата заколювати, і погибне земля Руськая, а вороги наші, половці, прийшовши, візьмуть землю Руськую".
Це почувши, Давид і Олег вельми опечалились і стали тужити, кажучи: "Сього не було в роду нашому". І тоді одразу, зібравши воїв, прийшли вони обидва до Володимира, [а] Володимир перебував, стоячи з військом, у бору [коло Городця Пісочного].
Володимир, отож, і Давид, і Олег послали мужів своїх до Святополка, говорячи: "Що се ти вчинив єси в Руській землі? Кинув ти єси ножа в нас! Чому ти осліпив єси брата свойого? Якщо б ото вина яка була на ньому — викрив би єси його перед нами і, доказавши його [вину], вчинив би йому [се]. А нині яке обвинувачення проти нього, коли ти йому се заподіяв єси?" І сказав Святополк: "Розповів мені Давид Ігоревич: "Василько брата тобі убив, Ярополка, і тебе він хоче вбити, і зайняти волость твою. Туров, і Пінськ, і Берестій, і Погорину. І поклявся він з Володимиром, що Володимирові сісти в Києві, а Василькові у Володимирі". А мені доводиться голови своєї берегти. І не я його осліпив, а Давид. Він і повів його до себе". І сказали мужі Володимирові, і Давидові, і Олегові: "Виправдання за се ви оба не маєте, що Давид осліпив його. Не в Давидовім городі він схоплений і осліплений, а в твоєму городі схоплений і осліплений". І, сказавши це, розійшлися вони нарізко.
Назавтра ж Володимир, і Давид, і Олег збиралися [іти] через Дніпро на Святополка, а Святополк хотів утекти з Києва.