– Шкода тільки що в нас із нею так і не буде дітей!
– Ні – ти маєш повернутися до публічних виступів! Наша боротьба зі всесвітньою брехнею не закінчилась! Навпаки, зараз – коли пліч-о-пліч з тобою готові стати сотні тисяч правдовидців, боротьба лише розгортається!
– А вона не може розгортатися без мене?
– Ні! – твердо сказав я.
Мгамба зітхнув.
На з'їзді в Нью Йорку всі спілки й групи правдовидців країни вкупі з численними, але розрізненими правдофілами об'єдналися в єдину асоціацію "Діти правди" й тут таки заходилися розробляти програму масштабних дій. Через строкатість учасників з'їзду та розмитість їх інтересів швидко розробити й затвердити програму асоціації не виходило, зате всі зійшлись на думці, що першим пунктом іще не розробленого плану має стати запальна промова почесного лідера новоствореної структури, "батька" всіх правдовидців планети, відомого, але несправедливо призабутого й поза всякими сумнівами Достойного Мгамби. Саме його слова мають збурити потужну хвилю боротьби за правдиве майбутнє, саме енергійний заклик цього чистого й нелукавого дитяти природи має влити до лав асоціації мільйони неофітів, саме його особа має стати взірцем нової людини нового часу, нової цивілізації – цивілізації без брехні! Пам'ятаючи дану колезі з Сан Франциско Гард Ньюз обіцянку, телеаудиторію для переломної промови Мгамби брався забезпечити я.
Після деяких дискусій було вирішено, що Мгамба постане перед глядачем у вишуканому європейському костюмі, тим більше, що розшукати справжній самбурійський стрій у Сан-Франциско видавалося проблематичним, а залишки одежі й прикрас часів роботи на Мекінтайра мали жалюгідний вигляд. Почесний батько всіх дітей правди ретельно виголився, його підстригли, причепурили й напахучили.
– Я старійшина Мгамба з самбуру! – розпочав схвильований правдовидець, не зводячи погляду з об'єктива камери. – Небесні сили надали мені здатності відрізняти брехню від істини й послали до людей, щоб у ваших оселях, і серед ваших рідних було менше брехні, а відповідно — більше довіри, порозуміння й правди! Нажаль за останні кілька тисяч років світ так глибоко занурився в багнище олжі, що лише моїх зусиль виявилося замало й зараз побіля першого з правдовидців стає все більше й більше наділених дивовижною здатністю однодумців, на ваших очах щільнішають лави просвітлених поборювачів брехні, міцнішають об'єднані м'язи нещодавно створеної асоціації "Діти правди", зростає нетерпимість до осоружного обману! Нам опираються, нас намагаються ігнорувати, витіснити, оббрехати, але якщо брехня й здатна заступити собою правду, то лише в окремих випадках, непевно, ненадовго й марно.
"І пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить!" – сказав Ісус до юдеїв, і саме таким є наше гасло, і саме під це гасло закликаю я ставати всіх чесних людей планети, всіх нетерпимих до брехні й спроможних до захисту правди. Годі відступати! Годі захищатися! Годі виправдовуватись! Я, почесний лідер асоціації "Діти правди" закликаю вас ставати до наших лав, гуртуватися для мирного, але безкомпромісного опору брехні, єднатися для рішучого виступу за правду й ми переможемо!
Ми вже маємо перші успіхи, ми вже завдаємо гієні обману відчутних ураз! Буквально перед початком мого виступу надійшла радісна новина з Фінляндії: віднині на засіданнях парламенту цієї країни буде присутній незалежний правдознай з червоною карткою в руці. Здогадуєтесь, навіщо йому ця картка? Правильно здогадуєтесь, друзі, а ми ж іще не розгорнули повнокровної діяльності – уявляєте, які в нас перспективи! На цьому я закінчую свій емоційний виступ, бо маю долучатися до справи. Долучайтеся й ви! Вливайтеся в ряди "Дітей правди" – ставайте цими дітьми, виходьте на бій за істину, не забуваймо гасла: переможемо й вона нас вільними зробить! До праці, друзі, і до скорого тріумфального побачення!
Емоційний виступ Мгамби показали не лише місцеві, а й деякі з федеральних каналів, за кілька днів його переглянули мільйони глядачів по всьому світу. На адресу центрального офісу асоціації надходили сотні тисяч листів підтримки і схвалення, парламенти ще кількох європейських країн прийняли рішення про обов'язкову присутність на їхніх засіданнях правдовидця. В передчутті скорих тектонічних змін мені приємно лоскотало в шлунку. І скорі тектонічні зміни таки настали. Але вони виявились катастрофічними…
Лука. Бджоли на літньому різнотрав'ї
Липа відцвітала. Кочові пасічники готувалися до від'їзду одразу після викачування – на їхніх непогамовних трудівниць чекали поля пізньої гречки та неозорі плантації соняшнику. Лука нікуди від'їжджати не збирався, тому для нього шалена пора багатого медозбору закінчувалась, після липи бджоли вже не вимагали щоденної уваги й дозволяли зайнятися іншими справами. Місцеві фермери висівали довкола села переважно зернові, а ненажерливі агрохолдинги – сою та кукурудзу, тому для "божої мухи" наставала непоспішлива пора літнього різнотрав'я. Тут комахи вже працювали на себе – пізній мед самітній пасічник залишав бджолам на зиму.
До нього продовжували йти шукачі правди, причому ареал клієнтів поташського правдоріза поступово, але невпинно розширювався. Лука дратувався, пояснював незговірливим ходакам, що відрізняти брехню від правди заборонено, що його попереджали, що за це можуть навіть посадити, але чи міг він відмовити прохачам, котрі забилися до Поташа десь аж з-під Переяслава, або з Черкас? Хутенько вислуховував, мовчки кивав головою, коли клієнт казав правду й заперечливо мотав, коли той брехав, і тут таки спроваджував некликаних гостей з двору:
– Ну йдіть, ідіть і не розпатякуйте там ніде!
Якось до Луки завітав дільничний. Коли пасічник угледів, як від кинутої внизу автівки до хатини прошкує вузькоплечий молодик у формі поліцейського, в надрах правдознаєвого шлунку вродилася льодяна грудка: невже випливло щось з житомирської "екскурсії"? Але ні, – тут таки заспокоїв себе господар хатини. – Якби це було "те", то на згірок до нього прямцював би зараз не захеканий молодичок, а команда добре озброєних спецпризначенців. І справді, причина візиту правоохоронця була очевидною:
– Сигнал на вас надійшов, Луко Івановичу! – доповів дільничний, представившись і витерши піт під кашкетом. – Буцімто незаконну правдознавчу діяльність практикуєте!
Савка! – здогадався Лука. – Невдоволений прем'єрний клієнт нафіскалив! Звісно ж він запевнив молодого поліціянта, що жодних правопорушень не чинить, що автор сигналу скоріше за все – злісний наклепник, що Лука міг би й дізнатися ім'я поганця, задавши дільничному одне-два питання, як-не-як, а таки правдознай, але робити цього не буде, бо заборонено, і взагалі: давайте-но я вам, лейтенанте, баночку свіженького меду наллю! Словом, дільничний залишив обійстя Луки цілком задоволеним, порадивши наостанок усе таки міркуватися з односельцями, щоб неприємних сигналів з Поташа до дільничного в Мар'янівку більше не надходило. Лука запевнив, що докладе задля цього всіх зусиль.
Йому потрібен був консультант і після деяких розмірковувань Лука зупинився на Христі – доньці самотньої поташнянки Ліди, з якою старий Левкович приходив якось до нього як до правдозная. Взагалі-то, після кількох років у столиці, яку тій так і не пощастило підкорити, гарненька дівчина довго наполягала, щоб її звали Крістіною, але поклик предків урешті переміг і красуня змирилася з Христею.
Увечері, коли потенційна "консультантка" мала б уже приїхати скутером з Мар'янівки, де працювала на пошті, Лука вкинув у торбу кроля й пішов до Ліди. Христя справді була вже вдома – вдвох з матір'ю вони чаювали на вузенькій терасі перед хатою. Віддавши гостинець хазяйці правдоріз підсів до доньки:
– Я, Христе, до тебе – за підказкою!
– Ой! – мимовільно відсахнулася дівчина. – Ви, дядьку Луко, такий страшний!
– От і я про це! У вас же ж, себто в жінок, є всіляка там хімія-косметика, щоб лице вибілювати. Може б ти мені щось порадила, бо Трукіллер поки замовлять – поки привезуть, а я людей лякаю…
– Дядьку Луко! — завзято потерла долоні Христя. – Ви звернулися за адресою! – дівчина тут таки вихопила десь із-під столу смартфон і занурилася в вивчення проблеми.
За час, поки Лука забивав і білував Ліді принесеного кроля, її донька відчула, що готова до розгорнутої консультації:
– Для відбілювання шкіри, дядьку Луко, існує багато інструментів, від найсучасніших, типу лазера, до народних, типу молочаю з вазеліном, від безкоштовних до мільйонних, яким скористався свого часу бідолашний Майкл Джексон, але всі вони мають один суттєвий недолік – тривалість процесу. Я, звісно могла б порадити вам намащувати обличчя Ахроміном, або робити маски з нашатирного спирту, але по перше – ви швидше отримаєте Трукіллер і пройдете знебарвлення, аніж відчуєте результат від масок, а по друге – боюся, з насиченістю вашої, перепрошую, синяви, навіть метод короля поп-музики не впорається!
– Невже немає ніякої ради, доню? – встряла в розмову Ліда, певно непокоячись, чи не забере Лука назад свого кроля.
– Рада завжди є, мамо! – підняла наманікюрений пальчик Христя. – Там де не працюють складні механізми, треба вдаватися до простих! У нашому випадку, дядьку Луко, я пропоную грим! Можна зупинитися на бюджетному варіанті аквагриму для вечірок і Хеловіну, можна виготовити грим самому, але оскільки ми з вами не фахівці, а ви, підозрюю, не прагнете перетворитися в клоуна, то я б рекомендувала замовити через Інтернет професійний грим – буде дорожче, зате надійно, природно й довговічно! Принаймні так написано в інструкції.
– Замовляй! – махнув рукою Лука.
Ліда полегшено зітхнула.
Замовлення привезли за чотири дні. Власне, Христя з Мар'янівки й привезла, і не якийсь там тюбик, а цілу косметичку з гримом, кремовою основою, щіточками, тампончиками, серветочками – цілий арсенал професійного гримера столичного театру, принаймні так здалося подивованому пасічнику. Окрім гриму, як окреме замовлення, метка поштарка доставила "дядьку Луці" три пари латексних рукавичок тілесного кольору. Роз'яснивши призначення кожного інструмента й кожного тюбика та окресливши основні етапи таїнства, Христя сказала, щоб у разі цілковитого провалу звертався за допомогою.
– Дядько Луко! – м-м-м… — несподівано знітилась дівчина, вже всідаючись на свого скутера.