Іноді траплялися рецидиви й у щепленого розвивалася повноцінна синявість, але такі випадки траплялися вкрай рідко, до того ж проблема легко вирішувалась двома ін'єкціями Трукіллера.
Тож сьогодні можемо з певністю сказати, що завдяки титанічним зусиллям міжнародного співтовариства основні права й свободи людини встояли, підмурівки й засади цивілізації збережено. Досі людство неодноразово зіштовхувалося з глобальними проблемами, але ніколи ще не демонструвало такої рішучої одностайності як у випадку з подоланням синьої пандемії. Висновок очевидний і доволі оптимістичний: коли ми об'єднані – ми спроможні на все!
Звісно, детальний аналіз розвитку, поширення та ліквідації захворювання ще попереду. Можливо феномен правдобачення й ніс деякі позитивні моменти, але то винятки, а винятки, як відомо, лише підтверджують правило! Ну, якщо розшукавши того, хто його колись обдурив, певний синьошкірий суб'єкт і отримав сатисфакцію – порадіємо за бідолаху, але на загальносвітовий тренд цей приватний випадок уже ніяк не вплине!
– Я мушу розшукати Оксану! – сказав собі самотній пасічник, вимикаючи радіо. – Навіть не так її, як Борислава! Поки не зателефонував Мстислав Маркович, поки не надійшов замовлений за кордоном препарат, поки хлопець бачитиме, що я здатний відрізнити брехню від правди. Я не сумніваюся в зраді Оксани – всі вони курви, як мовив колись мудрий Вартан, але спитаю її про це ще раз – нехай правду почує мій дорослий син! Нехай візьме назад ті вбивчі слова, які кричав мені в обличчя колись іще хлопчиком – вони гризуть мою душу ось уже чотирнадцятий рік! Чортяка – там, у грудях, уже майже нічого не залишилось! Але що ця моя дурнувата синявість, як не шанс? Врешті, я мушу віддати синові гроші за продану в Підгірцях батьківську хату – то його спадщина!
Лука ніколи б собі в цьому не зізнався. В чому завгодно, тільки не в цьому. В убивстві нікчемного запроданця Соколика ладен був зізнатися привселюдно, аби лишень не зізнаватися в тому, що бозна на якій глибині його чортячої свідомості, чи підсвідомості, чи того й іншого крутиться дрібнесенький, зовсім мізерний, невидимий для ока хробачок сумніву: а раптом Оксана скаже "зради не було" й це виявиться правдою…
З книги Ентоні Ленґхема
Епізод 10. Діти правди
Я мушу розшукати Мгамбу! – сказав я собі, вилітаючи до Сан-Франциско, а до Сан-Франциско я летів бо це було саме те місто, де губилися сліди "першого з відомих правдовидців, чиїм ім'ям названо загадковий синдром". Я вже зрозумів, що Мгамбу марно шукати в презентабельному готелі з власним сайтом, цілодобовою довідкою й службою охорони, але крім ряснозіркових фасадних комплексів у кожному мегаполісі є купа неохоплених Інтернетом готельчиків, хостелів, мотелів, кемпінгів і просто нічліжок, де людина може проживати роками. Хоча років у моєму розпорядженні якраз і не було.
Ставши безробітним, на презентабельний готель я теж не розраховував, тому оселившись у скромному Європіен Хостелі з восьмимісними номерами й загальною кухнею самообслуговування (у них знайшлася й одномісна комірка), я одразу поринув у пошуки. Видобувши з інформаційних глибин повідомлення про напад на Мгамбу озброєного ножем фанатика, я з'ясував, що першим про інцидент повідомив популярний місцевий телеканал Сан-Франциско Гард Ньюз, знайшов його координати й уже за хвилину розмовляв з репортером каналу, який представився Ноелем. Ноель згадав, що про інцидент їм повідомив хтось із глядачів, що коли вони з оператором приїхали на місце події, нападника вже забрала поліція, але новинар поговорив зі свідками й навіть перекинувся кількома словами з самим Мгамбою, назвати якого постраждалим було б перебільшенням, оскільки від страждань правдовидця вберегли професійні дії двох бодіґардів. Стосовно подальших планів Мгамба сказав, що знайшов людей, які погодились допомогти його дружині завагітніти без принизливих процедур і через те він щасливий. При цих словах вродлива дружина "першого з відомих", яка стояла поруч, соромливо потупила великі карі очі. Про місце проживання правдовидця Ноель не питав і Мгамба, відповідно, не казав, тому тут репортер мені ніяк не допоможе, зате може підказати перспективний слід. Тоді, під час інциденту з нападом, Ноель запам'ятав логотип охоронної фірми з бейджиків бодіґардів і зараз же майже безкорисливо готовий поділитися цінною інфою з колегою. "Майже", бо взамін просить абищицю – інтерв'ю, або розгорнутий репортаж з віднайденим правдовидцем – глядач устиг уже про нього забути й із одкровень Мгамби може вийти нехай посередня але сенсація. Я без вагань погодився.
Назавтра, виспавшись і відлежавшись після перельоту й зміни часових поясів, я вирішив, що перш ніж вирушати до офісу приватної охоронної фірми Файтінґ джираф на Терк стріт є сенс пошукати сліди призабутого самбуру в середовищі його так би мовити колег, тобто серед місцевих правдознаїв. Утім, знайшовши координати декількох об'єднань синьошкірих, і обдзвонивши кожне, я з'ясував, що членом жодного з них Мгамба, нажаль, не є, де він живе правдовидці не знають, а бадьорий голос координатора спілки з поетичною назвою "Синій світанок" взагалі вразив мене наповал, поцікавившись, а хто це власне такий?
В офісі "Файтінґ джираф" мені пощастило більше. Могутній провідник бойових жирафів[72] з іменем Остін Асквіт на бейджі, повідомив допитливому журналістові, який розшукує правдовидця за завданням редакції, що на час продовження угоди, Мгамба жив у готелі Петіт Айбердж. Я сказав, що він уже там не живе, тоді Остін Асквіт зателефонував до когось із колишніх охоронців самбуру й той згадав, що прощаючись з бодіґардами, Мгамба скаржився на безгрошів'я, через яке з Петіт Айбердж мусить переселитися на той бік затоки – в дешевий мотель на виїзді з Окленда.
– Нащо він узагалі наймав охорону, Мгамбі хтось погрожував?
– Бодіґардів для нього найняв продюсер Кон Мекінтайр, — пояснив Асквіт. – Коли термін дії угоди сплив ми спитали Мгамбу, чи не бажає він її продовжити? Правдовидець погодився, сказав, що дружині спокійніше ходити з охоронцями… ні, він вжив інше слово… з моранами, от!
– Але ви не пояснили простодушному африканцеві, в яку копійку влетить йому оплата послуг ваших моранів!
– Фінансові питання клієнта взагалі не цікавили!
Виїздів з Окленда було багато, але я вже мав слід.
Я знайшов Мгамбу в кінці тижня кривуляння витіюватими розв'язками великої конгломерації, здається, двигун орендованого мною Форда Мустанга не закипав лише тому, що літо закінчилось, а з ним із району Сан-Франциско відійшла й спека. Я під'їжджав до чергового мотелю й удаючи правдошукача, запитував на реєстрації, чи не тут живе чорношкірий розпізнавач брехні на ім'я Мгамба, отримавши відповідь що ні, сідав у гарячу автівку й гнав до наступного мотелю. Нарешті власник кемпінгу на шосе до Валнет Крік, високий рудий ірландець з ковбойським капелюхом на голові й рясним ластовинням на обличчі, по-змовницькому підморгнувши сказав що так, і що за десять доларів, які слід віддати саме йому, правдовидець Мгамба проведе для мене сеанс, за певність якого рудий ручається. Я погодився.
– Джамбо[73]! – привітався я, тихенько шкребучи нігтями в прочинені двері, як шкряботів, коли ми разом жили в готелях Бостона, Балтимора, або Чикаго.
Вони сиділи в крихітній кімнатці, де ледь вистачило місця для кондиціонера під стелею, вузької шафки в кутку, ще вужчого ліжка під картонною перегородкою й двох стільців біля ліжка. Впізнавши "мзунґу Тоні", Сайна в сльозах кинулась мені на шию, Мгамба підвівся зі стільця й розгублено товкся за її спиною – правдознаєві ніяк не виходило простягнути мені для привітання руку.
– Вони сказали, що знають, як зробити щоб Сайна змогла завагітніти. Сказали – зроблять для цього все що можуть! – ніби вибачаючись за жебрацькі умови, пробубонів Мгамба. Попри жахливість його англійської, вона була зрозумілою. – І забрали всі гроші з картки! Сказали що цього вистачить!
– Шахраї вкрали наші гроші! – уточнила Сайна. Англійська самбурійки звучала значно достовірніше.
– Але ж вони казали правду! – розпачливо скрикнув правдознай.
– Вони тебе обдурили, — пояснив я. – Сказали що знають, але не сказали що саме – можливо вони знають те, що тобі пропонували в Маямі. Сказали, що зроблять усе що можуть, але вони нічого не могли тому й це було правдою! Сказали що грошей вистачить, але не сказали на що.
– Сморідні гієни! – наче плакальниця на похороні захитав головою нещасний Мгамба. – Злодійське плем'я! Дурний, дурний Мгамба, чому добрий Нкай обрав саме його!
– Ти не винен! – спробував я заспокоїти правдовидця. – Винні ми – всі, хто покинув вас тут самих!
– Нас пустив сюди рудий бвана Алонзо, — сказала Сайна. – Він гарний – дозволяє жити без плати, а за це Мгамба робить сеанси правдобачення для людей, яких той приводить.
– Він на цьому заробляє! – сумно усміхнувся я.
– А ще Алонзо допоміг з розпродажем моїх речей!
Знайшовши Мгамбу я заходився встановлювати зв'язки з усіма існуючими спілками та асоціаціями синьошкірих, не всі з їх очільників були такими необізнаними, як координатор "Синього світанку", і я почав сподіватися, що справа зі всеамериканським, а згодом і всесвітнім об'єднанням розпізнавачів брехні не така й безнадійна. В ході розмов із деякими впливовими правдовидцями та правдофілами я дійшов висновку, що ідея витає в повітрі, їй не вистачає лише потужного рушія й роль такого рушія має виконати повсталий із тимчасового забуття Мгамба. Така ідея впливовим однодумцям сподобалась, лідери асоціацій і об'єднань погоджувалися, що наразі синьошкірі програють на всіх напрямках, і це особливо прикро бо кількість правдовидців у світі продовжує зростати! Натомість їхні права й можливості звужуються, опір правдознавчим ініціативам росте, а все тому що ми майже безнадійно запізнюємось – із пропозиціями, з акціями, з агітацією, з виборчою активністю й відповідно – з проникненням у владні структури, з розширенням кола правдофілів, себто помічників і симпатиків, і врешті решт – з глобальним об'єднанням!
– Ти маєш повернутися! – сказав я Мгамбі.
Подякувавши "рудому бвані Алонзо" за прихисток для правдозная, я перевіз Мгамбу з Сайною в Європіен Хостел і поселив у сусідній кімнаті.
– Згоден! Та й Сайна хоче повернутися в єнкангу! — по своєму витлумачив мої слова Мгамба.