Слід "Баракуди"

Леонід Тендюк

Сторінка 31 з 39

А сьогодні Його Величність скликав хібокців позачергово.

На порядку денному стояло два питання:

1. Просушка копри (почалися дощі, й копра без навісів підгнивала).

2. Обговорення розміру суми за продаж Австралії атола Хібоко (Австралійський Союз, давно претендуючи на коралові острови, пропонував за них Ефо-Аліандро три мільйони дев'ятсот тисяч доларів, король же наполягав на сорока мільйонах).

Крім цих двох питань, були ще, як водиться завжди, поточні справи.

Про копру, що гнила під дощем, говорили багато й довго. В дебатах виступало дев'ять міністрів (один утримався). Друге питання — ціна за атол — розв'язали швидко. Король знову повторив названу раніше суму — сорок мільйонів доларів, які мали піти в його кишеню, — і всі одностайно підтримали.

Поточні справи стосувалися дрібниць у масштабах королівства: добробуту бідних остров'ян, зловживання деякими міністрами своїм становищем. Нарешті, затверджувались нові призначення сановників та переміщення їх по службі.

За недбалість й безгосподарність — здохло, застудившись під час зливи, в гувунганах кілька улюблених королем півнів, — з поста полетів Курячий Міністр, похмурий, мовчазний тубілець Ува. Міністру Моралі (він таки, всупереч протестам трьох дружин, привів у свою хижку четверту) вліпили догану.

Багато нарікань було на Міністра Двору. Насамперед за те, що проявив не сумісну з його званням і становищем безпринципність: коли в родині короля виникла сварка і одна з дружин до крові пошкрябала обличчя Його Величності, міністр не вжив ніяких заходів. І тому, щоб приборкати і вгомонити розлючену "фурію", Ефо-Аліандро змушений був — ганьба! — скористатися допомогою свого молодого конюха, якому симпатизувала знахабніла королева. Ніхто, крім нього, заспокоїти її не міг.

Далі. В обов'язки Міністра Двору входило також доглядати за нешлюбними дітьми короля, ретельно вести облік, скільки королівських родичів на атолі. Згідно з негласним циркуляром Міністра Моралі й наказом самого Ефо-Аліандра в той список повинно входити не більш як п'ятдесят осіб. Та перевірка показала, що їх набралося понад сто, Почались додаткові витрати з королівської казни (за останній рік хібокські гроші "ефорінки" — сто "ефорінок" дорівнювали трьом австралійським доларам — упали в ціні, й остров'яни старалися обмінюватись натуральними товарами — копрою, в'яленою рибою й фруктами, пов'язками для стегон тощо).

— Амбогом! (Ганьба!) — з обуренням вигукнув король.

І доля Міністра Двору тієї ж миті була вирішена — його звільнили з посади. Ліва щока нещасливця (і навіть права) ще дужче засіпалися. Схопившись за серце, він, знепритомнівши, впав. Слина запінилась у куточках рота,

— Барміла (тобто — дрібниці), — мовив Володар, подаючи знак слугам, щоб ті віднесли колишнього міністра в сарай.

І, не відкладаючи на потім, король відразу взявся до справи. Назвавши кандидатів на щойно звільнені пости та охарактеризувавши кожного з них, почав затверджувати список. Вигукуючи те чи інше ім'я, він скіпетром — довгою, з горіхом на кінці, бамбучиною — бив об землю.

— Мандура… Хіва… Чупака… Заяц.

Серед тих, кого назвав Ефо-Аліандро, на наше здивування, був і Альфред.

— Його величність, — переклав промову короля Цвяхецький, — схвально відгукнувся про роботу Зайця на кокосовій плантації, зокрема, раціоналізацію — застосування на горіхозбиранні мавп. — Він призначає тебе, братику, — ввернувся Паша до Альфреда, — Міністром свого Двору — будеш няньчити королівських дітей і втихомирювати дружин. Ха-ха!

— Та я… та ми, — як завжди, удаючи із себе скромника й невинного голуба, щось намагався лепетати Заєць. — Я ж не зможу — мені не доводилося бути на такому посту. Який із мене міністр? Ну, подумайте самі? Та ми… Та я…

— Мовчи! — перебив його Цвяхецький. — Ніхто з теперішніх міністрів на атолі Хібоко не був раніше міністром і теж думав спочатку, як і ти, що не зможе. А потім звикли і вже думають, що без них остров'яни не проживуть і не зможуть. Таке тут, у Кораловому Королівстві — я набачився! — буває завжди.

— Ну, гаразд, переконали, — погодився Заєць.

— До речі, й ти, приятеліє,— глянув на мене Цвяхецький, — був претендентом на міністерський пост. Але ж міністром у Королівстві Його Величності без зубів не можна, а ти, братику, беззубий. Втім, король про тебе не забув — він тебе призначив своїм Головним козопасом, — утішив мене чорногорець.

І ми з Альфредом почали виконувати свої обов'язки: він — міністерські, я — козопаські.

Міністр і козопас. Це все одно, що принц і злидар. Мене така моя посада трохи гнітила. Хоч, власне, що змінилося? Анічогісінько. Правда, не зовсім…

Перед Зайцем тепер усі — навіть міністри! — почали низько схиляти голову. Ще здалеку, забачивши його, вітаються. Хібокський народний умілець вирізав із дерева безліч фігурок — Заєць у профіль і анфас. Ці вироби продають навіть у королівській крамниці. Сорок "ефорінок" за одного дерев'яного Зайця.

Коли ми з Альфредом зайшли до тієї крамнички, продавець (за прилавком стояла якраз одна з королевих дружин) запобігливо кинула:

— Там для вас, пане міністр, дещо є.

Королева подала загорнутий банановим листям пакунок.

Як і всі міністри Коралового Королівства, Заєць одержував тепер додатковий пайок, в який входили дефіцитні товари (переважно австралійські цигарки, справжня гумка, газові запальнички, продукти харчування).

До речі, Міністру Моралі до його пайка додавався ще й поживний, що за калорійністю не поступається перед чорною ікрою, голубиний паштет і форшмак із папайї. Не зважаючи на п'ятдесятирічний вік та багатодітність, колишній танцюрист, нинішній Міністр Моралі любив потанцювати. І хоч був на диво гнучкий, проте літа зробили своє: ноги в колінах тремтіли і не згиналися. Папайя, точніше, форшмак із папайї, що його додавали в раціон харчування міністрів атола Хібоко, розм'якшував кістки.[60]

Але — цур їм тим паштетам та форшмакам! Ми ж бо живемо не хлібом єдиним.

…І ось сьогодні Заєць завів розмову про те, що через королівські дарунки можемо назавжди стати його боржниками.

— Не тобі про це говорити, Альфреде, — відповів я.

Кім Михайлович, Лота й Барарата трудилися на плантації, а ми з Альфредом залишилися вдома. У мене не переставав боліти живіт, і я — і сміх і сльози! — пригадав, що спазми шлунка добре знімає бесалол. Не той, правда, яким звуть всехібокське зібрання.

"ГАЗИ" НАД АТОЛОМ

Так ми жили. Заєць няньчив королівських дітей. Докладаючи немало зусиль, утихомирював лайливих дружин Ефо-Аліандро, виконував інші державні доручення. Я пас кіз.

Як тільки лунали удари кулкула, похапцем снідав і поспішав на королівське подвір'я… Та ось і сарай. Мене стрічало багатоголосе мекання — кози рвалися до водопою й на випас.

Високий бамбуковий частокіл. Гарячий дух кошари. Рипіли ворота, і з них ніби викочувався сірий, рухливий клубок. То бігли, натикаючись одне на одного, мої підопічні кози й цапи.

Одіссею, коли він і його супутники потрапили в печеру до циклопа, було, мабуть, легше. Вчепірившись в овечу шерсть, вони, як розповідають давньогрецькі міфи, з вівцями вийшли на волю. А як нам вибратися з Хібоко? Пост міністра, батіг козопаса до чогось та зобов'язують. Та справа не в них. Забажалося королю одного підняти, другого принизити. Що ж, його воля — так роблять усі тирани. Ми знаємо: це наше становище тимчасове, і з нетерпінням ждемо прибуття шхуни.

А може, вона ніколи й не прийде? Атол же продається.

Що за торги? Ми про це дізналися випадково. Новина приголомшила, бо тепер королю ніколи, і він може так і не виконати своєї обіцянки — відправити нас із Паону.

— Про всяк випадок, хлопці, треба вмовити Ефо-Аліандро, — сказав Кім Михайлович, — щоб його люди допомогли нам переправитися на Бунут. Попробуємо, може, пощастить спустити лакану на землю.

— Заєць, ти постійно трешся біля короля, попроси його, нехай дозволить попливти на сусідній острів.

— Гаразд, да Гама, попрошу, — пообіцяв Міністр Двору. — Завтра, до речі, він дає мені аудієнцію.

З королівського палацу Альфред вернувся із синцями під очима й вибитим переднім зубом.

— Заєць! — вигукнув я. — Твоє обличчя ніби розтатуйоване. Хто тебе так пошкрябав?

Павло Цвяхецький, який супроводив міністра, від сміху не міг встояти на ногах.

— О-ох, брачо![61] О-ох… — сміявся він, не в змозі ніяк докінчити початої фрази.

— Та що таке? Ви можете пояснити? — наполіг командир.

— Кі-кі-мме-е… Мм-михайловичу, — не перестаючи трястися від сміху, відповів чорногорець. — Земляк ваш знову розбороняв королівських жон. І от — результат.

Командир тільки хитнув головою.

— Ти, Альфреде, своєю смертю не помреш.

— А що я казав? — знову втрутився я. — Чужі жінки Зайця занапастять!

Та, незважаючи на ті "бойові" рани, Альфред таки домігся королівського дозволу, щоб ми переправилися на острів Бунут.

Того ж дня на двох невеличких човнах усі, крім Лоти (вона занедужала) й Зайця, який був заклопотаний справами при дворі короля, ми разом із кількома тубільцями й попливли.

— Братики, можете танцювати, — звісивши бороду за борт човна, так що вона черкала об воду, про щось загадкове збирався сказати Паша. — Сьогодні вранці я нарешті з допомогою Чебурашки полагодив акумулятор. Як говорив мій покійний татусь: закладені вуха почули. Я прийняв кілька радіопрограм. Навіть одну передачу з Бомбея. Запрошую вас, брачо, разом послухати, що діється на білому світі.

— Неодмінно прийдемо, — пообіцяли ми.

З тих пір, як ми залишили Бунут, на ньому нічого не змінилося. От тільки ще дужче розрослися після тропічних злив кущі. Стежка, яку ми протоптали від дерева з човном до лагуни, заросла, і її зовсім не було видно. Довелося прокладати іншу.

— Ого! — сплеснув я в долоні, глянувши на колись споруджені нами дерев'яні рейки. — Здається, вони проросли в землю.

— А й справді, закучерявилися, — озвався Кім Михайлович.

Від землі до розлогої сідловини, на якій трималася наша лакана, по рейках урізнобіч стирчали тоненькі зеленаві галузки.

Їх уже почали обплутувати в'юнисті ліани, що повзли все вище й вище, нагадуючи огидних сіро-зелених гадюк.

Пізно ми задумали спускати лакану. Виявляється, король збирався теж її знімати з дерева. Ще б пак — на дурничку придбати такого човна!

Нічого, Володарю, подумав я.

28 29 30 31 32 33 34